Газават

То ліра війни і печалі... 
Болить моє серце від болю. 
М. Булатович 

О, краю мій! О, мій народе сірий! 
У перший раз (за скілько це віків?) 
Підвів ти голову, затуркану без міри... 
І знов хотять зіпхнуть тебе у прірву. 
У прірву рабства, в царство батогів. 

Недолюдки! Раби крові і злота! 
Кретини від культури! 
Як давно 
У корчах б'ється світ — на зверхній позолоті 
«їсть очі» вічних війн і заколотів, 
Незмитого позорища плесно. 
Переділили світ на шмаття між собою 
І гризетеся, як собаки за маслак. 
«Святиня...» — 
І святих гуртуєте юрбою, 
А раб 
Мовчить, обдурений, та йде за них до бою, 
Лише 
стиска кулак. 

Аллах, Христос, десь Будда і Єгова... 
Силенна рать пророків і богів 
І всі — святі, і всі жадають к р о в и, 
Зовуть під прапором великої любови: 
«На газават!.. 
На газават!..» 
(за ваші упруги). 

Великий газават (облудливий і п'яний)
За віру!, рідний край... за націю... царя...
Укоськали раба Євангеллям, Кораном,
Днедавніх римлян нові могикани,
І ріже брата брат...
І десь горять
І плачуть діти в полум'ї пожарищ,
Збирають злидні в камені руїн.
І падає (не вам) «гуманна» кара
На голову (все тих) рабів «чужих» країн.

Під стягом божества, з корогвами законів
(О, скільки на землі натикано хрестів!..)
Дітей і тихі ниви — топчуть коні,
А про любов, про страдницькі долоні
Одні слова, одні слова пусті.

Безсоромно звели брехню в святиню,
Безжалісно обкрали простяка...
Ще може хтось спокійно бачить нині,
Як продає й XX вік гординю
За срібного старого п'ятака?

Переділили світ і ділите щоденно.
Пішов на послух розум до гармат.
Святиня? — то доляр.
Любов? — грабіж шалений.
І точиться на золоті знамена
За цього «б о г а» дикий газават.

І скільки вас?! У чому сила ваша?
В чаду брехні, в отруті лицемір.
На пальцях злічені фінансові апаші,
(Позорище!)
На мілійони нас, на душу нашу
Роззявив пащу той неситий звір.

О нечисть, кинута на голову народів,
На голову затурканим рабам,—
Культура!!!
О, чи скоро скаже — годі!
Й розвалить раб пародію з пародій
І прапор ваш на шмаття поруба?

Та все мина, всьому бувають грані...
Владарі царств осліпли? Що ж, пора:
Родився світ нового передрання,
В крові потопла Біблія остання,
В сльозах сиріт потоп старий Коран.

І не один, не частка,— мілійони
Зведуть в м'ятеж мозолі чорних рук:
Впадуть у прах фортеці і Сорбонни,—
Облудливі корогви і ікони
Розіб'ються, розщепляться об брук.

То «судний час», коли раби повстануть:
Заллє планету гнівом сірий хлоп...
О, буде, незаписаний ні в одному Корані,
Єдиний і останній
Воістину для вас страшний «потоп».

І у цьому м'ятежному потопі

Не винесе ковчег вас ні на який Арарат.
То буде вам, недолюдки, циклопи,
Від сірого, від збудженого хлопа
Останній
неповторний "газават".

© Іван Багряний