«Гойда, гойда!» Івана Грозного

У січні 1558 року цар московський Іван IV Грозний почав Лівонську війну за оволодіння узбережжям Балтійського моря. Однак Московська держава зіткнулася з широкою коаліцією ворогів, до яких належали Польща, Литва, Швеція. З півдня докучало Кримське ханство, розоряючи регулярними набігами південні області. Війна набула затяжного виснажливого характеру. Посуха і голод, епідемії чуми, кримсько-татарські набіги, польсько-литовсько-руські (українські) рейди і морська блокада, здійснювана Польщею і Швецією, спустошували Московію.

Представники боярства почали виступати проти продовження війни за вихід до Балтики. Небажання бояр-вотчинників брати участь у боротьбі проти Речі Посполитої і Швеції привели царя до думки про необхідність знищення привілеїв аристократії та залишків феодальної удільної системи при одночасному посиленні дворянства служивого. Отже у 1565 році цар оголошує про введення в країні опричнини.

У ході опричнини Івану Грозному вдалося швидко зруйнувати землеволодіння великої феодальної знаті, бояр і княжат, що були переселені на окраїни держави, де йшли постійні воєнні дії. За оцінками В. Кобріна спустошення зазнало до 90 % земель Московського царства. Запустіння московитських земель призвело до повального голоду та епідемій серед селян.

“Московський застінок (катівня). Кінець XVI століття (Костянтино-Єленінські ворота московського застінку на рубежі XVI і XVII століть)», 1912 р.

З 1568 почалася більша хвиля репресій. Опричні репресії супроводжувалися вбивствами й грабежами населення міст і вотчин. Найкривавішим епізодом у ході опричнини став похід на Новгород 1570 року. Підозрюючи новгородську торговельну знать у підготовці переходу міста на сторону Речі Посполитої, Іван Грозний, у супроводі дружини опричників, стрільців й інших ратних людей, виступив проти Новгорода. У ході цієї операції за різними підрахунками загинуло від 10 до 27 тисяч мешканців міста, спустошені були також околиці Новгорода. Населення було обкладено непосильними податками, для стягнення яких Іван Грозний використовував тортури та страти. Після спустошення Новгорода в Москві було страчено до 200 людей із числа знаті, причому страти відрізнялися садистською витонченістю.

«Цього нещасного обливали киплячою і холодною водою: він помер у страшних муках. Інших кололи, вішали, рубали. Сам Іван, сидячи на коні, пронизав копієм одного старця. Умертвили о 4 годині близько двохсот людей. Нарешті, зробивши справу, вбивці, облияні кров'ю, з мечами, що димляться, стали перед Царем, вигукуючи: гойда! гойда! І славили його правосуддя».
/«История государства Российского», - Н. М. Карамзин/

Поруч із цим уривком у Карамзіна стоїть посилання на твір Алесса́ндро Ґваньї́ні - воєначальника і письменника, який жив в епоху Івана Грозного і склав «Опис Московії» (близько 1570), де докладно розповів про звірства російського царя та його опричників. 

«Нарешті, щоб не пропустити нічого на цьому трагічному кривавому видовищі, великий князь наказує витягнути на арену двісті полонених бояр, поіменно наказуючи ставити їх перед собою, засуджує їх на смерть, і кожен із придворних по черзі відрубує їм голови, а вчинивши це вбивство, виходить перед очі государя з закривавленими мечами та руками і зі своїм тріумфуючим вигуком «Гойда, гойда!»

«Коли ж великому князю повідомили, що один син канцлера Казаріна залишився живим, він наказав шукати його по всіх областях і містах, поки не знайдеться. Коли його схопили і доставили до Москви, великий князь велів розірвати його на чотири частини на чотирьох величезних колесах, придуманих для цієї мети. Це знаряддя з чотирьох коліс було винайдено для тортур самим великим князем: до першого колеса прив'язують одну руку, до другого - другу, так само - кожну ногу до решти двох колес. Кожне колесо повертають п'ятнадцять чоловік, і будь страчений хоч залізний, хоч сталевий, але шістдесятьма людьми, які нещадно тягнуть у різні боки, він розривається на частини. Сам же князь зазвичай споглядає саме цю кару, і коли людину розриває, він голосно кричить, тріумфуючи, своєю мовою: «Гойда, гойда!», ніби він зробив щось видатне. Весь натовп знаті і простолюду, що стоїть навколо, зазвичай вторить своєму государю тими ж словами і аплодує. Адже якщо він помітить когось у цей час з похмурим і сумним обличчям або почує, що хтось недостатньо завзято повторює за ним «гойда, гойда», він одразу наказує своїм поплічникам схопити і порубати таку людину, примовляючи: “І ти, зраднику, мислиш заодно з моїм ворогом? Чому ти йому співчуваєш? Чому сумуєш про смерть його?».

Опричники

Картина Н. В. Неврєва. Зображено вбивство боярина І. П. Федорова (1568), якого Грозний, звинувативши в бажанні захопити владу, змусив одягнути царський одяг і сісти на трон, після чого зарізав

Ґваньї́ні - італієць, який переїхав до Великого князівства Литовського, а потім і до Польщі. Потрібно розуміти, що, швидше за все, сам він у Москві ніколи не був і складав свої твори з чужих розповідей та документів. Проте навряд чи таку подробицю, як специфічний клич опричників, можна було спеціально вигадати. 

А. К. Толстой в своєму романі "Князь Срібний" (1861-1863) також описує ті часи:

«Жінки бігли з іншого кінця села.

- Біда, біда! - кричали вони, - опричники! Біжіть, дівки, ховайтеся в жито! Дуньку та Оленку схопили, а Сергіївну вбили на смерть.

У той же час з'явилися вершники, чоловік із п'ятдесят, шаблі наголо. Попереду скакав чорнобородий дитина в червоному каптані, в шапці з парчовим верхом. До сідла його прив'язані були мітла та собача голова.

- Гойда! Гойда! — кричав він. За мною, хлопці! Нікого не шкодувати!»

А ось уривок із твору психіатра П. І. Ковалевського «Іоан Грозний та його душевний стан: Психіатричні ескізи з історії»(1900—1910):

«Часто цар, перериваючи трапезу, вигукував дикий крик, яким скликав своїх вірних опричників, і мчав плавати в крові. Так, одного разу через такий бенкет цар помчав страчувати литовських бранців, ув'язнених у в'язниці. Один із цих полонених вирвав спис і кинувся з ним на Іоанна, але царевич, гідний сподвижник батька, убив його. Наситившись кров'ю вдосталь, Іоанн повертався в Олександрівську слободу при криках опричнини "Гойда, гойда!"

І знову Ґваньї́ні:

«У цього знатного чоловіка государ близько року тому викрав дружину, дуже гарну жінку, разом із служницею; Зганьбивши її, він наказав їх задушити і підвісити до притолоки в домі її чоловіка, як ми сказали вище. Начальник кінноти вривається в цей будинок і захоплює його легко; самого Мясоєда тягнуть на середину площі, і сам начальник відрубує йому голову акінаком. Здійснивши це злочинне людиногубство, він з мечем і закривавленими руками підходить до великого князя начебто після видатного подвигу і каже: «Світлий пан і великий князь! Я з честю виконав твоє доручення». Тут великий князь, за своїм звичаєм, почав вигукувати своє «Гойда, гойда!» і цей вигук з радістю підхопив увесь натовп».

«Коли князь убив цих хоробрих чоловіків і знатних поляків своїми руками, він почав вигукувати, як завжди: «Гойда, гойда!», ніби здобув велику перемогу. Його тріумфування всі підхопили тим самим вигуком. Потім він сказав своїм поплічникам: «Крушіть все, хлопці! Увірвіться у в'язницю і всіх, хто потрапить, без відмінності і без жалю, всіх розсікайте на частини!»

Цікаве вживання слова «гойда» зустрічається у повісті Володимира Сорокіна «День опричника». У Сорокіна опричники кричать «гойда» не лише під час розправ, а й, наприклад, під час гомосексуальної оргії. 

І, до речі, описує Сорокін не минуле, а майбутнє. Події повісті розгортаються у 2028 році: Росія відгороджена від решти світу Великою Російською Стіною, правлять нею самодержець та його опричники. Країна загрузла у репресіях та корупції, які прикриваються «патріотичною» ідеологією… Таким бачить Сорокін майбутнє Росії.

Минають століття але люд московський такий саме, як і раніше. Жорстокий, безжальний, дикий.

Отже реальність далеко не кумедна - вона страшна.

Тож читайте, читайте історію. Не можна недооцінювати диких.

І тоді орки Толкієна здадуться вам цілком пристойними істотами.

Джерела:

• Садиков П. А. Очерки по истории опричнины. — Москва : АН СССР, Ин-т истории, Ленингр. отд., Издательство Академии наук, 1950. — 594 с. (рос.)
• Кобрин В. Б. Иван Грозный. — М. : Московский рабочий, 1989. — 175 с. (рос.)
• Опричное братство. Всех воров на кол! // [сборник материалов по истории опричнины] / авт.-сост. и авт.предисл. С. Шумов, А. Андреев. — Москва : Алгоритм; Эксмо, 2005. — 411, [2] c. (рос.)
• Платонов С. Ф. Полный курс лекций по русской истории. — М. : АСТ, Астрель, 2006. (рос.)
• Курукин И. В., Булычев А. А. Повседневная жизнь опричников Ивана Грозногої. — М. : Молодая гвардия, 2010. — 374 [10 с.: ил. — (Живая история: Повседневная жизнь человечества). (рос.)
• Вікіпедія
• Аркадій Бабченко на Patreon
• Fakeoff.org