Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?

 Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш?

[Ой як же Дунаю смутному не течи, 

Що дно його точуть студені криниці, 

А посередині та рибоньки мутять],

На версі Дунаю три роти ту стою? 

Первша рота турецка, 

Друга рота татарска,

Трета рота волоска. 

В турецькі-м роті шаблями шермую,

В татарські-м роті стрілками стріляю, 

В волоскі-м роті Стефан-воєвода, 

В Стефанові роті дівониця плачет, 

[Дівониця плачет], плачучи повідат: 

«Стефане-Стефане, Стефан-воєвода!

Альбо ме[не] пуйми, альбо ме[не] лиши!» 

А што ж ми [од]речет Стефан-воєвода? 

«Красна дівонице, пуймил бих я тебе, 

[Красная] дівонько, неровнай ми єси; 

Лишил бих [я] те[бе], миленька ми єси».

[І] што ж му [од]рекла [красная] дівонька? 

[Одрекла дівонька]: «Пусти мня, Стефане! 

Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий.

А хто мя доплинет, [то] єго я буду». 

Ніхто не доплинул красну[ю] дівоньку,

Доплинул дівоньку Стефан-воєвода, 

І узял дівоньку за білу ї ручку: 

«Дівонько-душенько, миленька ми будеш».

Варіант тексту, що був реконструював Іван Франко 

Текст за книжкою Яна Благослава 

Dunaju, Dunaju, čemu smuten tečeš? 
Na werši Dunaju try roty tu stojú, 
Perwša rota Turecká, 
Druhá rota Tatarská, 
Treta rota Wołoská, 
W tureckým rotě šablami šermujú, 
W tatarským rotě strylkami strýlajú, 
Wołoským rotě Štefan wyjwoda. 
W Štefanowy rotě dywoňka płačet, 
I płačuci powídała: Štefane Štefane, 
Štefan wyjwoda, albo mě půjmi, albo mě liši, 
A što mi rečet Štefan wyjwoda? 
Krásná dywonice, půjmił bych tě dywoňko, 
Nerownáj mi jes, líšił bych tě, milenka mi jes. 
Šta mi rekła dywonka: Pusty mne Štefane, 
Skoču já w Dunaj, w Dunaj hłuboký, 
Ach kdo mne dopłynet, jeho já budu. 
Něcto ně dopłynuł krasnu dywoňku. 
Dopłynuł dywoňku, Štefan wyjwoda, 
I wzał dywoňku zabił ji u ručku: 
Dywoňko, dušenko, milenka mi budeš. 

Текст реконструкції 

Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш? 
На версі Дунаю три роти ту стою? 
Первша рота Турецка, 
Друга рота Татарска, 
Третя рота Волоска. 
В турецькі-м роті шаблями шермую, 
В татарські-м роті стрілками стріляю, 
В волоскі-м роті Стефан-воєвода, 
В Стефанові роті дівонька плачет, 
І плачучи, повідала: «Стефане, Стефане, 
Стефан-воєвода! Альбо ме пуйми, альбо ме лиши!» 
А што ж ми речет Стефан-воєвода? 
«Красна дівонице, пуймил бих те, дівонько, 
Неровнай ми єсь, лишил бих те, миленька ми єсь». 
Што ми рекла дівонька: «Пусти мне, Стефане! 
Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий. 
А хто мне доплинет, єго я буду». 
Ніхто не доплинул красну дівоньку, 
Доплинул дівоньку Стефан-воєвода 
І узял дівоньку за білую ручку: 
«Дівонько-душенько, миленька ми будеш».