Українська стародавня Колядка: Різдво Світу 

Давньоруська колядна пісня 

Ця пісня після оприлюднення давно переросла рівень суто фольклорно-наукового надбання. Основною темою цього шедевру безперечно є Створення Світу. Головним образом тут треба, мабуть, уважати Світове Дерево, від котрого йде все світове життя і всі «користі», безпосередньо принесені ним-таки чи дані тими тваринами, які в тім дереві гніздяться (голуби, соколи, пчоли, і т.і.). Образ сей може мати свій початок в поняттях якогось пранароду нинішньої індоєвропейської язикової родини.

Аналогічні образи стрічаємо у різних народів. В індуських Ведах маємо святе фігове дерево на третім небі і на вершку його два птахи; інші птахи, злітаючись, п’ють безсмертний напій — сому, котра заразом являється медом (відти зв’язок з пчолами, які роблять мед на нашім дереві) і прототипом вина (відти перехід райського дерева в лозу). В іранській міфології виступає «блаженне дерево», що стоїть серед води і несе на собі насіння всіх рослин; на нім сидить сокіл, орел або інша птиця, яка приносить се насіння і засіває землю. В германській міфології йому відповідає міфічний ясень yggdrasill, на котрім живуть боги і звірята, і пчоли збирають з нього медову росу.

З другого боку, образ дерева життя з птахами і навіть голубами спеціально дуже популярний і в краях месопотамської культури, можна зробити натиск на аналогії наших колядок з їх голубами-творцями з переказами Єзідів, закавказьких дуалістів, у котрих Бог в образі птаха живе на дереві, що стоїть на океані, поруч нього друге божеське сотворіння в кущі, а далі богом твориться й ангел (сатанаїл), теж в образі птаха, і засідає з богом на його дереві.

Не бачачи нині твердої підстави для рішення питання про абсолютну оригінальність нашого образу птахів-творців на світовім дереві, все ж таки стає зрозумілим, що зав’язок сього світового дерева у нас належить в кожнім разі таким старим часам, де властиво затираються всякі межі оригінального і запозиченого, і сей образ треба вважати старшим від усяких пізніших наверствувань: чи християнського апокрифа, чи дуалістичної легенди, чи навіть семітських переказів про райське дерево життя.

Образ голубів чи інших птахів-творців світу, які сидять на сім світовім дереві і в тій чи іншій формі творять світ, являються вже мотивом другого ряду. Паралеллю йому являється дерево, на котрім засідають три предвічні браття — сонце, місяць і дощ. Сим не можна сказати, що образ птаха-творця не міг у нас мати свого теж самостійного і дуже старого існування. Але образ такого птаха на воді, що мав би бути першим творцем землі й життя, як в деяких народів, в нашім фольклорі досі не виступив ясно. Тим самим, очевидно, мусимо вважати за старші у нас ті космогонічні варіанти, де птахи-творці сидять на однім дереві, а не на кількох. Се ми й бачимо в найстарших записах: Ходаковського і Вагилевича, і се дуже цікаво, що при всій своїй архаїчності вони дають відразу два окремі варіанти: в однім — птахи творять землю, небо, небесні світила, в другім — «похитки» (користі) людського господарства. Обидва мотиви дуже старі, так що не можна сказати, котрий міг би бути старший і основний: вони можуть бути обидва паралелями з великих давен.

В сім тексті належить зазначити такі пізніші елементи:

• Приспів (його треба, очевидно, читати: «Подуй, Господи, духом своїм по землі», без із) вносить мотив творення духом божим — мотив пізніший в порівнянні з більш первісним і більш архаїчним образом творення птахами.

• «Золотий камінь», з котрого твориться небо, мабуть, заступив старший мотив — «синього каменя», що виступає в варіанті Бірецького (Костомарова) і в новішім печеніжинськім, та і в прозових оповіданнях (далі) небо твориться з синього каменю, земля з жовтого піску.

Вираз «оснування», «основання» світу, правдоподібно, дав почин образу передсвітного павутиння, з котрим стрінемось далі.

Сей варіант став звісний найраніше, звернув на себе загальну увагу і тому досі береться часто за вихідний. Але, не вважаючи на архаїчні прикмети, основний образ дерева в нім, як бачимо, вже ослаб: дерево роздвоїлось і зійшло на прості сідала для голубів-творців, стративши самостійне значення. Зате число птахів — два може бути первісніше, ніж три: так принаймні здавалось деяким дослідникам, і дійсно тут може бути паралелізм сотворення землі і неба з жовтого піску і синього каменя двома птахами-творцями. Число три скорше відповідає мотивові «трьох пожитків» і «трьох товаришів». Мотив «подунемо», очевидно, і тут пізніший.

Господь з Петром і Павлом тут, очевидно, заступають місце ангелів-голубів. Але процес християнізації заразом подає руку і темі дуалістичного сотворення світу.

Таким чином, ся тема світового дерева і птахів-творців, представлена десятьма текстами з різного, доволі значного часу (майже цілого століття) і чималої території, дає доволі розгалужену філіацію мотивів, що свідчить про довге оброблення і комбінування кількох тем, різного часу і різного походження:

1. світове дерево серед води, джерело життя;
2. первовічний птах — творець світу;
3. птахи, що живуть на світовім дереві, творять небо і землю;
4. птахи виносять з води-моря пожитки, потрібні для людського життя.

Теми с. і d., представлені в нинішніх колядках, здебільшого комбінують мотиви а. і b. і в такій формі являються унікатом, єдиним в сім роді: і в слов’янськім і в світовім фольклорі. Таких образів не знаходимо ні в фольклорі сусідніх народів — західно- чи східнослов’янських, балканських або фінських і північноазійських, ні в творах книжних; там теж знаходяться тільки елементи сих образів, як світове дерево, світовий птах, птахи на дереві життя, пониряння в воду, щоб звідти винести матеріал для сотворення світу. Про світове дерево ми говорили вище; до мотивів пониряння, і в зв’язку з тим — образів предвічного птаха на воді перейдемо далі, обговорюючи ті дуалістичні космогонії, що обробляють сі ж мотиви, але з становища дуалістичної релігійної доктрини. Тут же підчеркуємо сей незвичайно інтересний факт з становища нашої літературної історії: широке, світове розгалуження елементів чи мотивів — і самостійність нашого космогонічного образу, як їх комбінації. З сього погляду наведені колядки належать до найцінніших і найцікавіших творів української словесної творчості, вартих особливої уваги і дальшого студіювання, для вияснення багатьох неясних і суперечних подробиць сеї теми.

Напр., основне питання: оскільки світове дерево колядки має свій початок в одвічних міфологічних поглядах індоєвропейської родини, а наскільки воно підпало впливам книжних християнсько-апокрифічних тем: райського дерева життя, преблаженного дерева-хресного і подібних (до котрих ми повернемо далі ще), досі не було піддано ґрунтовному, вичерпуючому переглядові. Те ж саме треба сказати і про відносини наших птахів-творців до світового мотиву сотворення землі з води якоюсь предвічною істотою.

В зв’язку з образом птахів творців в нинішніх колядках стоїть незвичайно популярний в нашій поезії (особливо піснях величальних, колядках, щедрівках) образ трьох космічних сил — «трьох братів» або «трьох товаришів» — сонця, місяця і дощу. Ми пізнали їх свого часу в святочній гостині у господаря, до котрого звертається величальна пісня: вони пильнують його господарство і наділяють його всім добром. Так використано задля обрядового величання космічний мотив, що в інших піснях виступає з своїм самостійним значенням: сі три брати товариші являються творцями світового добра, користей і навіть самого світу. Правда, предвічні птахи творять не тільки небо і землю, але також сонце, місяць і зорі, так що ті космічні «товариші» являються, так би сказати, космічними силами другого ряду, принаймні з погляду їх походження. Але, очевидно, се вже результат дальшого розроблення мотиву про одвічних птахів: в основнім варіанті його говорилось тільки про сотворення неба і землі, як в другім варіанті була мова про принесення сими птахами трьох користей. В основнім же замислі «трьох товаришів» вони уявлялись, без сумніву, такими ж самостійними першими джерелами світового життя, як світове дерево і світові птахи. От чому я вважаю потрібним присвятити в сім розділі кілька заміток сій космічній темі, хоч творцями світу товариші виступають, скільки пригадую, лише в двох колядках збірки Желехівського, виданих в 1860-х рр. і досі не потверджених, здається, ніякими іншими варіантами:

В інших колядках три брати-товариші кермують різними змінами, оборотом природних явищ, як перші причини. За основну редакцію належить вважати найменше приладжену до величання, де сі космічні сили як три брати виступають собі поза звичайною колядницькою обставою, в світових рамцях, без огляду на чиїсь інтереси:

Пок. Потебня, що присвятив кілька цінних уваг сій темі, справедливо пояснив, за поміччю українських і загальних арійських аналогій, що з місячним світом, в протиставленні сонцеві, зв’язувалась ідея холоду, в дальшій асоціації — морозу і зими: «Місяцю, місяцю, світиш, та не грієш, дармо в Бога хліб їси!» Сонце ж відповідає весні, дощ літу. Трьом братам-товаришам, таким чином, відповідає паралельний образ трьох трубачів, що виступають в інших колядках, звичайно, вже в християнізованій формі, як св. Микола (або Дмитро), св. Юрій і св. Петро, або сам Господь. Ми нижче будемо ще мати перегляд сих календарних представлень, а тут я наведу тільки отсей волинський варіант, що ясно вказує, не вважаючи на християнізовану форму, тотожність образів:

Тепер сей диспут товаришів найчастіше розвивається в гостині у господаря дому, до котрого звертається величання. Вони або об’являються на його дворі, або засідають, як гості, за його столом.

Найбільш характеристичною формою такого величального вжитку сього мотиву можна вважати наведену раніше (І), де товариші обіцають свої добродійства спеціально господарству чи маєткові «господаренька». Але разом се й найбільше ослаблення їх космічної ролі. В величальнім ужитку вони розгубили колишні риси свого першорядного космічного значення, остання роль — скромних приятелів господаренька закінчує сей процес і кидає ретроспективне світло на пройдену дорогу.

Мотив «утворення світу з піску, намулу чи землі, винесеної з дна моря, що виступає в колядках про птахів-творців, лежить в основі дуалістичного сотворення світу. Тільки тут уже українські варіанти сеї легенди не стоять так відокремлено, як образ сотворення світу птахами, що живуть на світовім дереві. Навпаки, українська дуалістична легенда про сотворення світу входить як огниво в величезний ланцюг варіантів сеї теми, що тягнеться нині від земель балканських до Центральної Азії, через краї східнослов’янські, урало-алтайські, кавказькі. Наскільки в своїх крайніх, східних і північних варіантах ся тема незалежна від християнських джерел, се питання ще не ясне. Але елементи, мотиви, в ній скомбіновані, самостійні. Українські варіанти сеї теми і тут знов-таки мають визначний інтерес, даючи дуже яскраві і повні відбитки сеї теми в цілім комплексі космології дуалістичної доктрини. Вони, таким чином, кидають світло на колишнє розповсюдження сєї доктрини і на ті форми й образи, в Котрих вона популяризувалась. При недостачі інших свідоцтв, вона служить дуже важним документом колишньої популярності її в наших землях і дає ключ до відповідного розуміння багатьох інших мотивів, які своє справжнє освітлення дістають доперва в світлі дуалістичних поглядів на світ і зв’язаним з ними комплексі дуалістичних образів і моральних ідей.

Тут, одначе, належить виразно розділити питання: одне — се походження самого мотиву сотворення світу з землі, винесеної з-під води, друге — оброблення сього мотиву в дуалістичній формі: сотворення отим способом світу двома володарями світу, що представляють два принципи: добрий і злий.

Приведемо декілька варіантів цієї колядки, що попали в «Золотослов. Поетичний космос Руси-України.»

Нарешті, колядка «Ой, як же було ізпрежди віка» дійшла до нас у сильно скороченому християнізованому варіанті й відтак творцем у ній залишився один тільки апостол Петро.

Література:

Грушевський M. C. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.4. Кн. 2

Золотослов. Поетичний космос Руси-України.