Людина, якій заздрили і ненавиділи всі,  яка прожила життя, що не снилося жодному сценаристу Голлівуду. Життя, яке починалось як у казці, а розвивалось як у фільмах жахів. 

Народився у родині заможних і успішних, хто мав все, що можна бажати в Україні чи Московії, а також і вілли на Лазурному узбережжі, квартири в Парижі, інших столицях, знайомства і дружбу з богемою, такими відомими родинами, як Ротшильди і ко. 

Родина Терещенків була настільки багата, що в Києві, де були її основні активи, жартували: «Спочатку Терещенко зводили собори для хрещення своїх дітей. Коли діти підросли, почали будувати для них гімназії та університети, а потім — банки і контори, щоб їм було де працювати». 38 цукрових заводів, десятки тисяч гектарів ріллі, сотні тисяч робітників. В ті часи чи не кожен десятий українець працював на сім'ю Терещенко. Коли Михайло очолив цю торгово-промислову імперію, йому було всього 16 років.

Бійці УСС. Гора Маківка, квітень 1915 року (фондова збірка, Мейл-Арт Музей, місто Львів)

Перша світова війна, завдяки специфічному осмисленню історії за радянських часів, досі у суспільній свідомості залишається такою собі «чужою» війною. Разом з історією Першої світової повз людську свідомість проходять і історії українців, які брали в ній участь. За підрахунками дослідників, це не менш як 4,5 мільйонів чоловіків і жінок. Ця війна почасти стала не лише тим полем, де представники українського народу, що служили в арміях-противниках, проливали кров одне одного, а й історичним місцем чи не перших за довгий час серйозних (зокрема, військових) контактів між українцями, розділеними поміж двох імперій.

Вони постали каменем,
мов неприступна скеля, 
на них залізом плавленим
валились сотні тонн, 
та їх кістки не тріснули —
не витримала стеля, 
та дух їх не зламався —
не витримав бетон! 

Бої за Донецький аеропорт – одні з найзапекліших у війні на сході України – тривали з травня 2014-го до 24 січня 2015 року. 244 дні українські військові протистояли навалі російсько-окупаційних військ, затято відстоюючи рідну землю. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового духу нашого війська, а захисники терміналів отримали почесне ймення «кіборги».

Якби не було українських військових в аеропорті, все могло б не закінчитися для України втратою значних територій: ДАП сковував сили супротивника.

Від січня 1918-го до серпня 1919-го Київ побував під сьома різними владами, номінально залишаючись у складі української держави. На той час в Україні відбувалася активна збройна боротьба між трьома силами: російськими червоною та білогвардійською арміями та військами УНР.

В травні 2016 року пошуковці ГО «Історико-патріотичного об’єднання «ПОШУК» виявили масове поховання жертв "красноґо тєррора" 1920—1930-х років на території колишнього села Великий Шумськ — поблизу військового полігону. Тільки за перші два дні були виявлені рештки тіл 40 людей. Загалом на цій території знайшли рештки більш ніж 170 убитих, 120 з них — діти. Діти різного віку, починаючи від грудних і закінчуючи 13-15 річними.

Трагедія сталася між груднем 1919 та січнем 1920 років. Масове вбивство цивільного населення пов’язане із діями продзагонів, які допомагали встановлювати радянську владу в Україні: жителів сіл брали у заручники, щоб змусити віддавати продовольство. Це підтверджується доповідними записками з архівів, в яких житомирське ЧК писало до Києва з приводу безчинства продзагонів на території села Великий Шумськ.

Битва за Дебальцеве є однією з ключових подій у протистоянні України російській агресії, розпочатій Росією у 2014 році анексією Криму та окупацією частин Донецької і Луганської областей. Вона мала значні як військові, так і політичні наслідки.

2015 рік розпочався для України загостренням обстановки російськими військами в районі Донецького аеропорту і Дебальцеве, із застосуванням важкого озброєння і артилерії, що повністю суперечило існуючим Мінським домовленостями. В результаті таких дій, до 31 січня, склалася вкрай важка ситуація в районі «Дебальцівського виступу» де противник вирішив вклинитися в оборону української армії з метою оточити угруповання українських військ в Дебальцеве.

Нарешті історики оприлюднюють дані про те кого і в якій кількості переселяли після спустошених голодом 1932-1933 років у східні і південні регіони України.

Документи були надані Галузевим державним архівом СБУ, Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України та Державною архівною службою України. Крім того, матеріали надходили і з місцевих архівів, зокрема, й зі східних регіонів.

Зібрані музеєм Голодомору документи стосуються другої половини 1933-го - 1934 років, тобто першого пост-голодоморного року і часу виконання секретної постанови Ради народних комісарів СРСР "Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників" від 25 жовтня 1933 року.

Лівобережжя палало сотнями смолоскипів, що на них перетворились палаци й фільварки польської шляхти після того, як Україною розійшлися чутки про блискучі перемоги Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем. Вельможне панство покидало все нажите й утікало світ за очі, рятуючись від рук тих, кого зазвичай вважали нижчими від людини і називали бидлом. Повстання на Лівобережжі набрало масштабів некерованого стихійного лиха. Сотні, а може й тисячі тих, хто мав хоч якесь відношення до польського панства або жидівського племені, поплатилися життям за роки знущань над українським народом. В Ніжині і Чернігові, Батурині і Стародубці полилася кров панів, виросли палі й шибениці з тілами скатованої польської шляхти. Сотнями вихрещувалися в православну віру жиди, аби вислизнути з кривавих пазурів немилосердних катів.

У Польщі намагаються не згадувати причетності Другої Речі Посполитої до розчленування Чехословаччини під час Мюнхенської кризи  та "гібридної" агресії проти свого південного сусіда під час подій на Карпатській Україні у 1938-1939 роках.

Міжвоєнну Польську державу зазвичай малюють як жертву таємного пакту нацистської Німеччини та сталінського СРСР, який відкрив шлях до початку Другої світової війни. Проте за рік до цих подій Польща разом із Німеччиною та Угорщиною виступила співучасником розшматування Чехословацької республіки. На початку жовтня 1938 року Польща окупувала Тєшинську Сілезію, а у грудні – захопила Спіш та Ораву у північній Словаччині.

Водночас у 1938-1939 роках офіційна Варшава зайняла вкрай ворожу позицію щодо українського питання, вдаючись до методів таємної війни проти Карпатської України, автономного краю у складі пост-Мюнхенської Чехословаччини. Це була спроба допомогти своєму союзнику – Угорщині встановити спільний кордон у Карпатах.

6 березня 1939 р. німецький рейхсканцлер А. Гітлер прийняв рішення про остаточну ліквідацію Чехо-Словаччини. Згідно з затвердженим планом передбачалося, що німецькі війська окупують Богемію та Моравію, Словаччина проголосить незалежність під протекторатом Рейху, а Угорщина за дозволом останнього окупує Карпатську Україну.

12 березня 1939 р. через свого посла у Берліні Деме Стояї Угорщина отримала "зелене світло" на захоплення краю. Для вирішення "рутенського питання" у розпорядженні гортистського керівництва було всього 24 години після проголошення незалежності Словаччини, яке було заплановане на 14 березня 1939 р.