Думки, які можуть вас вбити

Іноді сама думка про те, що людина захворіла, може вбити її. Ми можемо несвідомо підхоплювати страхи, які матимуть погані наслідки для нас. 

Стережіться панікерів. Їхні слова, як заклинання шамана, можуть перетворитись на епідемії.

Добре відомо, що очікування хвороби може бути небезпечнішим за неї. Наприклад, шамани вуду завдають шкоди своїм жертвам силою навіювання, змушуючи людину повірити в те, що вона хвора, що часто викликає фактичні симптоми недуги.

Сила переконання здатна викликати блювання, запаморочення, головні болі і навіть смерть. Цей феномен отримав назву "ефект ноцебо" (засіб, що не має реальної фармакологічної дії, але викликає негативну реакцію у пацієнта).

Сьогодні ми розуміємо, наскільки легко ці небезпечні переконання можуть поширюватися через плітки і мати руйнівні наслідки. Це пояснює, чому деякі родини, здається, приречені на важкі хвороби, а люди, що мешкають поруч із вітряними турбінами, страждають на загадкові напади запаморочення, безсоння і нудоти.

Якщо після вакцинації ви відчуваєте, що незабаром захворієте, ваш мобільний телефон викликає головний біль або ви потерпаєте від несподіваної харчової алергії, можливо, ви також стали жертвою ефекту ноцебо.

"Ефект ноцебо демонструє силу мозку, – розповідає Димос Мітсікостас з Афінського військово-морського госпіталю в Греції. – Ми поки що не можемо його повністю пояснити".

Невдалий жарт

Лікарям давно відомо, що переконання пацієнта можуть суттєво впливати на його здоров'я.

У XVIII столітті віденський лікар Еріх Меннінгер фон Лерхенталь розповів, як студенти його медичної школи вирішили провчити обридлого асистента і попередили, що на нього чекає плаха. Вони зав'язали бідасі очі, нагнули голову і кинули йому на шию вологу тканину. Переконаний, що його торкнулося сталеве лезо, чоловік "помер на місці".

Хоча таких історій досить багато, сучасні дослідники переважно зосереджуються на здатності розуму лікувати хворобу, а не шкодити організму. Це так званий "ефект плацебо" – з латинської "я сподобаюсь".

Під час клінічних випробувань пацієнтам довільно призначають або реальний препарат, або плацебо - пігулку, яка не має фармакологічної дії. У пацієнтів, які приймають несправжні ліки і не знають цього, часто відзначають поліпшення стану лише завдяки їхній вірі у лікування.

Але поряд із покращенням стану люди, які приймають плацебо, часто повідомляють про загадкові побічні ефекти – нудоту, головний біль, дискомфорт, які навряд чи може спричинити "порожня" пігулка. Річ у тім, що пацієнти під час клінічних тестів отримують однакові попередження про можливі побічні ефекти - незалежно від того, отримують вони реальний препарат чи плацебо.

Отже, очікування симптомів у деяких хворих спричиняє їхню появу. "Це систематичне явище, але медицина насправді ніколи не займалася ним", – каже Тед Капчук з Гарвардської медичної школі.

За останнє десятиліття лікарі довели, що "ефект ноцебо" – від латинського "я завдам шкоди" – досить поширений. Зробивши огляд медичної літератури, доктор Містікостас виявив, що ефект ноцебо часто з'являється під час лікування головного болю, розсіяного склерозу або депресії.

Під час дослідження 65% пацієнтів з хворобою Паркінсона повідомили про негативні побічні ефекти плацебо. "Приблизно кожен десятий випробуваний відмовлявся від дослідження через ефект ноцебо, що є дуже високим показником", – розповідає дослідник.

Хоча більшість побічних ефектів доволі суб'єктивні, такі як нудота чи біль, ефект ноцебо іноді виявляється фізично – у вигляді висипів, шкірного свербежу чи навіть зміни фізіологічних показників. "У це важко повірити. Люди приймають цукрові пілюлі, а в них підвищується рівень ферментів в печінці", – каже Димос Мітсікостас.

Якщо ви думаєте, що пацієнти просто вигадують побічні ефекти, ви помиляєтесь. Вимірювання нервової діяльності під час ефекту ноцебо показали, що спинний мозок починає реагувати на підвищений біль, перш ніж людина може його усвідомити.

Згадаймо майже летальний випадок із паном А, про який повідомив доктор Рой Рівз у 2007 році. Пан А, який страждав на депресію, випив цілу пляшку пігулок. Але негайно розкаявшись, він кинувся в лікарню і втратив свідомість прямо в приймальній. Ситуація виглядала серйозною – різке падіння кров'яного тиску, гіпервентиляція. Постраждалому відразу ж зробили внутрішньовенне вливання.

Тим не менш, аналізи крові не виявили жодних слідів ліків в його організмі. Чотири години по тому доктора Рівза повідомили, що чоловік брав участь в медичному експерименті і єдине "передозування", яке могло трапитися – це передозування цукрових пігулок. Почувши цю новину, пан А відчув значне полегшення і незабаром видужав.

Невідомо, чи міг би ефект ноцебо і справді вбити містера А, але доктор Фабріціо Бенедетті з медичної школи Туринського університету вважає, що це цілком можливо.

Сканування мозку випробовуваних, які перебували під дією ефекту ноцебо, демонстрували ланцюгову реакцію в гіпоталамусі, гіпофізі та надниркових залозах – ділянках нашого організму, які реагують на екстремальну загрозу. Якщо страх і переконання достатньо сильні, коктейль гормонів, який виробляється в організмі, може бути смертельно небезпечним, каже він.

Чутки про хвороби

Думка, що ваш лікар може ненавмисно зробити вас хворим, може бути досить тривожною. Зовсім недавно науковці з'ясували, що для поширення ефекту ноцебо багато не треба. Навіть звичайні чутки можуть налаштувати ваш розум на хворобу.

Під час експерименту доктор Бенедетті запросив близько 100 студентів у похід в італійські Альпи, який передбачав підйом на 3000 метрів. За кілька днів до подорожі він розповів одному учаснику, що розріджене повітря може викликати мігрень. У день поїздки з'ясувалося, що про це довідалися більш ніж чверть учасників, і саме у них найбільше боліла голова під час походу.

Більше за те, аналізи їхньої слини показали надмірну реакцію на низький рівень кисню, зокрема, підвищення рівня ферментів, пов'язаних з висотною хворобою. "Біохімія мозку у "соціально інфікованих" учасників змінилася", – пояснює доктор Бенедетті.

Інакше кажучи, шкідливі переконання, які розповідають про хворобу, можуть бути заразними. "Негативні очікування, які передають друзі, сусіди та інші, швидко поширюються, спричиняючи ефект соціального ноцебо у великої кількості людей", – впевнений пан Бенедетті.

Одне дослідження показало: спостереження за тим, що інший пацієнт відчуває біль під час лікування, робить лікування боліснішим. Отже, ефект ноцебо передається від людини до людини лише шляхом спостереження. Ще більше занепокоєння викликає той факт, що ефект ноцебо може поширюватися підсвідомо.

Історія має багато прикладів цього. Найбільш відомим є танцювальна чума 1518 року (біля 400 осіб танцювали без зупинки протягом майже місяця, в результаті чого дехто помер від серцевого нападу або виснаження).

Інший приклад – так званий "червневий жук", епідемія на американській текстильній фабриці у 1960-х, яка викликала поголовні випадки запаморочення і блювоти, хоча жодної з отруйних комах, які, за чутками, викликали недугу, знайдено не було.

Часто страх перед новими технологіями спричиняє схожий ефект. Наприкінці XIX століття перші користувачі телефонних апаратів повідомляли про запаморочення та біль після використання пристрою. А скандинавські працівники у 1980-і часто мали висип неясного походження - на їхню думку, його викликали комп'ютерні монітори.

Сьогодні ефект ноцебо виявляється у таких суперечливих хворобах як "синдром вітряної турбіни" (дискомфорт і безсоння, на який скаржаться переважно мешканці Канади). Або "електро-чутливість" – алергічна реакція на сигнали мобільних телефонів і Wi-Fi.

Деякі люди навіть сплять у металевих коконах, щоб уникнути постійного дзвону у вухах. Тим не менш, десятки експериментів показали, що люди повідомляють про ті самі симптоми, коли перебувають біля фіктивного пристрою, який насправді не виділяє жодних електромагнітних хвиль.

Хоча ноцебо не є справжньою хворобою, ми не повинні недооцінювати фізичні страждання, які він викликає.

"Я не сумніваюся в тому, що люди справді відчувають фізичні симптоми", – каже Джеймс Рубін з Королівського коледжу Лондона. Навіть колишня голова Всесвітньої організації охорони здоров'я потерпала від цього синдрому. Вона заборонила користуватися мобільними телефонами в її офісі, бо вважала, що вони викликають у неї мігрені.

Інші випадки ноцебо включають загадкову харчову непереносимість. Так, 20% англійців стверджують, що їхній шлунок не сприймає деякі види продуктів, хоча медичні тести демонструють, що лише десята частина з них справді має проблеми з харчуванням. Ноцебо може також пояснити, чому люди часто потерпають від побічних ефектів після вакцини плацебо, а також упевнені, що протизаплідні пігулки викликають депресію, біль голови та біль у грудях, хоча наукові дослідження переважно не знайшли підтвердження цього.

Що можна зробити? Звісно, побороти давні переконання дуже важко, але відповідальні дії ЗМІ можуть принаймні зупиняти поширення нових отруйних чуток.

А що стосується лікарів? Ребекка Веллс із медичного центру Університету Вейк Форест у Північній Кароліні вважає, що це найважливіша дилема сучасної медицини. З одного боку, лікарі зобов'язані повідомляти про можливі побічні ефекти препарату – вони мають отримати "інформовану згоду" пацієнта, але з іншого – сама ця інформація може завдавати шкоди.

У майбутньому, вважає дослідниця, лікарі мають розробити нові процедури того, як повідомляти пацієнтам про побічні ефекти, і що саме можна їм розповідати. Належна увага до цього питання має вирішальне значення, бо побічні ефекти в однієї людини можуть набувати сили епідемії.

Позитивні результати дають інформування та освіта. Доктор Мітсікостас, наприклад, намагається пояснити пацієнтам, що вони мають остерігатися власних очікувань. "Наші пацієнти мають зрозуміти, що з внутрішнім страхом треба боротися", – говорить він.

Ми не можемо ігнорувати зв'язок розуму і тіла, незважаючи на дивовижні досягнення сучасної медицини. "Протягом тисячоліть медицина була суцільним плацебо – маги використовували силу переконання та надію, аби підсилити волю хворого до одужання, – каже доктор Мітсікостас. - Цього не достатньо, аби подолати хворобу, але ця сила - невід'ємна частина лікування".

© Девід Робсон

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.
Копірайт зображень GETTY