Ще не вмерла Україна

Версія I

перша публікація вірша П.Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4, с.271-272

Пісня Ще не вмерла Україна на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського стала основою національного гімну України. Існує декілька її версій.

 

Версія II

у 1865 році вірш був покладений на музику М. Вербицького і він став вже піснею

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
Ще нам, Браття-українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще на нашій Україні доленька наспіє.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Що ся волі в Україні піснь гучна розляже.

За Карпати відіб'еться, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.

Наливайко, Залізняк і Тарас Трясило
З домовини кличуть на на святеє діло.

І згадаймо славну смерть лицарства-козацтва,
Щоб не втратить марно свойого юнацтва.

Версія IV

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття-молодці, усміхнеться доля,
Згинуть наші вороги, як роса на сонці,
Запануєм, браття, ми у своїй сторонці!

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу
I покажем, що ми, браття, козацького роду!
Гей, гей, браття милі, нумо братися за діло!
Гей, гей, пора встати, пора волю добувати!

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,
Нащо оддав Україну ворогам поганим!?!
Щоб вернути її честь, ляжем головами!
Наречемся України вірними синами!

Приспів.

Спогадаймо славний час, лихую годину,
Й тих, що вміли умирать за нашу Вкраїну!
Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва,

Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва!

Приспів.

Історія

Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу...»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив.^[2] Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном^[3]. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов'яни», що була гімном Югославії у 1944-2003 роках. Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном  Болгарії у 1886—1944роках.

Все це сталося у Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці будинок номер 106).

Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко.  20 жовтнятого ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Перша публікація вірша Павла Чубинського — у  львівськомужурналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав  музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у  1917 році. У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.

У  1917—1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

1939-го року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.

15 січня 1992 р. музичну редакцію Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Тільки 6 березня 2003-го ВР України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та 2013 років. Композитор В. Сильвестров, що виходив на акції протесту в Києві, так охарактеризував український гімн:

«...гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький — церковний композитор середини ХІХ ст. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар — це помітно з його літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів (наспівує). У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають».

Джерело:

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.