Караїми

Самоназва – “Карайлар” [qaraylar] (множина), при чому “Караїм” – це теж множина, але семітською мовою (давньоєврейською, або гебридською).

Етимологія – за одною версією, від гебридського “той хто читає”, за іншою – від тюркського “кара”, “къара” із первісним значенням “чорний” або “північний” або “великий розміром”, а далі “темний”, “смаглий”, “сумний”, “хитрий”, “ворожий”, “незнатний” і т.д.

Також є легенда про спорідненість родової назви Карай із ханським прізвищем Герай, скоріш за все породжена незвично теплими стосунками ханських династій із караїмами; що однак пояснюється тим, що родові гнізда обох знаходяться практично в одному місці, навпроти один одного, в сучасному Бахчисараї: Хансарай Гераїв та Чуфут-Кале караїмів.

Вже з етимології (пропускаючи більш екзотичні версії, а їх теж багато – напр. від литовського “ґярай” = “добрий”, слов’янського “кара” чи “кора”, іранського “сильний” тощо) видно, які суперечки виникають з походження самого народу Караїмів.

Справді, версії етногенезу настільки різні, що слід викласти їх усі.

А потім подивитися, чи є між ними щось іще, окрім протилежностей і протиставлень?

Вивчення цієї суто наукової проблеми протягом більше ніж сторіччя впирається в суспільно-політичний аспект і часто впливає на висновки дослідників.

Теорія тюркського походження протиставлена теорії єврейського походження, причому прихильники першої активно чинять спротив спробам вписати караїмів до лав єврейського етносу або суперетносу, а прихильники останнього – визнанню караїмів за окремий етнос.

Окремо слід зазначити, що всі версії на різних етапах були пропаговані серед самих Караїмів, вустами їх еліти. Але з різних же міркувань версії мінялися і тепер деякі з них запекло захищають вже не караїми, а їх критики.

Версія 1.

Давньоєврейське (гебридське) походження.

Версія 1.а.

Караїми – втрачені Північні Коліна Ізраїлеві.

Згідно середньовічних уявлень, Північне Царство (Ізраель) впало під ударами Ассирії в VІІІ ст. до н.е., і доля 10 колін з 12 (два входили в Південне Царство – Юдею) “залишається невідомою”.

Втрачені Десять Колін шукали і знаходили в Середні віки усюди, де походження народу було незрозуміле: в Індії, Китаї, Монголії, Африці, а після відкриття Америки – в Америці.

Також часто під ними визнавали нетипові малі народи: або які мають семітську мову, або які мають юдейську віру.

Тому для середньовічних дослідників цілком логічним було, що Хазарія на далекому від Європи північному сході – це і є 10 Втрачених Колін, або ж хоча б одне з них.

Версія 1.б.

Перший осмислений збирач караїмського фольклору – Авраам Фіркович – мешкав в ХІХ столітті.

Серед інших його знахідок була письмово записана легенда про те, ніби королі Ірану – Кир Великий та його син Камбіз – переселили євреїв до Криму у VІ ст. до н.е.

При чому Керч або К(Х)ерсонес (в різних версіях) названі вдячними колоністами на честь Кира великого (Куруша).

Ця версія шкутильгає в тому сенсі, що незрозуміло за що євреї мали б бути вдячні? Адже на той момент існувала нехай і не держава, але автономія в самому Ізраїлі. Тоді це скоріше була депортація, висилка.

Чи можна в легенді шукати бодай якусь історичну родзинку?

Зазвичай її відкидають, заодно лаючи Фірковича за “ще одну” дезінформацію.

Однак вона може спиратись на пам’ять про спробу персів заселити морські міста Криму якимось семітичним народом: наприклад, фінікійцями.

З караїмського ж боку, легенда про Кира чудово обґрунтовує відмінність релігії Караїмів від сучасного Юдаїзму.

Як, між іншим, і попередня Версія 1.а.

1) Караїми не шанують і не святкують свята, пов’язані з Макавейськими війнами (ІІІ-ІІ ст. до н.е.), тому що згідно версіям а, б предки караїмів тоді вже не жили в Ізраїлі, і тому в їхні традиції свято Ханука не потрапило;

Справді, важко ще якось пояснити відсутність цих доволі давніх свят в Караїмстві, аніж відділення їх як окремого вчення вже напередодні Макавейських війн.

2) Караїми підкреслено не шанують, ігнорують Талмуд.

Талмуд виник після “великого розсіяння”, за легендою почав складатися “на ріках Вавилонських” VІ ст. до н.е. в полоні у Навуходоносора, а фактично – вже в елліністичний час, із ІІІ ст. до н.е. (вже після створення і падіння Македонського царства).

Однак, окрім ігнорування і відкидання, у Караїмській релігійній школі існує й жорстка полеміка з самим фактом, концептом Талмуду як явища:

навіть саме ім’я “Кара’їм” (“читаючі самостійно, читачі”) корениться в заклику читати ТаНаХ (старий Завіт у християн, Біблія) самостійно, а не довірятись рабе-талмудистам, що вносять у тексти святого письма юдеїв під виглядом тлумачень і роз’яснень важливі новації, модернізації та зміни смислів.

Саме в цьому Караїми винуватять талмудистів, оголошуючи, таким чином, себе фундаменталістами – тобто прихильниками первісних текстів, якими вони є, без нашарувань, що виникли в єврейській діаспорі по всьому світу.

Справді, на звичаях Караїмів ми бачимо моменти принципового слідування “літеральному”, а не талмудичному, значенню тексту Священного Заповіту – наприклад, як відзначати свята, шанувати суботу, лічити початок доби, місяця, року тощо.

Що ми знаємо про фундаменталістів як явище?

На прикладі інших релігій ми можемо стверджувати, що фундаменталізм – це одна з форм реформації.

Протестанти з’явились на критиці католицького тлумачення Біблії: фактично, вони докоряють папським легатам у тому ж, в чому караїмські віровчителі докоряють талмудистам.

Сучасні арабські рухи, що звуть до “повернення” Корану і Шаріату в первісному стані – напрочуд молоді рухи, найстаріші з них виникли вже у століття Просвітництва (ХVІІІ).

Православні “фундаменталісти” – старообрядці – виникли як реакція на Ніконіанську реформу (ХVІІ ст).

Тож ми можемо дійти загального висновку, що фундаменталізм ще не є ознакою давності.

Скоріше навіть навпаки.

Особливо, якщо під рукою є текст, який можна “самостійно читати”, ігноруючи віджилі або наново пропоновані його трактування.

(От якби Танаху (Біблії) в письмовому вигляді не було, але Караїми б трималися саме давніх звичаїв – тоді б це був доказ їхньої давнини; однак тоді б ми й не знали, наскільки вони близькі до давніх заповітів).

Замкнене коло.

Релігієзнавство тут теж мало допомагає.

В сучасному Ізраїлі караїмів прирівнюють до садукеїв – дуже давньої спільноти, відомої як мінімум з часів Христа. І справді, з їх погляду сучасні садукеї мало відрізняються від ізраїльських же караїмів у релігійних настановах. Тоді як з погляду караїмів, талмудисти походять від фарисеїв, також згаданих в Новому заповіті.

Але головне, що це ніяк не прояснює питання появи караїмів в Криму.

А що каже нам археологія?

Згідно різних фактів, перші вихідці з античної Юдеї з’явились в Криму ще до н.е., і регулярно переселялись сюди в часи Римської та Візантійської імперій.

Точну дату поселень юдеїв не встановлено, на цю тему існує бурхлива полеміка, яка далеко виходить за рамки походження караїмів.

Якщо стисло, то археологи Ізраїлю або ті хто отримують гранти від єврейської громади, знаходять багато натяків на юдейські обряди серед античного населення полісів Криму.

Однак інші критикують такі тлумачення, оскільки “східні” ознаки в обряді поховання чи посуду в той час зовсім не значили саме юдейської ідентичності: на відміну від сучасного Сходу, античний був сповнений багатьох культів, різнобогових, що швидко й “на ура” проникали в еллінське та римське суспільство.

Тож про всі версії античного походження ми можемо констатувати:

Слово “Караїм” в стародавніх джерелах (до н.е. і римська епоха) не зустрічається.

А от в Середні віки – так.

Версія 2.

Середньоєврейське походження.

Приблизно у VІІІ столітті серед юдеїв Близького Сходу набув популярності рух проти Талмуду – багатотомних «уточнень та роз’яснень» до канонічних текстів, який було не під силу вивчити пересічній людині.

Цей рух звався «караїм», тобто «ті, що читають», і в самій назві закликав читати безпосереднє джерело релігії – ТаНаХ – замість його талмудичних тлумачень.

Релігія караїмів ґрунтується виключно на ТаНаХу. Народні вірування не є її складовою, так, як, наприклад, святкування Масляної чи Івана Купала не є складовою християнської релігії.

Носії цього руху прагнули порозумітись і з християнами, і з мусульманами на ґрунті прадавнього єдинобожжя, звідки виходять обидві ці релігії.

Так, перші караїми визнали ключових фігур християнства і мусульманства – Ісу і Магомета – пророками, подібними до біблійних, а отже гідними шанування.

Це загладило “гострі кути”, і Караїми (як релігія) легко прижились в Криму, попри зміни в політичному ландшафті серед хазарських, візантійських, генуезьких, ханських і турецьких володінь.

Але для цього довелося ще рішучіше розірвати з євреями-талмудистами, оскільки Талмуд виключає таку толерантність, опортуністичність, як її не зви.

Тому караїми по всьому світу, а вони зафіксовані від Ірану до Іспанії, жили окремими від євреїв громадами і поміж ними виникла гостра віровчительська суперечка.

Королі, василевси, шахи і еміри були інформовані про подібні “холівари”, проявляли більше симпатій до караїмів, – але не сприймали останніх за окрему віру:

- по-перше, тому що й самі караїми не викреслювали себе з юдеїв, а лише позиціонували себе як фундаментальних, більш канонічних за талмудистів,

- по-друге, єдинобожним правителям лестили поступки до своєї віри, і вони розглядали караїмство як більш бажану версію юдаїзму, принаймні, у своїх володіннях.

Це призводило до різних пільг – торгівельним корпораціям, ремісним та охотницьким ватагам, а відтак – комерційній експансії.

Ось чому караїмські осередки є не лише в Криму, а й по землях від Єгипту і Палестини до ВКЛ. 

Караїми як і юдеї дуже обережні в питаннях Гіюру (навернення до релігії, прозелітизму, неофітства).

Але вимоги та прецеденти Тори все ж не такі пересторожні, як в сукупності Талмуду, і тому бували випадки навернення до Караїмства не лише окремих осіб, які не є караїмами і євреями за походженням, – але й цілих груп.

Наприклад, в ХІХ столітті цього добилися російські “суботники”, оголошені правлячою церквою як “єресь” і “секта”.

Тому подеколи серед караїмів можна зустріти нащадків суботників, і це вже факт етногенезу – хоча й незначний, бо йдеться не більш як про сотні людей.

А от сам факт полегшеного (колись) навернення неєвреїв до караїмства примусив дослідників до корінного перегляду етногенезу.

Версія 3.

Хазарське походження.

Практично одночасно з появою руху Караїмів на Сході, в ранньому Середньовіччі (VІІІ ст. або раніше) Крим потрапив у зону впливу Хазарського каганату – тюркської держави, яка серед державних релігій мала юдаїзм.

Змішаний з попереднім культом Тенгрі – небесного бога тюрків, хазарський юдаїзм проник до Криму і пустив тут глибокі корені.

Відповідно, ґенеза кримських караїмів може містити в собі одразу багато джерел, включно зі значною вагою тюркського компоненту.

Окрім хазар, віротерпимістю відзначалися печеніги, а потім й половці. Серед них можна зустріти натяки на різні культи – тенгріанство, маніхейство або зороастризм, іслам, християнство, а також юдаїзм.

Конкретно серед половців напередодні “другого пришестя” монголів зафіксовано якихось юдеїв не-талмудистів (ХІІІ ст.) в яких, можливо, слід бачити караїмістів.

Але слабкістю хазарської теорії є те, що жодне джерело не вказує на наявність караїмізму серед, власне, хазар.

Так, їхня верхівка чи частка верхівки, а може бути і якісь ширші верстви, сповідували юдаїзм. Про це свідчить, зокрема, жваве листування Кагана Іосифа з іспанськими євреями.

Однак євреї в той час вже були “на ножах” із караїмами, тож навряд чи були так теплі до Хазарії, коли б там панувало караїмство?

Це побічне міркування, не більше. Однак і письмових згадок про відкидання Талмуду серед хазар наразі нема.

З іншого боку, сучасний Караїмізм містить дуже багато елементів Тенгріанства. Аж настільки, що місяці звуться за східним календарем, 60-річний цикл теж, і нарешті є власне Тенгрі – цим словом караїми позначають Всевишнього. Тен'рі – слово "Бог" караїмською. Використовується як стосовно язичницьких богів, так і стосовно Бога Ізраїля, Біблії – Тен'рі Йісраельнин.

На святах ріжуть баранів, колись змагалися в кінських скачках, але це можна пояснити і пізнішим, кримськотатарським впливом.

Як би те не було, але хазарська теорія всередині ХХ століття врятувала життя караїмам Криму, Литви і Галичини.

Наприкінці 1941 року руками нацистів було записано караїмів до таких же смертників, як євреї і цигани. Однак караїми та їхні адвокати (в тому числі кримські татари) змогли переконати Гітлера і його оточення, що бути караїмом – не значить бути євреєм, навіть по крові.

Мовляв, це лише тюрки, які прийняли юдаїзм, та й те швидко від нього відмовились – он, подивіться, скільки в них звичаїв давнього язичництва.

По-перше, до язичників в ІІІ Рейху ставились із симпатією та цікавістю, по-друге з турками (тюрками) допіру сваритися не хотіли.

Зазвичай в Криму популяція караїмів налічувала 3-4 тисячі. А при нацистах – одразу 7 тисяч! Що ж сталося?

Припускається, що всі змішані родини (караїми з кримчаками, караїми з євреями, караїми з циганами) змогли вписатися до “недоторканого” етносу.

Ба більше, що караїми записували в “свої” чистих євреїв, циган і кримчаків, щоб врятувати від геноциду.

Як би не було, але страшна доля Кримчаків – сусіднього народу, майже винищеного нацистами – Караїмів не настигла.

До слова, в 1944 в Криму знов стало дуже мало караїмів – усього 2,5 тисяч.

Це наводить на думку, що значну частину їх, переважно зі змішаних родин, депортували сталіністи разом з “покараними народами” – кримськими татарами, циганами, греками, вірменами, італійцями, турками, німцями.

Версія 4.

Новоєврейське походження.

Те, що кримські караїми вцілили, викликало гостру критику і неприйняття серед євреїв, які отримали Голокост у всьому його жахітті.

Апеляція караїмів до свого тюркського походження, їхнє “відречення” від юдейства в очах юдеїв стало вже не просто єретизмом чи сектантством, а чистою зрадою.

Тим енергійніше вчені єврейського походження взялися у другій половині ХХ ст. доводити, що караїми насправді – євреї.

При цьому всі попередні гіпотези – як тюркські, так і давньоєврейські – підлягали повній ревізії, нищівній критиці, в якій було більше ідейної полеміки, пристрасті, ненависті, ніж історизму і науковості.

Нові дослідження зосередились на письмових згадках Караїмів в Криму – отак, щоб одночасно і караїм, і кримський півострів.

Звісно, негайно сплило, що такі згадки дуже пізні.

Відтак, закріпилася думка, що караїми прийшли до Криму в ХІІІ-ХІV столітті “в караванах татаро-монголів”.

Враховуючи загальний стан «совєцької» науки після депортації кримських татар, які офіційно були вписані в радянські підручники, фактично, як завойовники на їхній власній землі, приписування караїмів до монголо-татарської навали звучало як звинувачення.

Натякалося, що це якісь хитрі «пріспособлєнци», що скористались з всесвітнього лиха і приєднались до монголів, чи не допомагаючи їм в експансії, або, щонайменше, в становленні економіки після експансії.

Теплі стосунки кримських ханів Гераїв із Караїмами також тепер звучали як провина, ледь не доказ колаборації із «турко-татарскімі завоєвателямі».

В підручники в вишах, історичний худліт, публіцистику проникли тези, що работоргівлю в Криму тримали саме караїми, а татари лише підганяли їм ясир як товар.

(Звідки це взялося - автор цих рядків так і не знайшов).

У спрощеному вигляді це стало ще одною цеглинкою в паркані антисемітизму, бо для пересічного «совєтського чєловєка», які й сприймали себе як нащадки жертв работоргівлі, – “караїм”, “єврей” – без особливої різниці (зрештою, про це твердила і офіційна «совєтська наука»).

Версія 5.

Кереїтське походження.

Під тиском фактів (тобто, скоріше, відсутності фактів про давнє існування караїмів в Криму) деякі дослідники, в тому числі караїмські, вимушені були визнати свою появу разом з монголами.

В пошуках ідентичності вони сперлись на співзвуковість свого етноніму із Караїтами, Кереїтами, Кереями тощо серед монгольських та тюркських племен.

Оскільки тюркські етноніми по-перше різноманітні і багаточисельні, по-друге записані десятками різних фонетик, графік і мов (арабська, перська, китайська, монгольська, латинська, вірменська, слов’янська тощо), то таких збігів в назвах знайдено чимало.

Але там де сила теорії, там же її і слабкість.

Окрім співзвуччя та деяких паралелей із монголами (60-річний цикл, назви років за тваринами), такі пошуки не дали нових фактів.

Не вибудовано і стрункої логіки, яка б пояснювала, чому кереїти стали караїмами, на якому відтинку їхнього приходу в Крим це сталося, чому сталося, чому саме в Криму тощо.

Лінгвістичні данні.

Караїмська мова складалась з трьох діалектів – кримського, галицького і литовського, і станом на сьогодні лише останній мав деякий шанс на те, щоб зберегтись як діюча мова.

Справа в тому, що кримський варіант караїмської мови дуже близький до літературної кримськотатарської.

При чому саме до середньо-кримського діалекту, розповсюдженого в провінції Орта-Йолак («Середня полоса»), який і ліг в основу літературної норми з 30-х років ХХ ст.

Лексикон відрізняється по-перше великим прошарком “гебраїзмів”, тобто прямих запозичень з гебридської мови (прадавній іврит).

По-друге більшим, ніж в кримськотатарських діалектах, відсотком перських запозичень (що потребує свого пояснення і також може пролити світло на етногенез).

У всьому іншому – граматика, коріння, фонетика і т.д. – для караїма “вивчити кримськотатарську” означає “розуміти мову своїх предків”.

Тому в разі сприяння Державою караїмській емансипації, нові покоління караїмів можуть зробити майже нечуване в світовій практиці – відродити свою мову протягом недовгого часу.

Чи дає лінгвістичний ключ якісь відповіді про етногенез?

На жаль, лише новий простір для нових припущень.

А втім, чому “на жаль”? Наука – це захоплива подорож, в якій таємниці – це лише нові пригоди, а нові відкриття – лише ключ до нових таємниць.

Тому близькість караїмської мови до кримськотатарської може слугувати аргументом одразу для кількох перелічених версій етногенезу, або й запереченням будь-якої з них.

Багато залежить від інтерпретації та неупередженості.

Орта-йолацкий діалект кримськотатарської – це колись була регіональна мова Татів.

Тати говорили на мові середній поміж огузькими і кипчацькими говорами.

За часів ханства вони становили більшість осілого населення Криму, були ближчі до хана та його двору, в політичному плані часто протистояли як турецькому впливу з півдня, так і домінації ногайських кланів з півночі.

Етногенез татів – дуже складний, у ньому могли брати участь десятки народів та їх нащадків, що коли-небудь населяли кримські гори і передгір’я.

Включно з останніми скіфами і таврами, сармато-аланськими племенами, готськими завойовниками, хазарами, аварами, уграми, печенігами і десятками інших племен.

Антропологи часто вказують на європеоїдні риси татів, причому, відмінні від середземноморського, притаманного ялибойцям.

Але то антропологія, і то кримськотатарський діалект. Чи має він стосунок до караїмів? Питання відкрите.

Так само й іранізми в караїмській.

Що це значить? Для когось – підтвердження появи Караїмства в Ірані, в VІІІ столітті, і не більше.

Для когось – свідчення іранського елементу в Хазарському царстві.

А ще для когось – свідчення прадавніх контактів з кримськими аланами, скіфами, а отже і давність перебування тут караїмів чи їхніх предків.

Або, навпаки, іранізми – свідчення пізньої появи караїмів в Криму, в часи, коли монголи вже занесли іранізми на захід, зустрівши їх в Центральній Азії.

А якщо додати, що в галицькому і литовському діалектах караїмської повно слов’янізмів, германізмів, балтизмів – і кожен елемент можна пояснювати знову ж різно – то в вас може запаморочитись голова, егеж?

Але моя задача була зворотною: спробувати щось прояснити, а не заплутати.

Чи вдалося це мені – хто зна.

Алі Ден'ізджи