За всієї поваги до видатного і славетного короля Руського королівства Данила, варто зауважити, що він не був першим князем Русі-України, якого коронував Папа Римський. 

Перший король Русі-України був коронований на 180 років раніше Данила і звали його Ярополк Ізяславович. До речі, ще один цікавий факт – майже одразу після смерті його було канонізовано православною церквою. 

о «братской любви» замолвите слово 

История украинско-российских отношений достаточно давняя и противоречивая. Современная российская историография подает украинский народ, как некую часть единого «русского народа», которая в свое время была отделена влиянием Польши и Австро-Венгрии. Имперские амбиции российского государства, начиная с XVIIIвека, спровоцировали появление в российской историографии «общей древней истории», которую российские «писатели истории» выводили от времен Киевской Руси. То, что эту «историю» не воспринимал весь остальной мир, не особо волновало этих писателей. Вплоть до XVIIIвека Русью называлась территория современной Украины, а русинами до сего дня называют себя жители некоторых ее областей. Так возникли два диаметрально противоположных понимания украинского этнокультурного начала: «малороссийство» - как локальная форма проявления «общероссийской» идентичности и «украинство» - собственная национальная трактовка украинского этнокультурного феномена как самодостаточного и не зависящего напрямую от «великорусского». В этой статье мы не будем рассматривать собственно «родство» двух народов, а просто приведем перечень вооруженных столкновений (войн) между ними – народами и государствами, населяющими территории современной Украины и России. Однако необходимо понимать, что то или иное государство представляет не только и не столько руководство этого государства (князь, царь и т.д.), но в первую очередь народ в нем проживающий.

Для українців бої з поляками —
це їхній шлях до власної держави,
від Хмельницького до УПА,
це їхня найдовша війна новітньої Європи.

Мацєй Стасінський, «Як поляк із українцем»
(«Газета виборча», 1997 рік)

Кожен, хто збирається писати про генезу польсько-україн­ського конфлікту, ризикує постійно «провалюватися» углиб іс­торії. Аби пояснити його перебіг у роки Другої світової війни, потрібно поринути в аналіз міжвоєнних подій, щоб зрозуміти цей період — проаналізувати польсько-українську війну 1918— 1919 років, витоки цієї війни — у суперництві бездержавних націй у складі імперій протягом XVIII—XIX століть, джерела супер­ництва — у польсько-українських війнах XVI—XVIII століть, і так можна дійти аж до Болеслава Хороброго та Володимира Вели­кого. Тож маємо минуле, на фоні якого сучасний стан стосунків виглядає несподівано позитивним. Рівень та якість сьогодніш­ніх відносин між Україною та Польщею є яскравим та оптиміс­тичним підтвердженням, що історія таки навчає, хоч для того її уроки мають бути дуже жорстокими.

Більшість більшовицьких та білогвардійських командирів у своїх мемуарах не розрізняли окремих частин армії УНР. Своїх ворогів вони іменували презирливим прізвиськом «петлюрівці», роблячи виняток хіба-що галичанам. Проте був загадковий загін чорношличників який і білі, і червоні таки називали саме так. 

Вони явно панічно боялися цього загону. Чорношличники з’являлися завжди лиховісно і несподівано, не дарували милості ворогам. Чорношличники тікали від будь-яких переслідувань…

За всіма цими байками, якими більшовики і білогвардійці навіть за багато років після війни лякали дітей, стояла цілком реальна військова частина армії УНР – кінний полк Чорних запорожців.

(Українсько-польська війна, Козацько-польська війна, Козацька революція, Національно-визвольна війна українського народу, Визвольна війна, Повстання Хмельницького, Українська національна революція) — назва історичного періоду 1648–1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава «Військо Запорозьке» на чолі з гетьманом, що проіснувала до 1760-их років.

Після придушення козацько-селянських повстань (кін. XVI — перша пол. XVII ст.) польській владі здалося, що вона остаточно підкорила українців, оскільки збройні виступи на деякий час припинилися. Навіть роки від 1638 до 1648 року отримали назву «десятиріччя золотого спокою». Проте в сер. XVII ст. становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Тому спокій, що запанував після повстань не був довготривалим, адже існуючі протиріччя залишалися не вирішеними.

Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політика Туреччини щодо слов'янського світу, безперервні руйнівні походи запорожців на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі на Молдовське князівство, яке вважалось васалом Оттоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Польщі загонів так званих лісовчиків на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати про-польськи налаштованого молдавського князя Граціана i знову підпорядкувати Молдавію своєму впливу.

З часів переселення на Кубань запорожці змогли реорганізувати січовий устрій, відстояти певну незалежність свого війська, ретельно зберегти звичаї і традиції Січі та України. 

Чорноморці дбайливо зберігали пам’ять про стару Січ. Щороку на другий день Паски відбувалося козацьке військове свято, під час якого вулицями Катеринодара проходив військовий парад. Перед козаками урочисто майоріли старовинні військові прапори і клейноди. Першими йшли курінні отамани з запорозькими військовими значками, за ними – депутати від станиць, котрі несли 13 курінних мідних перначів і 14 булав, що свято зберігались на Кубані. За перначами хорунжі й бунчукові проносили військові прапори. Останнім йшов отаман з булавою, яку Чорноморське військо отримало у 1792 р.

Політичний катаклізм в Україні на початку вісімнадцятого століття надав полякам змогу знову захопити правобережну Україну, за виїмком Києва, що залишився під московською окупацією. 

І зараз же по новому захопленні Правобережжя польські окупанти зустрічаються тут із стихійним спротивом і явною ворожістю українського населення до польських панів і до Польщі взагалі. Цей спротив зі зброєю в руках охрещено назвою "Гайдамаччина".

Українські визвольні змагання кінця XVII початку XVIII ст.

У другій половині XVII ст. становище Правобережної України було надзвичайно тяжким. Населення залишало край, рятуючись від турків і татар та їхньої допомоги, точніше гноблення. Особливо зріс потік біженців у середині 70-х рр. В результаті  спустошливих боїв за Чигирин наприкінці 1670 р. та масової евакуації селян вони цілком знелюдніли. Правобережна Україна обернулася на пустку. Після московсько-турецької війни 1677-1681 років Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 року закріпив Брацлавщину і південну Київщину за Туреччиною, а Лівобережну Україну та Запоріжжя – за Московією. Польська і турецька сторони домовилися не заселяти землі між Південним Бугом і Дніпром. Бахчисарайський та наступний договори значною мірою загальмували заселення нашого краю. З якого боку не були спроби тут осісти, супротивна сторона нищила всі починання.

(різновиди та способи використання) 

Мова піде про не зовсім звичайний гнучкий предмет зроблений людиною дуже давно. В українських селах та хуторах – батіг славно служив людям для загону худоби, виховання псів та на полюваннях.

Що ж таке батіг за визначенням і який він взагалі?