Петрівки
Петрівки співали увечері. Так співали, щоб душа стрепенулася, ожила, мов дитячі роки повернулися, коли все село співало в лугах петрівок, коли батьки були живі, а вік тільки зачинався. Така була сила в мелодій-тужінь, що людям добре було, так співали, ніби молодість, ніби літа молодії поверталися. Достатньо згадати сінокоси, спів жінок та дівчат на лугах, так враз ніби переносишся в літа минулі, коли сонце було в півнеба, а трави в пояс, коли батьки були живі, коли буяла золота пора юності-зростання. Так і заплакав би собі нишком, щоб сльоза непрохана покотилася, серце стислося, сам не знаю від чого, в горлі — клубок, в серці — туга-печаль по літах молодих.
Петрівки, співані літніми жінками – печаль-туга за молодістю, як літо вивершило свою верхівку, так людина прожила кращі літа свої. Сонце сходило на тиху осінь, і хоч ще буяло літо, а в душі вже повівав холодний осінній вітерець, береза змахувала перші жовті листя на підсохлу траву. Літо плакало петрівками, прощаючись з квітуванням-веснуванням, з високим сонцем, що починало засинати, скочуватися долу з високих небес.
Сеня Олексіївна Федорчук з села Жадьки під Черняховом добре знала обряд Купайла, в якому вся традиційна основа: вінки, плетені дівчатами, які “плівлі за водою”, дуже важливий вислів оповідачки “вінок поплів”, словенське, староруське мовлення, збережене в Білій Русі. Петрівки, увечері під Купайла, співають і заміжні жінки коло двору. Подаємо кілька купайляних пісень-петрівок, записаних від Сені.
— З ким же ти, дівчино, стояла?
— Ой, з тобою, хлопчина, з тобою,
Як ясненький місяць із зорьою!
— По чому ж ти, дівчино, познала,
Що ти мене місяцем назвала.
— Ой по тобі, хлопчина, по тобі,
Що сивая шапочка на тобі.
Що сивая шапочка на тобі,
Що золотий персничок на тобі...
— Ой на тобі, дівчино, та носи!
А по Петрі на весілля попроси!
ПЕТРІВКА
Ой, топтана стежечка до двору,
Просилася дівчина додому:
Веди, веди, хлопчина, туди, де взяв,
Щоби мой венок не зов’яв!
Не зов’яне, дівчино, не зовяне!
Єсть у тебе рідна матінка,
Вона догляне.
Єсть у тебе сестер пять,
Вони ж тобі віночка доглядять!
ПЕТРІВКА
Ой стояла дівчина під вінцем
Да чесала косу-русу гребінцем.
Упав, упав гребінець под венець:
Подай, подай, хлопчина, гребінець!
Чи ж я тобі, дівчино, удовець!
Щоби я тобі подавав гребінець!
Найди собі, дівчино, удівця,
Щоби він тобі подавав гребінця.
ПЕТРІВКА
Ходила дівчина по полю, по полю,
Вибирала пшениченьку з куколю,
Їхав мимо неї хлопчина, шапку зняв:
Боже тобі, дівчино, помагай!
Буде з цієї пшениченьки коровай!
Буде з цієї пшениченьки насіння,
Коли в тебе, дівчино, гой, весілля?
У мене весілля в суботу,
Маю на тебе, дівчино, охоту.
У мене весілля в неділю,
Маю не тебе, хлопчино, надію!
ПЕТРІВКИ
[Ювманчук Катерина Михайлівна, село Браженка, Черняхівщина]
Ходила дівчина по полю,
Виривала пшениченьку з куколю.
Коли іде парубок по межі:
Боже тобі, дівчино, поможи!
Боже тобі, дівчино, помагай!
Буде з цієї пшениченьки коровай,
Буде з цієї пшениченьки насіння!
Коли буде в тебе, дівчино, весілля?
Чи маєш ти, дівчино, заботу?
Буде в тебе весілля в суботу!
Чи маєш ти, дівчино, надію?
Буде в тебе весілля в неділю!
ПЕТРІВКИ
[Записані в Пашинах від Латинської Анастасії Володимирівни]
Ой ходила дівчина по полю,
Вибирала пшениченьку з куколю,
Їхав мимо хлопчина, шапку зняв:
Боже тобі, дівчино, помотай!
Буде з цієї пшениці тобі коровай!
Буде з цієї пшениці насіння.
Коли твоє, дівчино, весілля?
А в мене весілля буде в п’ятницю!
Полюбила дівчина п’яницю.
Буде в мене весілля в суботу!
А чи маєш ти за нього охоту?
Я охоти йти за його не маю,
Бо його родини не знаю!
За його надії не маю,
Бо батька й матір не знаю.
ПЕТРОВКА
Вербова кладка на вербі лежала,
З верби впала да хлопців полякала.
А хлопці все роботу робили,
Все собак лупили, ножики поламали,
Та зубами шкури натягали.
Вербова кладка на вербі лежала,
З верби впала да дівчат полякала.
А дівчата все роботу робили,
Голочками шили, голочки поламали
Та зубами нитки затягали.
ПЕТРОВКА
Ой ду-ду, ду-ду, з ким же я буду?
Пробила ножку на суху грушку,
Кричала, гукала :Дайте лекаря!
Приїхав лекар, паробок молодий,
Питає девчини: Що тобі болить?
А вона каже: Болять ручки, ножки й голова!
А лекар каже: Годі тобі, девчино, лекаря дурить!
Пора тобі, девчино, синочка родить!
ПЕТРОВКА
[Записано від Заєць Ірини Федорівни, 82 роки. Любарка, Народиччина]
Ой сьогодні, моя матьонко, Петров день!
Пусти мене погуляти на весь день!
Неволя, донечко, неволя...
Наехало сватуньов в подвор’я!”
Усі тиє сватуні в синьому,
Тільки один хлопчина в белому.
Тільки один хлопчина в белому.
Сидить собі на конику сивому.
Ніхто його на цьому конику не пізнав.
Ніхто йомурученьки не подав.
Тільки одна девчина познала.
Вона йому рученьку подала.
Вона його з коника зозвала.
Вона його серденьком назвала.
Вона його серденьком назвала.
Всю правдоньку розказала.
Джерело:
Миколай Брицун-Ходак - ЛіТОПИСНА ЗЄМЛЯ ДРЄВЛЯН, Коростень 2002-2014
Звичай, Українські традиції, Миколай Брицун-Ходак, Українські народні пісні, Купальські пісні, Петрівки, ЛіТОПИСНА ЗЄМЛЯ ДРЄВЛЯН