Маївки, Русальні, Купальські та Царинні пісні 

Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної творчості, що їх супроводжували: маївки, русальні пісні, петрівчані пісні, купальські пісні, собіткові пісні, царинні пісні. 

Маївки (майські пісні) — твори календарної обрядовості початку літа, назва яких, можливо, походить від «май» (травень) чи «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духи лісу та поля). Ними супроводжувались описані обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов´язані з нею ігрища молоді. Ці твори менш збережені і досліджені, ніж веснянки і гаївки. Найпоширенішим тут є мотив замаювання хат, подвір´їв: 

Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв´язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву пастуші пісні):

Далі хлопці і дівчата сходяться докупи і радяться, як краще вити віночки, і, виплітаючи їх, величають корівок за молоко, сметану, масло, сир. У деяких піснях зустрічаються звертання до окремої корови:

В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки — «замаяної» дівчини, яку водили дівчата від двору до двору:

Цей обряд зберігає не лише зв´язок із анімістичними уявленнями, а й з Великодніми святами на основі вшанування культу покійників. В обряді «куста» також звучать мотиви проводів дівчини до зеленого гаю, її зустрічі з парубком чи козаком, розмова між ними. У цьому виявляється поєднання культу духів з ігрищами молоді в час Зелених свят.

Тема весняних молодечих ігор продовжується у маївках, якими супроводжувались ритуали «гойдалки» — гойдання дівчат та хлопців на «вербових колисках», що передували їх любовним забавам:

Часто така гойдалка називається колискою. Можливо, подібний ритуал очищення повітрям здійснювали і з покійниками, що дійшло до нас в окремих елементах казок, де мертву царівну підвішують у лісі у скляній чи кришталевій колисці (труні). Подекуди подібні ритуали відбувались на Великдень у зв´язку із культом померлих предків.

У маївках часто зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню зозулі, що споріднює їх із гаївками:

Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.

Русальні пісні — жанр календарно-обрядової лірики, пов´язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня). Оскільки це свято було пов´язане з духами землі і води, то у русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо. Так, образ місяця в піснях-замовляннях виявляє зв´язок із астральним культом і є невід´ємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води і водять хороводи):

Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки, Бо повинна вийти з води сестра-русалонька. Розпрощалася вона зі світом, моя мила, А сьогодні повинна вийти, бо зелена неділя.

Частий мотив цих творів — прохання русалками у жінок полотна, сорочок чи наміток:

Щоб задобрити русалок, жінки у ці дні самі розвішували по деревах дарунки.

Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки можуть завдавати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою «на той світ». Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок людині, з якою вона зустрілась:

Тут образ дівчини-семилітки перегукується із відповідним казковим персонажем. Усі ці загадки, як і їх відгадки, архетипні, сягають корінням глибокої давнини, сповнені сакральним змістом, сприймаються як такі, які може відгадати лише посвячена людина:

Але дуже часто ці пісні завершуються тим, що «Дівчина загадочок не вгадала, Русалочка дівчину залоскотала».

Завершувались Русалії урочистими проводами русалок із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води (що, очевидно, є заміною колишнього жертвоприношення, після якого вона сама «ставала русалкою»). Тема проводів русалок теж знайшла своє відображення у русальних піснях:

Як у весняний період, у час Зелених свят та Русалій були і свої особливі ігри. Серед хлопців поширеними були бої, перебої та перегони. Бились один на один чи група проти групи. Ці ігри були дуже різноманітними за своїми правилами — учасники могли битись кулаками чи без рук (тільки грудьми). Можливо, ці ігри були символічним утвердженням повної перемоги літа над зимою, або ж були змаганнями між двома парубочими громадами. М. Костомаров висловлює думку, що ігрища на тематику боротьби є замовляннями перед військовими діями, війнами.

Зовсім іншого характеру була ритуально-обрядова гра «завивання берези» (на деяких територіях вона носить назву кумування). Цей обряд відбувався в лісі. Дівчата й хлопці парами завивали гілки на березі колом, обнімаючись крізь нього. Тоді хлопець зрізав цей «вінок», щоб гілки не розійшлися, а дівчина кидала його на воду, ворожачи на ньому, як у час купальських свят. Учасники обряду (чи це пара — хлопець з дівчиною, чи двоє дівчат) ставали кумами — найближчими друзями:

Також парубки з дівчатами грали гру «Горюдуба», що теж є глибоко символічною: пара (дівчина з хлопцем) втікає від «ловця», який ловить дівчину, а всі у цей час вигукують: «Гори, гори ясно, щоби не погасло!» Ця гра була провіщенням купальських свят, щоб ясно горіло і сонце, і вогнище, яке воно уособлювало.

Отже, за тематикою, мотивами та образністю русальні пісні виявляють зв´язок із жанрами весняної обрядовості, із повір´ями, легендами, забобонами, а також містять казкові елементи та приказки.

На дні літнього сонцестояння в українців з прадавніх часів припадали купальські свята та ігрища. Зародилась ця традиція у ті часи, коли серед хліборобських племен на теренах України панував культ сонця і давніх поганських богів Ярила і Даждьбога. Згодом, уже в християнські часи, ці обряди наклалися на святкування великих релігійних свят: різдва Івана Хрестителя (купальські пісні та ігри; у найзахідніших груп українців - "собіткові") 7 липня за новим стилем й верховних апостолів Петра і Павла (петрівчанські пісні) 12 липня за новим стилем. Ігри й обряди цієї пори пов'язувались із паленням жертовних вогнищ, спалюванням опудала ("Марени", "Коструба", "Купайла" та ін.) очищуючим вогнем. В купальських ритуалах поєднуються елементи маґії (загальне буяння природи і вплив на врожай) та матримоніальних дій. З буянням природи пов'язані всілякі фантастичні моменти (чарівна сила зілля, зібраного в купальську ніч, чудодійний цвіт папороті та цілюща сила води в цей же час, активізація і небезпечність у цей період всяких духів природи й "нечистої" сили). Усі етапи святкування були пов'язані з танцями і співами й носили орґаїстичний характер.

Місячні назви: Червець, Іюнь та Івана Купала.

Крім господарсько-пасічничого значіння має Червець ще й мітологічне, яке не можна поминути мовчки: нарід лучить з тим місяцем свої Старосвіцькі вірування й обряди. Їх об'єктом є буйна ростинність, яка в тім часі виступає в своїй повній красі й силі, — а її творцями вважає нарід Вогонь і Воду, як первні природи, що спричинили Почин Світа, та все є чинними в природі.

Вони нагадують народові в сім місяці містерії з Почину Світа, які обходив в Старосвітськім Святі Різдва і він їх поновлює в Вечір перед Івана Купала ігрищами з вогнем і водою.

Правда, що формально ці обряди вже майже всюди понехаяні, але в традиції народній вони ще живуть і день 24 червця (ст. стилю), хоч формально це христіянське свято Різдва Івана Хрестителя, але в душі народу в цей день є все ще повно давньої містики і чару, які падуть на цілий той місяць.

Зі Староукраїнськими мітичними традиціями сходяться в тім місяці мабуть і Староіранські. В Іранців цей місяць був присвячений зоряному ґенієві Tir — і споминові Сотворення звірят і води. Цей божок Tip був патроном (покровителем) пригожих дощів і вродливости ростин, та боронив нарід перед демоном посухи.

Є ідейний звязок між іранськими й українськими традиціями. Молода черва пчільна може бути символом першої звіринности на земли; містерії на Івана Купала з пусканням на воду вінків з зелені з причіпленими горіючими світельцями, — це об'ява радости народу з буйного росту рослин, а вогонь з водою — це творча сила природи. Молодь, яка сама виключно бере участь у цих містеріях, є символом молодечости в природі, — а Іван Купало передовим представником молоді.

Можна зазаначити, що Іранське слово "yvan, — yuvan, — yun" (чит. иван, — юван, — юн) значить: 1) молодець; 2) молодий лицар; а український Іван в суті річи значить те саме; при тім укр. іменник "юнак" (архаїчне: юний) є також синонімом молодечости й молодецької бравости.

(Порівняти Щедрівки, де мовиться то про Молодця, то про Іванка, все в Місячній символіці.)

З того виходило би, що імя місяця Juni є не тільки Іранського походження, але ідеологічно не чуже й Українцям. "Юнь" могло би бути збірним від "юний", — в кождім разі може бути Українським народом інтуіційно, по-свойому зрозуміле .

Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала. У давнину Купало відбувалося із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супро воджувались купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють тісний зв´язок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом):

Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Гей, око Ладове,
Ніч пропадає.
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Отче над Ладом!
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Ладі Купала!

Серед міфічних персонажів у купальських піснях поширений образ Марени, що уособлює хмару, родючу вологу: «Коло Мареночки— Купало, Грає сонечко на Івана!», «Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною». Подекуди зустрічаються пісні-замовляння до Марени: «Ой, Марено, чорна гадино, З´їла місяць, з´їла сонце... їсть зірки й дрібненькі дітки...» Тому на деяких територіях існував обряд «топити Марену», що символізував перемогу над дощовою хмарою під час жнив, які наближалися. При цьому співали: «Утонула Маренонька, утонула, Наверх кісонька зринула...».

Значну групу купальських пісень складають твори закликального характеру, якими молодь скликалась на свято. У них нерідко звучали заклинання та прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно, виникали у період двовір´я і стосуються християн, які не підтримували старих звичаїв):

Анафоричні повтори роблять цей твір наближеним до магічних заклять.

Серед купальських пісень є велика група творів, якими супроводжувалося збирання квітів та наряджання Купайлиці, обряд вінко-плетення:

Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким архетипом як символ річного коловороту, сонячного світила, безконечності; а також — дівочості, долі. Він є обов´язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь. Одним із поширених ритуалів був обряд ворожіння на вінках, за яким під «дерево щастя» садили прибрану дівчину із зав´язаними очима, «роль якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя (спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення)». Біля неї клали сплетені заздалегідь вінки зі свіжих та зів´ялих квітів. Вона давала кожній дівчині вінок, що був символом її майбутньої долі. Цей обряд супроводжувався такими піснями-замовляннями:

Іншим видом ворожіння на вінках був обряд пускання їх за водою, і за тим, як вони плили (швидко, обертаючись, тонучи, зв´язавшись з іншим вінком тощо), загадували майбутню долю.

Обряд вінка також фігурує у ряді купальських ігрищ еротичного характеру:

Потім дівчата розбігаються врізнобіч, а хлопці намагаються їх зловити.

Удень купальські ігри відбувались навколо рядженого деревця (Купайлиці), а ввечері — навколо ритуального вогнища, що має «горіти високо», символізуючи з´єднання землі з небом. Залишки давніх ритуалів є свідченням того, що це полум´я вважалося жертовним, його наділяли магічною силою: «У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп — солярних тварин». Купальське вогнище та обряд, що відбувався навколо нього, називали собіткою, відповідно пісні, якими він супроводжувався — собітковими. Ці твори зафіксували елементи замовлянь, опису цього дійства:

На думку багатьох дослідників, обряд перестрибування через полум´я є видозміною архаїчної жертви «переведення через вогонь»:

Згодом обряд перестибування через вогонь став символічним очищенням перед жнивами. Подекуди купальське багаття розкладали над водою, і хлопці з дівчатами, що перестрибували через собітку, падали у воду. Потім молодь ішла у гущавину «шукати цвіт папороті».

На деяких територіях Купала не спалювали у вогні, а топили. Це було пов´язано ще з одним відомим ритуалом, який проводився вранці після святкової ночі, — купання молоді у воді — і вважався обрядом очищення після оргій. Тому тут вода, як у всій календарній обрядовості, є обов´язковим архетипом. У цьому виявляється зв´язок купальських пісень не лише із жанрами весняного та літнього циклів, а й з колядками та щедрівками, у яких нерідко зустрічаються мотиви знесення дівочого вінка у річку, перехоплення молодцями дівчини-перевізнички, переведення через потік тощо. Як у всій давньослов´янській ліриці, вода у купальських звичаях та піснях є символом парування, вінчання (очевидно, етимологічно від «вінок»):

Часто картини купальського купелю хлопця та дівчини подаються алегорично:

Частий мотив віддання дівчини тому молодцеві, що витягне її із води, коли вона топиться, або зловить у воді її вінок. Такі твори нерідко завершуються трагічно:

У купальських піснях дуже часто зустрічається мотив потопання дівчини, яка просить порятунку у своїх рідних — батька, матері, сестри, брата, але ті відмовляються її рятувати. Подекуди він може сприйматись як покарання дівчини за непослух, але Е. Тайлор, вказуючи на значне поширення цього мотиву у різних народів, дає інше пояснення: водні духи, за язичницькими уявленнями, вимагають Чертов, тому «абсолютно очевидно, що з цієї точки зору спасіння потопаючого, тобто виривання жертви із кігтів водяного духу — це безглуздий виклик божеству, який навряд чи зможе залишитися непімщеним...».

Оскільки купальська ніч була часом язичницьких оргій, то тема кохання та тілесної любові є однією із центральних у цих піснях:

У купальських піснях ряд мотивів та образів перегукуються з русальними. Таким, зокрема, є мотив загадування дівчині загадок парубком або його посланцем:

Із приходом християнства та принесенням на слов´янські землі нової моралі церква вела боротьбу проти язичницьких оргій як складового елементу ритуально-магічних дій, вважаючи їх розпустою та ідолопоклонством. Зокрема М. Грушевський цитує слова псковського монаха Памфіла (16 ст.) про це свято: «Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по селах показяться — з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням: жінки і дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть»; та описи зі «Стоглава»: «Против празника і вночі на самий празник, весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як мертві від великого «клопотання». Тому в багатьох купальських піснях, що належать до пізнішого періоду, звучать мотиви заборони батьками йти дівчині на гульбища, покарання братом сестри, що не послухала цієї поради, потопання дівчини під час купання і марне намагання отримати допомогу від інших дівчат та хлопців. Згодом церква у цей день встановила свято святого Івана. Не маючи біблійного підґрунтя, воно стало продовженням язичницького звичаю, який у видо зміненій формі був закріплений тогочасною церквою. Синкретизмом елементів язичництва та християнства позначена більшість купальських та собіткових пісень пізнішого періоду творення, на зразок:

У наш час залишки цього свята зберігаються в народі за традицією.

Ще одним жанром усної народної творчості літнього циклу є твори, відносно пізніші за походженням і пов´язані з Петрівкою.

Петрівка починалась відразу ж після святкування Русалій, а пісні, що виконувались у цей час, називались петрівчані (або петрівчанські). У них розробляється тематика творів календарної обрядовості зимоого та весняного циклів. Пора теплих літніх ночей була періодом молодечих забав, кохання, підшукування пари для подружнього життя, рій про майбутнє. Петрівчані пісні, як й інші подібні жанри, зберіають елементи давніх вірувань, форму замовлянь, архетипову обазність:

У цих творах часто зустрічаються образи-символи прадавніх тотемів-дерев (верби, дуба, явора, берези, калини, терену); птахів (зозулі, олов´я, перепілки); рослин (барвінку, цар-зілля, рути, льону, гречки, оноплі); а також — архетипи дощу, річки, небесних світил, пшеничого поля, вогню, тощо.

Мотивами кохання петрівчані пісні перегукуються із веснянками та гаївками любовно-еротичної групи та із близькими за тематикою колядками та щедрівками:

Але порівняно з іншими жанрами календарно-обрядової творчості °ни більшою мірою пройняті ліризмом, подекуди — глибоким смут ком за літом, що минає, швидкоплинністю людського життя. Цим петрівчанські пісні подібні до родинно-побутової лірики. У них часто зустрічаються мотиви нерозділеного кохання, розлуки, печалі. Нерідко вони будуються на основі паралелізмів, де дівчина постає в образах зозулі, голубки, перепілки; а парубок — сокола, яструба, голуба; або ж молода пара зображена в образах дерев над водою чи у гаю:

Тема кохання у петрівчаних піснях часто супроводжується мотивами коротких ночей, звертаннями до зозулі, щоб та не кувала вранці, не будила дівчину:

Часто у звертаннях до зозулі молода дружина нарікає на нелегку долю:

Період петрівки був часом вибілювання полотна, і ці мотиви теж знайшли своє відображення у творах. О. Потебня звертає особливу увагу на образи-символи пряжі, полотна, у піснях про заміжжя дівчини: «Можна думати, що у петрівчаній пісні біла пряжа — символ самої дівчини: вона тонка і біла, якщо та вийде заміж за милого і буде коханою; товста і не біла в іншому випадку».

Подібні до родинно-побутових творів пісні про недолю дівчини, виданої проти її волі заміж, якій «да не дали люди да догуляти, Русою косою да домаяти»; чи невеселе і сповнене турбот життя молодої дружини у родині чоловіка, де усі ставляться до неї вороже, змушують важко працювати. У них мотив коротких ночей і звертання до зозулі набирає іншого звучання: для молодої жінки петрівчанські ночі занадто короткі, щоб відпочити від непосильної щоденної роботи. Звертання у цих піснях до теми нелегкого родинного життя є свідченням того, що за походженням вони відносяться до пізнішого періоду, ніж інша календарно-обрядова лірика. Вони також не виявляють тісного зв´язку із обрядами, зберігаючи лише натяки на окремі ритуали чи ігри (зокрема літні бої):

Поширеним серед петрівчаних пісень є мотив заручин дівчини у цей період:

Незважаючи на згадки про дощ як родючу вологу — символ парування, у цих творах виявляються інші погляди на подружжя та сімейне життя, ніж у ранній календарно-обрядовій ліриці, тобто утверджується християнська мораль, а не язичницька. Це є ще одним підтвердженням їх пізнішого походження. Хоча є образ Петрівки як антропоморфної істоти, що найбільше зберігся у піснях про завершення цього періоду:

Темою завершення та проводів свят ці твори наближені до русальних пісень. У піснях про завершення Петрівки звучать мотиви про кінець літа і тих змін, які відбуваються у природі: «У ячмені колос набростився, В соловейка голос ізмінився»; «Куй, зозуленько, куй, Недалеко Петро твуй. Хоч будеш ти літати, но не будеш вже кувати»; та у житті людей — завершуються ігри та гуляння, починається нелегка пора жнив, важкої праці на полі (символічно — завершується час дівування, приходить пора зрілості).

Невипадково у петрівчаних піснях часто зустрічаються образи жита чи пшениці, що дозрівають, налитого колосу, золотої ниви. За звичаєм, в останній день Петрівки (що вважався межею між літом і осінню) господарі жали перший сніп — навіть, якщо зерно було ще незріле, залишаючи його на полі як жертву духам землі за допомогу У час жнив. Це було своєрідним приготуванням до збору врожаю, у чому виявився зв´язок літньої обрядовості з осінньою. Спільним Жанром для весняної та літньої обрядовості були царинні обряди, які відігравали роль своєрідного оберегу сіл, полів, пасік, водоймищ, господарств, домів тощо. За способом виконання вони подібні до Ритуалів водіння тополі (куста). Ці обряди здійснювалися з метою оберегти від природних стихій, лиха, епідемій і супроводжувались Чаринними піснями. Найбільше вони відомі на Лемківщині та Бой ківщині. Тексти царинних пісень майже не збереглися, за словами Ф. Колесси, вони «мають характер молитов за врожай та охорону піль перед злими вітрами й тучами... а подекуди подібні до колядок...»:

Це замовляння виконувалося до сходу сонця. Люди — члени царинних процесій — простягали руки до сходу, співаючи цю пісню багато разів підряд аж поки не зійде сонце.

Обходи поля здійснювались, як правило, над ранок, у процесії могли брати участь усі — і дорослі, і молодь, і діти. С Килимник фіксує детальний опис такої процесії: «Похід уявляв чарівну картину. Усі святочно одягнені; хлопчики й дівчатка у вінках на голові з живих польових квітів з житніми колосками; дорослі дівчата також у вінках з барвінку з додатком польових квітів та колосся, хлопці в ґірляндах через плече з житнього колосся молодого й зрілого минулорічного; жінки та чоловіки переодягнені та замасковані. Чоловіки з бубнами, сопілками, цимбалами тощо, — жінки майже всі заквітчані польовими квітами. В окремих місцевостях під час цього шестя брали й козу, прибрану в зелень-квіти та колосся... Під час вступу «на ниви» діти й дорослі здіймали неймовірний галас: діти калатали та дзвонили, музиканти грали, дівчата й хлопці співали — це знаменувало «вигнання злих сил з житів»... Усі учасники співали магічних пісень... під час походу молоді, вже одружені чоловіки та жінки, зокрема переодягнені та замасковані — танцювали, скакали, жартували, оббігали межами та суловками поля, одне одного ловлячи...». Потім поля кропили водою або молоком і влаштовували серед поля бенкет з жертовною їжею.

Часом при епідеміях чи хворобах здійснювалось оборювання села борозною, що замикалась колом і була своєрідним оберегом. Синкретичними стали і церковні обходи полів з іконами та хоругвами, традиція яких була запозичена в язичницьких царинних обрядах.

Отже, як і в інших циклах календарної обрядовості, у літньому циклі збереглися відголоски архаїчної міфології, вірувань та обрядів. Його жанри мають синкретичний характер, поєднуючи в собі риси язичницької релігії праслов´ян та пізніші християнські нашарування. Як і в інших творах народної словесності, пов´язаних із календарем, тексти літнього циклу виявляють тісний зв´язок із природою, і є приготуванням та підґрунтям осінньої обрядовості.

Купальські пісні - збірка

На Купала

На Купала — нічка мала.
В нас на вулиці Купала!
Купала, Купала!

На калину роса впала,
В нас на вулиці Купала!
Купала, Купала!

Пішли дівки по ягідки,
Молодиці по суниці...
Купала, Купала!

Усі дівки назбирали,
Молода Ярина заблукала.
Купала, Купала!

Гайда, дівки, до лісочку, —
Чи не знайдем Яриночку.
Купала, Купала!

Знайшли, знайшли Яриночку —
Цілувалась з Богданочком.
Купала, Купала!

Гуляй, гуляй до неділі —
Заспіваєм на весілля!
Купала, Купала!


Чом ти, барвінку

— Чом ти, барвінку, не стелишся?
— Чом ти, парубче, не женишся?

— Я ще зелений, постелюся
— Я ще молодий, оженюся.

— Чом ти, руточко, вгору не йдеш?
— Чом ти, дівчино, заміж не йдеш?

— Я ще зелена, вгору піду.
— Я ще молода, в парі буду!


Стій, дубе...

А за нашим садом три місяці рядом.

Приспів:
Стій, Дубе, не гуди,
На дубові жолуді,
На вулиці Купайла,
Купайла?

Перший місяць ясний - то Богданко красний,
Другий місяць ясний - Ярослав прекрасний.
Третій місяць ясний - Володимир красний,

А за нашим садом три зіроньки рядом.
Перша зірка ясна - то Ярина красна.
Друга зірка ясна - то Любава красна.
Третя зірка ясна - то Надійка красна.

А Богданко каже: “Я Ярину люблю,
Я своїй Ярині черевички куплю”.

Ярослав же каже: “Я Любаву люблю,
Я своїй Любаві хустиночку куплю”.

Володимир каже: “Я Надію люблю,
Я своїй Надійці намистечко куплю”.
     

* Приспів повторюється після кожного куплета.


Заплету віночок...


Заплету віночок,
Заплету шовковий,
На щастя, на долю,
На чорнії брови.

Та й пущу віночок
На биструю воду,
На щастя, на долю,
На милого вроду.

Ой пливи, віночку,
Тихо за водою,
На щастя, на долю,
Милому за мною.

Ой поплив віночок
Тихо за водою,
Серденько дівоче
Забрав із собою,

Ой пливи, віночку,
Та по синій хвилі,
До тієї хати,
Де живе мій милий.


Коло Мареноньки

Коло Мареноньки
Ходили дівоньки.
Стороною дощик іде.
Стороною, та й на мою
Руженьку червону.

Ой на морі хвиля,
При долині роса.
Стороною дощик іде,
Стороною та й на мій
Барвіночок зелений.

Сьогодні Купала,
Сьогодні Купала.
Рано-вранці сонце зійшло,
Рано-вранці та й на мою
Рутоньку червону.

Ой на морі хвиля,
При долині роса,
Стороною дощик іде,
Стороною, та й на мій
Барвіночок зелений.


Ой мала нічка Купайлочка

Ой мала нічка Купалочка,
Не виспалася наша Наталочка.
Не виспалася, не нагулялася,
І з козаченьком не настоялася.
Допалимо та соломоньку
Та ходімо та, додомоньку.
Лежи, лежи, та Купалочку,
В червоному та багаттячку!

Купало

— Купало, Купайло!
Де ти зимувало?
— Зимувало в лісі,
Ночувало в стрісі,
Зимувало в пір’ячку,
Літувало в зіллячку! Гу!
У вишневім садочку
Скопаю я грядочку,
На посію квіточок
На Купайла на віночок.

На Купайлі була

На Купайлі була
Спідницю забула
Била мене моя мати вербою,
Щоб я не ходила
На Купайла молодою


Чорнобривець

Ой як зійшов чорнобривець та й зацвів
Наїхало хлопців повен двір.
Наїхало хлопців повен двір
Пізнавай, Яринко, котрий твій.
А я того Богдана добре знаю,
Між усіма парубками пізнаю.
А на ньому шапочка сивенька
Ти ж моя, Ярино молоденька.

Ой на Купало

Ой на Купало наметено,
Там барвіночком обплетено,
Ой там парубки збиралися,
На мед, на вино складалися.
А той Богданко найбільше дав,
Собі дівчину найкращу взяв.

Ластівочка

Ой на Купайла, на Купайла
Там ластівочка купалася
На бережечку сушилася
Дівка Яринка журилася,
Що ще рушничків не напряла,
А вже Богданка сподобала


Посаджу я вербу

Посаджу я вербу,
Сама сяду зверху
На вербі я сиджу, гукаю
Дівчат на Купайла скликаю.
Котра не вийде на Купайла,
Щоб вона хлопця тай не знайшла.
Котра не вийде на Купайла,
Щоб вона сіла та й не встала,
Щоб вона сіла колом, колом,
Щоб її везли волом, волом.
Щоб вона сіла, й не встала,
Котра не вийде на Купайла.

Стояла тополя

Ой стояла тополя край поля,
А хто цюю тополю обполе,
А хто цюю тополю обполе,
А хто цюю Яринку пригорне.
Їхав, їхав Богданко на коню,
— А я цюю тополю обполю.
А я цюю тополю обполю,
Я ж тебе, Світланко, пригорну.

А вже Купайло минає (1)

А вже теє Купайло минає
А в яринки чоловіка немає
А в Яринки чоловіка немає.
А Богданко женитися думає.
А Богданко женитися думає
Кого здиба за Яринку питає
Бодай тебе, Яринко, полюбив,
Через тебе кониченька затомив
Ой затомив не затомив байдуже,
Бо я тебе. Ярино, люблю дуже
Ой затомив не затомив, вернуся,
Я до тебе, Ярино, пригорнуся,
Пригортайся, Ярино, близенько,
Поцілую білеє личенько.
Поцілую білеє личенько!
Добрий вечір, Ярино, серденько!


А вже Купайло минає (2)

А вже теє Купайло минає
А в Яринки чоловіка немає.
А в Яринки чоловіка немає
А той Славко женитися думай,
А той Славко женитися думає,
А Яринку він за жінку желає.
Іди, іди, Яринка, за мною,
Будеш мені вірною жоною,
Будеш моїй матінці годити,
Буде тебе матінка хвалити.

Переманочка

Переманочка  чорная  галочка.
Приспів:  Ой,  рано,  рано,  чорная  галочка. *
Переманила  сизого  сокола.
Я  ж  його  молодая  та  й  не манила.
Він  до  мене  молодої  та  й  сам  долітав.
Переманочка  молодая  дівочка
Переманила  молодого  парубка.
Я ж  його  молодая  та  й  не  манила,
Він  до  мене  молодої  та  й  сам  походжав.
Та  й  сам  походжав,  гостинчики  приношав.
Гостинчики  приношав,  солоденько  промовляв.
Солоденько  промовляв,  до  серденька  пригортав.
До  серденька  пригортав,  біле  личко  цілував.
Приспів:  Ой,  рано,  рано,  біле личко  цілував.

* Приспів після кожного рядка; після слів "Ой рано, рано" повторюється друга частина рядка.

Ой не рости, кропе

Ой не рости, кропе 2 р.
Високо та й у городі 2 р.
Ой не ходи старий 2 р.
Коло моїх та й ворітечок 2 р.
Я ж того старого 2 р.
Зроду та й і не любила 2 р.
По його слідочку 2 р.
Каменем та й покотила 2 р.
Ой, як важко, важко 2 р.
Каменю та й котитися 2 р.
А ще тяжче, важче 2 р.
Старому та й женитися 2 р.
Ой порости, кропе, 2 р.
Високо та й у городі 2 р.
Ой ходи, молодче, 2 р.
Коло моїх та й ворітечок 2 р.
А я молодого 2 р.
Зроду та й і полюбила
По його слідочку
Перстеньком та й покотила. 2 р.
Ой, як легко, легко 2 р.
Перстеньку та й котитися 2 р.
А ще легше, легше 2 р.
Молодому та й женитися. 2 р.

Джерело:

Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість

Компакт-диск "БЕРВИ".- Проект "Моя Україна".

Михайло Грушевський. Історія української літератури. Т. 1

Для добірки використано матеріали: http://svaroh.al.ru/pisni/kupalo3.html