Особливості граматичної будови української мови в порівняні з російським "язьіком". Знаком «■» виділено унікальні риси, знаком «▪» виділено збіги з російською. Нумерація продовжується з попередньої статті. 

2.1. Морфологія імен та займенника.

2.1.41. У відмінюванні іменників збережена ІІ праслов’янська палаталізація (укр. руКа, ноГа, муХа, молоКо~ руЦі, ноЗі, муСі, в молоЦі; польс. noGa, łąKa, muCHa ~ noDZe, łąCe, muSZe; чес. mouŠe, слц., влуж. muŠe; нлуж. muCHa, wuCHo, proCH, proG, droGa, boK, mloKo ~ muŠe, we wuŠe, w proŠe, na proZe, na droZe, na boCe, w mloCe; цсл. muSě, хорв. m̏ uSi; – на відміну від рос. руке, ноге, мухе, в молоке). Польський вплив тут ні до чого: все це є у мові літопису, а схожі чергування відомі і в морфології іранських мов.

2.1.42. СТАРЕ ЗАКІНЧЕННЯ «-ові» (дав. відм. одн.) відповідає такому ж у західнослов’янських мовах (президентові, козакові).

2.1.43. Реліктом ДВОЇНИ є форми очИМА, дверИМА, плечИМА, а в діалектах – дві відрі, на дві слові тощо, – чого немає в сусідів (зате краще збережена двоїна є у словенській і обох лужицьких).

2.1.44. Існує КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК: брате, батьку, мамо (з-поміж слов'янських мов його втратили лише російська і словенська).

Пропонуємо Вашій увазі огляд фонетичних та лексичних особливостей української мови (знаком «■» виділено унікальні риси, знаком «▪» виділено збіги з російською).

1. Фонологічні особливості.

1.1.    Українська голосна «і» (1), що в церковному письмі передавалася староболгарською літерою «ѣ» («ять»). Аналогічні процеси відбувалися також в «ікавських» хорватських діалектах Далмації та нижньолужицькій мові. Порівняйте:

                     н. луж.: spěw  wěnk   wěrny

                     укр.:     спів   вінок   вірний

1.2. ■ Інший варіант цієї голосної «і» (2) виник із загальнослов’янської фонеми «о» в закритому складі через проміжний стан [ü] = [ÿ]. Порівняйте:

                     пол.: wół  główka  panów

                     укр.: віл  голівка  панів

Мова vs Язык 

Порівняльний аналіз української мови та російського "язьіка"при утворенні іменників однини. В українській мові, поміж інших, широко використовується словотвірна модель «-ина». Що може протиставити російська? 

У нашій мові є декілька цікавих закономірностей. Одна із них полягає в тому, що назви дуже багатьох професій або ж роду діяльності закінчуються на суфікс «-ар». Цей суфікс, буквально, панує над усіма іншими моделями словотворення. Натомість у російській мові переважає… Спробуйте здогадатися! …так, тут в цьому плані наявна безсистемність, що поступово переходить у хаотичність!

Спираючись на проведені раніше дослідження, можна припустити, що ця ознака є характерною рисою даної мови. Дуже яскраво це твердження підкреслює і той факт, що «русскій язик» займає ТРЕТЄ(!) місце (після китайської та японської) у списку найскладніших мов світу(!) для опановування їх іноземцями. Причина банальна: логічно не структурована інформація завжди запам’ятовується набагато важче.

Проте, якщо розмірковувати на цю тему далі, виникає вельми цікаве запитання: «За яких умов, однією із головних ознак будь-якої мови може стати така риса, як безсистемність?» Логіка підказує лише одну відповідь – це масові запозичення! А це, в свою чергу, вже свідчить про штучний характер такої мови. Чи краще казати «язика»?!

Вже котрий рік підряд точаться суперечки і «ламаються списи» навколо «мови» і «языка». Суперечки настільки запеклі і жорстокі, що більше нагадують бойові дії. Де-факто, так воно і є. Росія оголосила інформаційну війну Україні. Точніше, ніколи її не припиняла. Від 1654 року… 

Слова «мова» і «язык» на усіляких інтернет-форумах вживаються останнім часом так часто, що стали вже іменами власними. Врешті-решт, щоб додати ясності в це питання, було вирішено їх порівняти. Безпосередньо, буквально, віч на віч! Отже, «Мова» проти «Языка»! 

Загальновідомо, що мова і звичаєвість - це знакові вияви свідомих людських прагнень, в основі яких природний потяг до самовідтворення. В них зосереджена пам’ять про історію виникнення і становлення людини суспільної та її відповідний досвід, що переходить від покоління к поколінню.

В окремих знаках мови (звуках та у їх писемних відповідниках), у мовних зворотах та в обрядових дійствах протягом багатьох тисячоліть відбулось зосередження виражальних засобів культури. Таким чином виник її своєрідний геном, який живе за своїми особливими законами. В сукупності проявів це – своєрідний пароль (франц. parole – “мова, таємний знак”) і ознака причетності до тієї чи іншої спільноти. На її основі сформувався спосіб мислення людини, її спосіб висловлювання думок та відповідний спосіб їх втілення. Але у розвитку це однорідне і водночас багатозначне явище породило ефект мовно-культурної відносності. Різнобічність взаємодії її складових, навіть в межах діалектів однієї й тієї ж мови, приводить до різного сприйняття і відображення загальної картини світу.

Досить поглянути на карту розселення етносів часів епохи великого переселення народів, щоб зрозуміти, що головною складовою "велікорусского" етносу є фінно-угорські народи Волзько-Окського басейну

Чому всі слов'яни розуміють інші слов'янські мови без перекладачів, в тому числі білоруси і українці, і тільки одні "русскіє" слов'янських мов не розуміють - і їм здаються незрозумілими навіть так звані «східно-слов'янські» мови Білорусі та України?

Чому в Росії зі зневагою ставляться до нібито братнього слов'янського української мови, чому його ніколи не викладали і не викладають сьогодні в російських школах?

Хоча українська мова це - мова Києва, Матері (при тому, що Київ - він) міст Руських, це сама СУТЬ РУСІ!

Звідки цей дивний для слов'ян сепаратизм росіян, небажання вважати загальними витоками Україну та Білорусь-ВКЛ?

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська. Вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, росіянами і більшовиками-комуністами

Згадаємо лише окремі моменти з минулого та недалекого сучасного.

Походження назв «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія» 

З приводу походження назв Русь, руський вже понад двісті років ведеться жвава дискусія й існує широка наукова література з розмаїтими, часом, полярно протилежними поглядами на цю проблему вчених різних поколінь. Були спроби пояснити назву Русь як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (у варягів), то серед іраномовних народів. Деякі вчені вважають цей етнонім споконвічно місцевим і його коріння шукають на Середній Наддніпрянщині.

Подібна плутанина виникла в результаті помилок переписувачів древніх літописних списків. І не так вже й важливо чи були ці помилки навмисними або випадковими. Важливо, що в результаті виникла ця плутанина, а разом з нею і можливість маніпулювати історичними фактами.

Загальні закономірності становлення національної мови.

Національна мова з'являється не відразу, не раптово. Її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують мову, розвивають її, збагачують, удосконалюють, наповнюють власним життєвим досвідом, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова — продукт тривалого історичного розвитку народу.

У виникненні, формуванні й функціонуванні різних мов є певні закономірності.