Пісня козака Плахти
(Про козака і Кулину)
— Ой, козачейку, пане ж мій,
Далек же маєш домик свій?
— При березі, при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений,
Оздоблений
Красним цвітом,
Густим листом,
То дім мій,
То покій.
Кулина!...
— Ой, козачейку, пане ж мій,
Яким же буде покорм твій?
— Будем їсти саламаху,
Козацькую затираху.
При криниці
Викрикать,
Облапать.
Кулина!
— Ой, козачейку, пане ж мій,
Що за розкіш мні буде твій?
— Да й вдень будеш коні пасти,
Вночі при мні ляжеш спати.
Опівночі
З всеї мочі
Очучу,
Преврочу
Дівоньку
К серденьку.
Кулина!
— Ой, козачейку, пане ж мій,
Який же буде постілок твій?
— Войлочище під бочище,
А судилище в головище,
В дубровиці
На травиці
Я закрию
І прикрию
Гормаком,
Жупаном,
Кулина!
— Ой, козачейку, пане ж мій,
Сподобався ми ся живот твій.
— Любо ж тобі горювати,
Дай преч з тобов поїхати,
— Душе моя,
Я вже твоя.
— Ручку дай
I всідай.
— Я твоя.
— Ти моя,
Кулина!...
— Ой, козачейку, пане ж мій,
Далек же іще домик твій?
— Уже геть ті Запороги
Конець нашої дороги.
Тут козаки
Все юнаки:
Здобувають,
Пропивають,
Що мають,
Програють.
Кулина!
Балада, як гадають дослідники, була написана близько 1612 року, а в 1625 році вона була повністю видрукована в польському збірнику сатиричних творів Яна Дзвоновського в Кракові.
Написаний невідомим автором, дуже популярний в першій половині XVII ст. поетичний твір відображає грайливу розмову жінки з головним героєм балади — козаком Плахтою про реалії повсякденного життя козаків запорожців.
Взято з Громадської молодіжної організації "Жінка"
