записано - 1850 році.
Нема в світі Правди, не знайти, немає.
Хто забуту Правду нині відшукає?
Нема в світі Правди, не знайти до скону,
Правда - під п`ятою лютого Закону.
Тепер свята Правда сидить у темниці,
А вельможа Кривда - з панами в світлиці.
Правду зневажають як сірому голу,
А Кривда сідає до панського столу.
Тепер святу Правду топтано ногами,
А вельможу Кривду поєно медами.
Правда, мати рідна, орлице крилата,
Де ж той син, що прийде тебе відшукати?
Стане Бог великий йому на підмогу
І вкаже, єдиний, праведну дорогу.
Текст 1850-х рр., опублікований Кулішем:
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,
Що тепер Неправда стала правдувати.
Уже тепер Правда стоїть у порога,
А тая Неправда сидить кінець стола.
Уже тепер Правду ногами топтають,
А тую Неправду медом наповають.
Уже тепер Правда сидить у темниці,
А тая Неправда з панами в світлиці.
А вже тая Правда сльозами ридає,
А тая Неправда все п’є та гуляє.
Десь ти, Правда, вмерла, чи ти заключена,
Що тепер Неправда увевь світ зажерла.
Тілько в світі Правди, що рідная мати —
Де б ми її могли в світі од’іскати?
Ой орлице мати, де ж тебе нам взяти,
Тебе ні купити, ані заслужити!
Коли б тебе, Правдо, в світі увидіти,
Орловими крильми раді б ми летіти.
Ой як же тим діткам без матері бути?
Да щодня заплачуть, не можуть забути.
Вже ж бо конець віку оце приближився,
Хоть рідного брата тепер стережися!
Із ним на суд стати — Правди не з’іскати,
Тільки сріблом-злотом панів насищати.
Хто по правді судить, то того карають,
А хто по неправді, того поважають,
Ой хто буде в світі правду ісполняти,
Тому зошлеть Господь щодня благодати,
Бо сам Господь Правда і смирить гординю,
Сокрушить Неправду, вознесе святиню 1.
Текст Вересая,
записаний в 1850-х рр. Жемчужніковим:
Нема в світі Правди — Правди не з’іскати,
Уже тепер Правда стала в Неправді жити.
Уже тепер Правда у панів в темниці,
А щира Неправда з панами в світлиці.
Уже тепер Правда в панів у порога,
А щира Неправда сидить в кінець стола.
Уже тепер Правда в панів під ногами,
А щира Неправда сидить із панами.
Уже тепер Правду ногами топтають,
А щиру Неправду медом-вином наповають.
Уже тепер Правда у панів у долі,
А щира Неправда у добрій волі.
Уже тепер Правда — Правда помирає,
А щира Неправда весь світ пожирає,
Уже тепер Правда — Правда вже умерла,
А щира Неправда увесь світ зажерла.
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати —
Тільки в світі Правди — як отець-рідная мати.
Були ж колись дітки, та стала сирітки,
Не мають вони помочи собі ні відки.
Плачуть вони, плачуть, не можуть пробути,
Своєї рідної мати не можуть забути.
Де ж то її взяти, її увидіти?
Її ні купити, ані заслужити,
Весь світ ісходити — Правду не з’очити!
«Ой орлице-мати, де ж нам тебе взяти?
Тебе ні купити, ані заслужити,
Весь світ ісходити, Правди не з’очити.
Хотя б то ми мали ангельськиї крила,
То б ми полетіли, тебе увиділи!»
Бо вже кінець світу уже приближився,
Хоч рідного брата тепер стережися,
Із ним в суду стати — правди не з’іскати,
Тільки сріблом-златом панів насищати.
Котрий би мог чоловік а ще правду сполняти,
То дасть йому Господь з небесов щодень благодати.
Бо сам Господь святий Правда, соміря неправду,
Сокрушить гординю, вознесеть святиню,
От нині до віку! От нині до віку 2.
Запис Танського,
з Глухів. повіту, надр. 1866 р.:
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати —
Що тепер бо з неправди може правда стати.
Чи ти, Правдо, вмерла, чи ти заключенна,
Чи ти од нас, Правдо, тепер одлученна?
Чи ти, Правдо, в царя в домі, или живеш в доброй волі —
Що святую Правду ногами топтають,
А все тую Неправду медом-вином напувають.
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,
Тілько в світі Правди, що отець та рідна мати.
О горе тим діткам, що остаються сиротами
(і далі подібно до Вересая 3).
Запис Горленка
з Роменського повіту, 1880-х рр.:
Нема в світі Правди, Правди не зіськати,
А звикла Неправда теперь правдувати,
Що вже тепер Правду ногами топтають,
А тую Неправду медом-вином напувають,
Що вже тепер Правда слезами ридає,
А тая Неправда з панами гуляє,
Що вже тепер Правда сидить у порога,
А тая Неправда сидить кінець стола,
Що тепера Правда у темній темниці,
А тая Неправда з панами в світлиці.
Чи ти ж, свята Правда, умерла, чи ти заключенна,
А чи ти, мати рідна, од нас отреченна?
Уже ж давно Правда, уже ж давно вмерла,
А тая Неправда увесь світ пожерла.
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,
Тільки в світі Правди, що рідний отець та мати.
Горе малим діткам без отця, без матери, горе їм пробути.
Що завсіди плачуть і ридають, не можуть забути.
Колись були дітки — остались сирітки,
А не мають помочи собі ні звідки.
Ой коли б нам Бог дав орловиї крила,
Ізнялись ми б полетіли аж на теє місто,
Де нас отець-мати спородили.
Коли б то нам Господь дав солов’їні очі,
Ізнялись ми б, полетіли до отця неньки хоть посеред ночи.
Бо вже ж кінець віку ік нам приближився,
Хоч рідного брата тепер стережися:
Бо він хоч і рідний брат, та правди не міє,
Він тільки устами як перами віє.
Із ним у суд стати — Правди не з’іскати,
Тільки сріблом та злотом суддю насищати.
Котрий чоловік буде Неправду хвалити,
То буде душа пеклом карана, а тіло горіти.
А котрий буде чоловік святу правду спольняти,
То йому шлеть Господь милосердний щодень благодати.
Сам Господь єсть Правда, сокрушить Неправду,
Сумирить гординю, вознесеть святиню 4.
Текст Братиці, з Мени, Чернигів. губ.
Що тепера в світі Правди не з’іскати,
А тая Неправда звикла правдовати.
Тепер святу Правду під нозі потоптали,
А тую Неправду медом-вином наповали.
Да тепер же свята Правда да сидить у темниці,
А тая Неправда з панами в світлиці.
Стоїть Правда у порога да слізно ридає,
А тая Неправда з панами п’є-гуляє.
Стоїть Правда у порога да тайненько сміється,
А тая Неправда за гроші береться.
Хоче Правда царства (роз.: божого), а Неправда богатства, —
Що хочеть Правда да судри стати,
Щоб святим хлібом-сіллю панам суд розсудити,
А Неправда та хочеть, щоб і суду не знати.
Аби сріблом-злотом суддям очі засипати.
Що хоч Правда маленька — так вона важенька —
Пішла Правда низче, а Неправда повище;
Що хоч Правда маленька, а Неправда велика,
Збавляє Неправда усякого чоловіка.
Ой людей збавляє, а панів насищає!
Що тепер у Правди та не мієтьця сили,
Стережися отець-мати свого рідного сина.
Що вже кінець віка — а кінець приближиться,
Хоть рідного брата да тепер стережися і т. д.5
Запис Боржковського з Браславщини, 1880-х рр.
Когда горе, горе на цім світі жити,
Боронь Боже смерти — буде Бог судити»
Як чоловік здоров — всякий його любить,
Як лиха година — й родина одступить;
Як чоловік здоров, то любить чужина,
Як лиха година, одреклаеь родина.
Ой як тяжко-важко каміння лупати,
Ой так тяжко-важко дітей годувати:
Бо старая ненька дітки годувала,
Ночи не доспала, та кров проливала,
А тепера дітки на те не вважають:
Беруть отця-матку під ноги внижають.
Бо тепер на світі така вийшла кара,
Що по всьому світі то вже єсть неправда.
Бо тепер Правда стоїть край порога,
А тая Неправда сидить кінець стона,
Бо тепер Правду (ту) б’ють та ругають,
А тую Неправду трунком надувають.
Бо тепер Правда сидить у темниці,
А тая Неправда у панів в світлиці.
Бо тепера Правда скрізь закрита,
Тільки єсть приміта: на хресті прибита.
Ой Cyce ж наш, Cyce, Cyce назаранський,
Помилуй, пожалуй весь мир християнський...
Ой Cyce ж наш, Cyce, Cyce провознанний,
Помилуй, пожалуй весь мир православний! 6
Галицький варіант, в формі пісні:
Зле у світі, зле чувати:
Тепер Правди не видати!
Тепер Правду б’ють, карають,
А Неправду величають.
Тепер Правду б’ють, катують,
А Неправду гонорують.
Тепер правда хліба просить,
А Неправда срібло носить.
Тепер Правда край порога,
А Неправда конець стола.
А п’є правда гірке пиво,
А Неправда зелен-вино.
Тепер Правда а в болоті,
А Неправда ходить в злоті 7.
Варіант узагальнений Грушевським
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,
Тільки тої Правди — що рідная мати.
Були колись дітки та й стали сирітки,
Помочи не мають собі ані звідки!
Плачуть вони гірко, не можуть пробути,
Своєї рідної матери забути:
«Орлице мати, де тебе нам взяти?
Тебе ні купити, ані заслужити!
Весь світ ісходити — тебе не з’очити!
Хоч би то ми мали ангельськиї крила,
То ми б полетіли, тебе увиділи!
Хоч би то ми мали соколині очі —
То ми б ізнялися хоч посеред ночи!
Чи ти, Правдо, вмерла, чи ти заключенна,
Чи ти, мати рідна, од нас одреченна?
Уже ж свята Правда уже давно вмерла,
А злая Неправда увесь світ зажерла.
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,
Бо тепер Неправда стала правдувати!
Тепер уже Правда в панів під ногами,
А тая Неправда сидить між панами.
Тепер уже Правда стоїть край порога,
А тая Неправда сидить в кінець стола.
Тепер уже Правда у панів в темниці,
А тая Неправда з панами в світлиці.
Тепер уже Правда сльозами ридає,
А тая Неправда все п’є та гуляє.
Хто по правді судить, то того карають,
А хто не по правді, того поважають.
Та хто буде правду в світі ісполняти,.
Тому зошле Господь свої благодати.
Бо сам Господь — Правда, сокрушить Неправду,
Він смирить гординю, вознесе святиню.
Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,
Весь світ ісходити — Правди не з’очити.
Коли б тебе, Правдо, в світі увидіти,
Орловими крильми раді б ми летіти!
Бо вже кінець світу тепер приближився,
Хоч рідного брата тепер стережися!
Бо хоч він і рідний, та Правди не йміє,
Він тільки устами, як перами віє.
З ним на суді стати, Правди не видати,
Тільки сріблом-злотом суддів насищати.
Бо тепера Правда — вона скрізь закрита,
Тільки єсть прикмета — на хресті прибита!
Ой Ісусе Христе, Йсусе назаранський,
Помилуй, пожалуй, весь мир християнський!
|
