Повстання на СКР-112

СКР-112 фото А. Кузенкова

Подія, що сталася 21 липня 1992 року в Україні, залишила помітний слід в історії Українського військового флоту. Відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка із Кримської військово-морської бази в порт Одеси здійняв справжній «дев’ятий вал».

Історія, Україна, Чорноморський флот, Жибарєв, Настенко

Детальніше:Повстання на СКР-112

«Поезія українська» Поля де Сент-Вісента

flyer imageПочинаючи з 1605-го року і аж до 1860 року у Франції вийшли і багато разів перевидавались чудові книги про Україну, а також регулярно виходили газети, які часто розповідали про європейські звитяги козаків і Україну, а тому французи цілком добре були обізнані щодо нашої країни і народу:

  • Відома книга і мапи Г. Боплана (1595-1685) про Україну;
  • Не менш цікаві праці про Україну його сучасника і також француза П.Шевальє (в т.ч. рукописи, які автор даного матеріалу досліджує одним з перших в Україні);
  • Ще одна цікава і маловідома згадка про Україну з 1672 року  Жана Шардена (Jean Chardin; Франція, 1643-1713);
  • З повідомлень французького місіонера Філіппа Авріля (1654-1698) про запорозьких козаків (1692 рік);
  • Про шикарне життя в Україні - з маловідомої книги 1824 року француза Шарля де Лагарда, який здійснив в 1811 році подорож нашими землями.

Отже це були не поодинокі випадки для французів.

Навіть на рівні Сенату ці дійсні історичні знання пропонували впровадити у французьких навчальних закладах, як відповідь на московитську брехню, що за гроші активно поширювалась Європою:

Французький сенатор Казимир Делямара в 1868 році видав книгу про український народ «забутий в історії» та доводив в Сєнаті право України на історичну назву Русь.

Проте зараз пропонуємо ознайомитись з роботою «Поезія українська» за авторством Paul de Saint-Vicent від 1860 року.

«Між українцями і московитами наявна дуже чітка різниця; існує навіть багатовікова антипатія створена взаємними вторгненнями. Вони відрізняються походженням своїх народів, звичаями, давніми традиціями, модерною і середньовічною історією та релігійними настроями, далеко не такими схожими, як це намагались показати…

Серед московитів азійська душа відкидала європейські ідеї, тому з часом сформувалась релігія особливого характеру, а світська влада, вторгнувшись у духовну, поглинула її цілком, анулювала і принизила духовенство.

Боплан, описуючи Україну, характеризує такий стан речей простим ствердженням: “Русини мають свого митрополита в Києві, а московити - в Москві”.

Здається, сама природа проводить чіткі межі між двома народами. Європа довгий час продовжує підтримувати таку традицію розрізнення цих народів і назв, і, не зважаючи на титул “імператора Русі”, який сам взяв собі Петро І, офіційно Людовик XIV ніколи не називав його інакше, як “Sa Majeste moscovite”.

Імперія московитів нібито ніколи і не претендувала в Європі на ім’я Руси, до початку царювання Катерини ІІ.

Катерина була німкою, вона ненавиділа і зневажала назву Moscovites. Їй вдалося донести свою неприязнь і презирство до знаті та освіченої частини нації. Вона навіть переконала деяких впертих вчених прийняти її ідеї щодо зміни походження московитів.

Дивне та химерне явище, яке стосується народу, що звик підкорюватись найбільш екстравагантним капризам влади, нехтуючи своїми віруваннями, традиціями, навіть найглибшим, найінтимнішим, найдорожчим. Цей акт сліпого підкорення, слухняності, продемонстрував би, якщо потрібно, азійське походження народу, яке на думку М.de Custin, проникло так глибоко.

Відтоді назву “московит” почали витісняти…

Нова назва Russie була нав’язана офіційно, її використання швидко поширилось завдяки сприянню відомих письменників, друзів та шанувальників імператриці.

Ми далекі від того, щоб хотіти виправити цю безперечну помилку; ми тут претендуємо лише на аналіз наслідків з історичної та літературної точок зору, і, в той же час, констатації факту плутанини, яка з названого часу поширюється в усіх поняттях історичних, статистичних та етнографічних.

Ретроспективний огляд це підтверджує. Все, що було сказано і написано про ці…провінції під деномінацією Russia, неминуче стало жертвою імперії, яка прийняла Їх назву, щоб здійснити вторгнення в них.

Історичні документи, хроніки, давні традиції, розповіді мандрівників, всі титули тепер були на користь загарбника. Нікчемні письменники, навчені дипломатією, навіть підміняли в перекладах назву Moscovites на Russes, щоб в результаті цих маніпуляцій історію народу, яка починається лише з кінця XII ст. на берегах Клязьми і Москви, відтягнути аж у IX ст. і на береги Дніпра. В результаті цієї підміни вийшов химерний історичний парадокс…

Завойовник вміло використав усі матеріали минулого, щоб створити свою нову генеалогію; лише пам’ятники мистецтва уникли цієї долі. Він привласнив їх, правда, вони лишались інертними, мовчали в його руках. Письменники та поети нової імперії не зуміли черпати натхнення з давнього джерела української поезії та втілювати в життя її гармонійні акценти…

Україна сама втекла. Вона врятувала себе в мистецтві і завдяки мистецтву. Уражена іноземним вторгненням, позбавлена найдорожчих традицій, під загрозою знищення своїх історичних витоків, Вона раптом прокинулась від голосів своїх поетів…

Ця пісня вібрувала всім відгомоном степів України, перетинала рівнини Волині, західні краї Поділля і котилася аж до Вісли…

Випробування, яке народило національність українців, було несподіваним і вирішальним. Отже, саме мистецтво, поезія, українські поети першими освітили горизонти своєї країни, затемнені темрявою дипломатії. У всіх своїх дослідженнях, вчені та історики, з тієї пори, стежили очима за тим світлом маяка, який поети змусили сяяти...»(с)

«Поезія українська», автор: Paul de Saint-Vicent. 1860 рік. Франція. Париж.

Переклад #historybyigorpoluektov

Московія, Історія, Русь, Полуектов

Бої за Вапнярку влітку 1919 року

Vapnairka

Ситуація влітку 1919 року для українців складалася дуже несприятливо: на зовнішній арені — Українська Народна Республіка майже не визнавалася, а на внутрішній — її влада концентрувалася у кількох містах та славнозвісному «вагоні Директорії», що під тиском більшовиків та денікінців поступово відкочувався на Захід. Дипломатичні місії не допомагали, адже супротивники не визнавали самого права українців на власну державність, а нейтральні сторони, в тому числі, дуже поважна після Першої світової війни Франція, робили ставку на російських монархістів.

Україна, УНР, Московсько-Українські війни, Олександр Удовиченко, Олександр Вишнівській, Мішка Япончик, Вапнярка, 3 Залізна дивізія, сотник Довгаль, Визвольні змагання

Детальніше:Бої за Вапнярку влітку 1919 року

Караїми

Qaraylar T
Караїми – один із небагатьох корінних народів України. На сьогодні в Україні їх залишилось близько тисячі осіб. Існують малі громади караїмів в Галичі, Луцьку, Києві, Львові та Харкові. Найбільше караїмів проживає на території Криму: Євпаторія, Феодосія, Севастополь, Сімферополь, Бахчисарай. Як і для кримських татар та кримчаків Крим став прабатьківщиною для караїмів.

Самоназва – “Карайлар” [qaraylar] (множина), при чому “Караїм” – це теж множина, але семітською мовою (давньоєврейською, або гебридською).

Історія, Україна, Крим

Детальніше:Караїми

Польський «Зимовий похід» в Україну в 1651 р.

18 серпня 1649 року був підписаний доленосний для козацької України та Речі Посполитої Зборівський договір. На той момент основною задачею як польської, так і української сторони було дотримання status quo. З боку Хмельницького було ініційовано питання про встановлення «демілітаризованої смуги» між землями Війська Запорозького та Речі Посполитої.

Але всі потуги для замирення видаються примарними, адже польська сторона продовжує розглядати силовий варіант «діалогу» з Військом Запорізьким. У жовтні 1650 р. король Ян Казимир поінформував папського представника Д. Торреса про плани зимового наступу на козацькі території. Як не дивно, але польський король і досі не розумів усієї серйозності ситуації, що склалася на території України, й мав надію після очікуваного придушення «бунтівників» розпочати війну з Туреччиною за венеціанські гроші вже в союзі з козаками1.

Походи, Історія, Польща, Україна, Козаки, Іван Богун, Данило Нечай

Детальніше:Польський «Зимовий похід» в Україну в 1651 р.

Іван Пулюй

У віці 72 років, у четвер, 31 січня 1918 р. у Празі (тоді – Королівство Богемія, Австро-Угорщина), буквально на десятий день після проголошення незалежності Української Народної Республіки, помер великий патріот та знаний вчений, автор 50 наукових праць із фізики та електротехніки Іван Павлович Пулюй.

Тризна була велелюдною. Виступаючи на громадській панахиді, ректор Німецької вищої технічної школи в Празі (Deutsche Technische Hochschule Prag) професор Карл фон Бах, звертаючись до покійного, сказав так:

Ти був не тільки людиною твердих переконань та яскравою особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім – вірності народові, з якого Ти вийшов... Доля дозволила Тобі побачити ранішню Зорю свободи, до якої піднявся з темних воєнних хмар Твій народ, якого Ти любив до останнього подиху, і її перші сонячні промені побажали озолотити кінець Твого сповненого праці життя.

Перед смертю видатний учений наказував поховати його в Україні, у рідному Гримайлові, де вже знайшли вічний спокій: батьки – Павло та Ксенія Пулюї, брат Микола, сестра Марія. Утім, довелося лягати у гостинну богемську землю. Поховали українця на празькому цвинтарі Мальвазінки (Hřbitov Malvazinky).

Богослов, доктор натуральної філософії та всесвітньо відомий фізик, перекладач Біблії українською мовою та дійсний член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка, футуролог та астроном, електротехнік, винахідник і просвітянин, педагог і поліглот, організатор науки та склодув, доцент, професор, почесний член Віденського електротехнічного товариства та публіцист, консультант із будівництва електростанцій, ректор Німецької вищої технічної школи в Празі та державний радник з питань електротехніки Чехії і Моравії, нарешті – багатодітний батько та ніжний чоловік… Чи не забагато для людини? І як за одне життя в усіх іпостасях можна виявити себе?

Історія, Україна, Історичні особистості, Іван Пулюй, Х-промені, Рентген, Теолог, Фізик, Електротехнік, Філософ, лампа Пулюя, Pulujlampe, Українські винахідники

Детальніше:Іван Пулюй

Битва під Оршею 1514 року

У Східній Європі на межі XV - XVI століть вступила до вирішальної фази боротьба за спад­щину Русі. Литовська держава (Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське), яка оволоділа свого часу розпорошенеми міжусобицями українськими та білоруськими землями, поступово слабшала. Як наслідок вар­варська Московія (саме "Московією", а не "Руссю" або "Росією" називали її сучасники) намагалася приєднати до себе землі Великого князівства Литовського. Влітку 1514 року під час чергової московсько-литовської війни московська армія після місячної облоги захопила Смоленськ і наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші.

Війни, Історія, Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Костянтин Острозький

Детальніше:Битва під Оршею 1514 року

Підрив Дніпрогесу в 1941 р.

Розмову про оборону Запоріжжя потрібно почати з двох вибухів. Одним був зруйнований міст через Новий Дніпро (з лівого берега на острів Хортицю), а іншим — гребля Дніпрогесу. Без цих двох подій Запоріжжя спіткала б доля всіх інших міст Придніпров’я, тобто і його втратили б уже в серпні 1941 року. Адже 15 серпня радянські війська залишили Кривий Ріг, 16-го – Миколаїв, Нікополь — 17-го, Херсон — 19-го. Дніпропетровськ захищала ціла Резервна армія із трьох дивізій. Однак 25 серпня гітлерівці не тільки захопили правобережне місто, а ще й плацдарм на лівому березі. Трагедія військ Червоної армії у Центральній та Південній Україні стала наслідком загибелі в «Уманському котлі» двох армій — 12-ї та 6-ї. До полону там потрапили 103 тисячі бійців, обидва командувачі армій, 5 командирів корпусів, однієї дивізії, ще 3 комдиви — загинули. Отже 10 серпня фронт оголився, і німецькі танки без будь-якого опору котилися на Схід із зупинками на спочинок, обслуговування техніки і харчування...

Московія, Війни, Історія, Друга світова війна, Дніпрогес, Запоріжжя

Детальніше:Підрив Дніпрогесу в 1941 р.

Михайло Терещенко

Тере́щенко Миха́йло Іва́нович
(18 (30) березня 1886, Київ, Російська імперія — 1 квітня 1956, Монако) — український підприємець, цукрозаводчик та землевласник, меценат.

Людина, якій заздрили і ненавиділи всі,  яка прожила життя, що не снилося жодному сценаристу Голлівуду. Життя, яке починалось як у казці, а розвивалось як у фільмах жахів. 

Народився у родині заможних і успішних, хто мав все, що можна бажати в Україні чи Московії, а також і вілли на Лазурному узбережжі, квартири в Парижі, інших столицях, знайомства і дружбу з богемою, такими відомими родинами, як Ротшильди і ко. 

Родина Терещенків була настільки багата, що в Києві, де були її основні активи, жартували: «Спочатку Терещенко зводили собори для хрещення своїх дітей. Коли діти підросли, почали будувати для них гімназії та університети, а потім — банки і контори, щоб їм було де працювати». 38 цукрових заводів, десятки тисяч гектарів ріллі, сотні тисяч робітників. В ті часи чи не кожен десятий українець працював на сім'ю Терещенко. Коли Михайло очолив цю торгово-промислову імперію, йому було всього 16 років.

Історія, Україна, Історичні особистості, Українські підприємці, Терещенко

Детальніше:Михайло Терещенко

Українська Перша світова: бої УСС за гору Маківка


Бійці УСС. Гора Маківка, квітень 1915 року (фондова збірка, Мейл-Арт Музей, місто Львів)

Перша світова війна, завдяки специфічному осмисленню історії за радянських часів, досі у суспільній свідомості залишається такою собі «чужою» війною. Разом з історією Першої світової повз людську свідомість проходять і історії українців, які брали в ній участь. За підрахунками дослідників, це не менш як 4,5 мільйонів чоловіків і жінок. Ця війна почасти стала не лише тим полем, де представники українського народу, що служили в арміях-противниках, проливали кров одне одного, а й історичним місцем чи не перших за довгий час серйозних (зокрема, військових) контактів між українцями, розділеними поміж двох імперій.

Війни, Історія, Україна, УСС, Українські січові стрільці, Маківка

Детальніше:Українська Перша світова: бої УСС за гору Маківка

ПОСИЛАННЯ

На сайті 122 гостя та 0 користувачів

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2022 ПроСвіт 
Всі права застережені