Дуки

Ой, як знов прийшла біда, 
Нещаслива доле. 
Понаїхала орда, 
Стогне Дике Поле. 

Рано вранці ворогам 
Сонце світить в спину, 
Знову славним козакам 
Битись до загину. 

Закружив кривавий тан, 
Та лиха погорда… 
В полі ворог – ззаду пан – 
Вірні слуги чорта. 

Серце знов сльозу проллє, 
Та таку ж криваву… 
Брат на брата постає 
Дукам на забаву. 

Хто без слів життя кладе 
За Вкраїну-мати, 
А хто ворога веде 
До своєї хати 

І благає жити з ним, 
Взяти на поруки. 
Ой, регочуть над дурним, 
Веселяться дуки. 

Сам віддав і не збагне, 
Душу під заставу, 
Перед паном спину гне, 
Позабувши славу.

Може здійметься з колін,
Натерпівшись болі...
Всі багатства в світі – тлін,
Як немає волі.

Ось тому і тут і там
Знов кружляють круки,
І заклятим ворогам
Платять гроші дуки.

Платять гроші за життя,
За розбиті долі.
Від буття до небуття
За бажання волі.

Вся країна сльози ллє, 
За синами плаче.
Всім воздасться за своє – 
Не сумуй, козаче.

Всім воздасться за любов
І за біль розлуки,
За святу пролиту кров...
Стережіться, дуки.

Бо із того моря сліз
Вороття не буде,
Запанує правда скрізь
І постануть люди.

Буде спокій довгих літ
І щаслива доля,
І засяє на весь світ
Так жадана Воля.

© Вітер