(Пісня про Устима Кармалюка)

ЗА СИБІРОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ (Пісня про Устима Кармалюка).

Пісня відома в багатьох варіантах.

Кармелюк (Кармалюк) Устим Якимович (27 лютого (10 березня) 1787 - 10 (22) жовтня 1835) вічний утікач і борець за справедливість.

Народився в селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в селянській родині.

У віці 17 років був відданий поміщиком на 25-річну службу в царську армію. У 1813 дезертирував з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам'янці-Подільському та повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік з-під варти.

У 1814 році очолив повстання селян проти російської адміністрації і дворянства, що розгорнулося в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах. У 1817 році Кармелюк був схоплений жандармами і засуджений до смертної кари. В останній момент кара була замінена на 25 ударів батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Однак під час етапування Кармалюк втік із В'ятської етапної в'язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, під час слідства видав себе за солдата з Костроми. Після того, як його запроторили у Кам'янець-Подільську фортецю, Кармалюк разом з іншими в'язнями здійснив свою четверту втечу. При спробі до втечі був поранений, потім схоплений і прикутий до кам'яного стовпа у вежі Юлія II (Папській, пізніше названій Кармелюковою).

Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Наступні два роки Кармалюк разом з іншими каторжанами конвойований до Тобольська. У 1825 з Тобольської каторжної в'язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром він знову втік, але був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси - один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав грати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закинув за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, прямо вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні - зранку камера була порожня.

У 1828 році знову був схоплений і відправлений до Сибіру на Боровлянський скляний завод у Тобольській губернії. Потім знову втеча, а в 1830 - черговий арешт. Через 2 роки Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в'язниці.

У 1830-1835 селянський рух під проводом Кармалюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії та Київщини. У ньому брали участь близько 20 тисяч осіб. Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармалюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі садиби. Захоплені у поміщиків гроші та цінності роздавали селянським біднякам. У повстанському русі брали участь не тільки українці, а й поляки та євреї. Довгі роки сподвижником Кармалюка були євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувідовіч Сокольницький, Арон Віняр та Василь Добровольський, а також поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький. Жоден з них на допитах і очних ставках не зрадив Кармалюка, за що деякі з них були страчені, а інші вислані в Сибір.

Для боротьби з повсталими російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію. У 1835 році Кармелюк був убитий із засідки шляхтичем Рутковським; за переказами - не кулею, а срібним гудзиком — тільки так можна убити «характерника», тобто чаклуна, яким вважали отамана. З метою залякування непокірних селян тіло ватажка ще довго возили по містах і селах. Поховали його в Летичеві, де пізніше, в 1974 році було встановлено 5-метровий пам'ятник. Допитавши 2700 осіб, урядова комісія постановила, що Кармелюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців.

В Головчинцях резонанс судової справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена, щоб уникнути репресій, відмовитися від свого прізвища. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після 1955 р, коли село перейменували на Кармалюкове, почався зворотний процес зміни прізвищ: майже всі Кармани стали Кармалюками.

До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна, відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі. За словами свідків і очевидців, Кармелюк був не дуже високого зросту, але широкоплечий, надзвичайно сильний, і відрізнявся неабияким розумом.

Український народ склав багато пісень, переказів і легенд про Кармалюка, наділивши його богатирськими рисами. Т. Г. Шевченко називав Кармалюка «славним рицарем», О. М. Горький говорив, що ім’я Кармалюка «навіки овіяне славою».

Образ відважного борця за волю трудящих відтворено в художніх літературних творах (оповідання Марка Вовчка «Кармелюк», роман В. Кучера «Устим Кармалюк» та ін.).

Джерело:

"Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях". - Б.Д. Гринченко - Чернигов. — 1899. - Т.З