Charakterniki, характерники та характерства

Слава не поляже; 
Не поляже, а розкаже, 
Що діялось в світі, 
Чия правда, чия кривда 
І чиї ми діти. 

      (Т. ШЕВЧЕНКО. До Основ'яненка) 

Якщо задатися метою знайти в українській мові корені походження слів «характерники» або «характерства», то раптом виявиться, що це зробити просто неможливо. Похідних з української до цих слів просто нема. «Характер», до речі, теж запозичення з грецької мови. Все це іноземні слова. Вони походять з латинської (пор. лат. charaktēr [1] «тавро, клеймо, відбиток») та грецької (гр. χαραϰτήρ [2] «тавро, відбиток, штамп, печатка, літера, різець, вирізаний знак) мов за посередництвом польської (harakternik [3] і потім charakternik [4] – той хто мав при собі (на собі) character). 

Якщо спробувати знайти ці слова в народних, козацьких, чумацьких думах, піснях України, то їх теж нема, а українських народних пісень та дум зберіглось більше, ніж у будь якого народу світу.  

Народ не вживав ці слова ні в якому вигляді, їх не було в народній мові. 

Якщо спробувати знайти в давньоруських джерелах, у всіх можливих виданнях, навіть церковних, про Русь, Степову Україну,  у відомих документах що стосуються козацтва, документах самого козацтва (напр., архів Коша Запорозької Січі), то у всьому згаданому нічого не знайдемо раніше… 1838 року. 

Навіть при дослідженні «актовыхъ книг Кіевскаго Центральнаго Архива гродскихъ и магистратскихъ судовъ Юго-Западнаго края въ матеріалъ о колдовствѣ и относящіеся къ процессамъ, возбужденнымъ по поводу подозрѣній разныхъ лицъ въ чародѣйствѣ въ процессахъ XVIII вѣка» знайти ці назви не вдасться. 

Дива? 

Ці дива крутяться навколо однієї людини - Аполлона Скальковського (1808-1898), етнічного поляка, урядовця канцелярії Новоросійського генерал-губернаторства в Одесі, секретаря і редактора видань Одеського статистичного комітету, одного з засновників Одеського Товариства історії і старожитностей. 

Це саме той пан, який з притаманним йому мистецтвом пояснювати історію козацтва, писав у своїй книзі «Наезды гайдамак…», шо на картинах «Козак Мамай», повішена на дереві фігура є козаком, і що вона демонструє яка доля очікує в Польщі кожного гайдамацького ватажка… 

Слова «характерники» і «характерства» з’явилися у загальному вжитку істориків і літераторів тільки після публікації Скальковським записів архієпископа Гавриїла (рос. Василий Розанов) «Устное повѣствование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уѣзда, селения Михайловки Никиты Леонтьевича Коржа» [5] як окремих глав у 1838, 1839 роках (у вигдяді «Изустные предания о Новороссийском крае» / соч. А. Скальковскаго [6],[7]), 1841 та 1846 році (на сторінках «Исторіа Новой Сѣчи» / сост. А. Скальковскимъ [8],[9]), та у 1842 році у вигляді їх повного видання самим Гавриїлом. При цьому треба зазначити, що підготовку до першого видання споминів Коржа було почато тільки по його смерті.   

«Повѣствование» було складено з 1828 р. по 1831 р. в Катеринославі (нині м. Дніпро) староросійською (церковнослов'янська мова московського ізводу) мовою самим Гавриїлом та архімандритом Іаковом (рос. Иосиф Вечерков), який писав, що “записывал со слов самого Коржа, под руководством преосв. Гавриила рассказы бывшего запорожца”, “с присовокуплением собственных замечаний и объяснений”. Прямої мови старого запорізького козака досить мало у цьому «Повѣствовании», російські священики не змогли впоратися зі щирою українською мовою Коржа, але щедро додали до розповіді своє розуміння почутого та свої пояснення і зауваження.  

Про записи споминів Коржа Скальковський дізнався під час своєї першої експедиції по збору архівів присвячених написанню історії Степової України (тоді російською назвою – Новоросії). А. Скальковський працював із ними з 27 травня по 5 червня 1835 р. на зустрічах з Гавриїлом в Катеринославі, тодішню назву він записав як – “Изустные предания запорожца Коржа о запорожской земле”. Навряд він отримав у користування сам оригінал записів, зроблених Гавриїлом і Іаковом, бо вони були в єдиному екземплярі у вигляді «книжиці», зібраної із записів різного часу різних записувачів, і видавались потім окремо архієпископом у 1842 році. Відомо також про лист від Гавриїла 22 листопада 1835 року, де той повідомив Скальковського, що оповідання Коржа (нар. 10 червня 1731 — пом. 11 листопада 1835) він передав графу М.С. Воронцову. Історик Біднов [10] свідчив, що у 1912 році тримав в руках цей список (копію) виготовлений для Воронцова з дарчим написом нібито від імені Коржа, і представляв він собою зшиток зі звичайного сіруватого поштового паперу великого розміру вкритого дрібним письмом без нумерації. 

1

1

В тому ж листі Гавриїл повідомив про смерть Коржа і просив, «чтобы из этих преданий действительно что-то было напечатано», оскільки це залежало від Скальковського. 14 липня 1836 р. архієпископ висловив подяку історикові за те, що він Коржа «не оставил в забытьи», мабуть Скальковський повідомив Гавриїла про підготовку першої частини записів до друку.  

Козаки в цих записах подані як «разбойники-воры», а характерники як їх Отамани та «Ватажки»: 

  • «Между сими Запорожскими шайками у каждой были "Ватажки" или Отаманы и по ихнему назывались ещё "Характерники" т.е. такые волшебники що ихъ ни какое огненное оружіе, ни пуля, ни пушка умертвить не может;…»  [5] стор.22 
  • «Посему-то самому якъ видно, и нѣкторорые куринные Отаманы дѣлали имъ поблажку, ибо не всякій Ватажокъ собравши шайку тайно, ходилъ на добчу; но большею частію за вѣдомомъ куриня, по той причинѣ, что когда бывало убирается Ватажокъ на добычу, и просить у Отамана козаковъ, то куринный Отаманъ приказываетъ Ватажкови: ну братчику, гляди-жъ, щобъ ты якого козака не утративъ; то тоди уже и до куриня не вертайся; сирѣч: крадь, да кинци ховай. Тогда Ватажокъ недѣясь на свое характерство отвѣчаеть Отаману: ни, батьку! будуть вси цили. И такъ сиромы до таковой степени шалостей по своему характерству доходили, що послѣ разбоевъ грабительствъ и убійствъ, дѣлали такія ище страшныя и безчеловѣчныя неистовства, що нелѣпо и говорити и на бумагу положити.» [5] стор. 23 
  • «Тогда Отаманы и Ватажки и прочіе Характерники начали между собою бунтоваться, иные согласны были смириться, а иные противилися въ надеждѣ своего характерства и говорили: нехай Текелій приведе еще стилько війска, якъ се, то ми всихъ въ пухъ розобьемъ, якъ мухъ передавимъ! …» [5] стор. 45 

Всього лише 3 уривка з «Устное повѣствование…»[5], але одразу можна побачити скільки взагалі в записах є прямої мови від Коржа, а скільки власного розуміння, державного шовінізму (ідеології) та пояснень від записувачів. 

Приписка «и по ихнему назывались ещё «Характерники т.е. такые волшебники» також дуже дивна і не могла бути сказана бувшим козаком Січі, як і приписка «сими Запорожскими шайками», до речі. Справа в тому, що «характерником» сам себе, за умов здорового глузду, ніхто не називав і не назве ніколи.  Та й не могла людина на схилі життя називати себе і своїх побратимів розбійниками, а козацькі загони шайками. Це робили інші люди. 

Можливо зараз, зі звичного для нашого часу розуміння назви, якогось діда після смерті і назвуть його онуки «характерником», бо старий «щось знав та вмів», але не він сам себе. Це не «по ихнему назывались», не може це бути «по ихнему» ніяк. 

Ця назва на той час могла бути звичною щодо козаків Січі тільки в Польщі, і походить вона від тої вдачі і зухвалості з якою грабували козаки маєтки багатіїв Речі Посполитої. Бо хто ж як не «характерники» таке можуть?  Знов ж таки, це не «по ихнему», не козаків Січі самоназва. Це зовнішня назва для Степової України, але звична з початку ще XVII сторіччя для Речі Посполитої. 

Треба зазначити, що charakternik – це суто польське слово і суто польська назва.  Це зафіксовано в низці європейських словників ще з XVIII сторіччя. 

2

2

Nouveau Dictionnaire françois, allemand et polonois, Michal Abraham Trotz, 1744 і 1779 

3

3

Nowy dykcyonarz to iest mownik polsko-niemiecko-francuski, Michal Abraham Trotz, Leipzig,1802 

4

4

Slownik dokladny Jezyka Polskiego i Niemieckiego, Jerzy Samuel Bandtkie · 1806 

5

5

Słownik języka polskiego, Samuel Bogumił Linde, Piiarów, 1807

6

6

Nowy slownik kieszonkowy polsko-niemiecko-francuzki: nowa edycya poprawiona 1827 

7

7

A. E. Szmidta  Słownik polsko-rossyisko-niemiecki. Словарь польско-россійско-нѣмецкій.1834, 37стр. 

Мало того, що charakternik суто польське слово і суто польська назва, воно просто транслітеровано за звучанням в московську в цих записах – характерники, а потім письменниками записано з московської в українську так само як  воно вписано у першоджерелі «Устное Повѣствование» – характерники. Напряму в українську з польської було б зараз – «характерніки». Отже не було взагалі цієї назви на теренах Степової України, не записували письменники чи етнографи  цю назву напряму від жодного носія пам’яті і мови українського народу. 

Як, коли і ким це було додано в розповідь запорожця М. Коржа? 

Можливо це відбулось під час першого ознайомлення з записами Скальковським, і за згодою Гавриїла було додано як “присовокупления собственных замечаний и объяснений”, але вже і з поглядів та знання звичної для себе термінології, як для етнічного поляка Скальковського. На це вказує і те, що потім, з 1836 року, Гавриїл вже довіряв Скальковському бути редактором деяких глав своїх інших публікацій. 

Можливо ці слова, як пояснення, додані самим Гавриїлом або Іаковом як священиками, які могли знати значення цих слів. Але московська церква, зазвичай, не звертала уваги на подібні речі в своїй діяльності. 

Можливо ці правки зроблені спочатку Скальковським для журналу, а потім Гарвиїлом перед виданням 1842 року, бо Гавриїл та Скальковський і далі співпрацювали всі роки знайомства, і навіть були разом членами Одеського Товариства історії і старожитностей. Ці припущення міг би спростувати список 1835 року, подарований Воронцову, але ні його, ні тим більше оригіналу споминів на теперішній час не знайдено. 

Є багато розбіжностей у виданнях від 1842 р., яке робилось Гавриїлом «слово въ слово» (з передмови Гавриїла до видання [5])  і тими уривками, які друкувались Скальковським у попередніх роках.

8

8

Журнал Министерства народнаго просвѣщения, Том 18, 1838 А. Скальковский [6]  

«называемые Характерники» [6] замість «по ихнему назывались ещё «Характерники» у Гавриїла в виданні «Устного повѣствования бывшаго запорожца М. Коржа» [5]. 

Але в "История Новой-Сѣчи" від 1846 року Скальковський пише так само, як видав Гавриїл у 1842 році в "Устное повѣствование" - "«по ихнему назывались... ".

20

20

"История Новой-Сѣчи, или послѣдняго Коша Запорожскаго": Извлечена изъ подлинныхъ документовъ Запорожскаго Сечевого Архива А. Скальковскимъ. Изданіе второе, исправленное и значительно умноженное. Одесса, 1846.

9

9

Журнал Министерства народнаго просвѣщения, Том 21.1839 А.Скальковский [7]

Як може бути до «гляды жъ, щобъ ты якого Козака не утратывъ» пояснення “Это значило: «крадь, да конци ховай!» не зрозуміло, але і тут з виданням «Устного повѣствования» [5] розбіжності, у Гавриїла : «сирѣчь». І це крім всіх інших відмінностей в тексті. 

10

10

А ще дуже дивно, що слова «характерники» і «характерства» є во всіх чотирьох різних виданнях розповіді Коржа, зроблених Скальковським, хоч і опубліковані в цих виданнях різні глави, а самі ці слова завжди позначено курсивом. У виданні Гавриїла «Устного повѣствования» [5] такого позначення курсивом нема.  Скальковський начебто навмисно звертав на ці назви увагу. Навіть примітка в журналі за 1838 рік [6] до слова «характерники» вийшла на пів сторінки і була повтором іншої глави.

Крім того, "История Новой-Сѣчи" 1841 року [8] має таку приписку від Скальковського:

17

17

Тут Скальковському, в бажанні вставити слово "характерниковъ", довелося розділити "ватажковъ" и "характерниковъ" окремо, бо інакше знов треба було б писати "т.е. по ихнему називались".

Навіть у виданні "Наезды гайдамак на Западную Украину в XVIII столетии. 1733-1768" Скальковського від 1845 року, за яке він отримав нищівну критику від М.Максимовича і відповідь Т.Шевченка «Гайдамаки не воины — Розбойники, воры. Пятно в наший истории... Брешеш, людоморе!" ... теж є слово "характерство", але в такому вигляді:

18

18

Коли Скальковському випала нагода не притримуватись тексту "Устного повѣствования» [5], то він написав про "характерство"  (в розумінні чаклунство) так, що одразу стало помітно навіщо це взагалі туди вводилось як примітка.  Мета була доказати, що ті, хто ходив на Польщу, займалися «диявольскими справами», і тільки за це вони всі заслуговують страти.

Той, хто робив в записах розповіді Коржа «пояснення» такого штибу [5]: 

11

11

І той, хто вводив на теренах тоді ще Російської Імперії назви «характерники» і «характерства», діяв як державний діяч цієї імперії та притримувався відповідної державної політики щодо козацтва в цілому: 

  • Оббрехати козаків Січі, що вони всі «грабители, разбойники, убийцы и воры» взагалі завжди, і під час походів на Польщу окремо; 
  • Довести, що все, що робили козаки останні роки існування Січі взагалі є суцільним «преступлением, що нелепо говорити и на бумагу положити»; 
  • Виправдати знищення Січі як своєчасну, потрібну і правильну справу, бо «нужно было наводить порядок в Новоросійи»; 
  • Оббрехати, що козаки займалися «диявольскими своими справами»; 
  • Приписати їм все, що католицька церква приписувала своїм місцевим «характерникам» зі всіма своїми уявленнями згідно своїх підручників по боротьбі з дияволом, бо козаки нібито теж такі самі «характерники»; 
  • Показати, що царські війська завжди сильніші за всіх козаків, за все військо запорізьке разом з усіма його Отаманами, Ватажками і «прочими волшебниками»-характерниками

До речі, А. Скальковський вже до другого видання «История Новой-Сѣчи. Изданіе второе, исправленное и значительно умноженное. Одесса, 1846» [9], отримавши нищівну критику на свою книгу «Наезды гайдамак на Западную Украину в XVIII столетии» та маючі на руках вже багато документів, зібраних ним у чотирьох проведених експедиціях Степовою Україною, і весь пересланий йому за декілька років знайдений архів Коша Запорізької Січі, змінив свою думку щодо причин дій запорожців, які «учиняли всякие безчинства» в Польщі: 

12

12

13

13

І з приводу «характерств», якими він намагався звинувачувати козаків у чаклунстві (що було в ті часи саме з точки зору поляків і католицької церкви страшною річчю) також: 

14

14

Тобто, Скальковський почав вже вважати, шо не характерниками ватажки козаків були, і не чаклунство-характерство їм допомагало, а була така вдача за допомоги селян та козаків польських поміщиків.

Первинно, «характерники» – це зовнішня назва католицької церкви до людей, які або носили амулети (обереги) якщо це не знаки хреста, або мали якісь здібності, наприклад влучно стріляли, або навіть просто виділялися від всіх щирою вдачею чи особистою відвагою, чого не могло бути з точки зору церкви просто так, і мабуть така людина «заключила договір із дияволом». 

Поява латинського слова charakter в польській мові пояснюється дуже просто. Про це Ян Казимир Пашкевич — поет з Великого князівства Литовського писав у 1621 році так:

19

19

Полска квитнет лациною,
Литва квитнет русчызною,
Без той в полще не пребудеш,
Без сей в литве блазнѣм будзеш.
Той лати[н]а езык дает,
Та без руси не вытрвает.
Ведзъ же юж, рус, иж тва хвала
По всем свете юж дойзрала;
Весели ж се ты, русине,
Тва слава никгды не зкгине.

А почалось це з «настільної книги» католицьких священиків «The Malleus Maleficarum» («Молот Відьом») 1486р. [1], яка давала змогу звинуватити будь кого у змові з «дияволом», стратити цю людину і забрати на «церкву» все майно і статки. А далі було видання багатьма європейськими мовами, в тому числі і польською у 1614 році «Młota na czarownice» [11] . В ній існує ціла глава про деяких жовнірів, які на собі мали «характери» – картки «з диявольськими чарами та магічними знаками». А також про інших жовнірів, що заклинали свою бронь, та «замовляли» себе, аби в них кулі не влучали. А далі був «Skład abo skarbiec» 1693 року[3], де є вже слово «Harakternik» поряд з «чарівниці і чорнокнижники». 

Церква ніяк не могла припустити, що оберіг це просто те що оберігає (принаймні якщо людина, яка його носить, так вважає – а це є певний стан), а не «диявольські чари»  чи «договір з ним самим». А ще збагнути, що щира вдача, відвага, особиста мужність – це теж певний Стан людини, а не наслідок «договорів з дияволом». Не могла припустити, що природньо можливі, є і коли треба проявляються у людей родові та особисті вміння і навички, що є така річ, як досвід і просто знання як правильно щось зробити.  

В «Устном повѣствовании бывшаго запорожца М. Коржа» «характерники»  Січі, це не просто Ватажки, кого «ни какое огненное оружіе, ни пуля, ни пушка умертвить не может», а і ті хто вмів відводити очі охороні (наводити морок), берегти своїх побратимів та багато чого ще. А це вже зовсім інші вміння відносно мати або не мати character зі знаками, що захищають. Головне ж в усіх цих споминах те, що були люди, які уміли і могли дещо не звичне для пересічної більшості. Ще раз, вони БУЛИ!

Навіть у понівеченій укладачами фразі старого запорожця М. Коржа «Между сими Запорожскими шайками у каждой были "Ватажки" или Отаманы и по ихнему назывались ещё "Характерники" т.е. такые волшебники що ихъ ни какое огненное оружіе, ни пуля, ни пушка умертвить не может;…»  [5]  є дещо дуже важливе - множина.

Тобто “Характерники-чарівники”, «Ватажки» чи Отамани Січі з певними надзвичайними здібностями та вміннями це не одна особа, а тому це не природжені якості чи вміння – цьому вчили і цьому можна навчитись.  Інакше доведеться визнати, що українці одразу народжуються з такими здібностями, що їх будь яка зброя на бере, вміють на генетичному рівні наводити морок та берегти від втрати побратимів, а коли підростають, то всі збираються на Січі  для отримання посвідчення Отамана чи Ватажка. Знову ж таки "ватажок – ватага" –  запозичення зі старочуваської і скоріше за все ці терміни занесені московитами.

Сьогодні всі історії про козаків подаються, а відповідно і сприймаються як казка:

  • «Колись на Січі були великі чарівники…»

І так майже про все:

  • «Колись були… , а зараз … ні…»? 

Але, насправді, зараз до всього цього можна додати лише одне: 

  • Нічого не втрачено, все є і збережено, ця сила завжди здіймається з родової пам’яті народу, коли приходить ворог.  

І знову ж таки – цьому можна навчитись, бо і наука теж не втрачена.   

Розповідь від останнього запорожця про те, що в Січі серед козаків були "характерники т.е. такые волшебники”, була сприйнята суспільством із захватом, і перелік імен тих, хто писав потім про характерників складає вже не одну сотню сторінок. Не подіяло звинувачування у чаклунстві на українців, не бачили вони в цьому нічого поганого. Все, що на меті мали дописувачі до розповіді запорожця Коржа не спрацювало і взагалі вийшло зворотне. 

Першими з тих, хто почав писати про чарівників Січі під назвою «характерники» та про їх «характерства» були українські письменники Євген Гребінка в 1843 році в романі «Чайковський» та Пантелеймон Куліш в романі «Чорна рада», перша згадка про твір, ще тільки задум, була датована 1843 роком, а вийшов він у світ 1857 року. Після Куліша все це було не зупинити… 

Треба зазначити, що Микола Гоголь в 1830 році у повісті «Ніч перед Різдвом» (видана у 1832) описав запорозького козака Пацюка-цілителя — «всі вже взнали, що він знахар… Пацюку варто було лише пошептати декілька слів, і недуга неначе рукою знімалася». Назв «характерники» і «характерства» ще не було у вжитку в Україні, тим більше, щодо козаків Січі.  

До речі, «знахар»: 

15

15

Nemecko-latinskii i ruskii Lexikon [Leksikon] skupno s pervymi nacalami rusikago jazyka k obscej pol'ze pri Imp. Akad. nauk. Erich Weismann, 1731 

В народі ніхто нікого і ніколи «характерниками» не називав, оскільки ця назва запозичена, з’явилася «кирилицею» тільки у 1838 році (але видання в журналі в Петербурзі ще не мало значення для поширення її Україною), помічена загалом і поширилась в літературі тільки після видання у 1842 році «Устного повѣствования бывшаго запорожца М. Коржа» [5] в Одесі, де була вписана в російській транслітерації з польської мови самими записувачами чи при редагуванні А. Скальовським, як назва-пояснення певних здібностей Отаманів чи Ватажків про які розповідав бувший козак Корж…  а отже є суто літературною.  

Перший раз як «народні вірування» [Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство] [12] зафіксовано тільки у 1872 році в Проскурівському повіті як: 

16

16

Так, це дуже «народне» вірування, якщо разом з літургіями згадується. До речі, «срібна пуля і 12 літургій» не є способом чи обрядом православної церкви.  

А як же тоді називались люди, які дещо могли? Хто міг створити, скласти знаки, візерунки у правильному поєднанні відповідно до завдань, з якими стикалася людина?  

Поєднати знаки, вилікувати або скласти замовляння, навіяти морок та й взагалі чомусь навчити може той, хто знає (знахар… великїй знатокъ. 1731 р.). Або як раніше казали - вЂдь - відає. Отже може щось той, хто відає як. А той, хто відає – відьма (ж.) чи відун (заст.) або відьмак (ч.). 

21

21

22

22

Значення слова «відун» навіть втручання церкви не змогло спотворити (але час майже стер), на відміну від слів «відьма» та «відьмак»… Словники вказують, що знахар є праслов’янською табуїстичною назвою, а відьма, відун, відьмак — східнослов’янські слова, а можливо що і праслов'янські, які були запозичені з української в польську та чеську. Давньокиївська мова у словах від віданьє давала значення — «знання, воля, відомость, керування, розпоряджання».

Отже люди, які дещо могли називалися в народі відьмаками, а сама наука – відьомство або відьмацтво, від відати.

Можливо, тому що царська цензура та московська церква (на відміну від католицької) нейтрально ставилися до назви «характерники» бо не бачили в ній взагалі нічого поганого, і вийшло так, що ця назва замістила на всіх щаблях небажану для церкви назву «відьмак».  

До речі, це все і досі так. 

Але треба визнати, що завдяки всьому цьому перебігу подій, «відьмацтво» під ім’ям «характерництво» отримало в Україні назву для свого суто воєнного напрямку застосування. Народ України завжди воював за свою землю, долю та волю.  

І це теж і досі так. 

© Святослав Кудлай 

упорядкував Сергій Вітер

 

Джерела: 

[1] The Malleus Maleficarum - of Heinrich Kramer & James Sprenger, 1580 

[2] “χαρακτήρ”, in Liddell & Scott (1889) An Intermediate Greek–English Lexicon, New York: Harper & Brothers 

[3] Skład abo Skarbiec Znakomitych Sekretow Oekonomiey Ziemianskiey. Na Polach wielkich y obszernych, w Sławnym na wszytek Swiat Królestwie Polskim, przy Miastach Koronnych, przy Miasteczkach gęstych y nasiadłych, przy Wsiach okolicznych Krolewskich, Slacheckich, Duchownych y Mieyskich. Znaleziony. A za osobliwym Staraniem y pracowitą Pilnością dla Dobra pospolitego, y Pożytku Ludzi wszelkiego Stanu, do używania. Haur, Jakub Kazimierz, Kraków, 1693, S.427 

[4] Słownik języka polskiego. Linde, Samuel Bogumił, Warszawa, 1807, T. І.  S.231-232 

[5] Устное повѣствование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уѣзда, селения Михайловки Никиты Леонтьевича Коржа, - Одесса : Гор.тип., 1842 

[6] Скальковский А. Изустные предания о Новороссийском крае // ЖМНП. - 1838. - Кн. 6;  

[7] Скальковский А. Изустные предания о Новороссийском крае // ЖМНП. - 1839. – Кн.2. 

[8] История Новой-Сѣчи, или послѣдняго Коша Запорожскаго: Извлечена из собственнаго запорожскаго архива А.Скальковскимъ. Одесса, 1841. 

[9] История Новой-Сѣчи, или послѣдняго Коша Запорожскаго: Извлечена изъ подлинныхъ документовъ Запорожскаго Сечевого Архива А.Скальковскимъ. Изданіе второе, исправленное и значительно умноженное. Одесса, 1846. 

[10] Біднов В. О. «Устное повествование запорожца Н.Л. Коржа» та його походження і значення / Василь Біднов. – Прага, 1925. 

[11] Młot Na Czarownice,  Institoris, Henricus; Sprenger, Jakob, Kraków, 1614, S.171 

[12] "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим Обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования : [в 7 т.] / собрал П. П. Чубинский. - Санкт-Петербург : [б.и.], 1872 - 1878. Т. 1 : [Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство]. – Санкт-Петербург. – 1872. – XXX, 209 c." 

Pin It

Україна, Charakterniki, Характерники, Характерства, Відьмак, Відьмацтво, Характерництво

ПОСИЛАННЯ

На сайті 112 гостей та 0 користувачів

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2022 ПроСвіт 
Всі права застережені