Вчений, який відкрив людству таємницю дзеркальних нейронів, розповів, як поліпшити взаєморозуміння між людьми, а також про нові підходи до лікування інсульту та аутизму. 

Якось у Франції провели досвід: одну групу добровольців попросили зобразити різні емоції – радість, печаль; дали понюхати щось неприємне, і на обличчі відбилася огида. Людей сфотографували. А потім показали зображення іншій групі піддослідних і фіксували їх реакцію. Що ви думаєте? Побачивши відповідні емоції на фотографіях, у добровольців в мозку активувалися ті ж нейрони, як наче б вони самі, наприклад, відчули запах тухлих яєць, почули радісну звістку або були чимось засмучені. Цей досвід – одне з підтверджень того, що крім дзеркальних нейронів «дії» - їх називають моторними, є також емоційні дзеркальні нейрони. Саме вони допомагають нам підсвідомо, без всякого розумового аналізу, а бачачи лише міміку і жести, розуміти емоції іншої людини. Так відбувається, тому що завдяки «відображенню» в мозку, ми самі починаємо відчувати ті ж відчуття.

Мозок керує тілом, а його головна функція полягає в підтримці життя в кожен момент часу. Якщо з людиною відбувається неприємна подія, або вона відчуває смуток, злість, то поки ця ситуація або почуття носить тільки психологічний характер - людина здорова. Але як тільки цей конфлікт переходить в розряд біологічного, тобто рівень стресу перевищує певний поріг, людина захворює, оскільки її мозок не в змозі адекватно керувати тілом.

Доктор Джо Діспенза (Joe Dispenza) став одним з перших, хто почав досліджувати вплив свідомості на реальність з наукової точки зору. Його теорія взаємозв'язку між матерією і свідомістю принесла йому світову популярність після виходу документального фільму «Ми знаємо, що робить сигнал». 

Ключове відкриття, зроблене Джо Діспенза, полягає в тому, що мозок не відрізняє фізичні переживання від душевних. Грубо кажучи, клітини "сірої речовини" абсолютно не відрізняють реальне, тобто матеріальне, від уявного, тобто від думок!

Команда Task & Purpose спільно з військовим психологом підполковником Дейвом Гроссманном підготувала короткий матеріал про процеси, що відбуваються з мозком і тілом людини до, під час та після бою.

Починаючи з 90-х років 20 століття, американські військові розпочали вивчення психології бойових зіткнень для пошуку інструментів, що дозволяють виробити прогнозовану і ефективну поведінку солдата в бою. Велика заслуга в успішному впровадженні цієї програми належить професору психології Військової академії Вест-Пойнт підполковнику Дейву Гроссману, який вивчав психологію і фізіологію солдата в умовах бойових зіткнень. Результати досліджень Гроссмана детально викладені в його наукових працях тау виданих їм книгах «В бою» і «Коли вбиваєш».