Література

Перекази / Нардні пісні та думи/ Поезія

Не побиваюсь за минулим

clock
Не побиваюсь за минулим, 
побитим шашіллю зневір. 
Високі думи промайнули, 
у потаймиру — водовир 
стражденних літ. Нехай. Не плачу. 

Не побиваюсь. Задарма. 
Усе, чим жив, сьогодні трачу. 
Все рвуть руками обома. 

Але ж чи все? Не все. їй-богу. 
І гріх казать: все чисто рвуть! 
Навічним радості облогом, 
обніжком щастя, там, де ймуть 
малої віри на безвір'ї 
малої ласки серед зла, 
квадрат — чотири на чотири — 
і окрай чорного стола. 

Якраз навпроти, на ослоні
сидить нужденна удова,
і на змозолених долонях —
солоні сльози, як жорства.
І так провадить: зглянься, сину,
руками горе розведи,
бо як не стане України,
тоді не стане і біди.
І в щасті нелюдів пощербне
її державний меч і гнів.
І горе зітреться на мерву.
І відбіжить її синів
невірних потовч-потороччя.
За першим громом — відбіжить.
Хто ж їй води подать захоче?
Закриє очі хто — скажи?

Єси ти сам — з собою врівень,
один на сотні поколінь
високим гнівом богорівен,
хай, може, не ріка, а рінь,
важка занадто. Гнів стоустий,
молінь столобих ти рука.
Ступай — майбутньому назустріч,
і най хода твоя легка
легкою буде. І не треба
жалких жалінь. І — задарма.

Тюрма не доросте до неба:
ще землю їстиме тюрма.
© Василь Стус

1965-1967

 

Українська поезія, Вірші, Шістдесятники, Василь Стус

Допомога проекту

На сайті Один гість та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені