Давид Гурамішвілі
А він би міг осмуту й горе
Забить молитвами й плачем.
А він би міг забути гори.
Де навіть сонце по плече.
Де висне місяць, мов підкова
На вороному скакуні...
А він би міг забути мову,
Забути мамині пісні
І здатись долі непривітній,
І мовчки впасти їй до ніг...
Упасти — й згинути безслідно...
І він би міг...
А Він — не міг!
© Станіслав Тельнюк
Український письменник Станіслав Тельнюк у вірші «Давид Гурамішвілі» славить відданість поета Гурамішвілі рідній грузинській землі. Автор знаменитої поеми «Давитіані» багато років прожив на чужині, в Україні, але не зрадив пам'яті предків, не забув материнської мови.
