Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

Кримський похід Сірка 1675 року

kyrym pohidКошовий отаман низового Запорозького війська Сірко 1675 року в липні місяці в останніх числах, повернувши від Дорошенка до Запорозької Січі, скликав на Січ з ближчих і дальших віток та польових річок Запорозьке військо і запропонував йому на головній раді на коші свій намір помститися ханові й всьому Кримові за минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан з турецькими яничарами, прийшовши вночі і по-злодійському втиснувшись у Запорозьку Січ, хотів її зруйнувати і вигубити та забрати в полон усе низове військо, що в ній було. Все військо охоче згодилося до цього наміру, просячи його про добрий провід, і він зараз розпустив його з Січі в річки й вітки і наказав йому три тижні готуватися з харчем і всіляким воєнним риштунком у той похід на Крим, а за два тижні прибувати до Січі, що військо охоче виконало. А коли зібралося з усім прибором до Січі, то Сірко, вибравши кращого на 20 тисяч і перебравшись через Дніпро на кримський бік там-таки, в Січі, поспіхом рушив у передній свій шлях. Він не йшов просто до Перекопу, а вдався ліворуч у степ, стережучись, щоб татари, які блукали в степах зі своїми промислами, його не зочили, в чому йому пощастило, бо ніякі татари його не постерегли і не дали про те знати в Крим. Він же, Сірко, з усім своїм військом скоротічно перейшов через ті довгі степи і, легко переправившись у Кримську державу через Сиваш в добре знанім собі місці, лишив Перекоп далеко праворуч. 

Потім, лишивши при собі найвиборніших молодців три чи чотири тисячі, зупинився з ними в середині Криму над Сивашем біля згаданої переправи, а все інше військо при добрих своїх вождях відправив у весь Крим, наказавши тим вождям нещадно струснути весь Крим, датися йому взнаки і п’ятого дня повернути назад, до Сивашської переправи. Те військо, несподівано ввійшовши своїми вітроногими кіньми просто в середину кримських поселень і розділившися за порадою на кілька частин, виповнило й засіяло собою весь Крим, і, плюндруючи його вогнем і мечем, торкнулося Козлова, Карасева, Бакцисарая — ханської столиці — та інших кримських міст і нанесло превеликі їм біди й розор у їхніх поселеннях. Хан тоді з кримськими солтанами й мурзами, звідомившись про таку біду й несподіваних та нечемних гостей у Криму, вихопився якнайшвидше, і то заледве з Бакцисарая з усіма кримськими начальниками і вислизнув у Кримські гори. До нього повтікали й інші татари, що врятувалися від запорозької зброї, ще інші повтікали до міцних міст, а треті лишилися покладені трупом по кримських селах і полях від бойової зброї. Потім, коли хан звідомився від пійманих запорозьких «язиків», яке було то військо, хто над ним був начальником і чільним вождем і як прийшло воно в Кримську державу, то з усім кримським військом, якого прибралося до нього в горах на п’ятдесят тисяч, рушив просто з гір і кинувся був до Сиваша, до тієї переправи, через яку запорожці вторгнулись у Крим, не сподіваючись там жодного іншого Запорозького війська. Він хотів станути біля переправи і дочікуватися повернення всього Запорозького війська, що плюндрувало Крим. І саме в той, власне, день, коли все Запорозьке військо мало повернути з Криму до Сірка й своєї переправи, пристигнув до Сиваша й хан з ордами, а побачивши біля переправи Запорозьке військо з Сірком, почав шикуватися й прибиратися до бою, розуміючи, що позаду нього вже немає козацького війська і що воно збіглося все до своєї переправи. Тим часом і Запорозьке військо, що гостило в Криму з великою його руїною, з’єдналося і з великими користьми та полоном повертало все до Сірка і до своєї переправи. Вони довідалися від татарського «язика», що хан пішов до Сиваша на їхню переправу, і відразу удалося на бік, де лишило всі свої користі та здобичі з частиною війська, і, розвинувши на оману татарам здобуті татарські прапорці, поспішило вслід за ханом.

Сірко переводить військо через Гниле море. Малюнок Погрібняка.Тоді хан, побачивши позад себе військо з ординськими прапорцями і сподіваючись, що то розігнані татари зібралися і йдуть до нього на поміч, відразу міцно вдарив всією потугою на Сірка, але його не зломив, втративши в тому разі до чотирьох тисяч орди, і повернув назад. Сірко ж, запевне, угледівши й упізнавши своє військо, що йшло позаду хана, спокійнісінько ладнався до повторної сутички з ханом, а хан також прибирався на Сірка, сподіваючись, що ззаду йде йому в допомогу орда. Коли ж хан ударив удруге на Сірка, то одержав від нього таку, як і першого разу, відсіч з великою шкодою в своїх ордах. А як тільки хан почав повертатися від Сірка, то Сірко з усім своїм військом у змиг ока всівся на коні, вдарив сильно орду і почав налягати та разити її. А коли татари з ханом побачили позаду себе не ординські, а козацькі війська, відразу стратили військову фантазію й серце і з великим стрімом та розсипкою по кримських полях удалися тікати назад, якраз в очі козацьким військам, що йшли були позаду. Ті ж, ганяючи їх розрізнених по полі, забили їх кільканадцять тисяч, кілька тисяч забрали в полон, а з ними ледве не піймали і самого хана.

Після такої щасливої й урочистої перемоги над ханом все козацьке військо, з’єднавшись із Сірком і забравши свої користі, що були на боці, прийшло до Сиваша, своєї переправи,— перевалило тоді вже на полудень,— де трохи відпочило після військових трудів і, підсилившись харчем, одразу рушило з Криму через Сиваш на цей бік, що йде від Сиваша до Запорожжя. Сиваш вони перейшли перед заходом сонця і вже не йшли тим трактом, яким ішли до Криму із Січі, а відразу вдалися від переправи до Каланчака, Чорної долини і Качкарів, лишивши Перекоп ліворуч. А біля долини Чорної і Качкарів струснули всі поля й пасовиська кримської худоби, загорнувши численні череди й овечі ватаги з татарами, що були при них. Тоді рушили вгору по Дніпру до своєї Січі, маючи в себе безліч усілякої кримської здобичі й татарського ясиру з християнами, які були в кримській неволі,— всіх їх мали тринадцять тисяч. А віддалившись од Криму з усім військом та користьми на кільканадцять миль і станувши десь у доброму місці на полудневий попас, Сірко звелів одним козакам варити за достатком каші, щоб вистачило її для них і для ясиру, а другим велів розділити ясир надвоє, християн осібно, а бусурман осібно. Коли ж їх було розлучено, то він звелів усіх бусурман пов’язати, а до християн, яких було чоловічої й жіночої статі сім тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: «Хто хоче, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму». Коли християни й туми з християн, що народились у Криму, почули це, то дехто з них, а саме три тисячі, зволили краще повернутися до Криму, ніж простувати в християнську землю. А друга частина, чотири тисячі, захотіли на Україну, в свою землю. Їх усіх Сірко звелів погодувати, одних лишив при собі, а інших відпустив у Крим. А відпускаючи, запитав їх, чого б то вони квапилися до Криму? Вони відповіли, що мають уже в Криму свої осідлиська й господарства і через це краще там бажають жити, ніж у Русі, нічого свого не маючи.

Сірко у Чорній долині. Малюнок Погрібняка.Сірко, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. Він вийшов на могилу, що там була, і дивився на них, аж доки стало їх не видно. А коли побачив, що вони непремінно простують до Криму, відразу звелів тисячі молодих козаків сісти на коні і, догнавши, всіх їх без найменшого милосердя вибити та вирубати вщент, маючи й самому поїхати вслід за ними й доглянути, чи сталося за його наказом. Оті козаки, одержавши прецінь таке розпорядження від Сірка, догнали тих згаданих людей і вчинили згідно того розпорядження, так що жодної живої душі не лишили в живих. Через невеликий час і сам Сірко, сівши на коня, скочив туди, де виконували його наказ. А приїхавши туди й побачивши, що його волю виконано, подякував козакам, що трудилися в тому, й вимовив до мертвих трупів такі слова: «Простіть нас, брати, а самі спіте тут до страшного господнього суду, ніж би мали розмножуватись у Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибіль». Вирікши ті слова, Сірко зараз повернув назад до війська, рушив зовсім із того становиська у свою дорогу, а зблизившись до Січі, розподілив поміж військом усі кримські здобичі й користі. Прибувши ж до Запорозької Січі, спершу віддав хвалу всесильному своєму помічникові Богу й молебну подяку з усім своїм військом Пресвятій Діві Богородиці. Потім з худоби й овець кримських (яких усіх було до вісімнадцяти тисяч) достатньо учинив на всі січові курені башловку, учинив відразу в Січі з усім військом й генеральний бенкет, який він і все військо відправляли по всіх куренях два дні, тішачись із безперервних гарматних та мушкетних громів. Потім військо роз’їхалося в річки й вітки, а християнський ясир, визволений із Криму, відпущено з Січі разом з новопохрещеними бусурманами, яких чоловічої й жіночої статі було півтори тисячі, в Малу Росію. З бусурманського ясиру одну частину послано на Москву, другу — до гетьмана Самойловича, а третю, тобто чотири тисячі, залишено в Січі, і їм Сірко з отаманами сказав таке слово: «Щоб кожен невільник старався про слушний і швидкий за себе викуп, коли зичить собі бути в Криму, а які невільники не старатимуться про викуп, то тих незабаром відішлють на Москву в безвихідну неволю». Всі татари, здригнувшись на те Сіркове слово, відразу почали з Сірком і отаманами торгуватися і пропонувати належний за себе, кожен за своєю спромогою, відкуп. Отак усі, від малого до великого, визначили за себе відкуп, написали по-татарському реєстр своїх імен і визначений відкуп і впросили Сірка відпустити трьох татар, через яких послали той реєстр до хана з гарячим проханням, щоб швидко зібрати визначений відкуп і прислати до Січі. Через тих-таки татар написав разом з усім військом свій лист до хана про своє вторгнення до Криму і про причину тієї війни, що почалася з кримського боку, а не з боку Запорозького війська, згадавши давню вправність та лицарство Запорозького війська, і Сірко.

Ясновельможний милостивий хане кримський з численними ордами, близький наш сусіде!

Не гадали ми, низове Запорозьке військо, заходити у велику неприязнь і війну з вашою ханською милістю і з усією Кримською державою, коли б не побачили до того початку від вас, що його учинив минулої зими ваша ханська милість, послухавши дурної ради шаленого й безрозумного цариградського вейзира, а за нею й неслушного розпорядження найяснішого й найвельможнішого свого султана. Ви приходили з його янчарами і численними кримськими ордами до нас, низового Запорозького війська, і нічною добою, прийшовши близько до нашої Січі і знявши нашу сторожу, що стояла за Січчю, ввіслали були в Січ п’ятнадцять тисяч янчарів, наказавши їм (що соромно було чинити) не по-кавалерському вибити й вичавити всіх нас, молодців Запорозького війська, що були сонні і не сподівалися жодної біди, а наше січове оселення вивернути з фундаменту й розорити; а ви сам станув був, щоб і духу молодців наших, які тікали б, не випустити. Однак той намір і замисел ваш Бог Христос і спаситель наш премилосердний змінив нам на добро і болість та занепад наш тодішній обернув на занепад і болість турецьких янчарських голів, про що ваша ханська милість добре відаєш. Ми ніколи не сподівалися від вас такого злого замислу й неповаги, як від людей, які займаються рицарським промислом і люблять заховати в собі правду, через це й не мали належної обережності й поготовності дати відсіч; тільки господь Бог, спаситель, зберіг і захистив нас од вашого нападу, а нашого крайнього занепаду. Цей ваш учинок вельми зневажив нас, Запорозьке військо, і досадив нам не без нашої шкоди, тож і ми, прикладом давніх предків і братів наших, мусили подбати, око за око віддячити і помститися вашій ханській милості і всій Кримській державі за свою зневагу й образу, але явно, не таємно, по-рицарському, і не так, як ви вчинили з нами. І Бог, серцевидець при нашій правді краще допоміг нам гостити у вашій Кримській державі, аніж вам біля нашого січового оселення. І коли та гостина наша у вашій державі здалася б бути непошанівною, то, може, воно так і є, бо козаки, як не однієї матері діти, так не одного й норову, одні по праву руку, другі по ліву, а треті просто стріляли; добре тільки те, що цілі не минали, та й неповаги тієї навчилися від вас, а не самі її вигадали; бо в Криму ваша ханська милість, не прийнявши нас за гостей і добрих кавалерів, поспішив був зі своїми ордами до Сиваша — до тієї переправи, якою ми ввійшли у вашу державу, де стоячи, малися дочікуватися нашого повернення і поглинути нас там, не пустивши на переправу. Але й тут намір ваш долею всемогутнього нашого Бога змінився навспак, а нам милість божа при нашій правді допомогла і дозволила над вами торжествувати. А як у тому торжестві потурбували вашу ханську милість, то коли що з нашого боку видалося б за непошанівне, мусиш, ваша ханська милосте, у тому нам вибачити, зважаючи на те, що неповага завжди звикла відплачуватися неповагою. Так само й не снилося вашій ханській милості, щоб наше низове Запорозьке військо посміло в малому й вельми куцому числі зважитися воювати й наступати на знамениту й багатолюдну Кримську державу, чого б і не було (і не через якусь нашу боязнь, але через давню сусідську приязнь із Кримом), коли б з вашого боку не було б подано оказії й причини до війни й ворожнечі з нами, низовим Запорозьким військом. Не бажай тож надалі, ваша ханська милосте, мати, як приказують, поля за бовдур і легковажити в себе нас, Запорозьке військо, і наступати надалі на нас війною. Бо коли б було інакше, то й ми навзаєм, у більшій уже силі нашого війська і з кращим до війни прибором завітаємо у Кримську державу не через Сивашеву переправу, але через самий Перекоп, виломивши й відчинивши в ньому собі ворота, маємо-бо до того певний спосіб, і доти з Криму не вийдемо, доки при всесильній божій помочі не побачимо сподіваного завершення своєму намірові. Бо відважні кавалери й мужні давніші вожді Запорозького війська, наші предки й славні попередники, здавна воювали землею й морем на Крим, і Турецьке царство, як-то Самуїл Кошка, отаман чи гетьман кошовий, воював по Чорному морю; після нього в 1575 році воював і плюндрував Крим Богданко з козаками; потім, у 1609 році чи 11-му , заплинув човнами у вашу Тавріку Петро Конашевич-Сагайдачний (ще до свого гетьманства), взяв у ній знамените й міцне місто Кафу і щасливо повернувся з великими користьми до Січі. Після нього в 1621 році, також перед своїм гетьманством, воював по Чорному морю Богдан Хмельницький, опанував у своїх моноксилах численні кораблі й каторгий щасливо повернувся до Січі. Потім 1629 року наші брати запорожці, воюючи в човнах з певним своїм вождем по Евксінопонту, мужньо торкнулися й самих константинопольських стін, і, достатньо окуривши їх мушкетним димом, посіяли султанові й усім цариградським мешканцям превеликий страх та сум’яття, і, запаливши деякі відлеглі константинопольські поселення, також щасливо повернули до свого коша з численними здобичами.

А 1633 року гетьман низового Запорозького війська Сулима заплив у моноксилах від Січі по Дніпру, потім по Чорному морю через увесь Босфор Кимерійський, а тоді в Меотицьке озеро й дістав був преміцне турецьке місто в Азії Азов. А що найпохвальніше й наславніше, що тії ж найдавніші славноімениті вожді наші козацькі і скіфо-слов’янські не лише Цариграду, але й усьому Грецькому царству були найпершим серед інших сусідніх народів страхом, коли, крім Константинополя, переплинувши за тисячу миль і більше в човнах Евксінопонт, вистинали славні азіатські міста Синоп і Трапезонт і сплюндрували по тамтешньому березі й інші замки. Запливали вони в різні часи тим-таки Чорним морем і на цей, європейський, бік, і не тільки не раз смалили крила міцному Білогороду, але повидирали й обернули внівець Варну, Смаїлов та інші подунайські фортеці. Коли ж ваша ханська милість цьому не повіриш, то зволь своїм писарям пошукати в своїх кримських і константинопольських літописних книгах і запевне знайдеш, а що більше — здамося на грецькі, римські й польські літописи, в яких явно оголошується непомеркна козацька слава і хвальні справи військові Запорозького війська. Тож нам, їхнім наступникам, хто заборонить іти тим-таки хвальним шляхом наших предків? А так, либонь, не бажаємо ми, низове Запорозьке військо, воювати й бути у гніві з вашою ханською милістю і з Кримською державою, однак коли знову побачимо ваш зачин до війни, то й ми навзаєм не злякаємося воювати на Кримську державу. А що ваші й наші чамбули з охочих молодців, гуляючи по розлеглих і диких степах, сходитимуться й битимуться, того нам і вам ставити за достатню причину до зачинання великої війни не треба. Не ширячи більше нашого листа до вашої ханської милості, доносимо ще й те, що невільників ваших кримських, начальних і простих, перебуває у нас на кошу 4 тисячі. Вони самі, написавши реєстр своїх імен і визначений нам від себе відкуп, випросили в нас, у війська, послати трьох татар і через них подати той реєстр до рук вашої ханської милості. Коли ж зволиш, ваша ханська милосте, наказати їхнім кревним вистачити той відкуп і швидко прислати його до нас на кіш з особливими від своєї ханської милості подарунками на нас, Запорозьке військо, то й ми відразу відпустимо ваших невільників у Крим усіх заразом. А коли, найдалі за півтора місяця, того відкупу не буде, то декларуємо, що відішлемо всіх невільників до пресвітлого, доброго й багатого государя й нашого добродія, його царської величності, який напевне задовольнить нас за справедливістю зі своєї монаршої казни за присилку тих татар. Те все висловивши, зичимо вашій ханській милості доброго здоров’я і щасливого поводження.

Писано в Запорозькій Січі 1675 року, місяця вересня, 23 дня

Вашій ясновельможній ханській милості
зичливі приятелі Іван Сірко, кошовий отаман,
з усім товариством низового Запорозького війська. 

Хан, відібравши при тому листі й невільничий татарський реєстр, зараз-таки послав його через своїх чавусів у весь Крим, суворо наказуючи всім кревним невільникам, щоб з пильністю дбали зібрати визначений запорожцям від їхніх кревних відкуп, коли бажають бачити їх у Криму. А сума того викупу була визначена така: одна тисяча чоловік по сто талярів, друга тисяча по півтораста талярів, третя по двісті п’ятдесят талярів, п’ятсот чоловік по п’ятсот талярів, решта п’ятсот чоловік по тисячі шістдесят талярів. Оту знамениту суму невольничі кревні почали, либонь, відразу стягати, однак оскільки не могли її вистачити самими грішми, то впросили хана, щоб писав до Запорозького війська, аби взято від них той викуп при грошах ще й всілякими кримськими товарами. Коли хан написав, бажаючи на те військової приязні, до Січі, то Сірко й Запорозьке військо, схилившись на таке ханське бажання, зволили прийняти згаданий відкуп товарами й грішми. Викуп припроваджено було з Криму до Січі в листопаді місяці, перед Пилипівськими запустами, наполовину грішми, а половину товарами, тобто мосульбесами, мамсами, киндяками, вабами, бавелною, сап’янами, кіньми та іншими потрібними війську речами, визначеними по справедливій ціні,— прислано це при особливих під невільників підводах. Низове Запорозьке військо, прийнявши той відкуп, відразу ласкаво відпустило всіх невільників у Крим. А з огляду на Сіркову поступливість щодо ханського прохання про відкуп, хан обіслав осібно Сірка п’ятьма бутами вина, двома волосяними кулями сиру, третьою — родзинок і двома бурдюгами оливи. Коли викуплені татари прибули до Криму, то хан запитався про інших невільників, яких не доставало. Йому відповіли, що одні похрестилися й відпущені в барабашську землю, другі, нехрещені, відіслані барабашському гетьману Самойловичу, а треті — в подарунки на Москву, від чого був великий у Криму плач і нарікання на хана, султана й вейзира, що роздратували запорожців. Убито тоді було в Криму військових і невійськових бусурман до кілька. 

з Літопису Самійла Величка

Походи, Історія, Україна, Кошовий отаман, Іван Сірко, Кримське ханство, Туреччина

Допомога проекту

На сайті 311 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені