Український збіджений народе

Український збіджений народе! 
Україно, мати січова! 
Де твої знамена і клейноди 
Де твоя державна булава? 

Вже тепер не чути серед степу 
Орлього клектання угорі, 
Славу про Хмельницького й Мазепу; 
Не співають сиві кобзарі.

Тільки чути гупання кайданів 
В Соловках, в Сибіру, в Колимі –
То козацька нація гетьманів 
Гине у московському ярмі.

Де поділись – усмішка весела 
І купальські вогнища дівчат, 
Де поділись українські села 
І сади вишневі біля хат?

Щезло все в голодному пожарі, 
Матері дітей своїх жеруть. 
Божевільні люди на базарі 
Людське м’ясо людям продають.

Щезло все... І всюди на руїнах 
Бенкетують п’яні вороги. 
Українці мруть на Україні, 
А жидів, як грязі навкруги.

Ні, ми ще обстанемо, як хмара! 
Ні, ми ще ударимо, як грім! –
І коли за все приходе кара, 
То якої кари треба їм?!

© Олекса Веретенченко