Ой обозветця панъ Хмельницький,

Отаманъ-батько Чигиринській:

»Гей друзі молодці,

Браття козаки Запорозці!

Добре дбайте, барзо гадайте,

Изъ Ляхами пиво варити зачинайте.

Лядський солодъ, козацька вода;

Лядські дрова, козацькі труда.«

Ой съ того пива

Зробили козаки зъ Ляхами превеликее диво.

Підъ городомъ Корсунемъ вони станомъ стали,

Підъ Стеблевомъ вони солодъ замочили;

Ще й пива не зварили,

А вже козаки Хмельницького зъ Ляхами барзо посварили.

За ту бражку

Счинили козаки зъ Ляхами велику драчку;

За той молоть

Зробили Ляхи съ козаками превеликий колотъ;

А за той незнать-який квасъ

Не одного Ляха козакъ, якъ-би скурвого сина, за чуба стрясъ.

Ляхи чогось догадались,

Відъ козаківъ чогось утікали.

А козаки на Ляхівъ нарікали:

«Ой ви, Ляхове,

Пеські синове!

Чомъ ви не дожидаете,

Нашого пива не допиваете?«

Тогді козаки Ляхівъ доганяли,

Пана Потоцького піймали,

Якъ барана звязали,

Та передъ Хмельницького гетьмана примчали:

»Гей пане Потоцький!

Чомъ у тебе й досі розумъ жіноцький?

Не вмівъ ти еси въ Камянськімъ Подільці пробувати,

Печеного поросяти, куриці съ перцемъ та зъ шапраномъ уживати,

А теперъ не зуміешъ ти зъ нами, козаками, воювати

И житнёі соломахи зъ тузлукомъ (^*) уплітати.

Хиба велю тебе до рукъ Кримському хану дати,

Щобъ навчили тебе Кримські нагаі сироі кобилини жовати!«

Тогді Ляхи чогось догадались,

На Жидівъ нарікали:

»Гей ви, Жидове,

Поганські синове!

На що-то ви великий бунтъ, тревоги зривали,

На милю по три корчми становили,

Великиі мета брали :

Відъ возового —

По півъ-золотого,

Відъ пішого — по два гроши,

А ще не минали й сердешного старця —

Відбірали пшоно та яйця!

А теперъ ви тиі скарби збірайте

Та Хмельницького іднайте;

Ато, якъ не будете Хмельницького іднати,

То не зарікайтесь за річку Вислу до Полонного прудко тікати.«

Жидове чогось догадались,

На річку Случу тікали.

Которі тікали до річки Случи,

То погубили чоботи й онучи;

А которі до Прута,

То була відъ козаківъ Хмельницького доріженька барзо крута.

На річці Случі

Обломили містъ идучи,

Затопили усі клейноди

И всі Лядські бубни.

Которі бігли до річки Росі,

То зосталися голі й босі.

Обізветця первий Жидъ, Гичикъ,

Та й хапаетця за бичикъ.

Обізветця другий Жидъ, Шлёма:

»Ой я жъ пакъ не буду на сабасъ дома!

Третій Жидъ озоветця, Оврамъ:

»У мене невеликий крамъ:

Шпильки, голки,

Креміння, люльки.

Такъ я свій крамъ

У коробочку склавъ,

Та козакамъ пятами накивавъ.« (^*)

Обізветця четвертий Жидъ, Давидко:

»Ой брате Лейбо! уже жъ пакъ изъ-за гори козацькі корогви видко!«

Обізвецця пятий Жидъ, Юдко:

»Нумо до Полонного утікати прудко!«

Тогді Жидъ Лейба біжить,

Ажъ живіть дріжить;

Якъ на школу погляне,

Ёго серце Жидівське зівяне:

»Эй школо жъ моя, школо мурована!

Теперъ тебе ні въ пазуху взяти,

Ні въ кишеню сховати,

Алежъ доведетця Хмельницького козакамъ на срачъ, на балаки покидати!«

Отсе, панове-молодці, надъ Полоннимъ не чорна хмара вставала;

Не одна пані-Ляшка удовою зосталась.

Озоветця одна пані-Ляшка:

»Нема мого пана Яна!

Десь ёго звязали козаки, якъ-би барана,

Та повели до свого гетьмана.«

Озоветця друга пані-Ляшка:

»Нема мого пана Кардаша!

Десь ёго Хмельницького козаки повели до свого коша.

«Озоветця третя пані-Ляшка:

»Нема мого пана Якуба!

Десь (узяли) Хмельницького козаки та либонь повісили ёго десь на дубі.«

Начало этой думы (до 9-го стиха), забытое Ригоренкомъ, взято изь варіанта г. Копытько, напечатаннаго въ »Сборнике Украинскихъ Песень - М. Максимовича (стр. 67).

И житнёі соломахи зъ тузлукомъ

Сирівцемъ, розсоломъ на рибу

Та козакамъ пятами накивавъ.

Этотъ стихъ исправляетъ несообразность списка г. Копытько. Тамъ сказано:

Съ козаками пятами накивавъ.

Пиво варити зачинайте

поетичний образ початку битви, баталії.

Під Стеблевом вони солод замочили

поетичний образ сутичок з ворожими військами;

Стеблев

тепер с. Стеблів Перший, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської обл.

Пана Потоцького піймали, як барана, зв’язали.

Під час розгрому польсько-шляхетської армії українським військом під Корсунем М. Потоцький попав у полон і разом з М. Калиновським був відданий Хмельницьким «у подарунок» кримському хану.

Пани Кардаш, Ян, Якуб

польські магнати.

За річку Віслу до Полонного прудко тікати; На річку Случу тікали... а которі до Прута; Погубили чоботи й онучі... затопили усі клейноди і всі лядські бубни.

Йдеться про перемоги козацького війська під Корсунем, а потім під Пилявцями (11—13 вересня 1648 р.). Першим ганебно втекло з поля бою польське командування; в паніці тікали польська шляхта і українські пани. Деякі командири бігли так швидко, що за дві доби втекли на триста кілометрів від поля бою. Вишневецький тікав на простому возі, Конєцпольський — переодягнувшись селянином, Остророг, втікаючи, загубив свій капелюх і дорогу верхню одежу (опанчу), а Заславський загубив навіть знак своєї військової влади — булаву. Козацькі війська захопили під Пилявцями сто гармат і багато іншої зброї та близько ста тисяч возів з великими матеріальними цінностями. Український народ мав усі підстави сказати словами думи, що польські пани «затопили усі клейноди і всі лядські бубни» тобто атрибути влади і військове спорядження.

Річки Случ і Прут

рубежі, за якими хотіли відсидітися польська шляхта і велике українське панство.