Чий то ж ми плужок по горі оре

Чий то ж ми плужок по горі оре? 

Нашого пана господаренька. 

Найстарший синок за плужком ходить, 

Правов рученьков волики гонить, 

Лівов рученьков за плужок держить. 

Надойшли туди татуньо єго: 

— Ори ж ми, синку, здрібонька ниву 

Та й посіємо яру пшеницю. 

Та вродиться нам пшеничне стебло, 

Пшеничне стебло, пшеничне зерно. 

Та й ізберемо женці молодці, 

Та й ізіжнемо в дрібонькі сніпки, 

Та й ізложимо в золоті кіпки, 

Та й заїдемо шістьма волами, 

Шістьма волами, трьома возами. 

Та й заберемо ковані вози, 

Та й заберемо, та й повеземо, 

Та й повеземо на тихий Дунай, 

На тихий Дунай, на крутий беріг. 

Та й ізложимо на білий камінь, 

Та й завершимо сив соколоньком. 

Сив сокіл сидить в Дунай ся дивить, 

В Дунай ся дивить, з рибков говорить: 

— Ой рибко, рибко, я тебе йму 

Свому паноньку на вечероньку, 

На вечероньку свят-вечерову.