Повстання на СКР-112
Подія, що сталася 21 липня 1992 року в Україні, залишила помітний слід в історії Українського військового флоту. Відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка із Кримської військово-морської бази в порт Одеси здійняв справжній «дев’ятий вал».
Передувало цим подіям те, що в середині 1992 року на ЧФ виникло вкрай важке становище. Після розпаду СРСР його називали флотом СНД, однак, і це головне, керували ним винятково з Москви. На кораблях та в частинах посилився тиск на тих, хто присягнув Україні. Їх звільняли, викидали з черги на житло і затримували присвоєння чергових військових звань, навіть, траплялося, не брали малечу в дитячий садок. Не витримуючи щоденного психологічного тиску, моряки-чорноморці, які присягнули Україні, в буквальному сенсі слова, тікали з кораблів і зверталися по допомогу до орггрупи ВМС України.
Українські моряки вирішили, що треба здійснити незвичайний вчинок, який би привернув увагу до 17-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ. Тоді висунули ідею: з гордо піднятим Державним прапором України здійснити перехід із Криму в Одесу. Це не було спонтанним чи суто емоційним вчинком. Офіцери й мічмани на сторожовику та матроси, які виконували накази командирів, були колективом однодумців. Кожен діяв свідомо.
Сергій Володи́мирович Настенко
український воєначальник, капітан 1-го рангу. Командував СКР-112 під час його переходу з Новоозерного в Одесу під українській прапором. З 1993 року по 1997 рік був командиром фрегата «Гетьман Сагайдачний».
Екіпаж корабля становив 80 осіб. Командиром був капітан-лейтенант Сергій Настенко. На борту також перебував капітан 2-го рангу Микола Жибарєв, якого за проукраїнську позицію командування ЧФ усунуло з посади начальника штабу 17-ї бригади кораблів охорони водного району.
Вранці 21 липня 1992 року планувалося тренування в рамках підготовки до святкування Дня Військово-Морського Флоту. О 8:15 — на борт СКР-112 прибув начальник штабу 307-го дивізіону капітан 3-го рангу С. Семенов, який був старшим на тренуванні (саме на цей день була запланована участь СКР-112 у підготовці до святкування Дня ВМФ). Корабель отримав дозвіл іти на тренування до штабу Кримської ВМБ. Коли корабель знявся з якоря і швартових, капітан 2-го рангу М. Жибарєв піднявся на ходовий мостик і оголосив: «Начальнику штабу 307-го дивізіону капітану 3-го рангу Семенову і командиру корабля капітан-лейтенанту Настенку. Як старший на посаді і за військовим званням, приймаю управління кораблем на себе. Ставлю завдання командиру корабля: йти на зовнішній рейд». Сторожовик ліг на курс з бази (капітан 3-го рангу Семенов спробував завадити українцям вступити в управління кораблем, проте безуспішно).
Отже знявшись з якоря і швартових, СКР-112 вийшов з Кримської військово-морської бази у Новоозерному (затока Донузлав, неподалік Євпаторії) та на виду у всієї бази спустив прапор ВМФ СРСР і замість нього підняв Державний прапор України.
Вийшовши з озера Донузлав, команда СКР-112 виявила, що малий десантний корабель на повітряній подушці (МДК-184) і малий протичовновий корабель (МПК-93) намагались завадити їм. При цьому командир МДК-184, подумавши, що команда МПК-93 діє заодно з СКР-112, спочатку став перешкоджати йому виходити з озера. Непорозуміння російських кораблів тривало близько 15 хвилин, що дозволило СКР-112 успішно вийти в море.
В цей час з радіообміну команда СКР-112 зрозуміла, що начальник штабу дивізіону капітан 3-го рангу С. Тушев, який знаходився на МДК-184, отримав наказ при необхідності застосувати зброю. Останній, оцінивши положення і наслідки своїх дій, віддав наказ вести вогонь з артилерійської установки АК-230 не по кораблю, а попереду нього. Було зроблено 3-4 черги прямо по курсу на дистанції 2 КБТ. Якби влучили у СКР-112, на якому було 40 тонн вибухових речовин, то його б розірвало на друзки разом з усім екіпажем.
Через декілька хвилин Тушев вийшов на зв'язок з Жибарєвим: «Отримав наказ усіма способами зупинити корабель і повернути СКР-112 на базу».
Жибарев дав відповідь: «Я йду під Державним прапором України в її територіальних водах і слідую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати».
Переслідувачі ризикували отримати у відповідь вогонь двох універсальних артилерійських установок АК-729 — спарених 76-міліметрових гармат із боєкомплектом у 1400 снарядів, розміщених у кінцевій частині корпусу СКР-112. Попри це, сторожовик був атакований, окрім МДК-184, ще й малим протичовновим кораблем МПК-93 та ракетним катером на підводних крилах РК-260.
Микола Євгенович Жибарєв
український воєначальник, контр-адмірал. Брав участь у несанкціонованому переході СКР-112 із Новоозерного до Одеси під українським прапором.
Зі спогадів безпосереднього учасника подій — контр-адмірала запасу Миколи ЖИБАРЄВА (1992 року він був начальником штабу 17-ї бригади):
«Давайте згадаємо, що відбувалося в нашій державі, коли Україна здобула незалежність. Розпочалося будівництво державних інститутів, у тому числі силового блоку. 4 листопада було створено Прикордонні війська, у грудні 1991 року — Збройні Сили, міліцію. Україна як морська держава повинна була мати і власний військово-морський флот, який є видом Збройних Сил. Його основою, звичайно ж, мав би стати корабельний склад, що базувався на Чорному морі.
Тоді ми вирішили показати приклад і присягнути державі, в якій не тільки проживали, але й на землі якої проходили службу. Ніхто не ховався за спини товаришів, ніхто нікого не примушував, не було жодного психологічного тиску. Я зробив вибір свідомо, присягнув на вірність Україні на СКР-112. Здійснив це першим і першим поставив свій підпис. Після мене склав присягу командир корабля капітан-лейтенант Сергій Настенко. Три чверті особового складу корабля зробили те ж саме».
У цей час над «порушником» кружляли два гідролітаки Бе-12, пілоти яких отримали наказ імітувати торпедну атаку по СКР-112. Та позаяк командування ЧФ проігнорувало прохання командира цієї авіаланки повторити наказ при включеному магнітофоні, бо пілот побоювався особистої відповідальності за провокацію проти сторожовика, озброєного артустановками, то атака на СКР-112 із повітря не відбулася.
До того ж невдовзі гідролітаки від сторожовика відігнав його «янгол-охоронець» — винищувач Су-27, пілот якого присягнув на вірність народу України. Відгукнувшись на виклик командування Одеського військового округу рятувати сторожовик від розстрілу чи абордажу, пілот Су-27 стартував з аеродрому Бельбек у Криму. І це навіть попри те, що командування ЧФ направило на злітні смуги летовища ракетну установку «Град».
«Разітєльний» переслідує СКР-112.
Кораблі-переслідувачі неодноразово перетинали курс СКР-112 й скидали швартові кінці, аби, намотавши їх на гвинти корабля, зупинити його. Дещо пізніше до перехоплення долучився сторожовик ЧФ «Разительный», на якому в повній готовності стояла група захоплення — озброєні морські піхотинці. Перед абордажем він ще й намагався протаранити гвинти і рульовий пристрій СКР-112. Однак екіпаж СКР-112 шляхом маневрування уникнув зіткнення.
Після цього Командир «Разітєльного» капітан 1-го рангу Силін вийшов на зв'язок з СКР-112. Жибарєв погодився провести переговори. З командиром СКР-112 C. Настенком Жибарєв домовився, що якщо він за 30 хвилин не повернеться або не вийде на зв'язок на УКХ (ультракоротких хвилях), то йому слід продовжити рухатися в Одесу самостійно. Застопорили хід. СКР-112 передав вимогу, щоби «Разітєльний» не наближався до СКР-112 ближче, ніж на два кабельтових. З «Разітєльного» за Жибарєвим вислали шестивесловий ял. Під час переговорів командир СКР-112 отримав радіоповідомлення від адмірала Кожина, який став командувачем ВМФ України: СКР-112 наказано прямувати на рейд Одеси, де й чекати представника Міністерства оборони України. У другому радіоповідомленні командування Чорноморського флоту наказувало «Разительному» супроводжувати СКР-112 до Одеси. Не минуло і півгодини, як кораблі продовжили перехід.
На допомогу СКР-112 вийшли прикордонні кораблі, екіпажі яких теж присягнули на вірність народу України. Ескортуючи СКР-112, вони перервали спробу гідрографічного катера ЧФ закрити сторожовику вхід у порт Одеси, де той, відірвавшись нарешті від переслідування, благополучно пришвартувався.
Після розподілу кораблів ЧФ СРСР СКР-112 увійшов до складу ВМС України. Пізніше йому було присвоєно індекс U132. Команда СКР зверталася до керівництва з проханням затвердити для свого корабля нове ім’я — «Отаман Сидір Білий» на честь одного з видатних козаків, який прославився морськими походами, але ця пропозиція не була підтримана.
Громадськість України, багато військових та політичних діячів бачили корабель як майбутній музей Військово-Морських Сил. У Севастополі члени «Просвіти», Спілки офіцерів України та інших організацій створили комітет із захисту СКР-112 та направили десятки звернень і заяв громадськості, але все було марно. Вищому керівництву армії та держави були чужими патріотизм та принциповість, проявлені українськими моряками 1992 року. Надійшло розпорядження утилізувати корабель, і влітку 1996 року його порізали на брухт.
Інцидент із СКР-112 змусив Б. Єльцина і Л. Кравчука знову зустрітися для переговорів про долю ЧФ, після чого було підписано так звану Ялтинську угоду, в якій було уточнено й деталізовано попередні домовленості. Цим документом було підтверджено, що флот підлягає розподілу між договірними сторонами, на що відводився трирічний перехідний період. На цей час флот залишався спільним під об’єднаним командуванням, перших осіб якого призначали і звільняли особисто президенти Росії та України (таким чином ЧФ виводився зі складу стратегічних сил СНД). Сторони домовилися про спільне базування флоту, а також про те, що призов матросів здійснюватиметься Україною і Росією в рівній пропорції. Крім того, було підтверджено рішення, що на перехідний період військовослужбовці двох країн мають присягати тій державі, громадянами якої вони є.
Звісно, тепер уже очевидно, що з Росією потрібно було категорично вирішувати питання щодо ЧФ, та тоді були інші часи, і перший «братній» вогонь не отримав належної оцінки.
за матеріалами Дмитро ЗАВТОНОВ, «Народна армія»
Джерела:
