Пісня про Байду

До речі, мало хто з сучасників задумується над питанням про прізвисько славетного героя дум і пісень. Чому Байда? Що за Байда? "Годі тобі, Байдо, байдувати, сватай мою доньку та йди царювати!" 

А тут, навіть в одному цьому прізвиську - незмірна глибина і тайна нашого минулого.     

Байдами називалися козаки, які пройшли посвяту на характерника, нашого козацького архата, мудреця, йога, чарівника. Це поняття (Байда) має корінь у далекому минулому. Байдья у санскриті означає - лікар, цілитель і перевізник. Той, хто зумів зцілити себе і може допомогти іншим, той, хто готовий переправитися на інший берег буття. Байда - то наш український Будда. Звідси й байдак, човен, і байдужий - тобто спокійний, володіючий внутрішніми силами. Хіба оспівана кобзарями смерть героїчного Байди-Вишневецького не є історичним свідченням про унікальних людей, яких породжувала наша земля в пору гроз і ураганів?! 

 /Олесь Бердник, український письменник/ 

 
Очевидно, ці та інші питання повинні цікавити не лише музичних гурманів, а й тих людей, які добре знають та поважають український пісенний фольклор. Спробуємо хоча б частково задовольнити їхню зацікавленість.

Отже, наприкінці XVI ст. справжнім шлягером на теренах Центрально-Східної Європи була пісня про гордого і відважного лицаря Байду. Вона здобула велику популярність насамперед серед українців, а крім того, й у інших народів, які так чи інакше потерпали від турецького гніту, — болгар, поляків, словаків, сербів, македонців, чехів. Ця пісня поширювалася в багатьох варіантах, однак її сюжет залишався незмінним. Герой середньовічного шлягеру потрапляє до турецького полону, підступний султан вмовляє Байду прийняти мусульманську віру й одружитися з його донькою. Та наш сміливець відхиляє цю пропозицію — він іде на вірну смерть, проте не зраджує християнської віри та свого народу. Турки підвішують його на гак, де він у страшних муках висить протягом двох днів й проклинає своїх ворогів, а на третій день, діставши лук і стріли, вбиває султана, його дружину й доньку.

То хто ж слугував прототипом цього хитруна і сміливця, який примудрився, будучи підвішеним за ребро на гак, вбити свого кривдника разом з родиною? І чи оспіваний епізод насправді мав історичне підґрунтя? Щоб не інтригувати читача, відразу ж дамо відповідь: цим відчайдухом був не хто інший, як український князь Дмитро Вишневецький, а сюжетом для пісні послугувала відома історична подія, яка трапилася за його участю в далекому 1563 р. Хоча насправді вона відбувалася не зовсім за таким сценарієм, як подається в пісенному тексті. 

Що ж відбувалося насправді. Найточніше це описав польський історик-хроніст XVI ст. Мартін Бєльський: «Вишневецький і Пясецький (соратник князя. — Авт.) були скинуті з башти на гаки, вмуровані в стіни біля морської затоки дорогою з Константинополя в Галату... Вишневецький, зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Це відбулося 22 жовтня 1563 р. за особистим наказом султана Сулеймана II Пишного. Інший сучасник і, головне, свідок тих подій, генуезький дипломат Гріло, стверджував, що перед тим, як повісити Д. Вишневецького на гак, йому відтяли руку й ногу, а потім, «оскільки князь Дмитрій безперестанно проклинав магометанську віру, убили стрілою».

У 1584 р. польський автор Б. Папроцький зазначав, що І. Пясецький помер відразу, а Вишневецький, падаючи, «зачепився ребром, перевернувся очима догори і був живий до третього дня, аж доки поганин не застрелив його з лука, коли той проклинав Магомета й їхню віру». 

Лише у 1632 р. К. Семак у своїй праці «Civis bonus» романтизував жахливу смерть князя, приписуючи йому спробу вбити султана з лука. 

А тепер, шановний читачу, порівняйте ці, найоб'єктивніші з усіх залишених записів про страту Вишневецького, зі словами наведеної вище пісні, їхня подібність очевидна, хіба що невідомі нам автори ще більше героїзували Байду-Вишневецького, приписавши йому вбивство перед своєю жахливою смертю султанської родини. Однак не будемо за це докоряти талановитим творцям пісенного твору — тут, як кажуть, вони бажане видали за дійсне.

В очах сучасників героїчна смерть Дмитра Вишневецького перетворилася на символ незламності християнського духу та його перемоги над ісламом. Цьому підтвердженням є те, що вже через кілька тижнів після смерті князя була написана елегія латинською мовою, присвячена загибелі християнського лицаря князя Дмитра, її автором став німець Йоган Зоммер, який проживав на той час у молдавському місті Сучава. А наприкінці 60-х років XVI ст. відомий збирач народних пісень, професор Краківської академії Матвій Пійонтек записав до свого збірника жалібну версію пісні про козака Байду. Староукраїнське слово «байдувати» означало майже те саме, що й «козакувати», а саме вести вільне, незалежне ні від кого життя.

Ось так історична постать князя Дмитра Вишневецького перетворилася на легендарного пісенного персонажа - козака Байду, який, нехтуючи пропонованими ворогом благами, йде на вірну смерть і виявляє при цьому найвищі козацькі чесноти: зневагу до розкішного життя, купленого зрадою, відданість православній християнській вірі, стійкість до фізичних мук, незламність перед ворогами і жагу боротьби навіть перед лицем смерті.

/Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії.
Козацька доба.
В.Горобець, Т.Чухліб, Київ, "Наукова думка", 2004р.- 310 с./

Іншої точки зору дотримується історик Голобуцький: 

"В свій час я писав, що образ легендарного козака Байди поєднався з історичною постаттю українського князя. Взагалі це питання, на мій погляд, другорядне, бо йдеться все ж таки про поетичний образ. Чому так сталося, що образ князя був замінений образом легендарного козака Байди, вдало пояснює M. C. Грушевський. «В кругах українських, польських, литовських, - пише він, — по гарячих слідах події, історія смерті Вишневєцького почала переказуватися в легендарних, різними поетичними подробицями розцвічених формах ... Сі перекази оброблялися в поетичній формі, і одна з таких поетичних переробок, у вигляді української народної пісні, перелетіла до нас через прірву трьох століть, задержавшись в народних устах. Ся популярна пісня про Байду розповсюджена на цілій українській території, від Галичини до Задніпров’я. Ігноруючи його життя, вона займається виключно його героїчною смертю. Легковаження життя і життєвих розкошів, зневага смерті — її невід’ємний мотив, і ухопивши його, поет на місце історичної постаті князя-магната за ліпше вважав підставити типову фігуру гуляки-козака, що непоясненим близше способом опинився в Царьгороді й пиячить тут». Михайло Драгоманов також бачив різницю між історичною постаттю Вишневецького і образом козака Байди. Найвизначнішими ватажками козаків були, говорить він, Лянцкоронський і «Дмитро Вишневецький, — до його потім прикладали пісню про Байду»

Кость Гуслистий свого часу відзначав, що Д. Вишневецький заснував Запорозьку Січ і теж ототожнював його з легендарним Байдою. Міркування К. Гуслистого  про Д. Вишневецького, скажемо тут, не стояли на місці, хоч дехто з авторів це не хоче помічати. Не будемо цитувати всі його висловлювання, зупинимося лише на останньому, сказаному вже перед смертю.

У розділі до «Історії Української РСР» читаємо: «Помітною фігурою у боротьбі проти турків був український магнат, князь Дмитро Вишневецький. З метою захисту від набігів татар, а також для зміцнення свого впливу на Придніпров’ї, зокрема для підкорення козацтва, Вишневецький збудував за Дніпровськими порогами на острові Мала Хортиця замок (близько 1554 — 1555 рр.), який деякі буржуазні історики безпідставно вважають Запорозькою Січчю або її прототипом. Деякі історики ототожнювали Дмитра Вишневецького з героєм однієї з найпопулярніших українських народних пісень — Байдою. Проте є підстави вважати, що пісня про Байду — борця проти турецько-татарської агресії — існувала ще до Вишневецького, а варіант, зв’язаний з його ім’ям, у якому він також прозваний Байдою, з’явився пізніше». Близької до цього думки додержується і відомий польський історик Владислав Сєрчик: «Якийсь час вважалося, що герой козацьких дум (пісень) козак Байда є ідентичним Вишневецькому». Однак справа не в тому, що ці дослідники схиляються до точки зору, яку я висловив у 50-х роках. Є у мене і запеклі опоненти. Назву хоч би історика з української діаспори Л. Винара, який називає мене навіть фальсифікатором. До хору моїх критиків приєднався і відомий, найбільш серьозний з сучасних знавців козаччини, Ярослав Дзира. Він пише: «...Останнім часом Голобуцький висунув сумнівне припущення, що Д. Вишневецький і Байда — народний герой — зовсім різні люди. Щоб підтримати свою думку, Голобуцький абсолютизує соціальний момент, всі його аргументи однобічні і непереконливі».

Що ж до пісні, то вона була своєрідною подякою Вишневецькому від українського народу, який зазнавав великого лиха від страшних за своїми наслідками турецько-татарських навал. Цю подяку народ і висловив, приєднавши до прізвища Дмитра Вишневецького ім’я улюбленого народного героя Байди.

 Такої ж точки зори дотримується і Дан Берест. У своїй праці "Витоки козацтва" він висловлюється навіть ще конкретніше:

 "Варто наголосити, що Д.Вишневецький, як потомний родовитий шляхтич, не переймався долею українського народу, а вболівав лише за власні інтереси, реалізуючи свої шляхетські амбіції. Через це він найнявся на службу до московського царя і разом з запорожцями здобув фортецю Азов, яку мусив віддати татарам після укладення перемир’я між Московією і Кримським ханством, після чого він утрутився в Молдавський конфлікт, маючи на меті посісти молдавський престол, за що врешті й наклав головою 1563 року.”

Побіжно зауважимо, що народна дума про "Байду", потрактована деякими істориками як дума про гетьмана Дмитра Вишневецького не витримує критики, бо гетьман Вишневецький не надбав заслуг перед українським народом, щоби його ім’я вшановувала народна пам’ять...

Для підтвердження пісенної традиції українського народу, що уславлювала імена своїх національних героїв, може служити народна дума про гетьмана Кішку, котрий перебував у полоні на турецькій галері, але організував заколот, захопив галеру і привів її на Запорозьку Січ, де й був обраний гетьманом. Його ім'я залишилося в українській історії завдяки народній думі. "В 1600-1602 роках старшим (гетьманом) Війська Запорозького був Самійло Кішка, ім'я якого уціліло в народній пам'яті завдяки прекрасній народній думі, де ім'я Кішки пов'язане з розповіддю про визволення невільників з турецької неволі. В 1600 році козаки під проводом Кішки приймали участь в поході поляків на Молдовію" (МС с.188). Як бачимо, герої в українських піснях звуться своїми іменами і не потребують кон'юнктурних досліджень науковців. Відтак, однозначність імені героя народної думи про Самійла Кішку засвідчує безпідставність домислів про Дмитра Вишневецького як героя народної думи про «Байду». 

Існує більш ніж 20 варіантів "Пісні про Байду", як на українській, так і на інших мовах.

Записані також варіанти пісні, не зв’язані з Цареградом: "В Києві на риночку", "Ой, у Слуцьку на риночку".  

 Нижче приведено тексти декількох варіантів пісні.

Варіант 1

В Цареградi на риночку
Та п'є Байда мед-горiлочку;
Ой п'є Байда та не день, не два,
Та й не одну нiчку, та й не годиночку;
Ой п'є Байда та й кивається,
Та на свого джуру поглядається:
"Ой джуро ж мiй молодесенький,
Та чи будеш менi вiрнесенький?"
Цар турецький к ньому присилає,
К собi Байду пiдмовляє:
"Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь менi лицар та вiрнесенький,
Сватай мою та й царiвночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!"
Скоро Байда теє зачуває,
Турецькому царю так одмовляє:
"Твоя, царю, вiра проклятая,
Твоя царiвночка поганая!"
Ой як крикне цар на свої гайдуки:
"Вiзьмiть Байду добре в руки,
Вiзьмiть Байду, iзв'яжiте,
Та й за гак ребром зачепiте!"
Ой висить Байда та й не день, не два,
Та й не одну нiчку, та й не годиночку.
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого джуру споглядає,
Та на свого джуру молодого
I на свого коня вороного:
"Ой джуро ж мiй молодесенький,
Подай менi лучок та тугесенький,
Подай менi тугий лучок
I стрiлочок цiлий пучок!
Ой бачу я три голубочки -
Хочу я убити для його дочки.
Де я мiрю - там я вцiлю,
Де я важу - там я вражу!"
Ой як стрiлив - да царя вцiлив,
А царицю - прямо в потилицю,
Його доньку - в головоньку.
"Отож тобi, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати, як Байду карати,
Треба було Байді голову ізтяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
хлопця собі зголубити!
Тобі,
царю, в сирій землі гнити,
Мені Байді молодому мед-горілку пити."

 Варіант 2

      Дуже схожий варіант. Приводиться Д.І.Яворницьким у книзі "Історія Запорізьких козаків", Спб, 1895 г., том 2

У Царьграді та й на риночку
Там п'є Байда мед-горілочку,
Ой п'є Байда та не день, не два,
Та не одну нічку, та й не годиночку.
Прийшов до нього салтан турецький:
"Ой що ж бо ти робиш, Байдо молодецький?
Ой ти, Байдо, та славнесенький,
Будь же ти лицарь та вірнесенький,—
Покинь, Байдо, та пити — гуляти,
Бери мою дочку та йди царювати,
Бери в мене та царівночку,
Будеш паном та на Вкраїночку! "
" Твоя віра проклятая,
Твоя дочка поганая! "
Гей, як крикне салтан на гайдуки:
"Biзьміть того Байду, візьміть його в руки!
Вiзьміть Байду кріпко із'яжіте
Та на ребро за гак добре почепіте. "
Висить Байда та не день, не два,
Та й не одну нічку, та и не годиночку.
Висить Байда, про себе гадає
Та и на свого цюру зорко поглядає
Та и на свого цюру, цюру молодого,
I на свого коня, коня вороного,
"Ой ти ж цюро, цюро молоденький,
Подай мені лучок, та лучок тугенький,
Подай мені, цюро, тугий лучок,
Подай мені стрілок, цілий пучок!
Ой, бачу ж я, цюро, та три голубочки,
Хочу я їх вбити за для царськой дочки
Де я вмірю — там я вцілю,
Де ж я важу — там я вражу. "
Ой як стрілив - та й царя вцілив,
А царицю та в потилицю,
A їх доньку - прямо в головоньку.
"Не вмів, царю, та ти Байди вбити,
За це ж тобі, царю, та й у землі пріти,
Було б тoбi, царю, конем під'їзжати,
Та було б тобі Байді голову ізтяти,
Було б Байду в землю поховати,
А його ж хлопця coбi підмовляти."

 Варіант 3

 
В Цареградi на риночку
Ой, п’є Байда мід-горілочку,
Ані день, ані два, ані годиночку.
Прийшов к ньому цар турецький,
«Що ж ти робиш Байдо молодецький?»
«Ой, п’ю царю, мід-горілочку,
Ані день, ані два, ані годиночку».
«Покинь, Байдо, байдувати,
Сватай мою дочку, будеш царювати.
Покинь, Байдо, мед-горілку пити,
Сватай мою дочку, будеш добре жити».
«Твоя дочка поганая,
Ще й до того віра проклятая».
 Ой, як крикнув цар турецький,
та й на свої слуги молодецькі:
«Возьміть Байду та й зв'яжіте,
Та й за ребро гаком зачепіте».
Взяли Байду та й звязали,
Та й за ребро гаком зачіпали. 
Висить Байда на дубочку
Ані день, ані два, ані годиночку.
«Позволь царю свого лука взяти,
та й тобі на вечерю два голуба зняти».
Як вистрілив Байда з лука,
Тай потрафив царя межи самі вуха.
А царицю в саму потилицю,
А цареву дочку в саму головочку.
«Тобі, царю, в сирій землі гнити,
Мені Байді молодому мед-горілку пити».

 Варіант 4

Ой п’є Байда мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку.
Та не день, не нічку,
Та не годиночку.

Прийшов до нього цар турецький:
«Ой що ж ти робиш,
Байдо молодецький?
Ой що ж ти робиш,
Байдо молодецький?»

«Ой п’ю, царю, мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку!
Та не день, не нічку,
Та не годиночку!»

«Покинь, Байдо, байдувати,
Сватай мою дочку
Та йди царювати!
Сватай мою дочку
Та йди царювати!»

«Твоя дочка — поганая,
Вся турецька віра —
Віра проклятая.
Вся турецька віра —
Віра проклятая».

Ой як крикне цар турецький
Та на свої слуги,
Слуги молодецькі
Та на свої слуги,
Слуги молодецькі:

«Візьміть Байду, ізв’яжіте
Та за ребро гаком,
Гаком зачепіте!
Та за ребро гаком,
Гаком зачепіте!»

Взяли Байду, ізв’язали
Та й за ребро гаком,
Гаком зачіпали.
Та й за ребро гаком,
Гаком зачіпали.

Висить Байда на дубочку,
Та не день, не два,
Та й не одну нічку.
Та не день, не два,
Та й не одну нічку.

Прийшов до нього цар турецький:
«Ой що ти бачиш,
Байдо молодецький?
Ой що ти бачиш,
Байдо молодецький?»

«Бачу, царю, два дубочки,
А на тих дубочках
Сидять голубочки.
А на тих дубочках
Сидять голубочки.

Дозволь, царю, лучка взяти,
Тобі на вечерю
Голубочка зняти!
Тобі на вечерю
Голубочка зняти!»

Ой як стрельнув Байда з лука
Та попав царя
Поміж самі вуха.
Та попав царя
Поміж самі вуха.

А царицю — в потилицю,
А цареву дочку —
В саму головочку.
А цареву дочку —
В саму головочку.

«Тобі, царю, в землі гнити,
Байді молодому
Мед-горілку пити!
Байді молодому
Мед-горілку пити!»

  Обробка мелодії: Микола Лисенко

 Варіант 5

Був пан Корецький
Дмитро Вишневецький, —

Він небесну силу мав
І войовав громом
Та своїм словом!
Його невірні незлюбили,
Ловить на його вартовали,
Потом його споймали
Та й в канадани заковали,
І ребро його круком затягали,
І на стіні прибивали.

 
Висить пан Корецький не день і не два,
А висить він так сім года;
І не їсть, і не п’є,
А таки все своє думає.
«Турки єниченці,
Прошу вас божим помишленем
А вашим милосердєм:
Дайте ж ви мені
стрілок пучок
А до моїх білих ручок,
Уб’ю ж я вашому, єниченці, цару
Голубця і голубку на славу.
І буде йому на сніданє,
І на обіданє, і на полуданє, і на вечеру».
Як стрелив, то вцелив в серце цара,
А царицю - в потилицю,
А царівну - в помісницю.
«Ото ж тобі, цару, за твою кару».
Узлились єниченці,
стали його рубати,
Стали янгели крильми трепетати,
Стали його тіло і душу
до небес брати.

 Варіант 6

 (білоруською мовою)

Да й ў Слуцку на рыночку,
Да піў Байда гарэлочку.
Цар турэцкій да наяжджае
Байду млодага намаўляе:
"Ой ты Байда маладзюсенькій,
З цябе ж рыцар да слаўнюсенькій,
Будзiш панам ты гаспадарам!
Вазьмі маю дачку царэўначку!”

"Да твая ж дачка - паганачка!
Яе ж вера да праклятая!...”.
Крыкнуў цар тут на сваі служкі,
На сваі служкі гарнюсенькі.
"Ой вазьміце ж Байду да й звяжыце,
На гак рэбрам перачапіце.”
Вісіць Байда ні дзень, ні дзень, ні два,
Ні адну ночку, ні гадзіначку.

На дзень трэці праглядае
Свайму цюру прамаўляе.
"Ой ты цюра ты гарнюсенькій,
Падай ты лучок тугусенькій”
Трапіў цара пасярод лаба
А царыцу ў патылiцу.
Бо та ж табе турэцкаму цару,
Да за слаўнага рыцара кару.
Лучэ цар табе было галаву
Галаву з плеч Байдавых зняці
І па Байдавай рыцара смерці,
Ды з гармат ды з гармат страляці.