Холодний яр
У всякого своє лихо,
І в мене не тихо,
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє —
Добре, що заснуло.
Хоч і Яр той, вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там, а згадаєш,
То була й дорога
З манастиря Мотриного
До Яру страшного.
В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тойді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом
Одностайне стати
На ворога лукавого,
На лютого ляха.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду, що їм діять
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
Не сховаєте! над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Гонту виглядає.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою войною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
А кричите, що несете
І душу і шкуру
За отечество!.. Єй-богу,
Овеча натура;
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Гонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в наший истории...»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть Дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
© Тарас Шевченко, 17 грудня 1845 р., В’юнище
Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезія Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 54 — 56.
...дорога з монастиря Мотриного До Яру страшного. — Мотронинський монастир та Холодний Яр були місцем зосередження гайдамацьких загонів перед початком повстання 1768 р. Про перебування гайдамаків у Холодному Яру Шевченко міг чути від місцевих селян та читати у статті М. О. Максимовича «Сказание о Колиивщине» (1839): «Верстах в двух от Мотренинского монастыря есть овраг, называемый Холодным. Над ним лежит небольшая поляна, возле которой шла дорога от монастырских мельниц к монастырю через чащу густого леса. На этой поляне и расположился Железняк табором...» (Максимович М. А. Собрание сочинений. — Т. 1. — С. 631). Цю статтю, яка за життя автора не друкувалася, Шевченко міг прочитати в рукопису. Наведеним уривком скористався М. Маркевич в «Истории Малороссии» (див. т. 2, с. 660).
Безпосереднім імпульсом до написання твору було відвідання поетом урочища Холодний Яр (у Чигиринському повіті Київської губернії, тепер Чигиринського району Черкаської області) 1843 р. або восени 1845 р., а також знайомство з працею історика А. О. Скальковського (1808 — 1897) «Наезды гайдамак на Западную Украйну в XVIII столетии. 1733 — 1768» (Одесса, 1845).
Де ж ти дівся, в Яр глибокий Протоптаний шляху? — У цих рядках чується мотив осудження пасивності сучасників, який став одним із провідних у громадянській поезії Шевченка.
Нерон (37 — 68) — римський імператор (54 — 68), ім’я якого стало прозивним у значенні кривавого деспота. Тут поет назвав Нероном Миколу І. У списку І. М. Лазаревського (ІЛ, ф. 1, № 88) рядки 43 — 44: «Не зовіте преподобним Миколу-Нерона».
Не славтеся царевою Святою войною. — Натяк на війну, яку вів царизм на Кавказі.
«Гайдамаки не воины — Разбойники, воры. Пятно в нашей истории...» — У цих рядках Шевченко полемізує з А. О. Скальковським, який у своїх книжках паплюжив гайдамацький рух: «Гайдамаки XVIII столетия мало чем разнились от обыкновенных грабителей XVII века, и их-то подвиги покрыли срамом храброе, хотя и полуобразованное Низовое общество» (Наезды гайдамак на Западную Украйну в XVIII столетии. 1733 — 1768. — Одесса, 1845. — С. 15). В іншому місці своєї книги історик писав: «На Запорожье... легло вечное пятно бесславия» (с. 125).
Використано матеріали: Ізборнику
