У Східній Європі на межі XV - XVI століть вступила до вирішальної фази боротьба за спад­щину Русі. Литовська держава (Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське), яка оволоділа свого часу розпорошенеми міжусобицями українськими та білоруськими землями, поступово слабшала. Як наслідок вар­варська Московія (саме "Московією", а не "Руссю" або "Росією" називали її сучасники) намагалася приєднати до себе землі Великого князівства Литовського. Влітку 1514 року під час чергової московсько-литовської війни московська армія після місячної облоги захопила Смоленськ і наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші.

В історію битва під Грюнвальдом увійшла не тільки як символ мужності і героїзму в боротьбі за рідну землю проти іноземних загарбників, але і як свідчення того, що, коли народи об'єднуються, щоб спільними силами дати відсіч агресору, відстояти свою свободу і незалежність, вони домагаються перемоги.

Після утвердження татарської зверхності центральні та північні терени майбутньої України - Київське, Переяславське, Турово-Пінське й Чернігово-Сіверське князівства - на ціле століття сходять у тінь. Поштовхом до їхньої нової з'яви на історичній арені стає несподівана активність маленької войовничої Литви, мешканців якої давньоруські літописці поблажливо називали «людьми з боліт».

Восени 1362 року  литовсько-русинське (руське) військо в складі військових загонів з Литви, Полісся, Волині та північної Білорусі, якими командував великий князь Ольгерд [Альгірдас, Algirdas], завдало нищівної поразки військам Золотої Орди на березі р. Сині води (сучасна річка Синюха на Кіровоградщині, на околиці сучасного районного центру Новоархангельське), завдяки чому Київ та українські терени колишньої Русі було остаточно звільнено від татарського панування.