Поділ землі і вибір старшини відбувались у Запорожців 1-го січня кожного Нового Року.

Ще кілька днів перед Новим Роком козаки, що жили на зимівниках, на річках, на озерах, чи степах та працювали там, — хто господарив, хто ловив рибу, хто полював, — всі спішили до Січи.

В самий день Нового Року вони вставали дуже рано. Вмивалися, вбиралися в найліпшу одіж — в “матеріальні” квітчасті жупани, червоні черкески з довгими вильотами, чоботи-сап’янці, високі шапки, мережані шовкові пояси, озброювались шаблями, пістолями, кинджалами, ятаганами, і спішили на відгомін дзвонів в Січову церкву Покрови Пресвятої Богородиці.

Це було тоді, як над Україною, мов круки, кружляли татарські орди, турецькі когорти та всякі інші напасті і насильства. 

І єдиними оборонцями рідної землі були козаки, святі лицарі волі. 

Але як не намагалися, не завжди могли встояти від хижих нападників, і гинули старі і малі, а молоді бряжчали кайданами в неволі, чи ридали в гаремах над потоптаною зґвалтованою цнотою і коханням.