У січні 1558 року цар московський Іван IV Грозний почав Лівонську війну за оволодіння узбережжям Балтійського моря. Однак Московська держава зіткнулася з широкою коаліцією ворогів, до яких належали Польща, Литва, Швеція. З півдня докучало Кримське ханство, розоряючи регулярними набігами південні області. Війна набула затяжного виснажливого характеру. Посуха і голод, епідемії чуми, кримсько-татарські набіги, польсько-литовсько-руські (українські) рейди і морська блокада, здійснювана Польщею і Швецією, спустошували Московію.

Представники боярства почали виступати проти продовження війни за вихід до Балтики. Небажання бояр-вотчинників брати участь у боротьбі проти Речі Посполитої і Швеції привели царя до думки про необхідність знищення привілеїв аристократії та залишків феодальної удільної системи при одночасному посиленні дворянства служивого. Отже у 1565 році цар оголошує про введення в країні опричнини.

Починаючи з 1605-го року і аж до 1860 року у Франції вийшли і багато разів перевидавались чудові книги про Україну, а також регулярно виходили газети, які часто розповідали про європейські звитяги козаків і Україну, а тому французи цілком добре були обізнані щодо нашої країни і народу:

• Відома книга і мапи Г. Боплана (1595-1685) про Україну;
• Не менш цікаві праці про Україну його сучасника і також француза П.Шевальє (в т.ч. рукописи, які автор даного матеріалу досліджує одним з перших в Україні);
• Ще одна цікава і маловідома згадка про Україну з 1672 року  Жана Шардена (Jean Chardin; Франція, 1643-1713);
• З повідомлень французького місіонера Філіппа Авріля (1654-1698) про запорозьких козаків (1692 рік);
• Про шикарне життя в Україні - з маловідомої книги 1824 року француза Шарля де Лагарда, який здійснив в 1811 році подорож нашими землями.

Розмову про оборону Запоріжжя потрібно почати з двох вибухів. Одним був зруйнований міст через Новий Дніпро (з лівого берега на острів Хортицю), а іншим — гребля Дніпрогесу. Без цих двох подій Запоріжжя спіткала б доля всіх інших міст Придніпров’я, тобто і його втратили б уже в серпні 1941 року. Адже 15 серпня радянські війська залишили Кривий Ріг, 16-го – Миколаїв, Нікополь — 17-го, Херсон — 19-го. Дніпропетровськ захищала ціла Резервна армія із трьох дивізій. Однак 25 серпня гітлерівці не тільки захопили правобережне місто, а ще й плацдарм на лівому березі. Трагедія військ Червоної армії у Центральній та Південній Україні стала наслідком загибелі в «Уманському котлі» двох армій — 12-ї та 6-ї. До полону там потрапили 103 тисячі бійців, обидва командувачі армій, 5 командирів корпусів, однієї дивізії, ще 3 комдиви — загинули. Отже 10 серпня фронт оголився, і німецькі танки без будь-якого опору котилися на Схід із зупинками на спочинок, обслуговування техніки і харчування...

Київська наступальна операція, яка тривала з 3-го до 13 листопада 1943 року, була складовою частиною Битви за Дніпро – так називають ряд пов'язаних військових операцій військ СРСР проти армій Третього рейху та Румунії.

Загалом битва за Дніпро тривала з серпня по грудень 1943 року, ставши однією з наймасштабніших операцій Другої світової війни. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін, а лінія фронту становила приблизно 1 400 км.

Вражаюче, але це факт: стільки років минуло з часу трагедії в Києві, але до сих пір мало кому відомі обставини і топографія знищення більшовиками будівель і населення Києва восени 1941 року. Незнання правди і напівправда під личиною правди про трагедію закономірно породжують численні міфи. Судячи з усього, прийшов час сказати правду про те, що ж сталося в Києві в кінці вересня - початку жовтня 1941 року.

В своєму радіо зверненні 3 липня 1941 р. Йосип Сталін закликав радянських громадян до всенародної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Вона передбачала, зокрема, знищення перед наступаючим ворогом мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв'язку, підпал лісів, складів. Робилося це з однією метою: створити нестерпні умови ворогові (про мирних жителів ніхто не думав).

Первое восстание стран «восточного блока» началось 17 июня 1953 года в ГДР. Несмотря на наличие многочисленных сотрудников КГБ, руководство страны плохо представляло настроение народных масс. Официальной причиной восстания стало увеличение норм выработки на 10%, но реальной было недовольство построением социализма на советский манер. 

Є злочини проти людяності, що навіки вписуються в світову історію: геноцид вірменів в Османській імперії за часів Першої світової війни і Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, Голокост євреїв у Європі під час Другої світової війни та, звичайно ж, насильницька сталінська депортація сотень тисяч людей з політичних і етнічних міркувань. Існує чимало версій щодо дійсних мотивів Кремля стосовно примусового переселення кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Кримського півострова до степів Центральної Азії, Сибіру й на Урал.

Документи, які відкривають справжнє обличчя «визволителів». Документи, які не дають ніякого морального права вшановувати армію, яка повністю себе збезчестила тотальними зґвалтуваннями дітей на очах їхніх батьків, масовими вбивствами і катуваннями безвинних цивільних осіб, грабунком і узаконеним мародерством.

Звірствами над населенням (зґвалтуваннями та катуваннями з подальшим вбивством мирних громадян) «визволителі» стали займатися ще в Криму. Так, командувач 4-м Українським фронтом генерал армії Петров в наказі №074 від 8 червня 1944 р затаврував

«обурливі витівки» військовослужбовців свого фронту на радянській території Криму, «які доходять навіть до збройних пограбувань і вбивства місцевих жителів».

/Йоахім Гофман «Сталінська винищувальна війна» (в німецькому варіанті - «Stalins Vernichtungskrieg 1941-1945»/

Згідно з Паризьким мирним договором країн антигітлерівської коаліції СРСР отримав право тримати на території Угорщини свої збройні сили, проте був зобов'язаний їх вивести після виведення військ союзників з Австрії. Війська союзників були виведені з Австрії в 1955 році.

4 листопада 1945 року в Угорщині були проведені загальні вибори, передбачені Ялтинськими угодами. На них 57% голосів отримала Незалежна партія дрібних господарів і лише 17% - комуністи. Однак контрольна комісія, яку очолював радянський маршал Ворошилов, віддала переможцям тільки половину місць в Кабінеті міністрів, а ключові пости залишились за Угорською комуністичною партією. В результаті в 1947 році комуністична УПТ (Угорська партія трудящих) шляхом терору, шантажу і махінацій на виборах стала єдиною легальною політичною силою. Окупаційні радянські війська стали силою, на яку спиралися угорські комуністи в своїй боротьбі з опонентами.

Радянсько-фінська війна (1939-1940), відома в Фінляндії як Зимова війна (фін. Talvisota) - збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією під час Другої світової війни в період з 30 листопада 1939 по 12 березня 1940 року. Ця війна виникла внаслідок неспровокованої радянської агресії проти Фінляндії. У радянській історіографії ця війна розглядається як окремий двосторонній локальний конфлікт, який не є частиною світової війни, так само як і неоголошена війна на Халхін-Голі.