Між чорним і білим

Чорне сонце за край заходить, 
Не пірнай, як не знаєш броду. 
Я дивлюся в прозору воду, 
Де є зорі – немає дна. 
Біла ніч вибухає воєм, 
Не торкайся її рукою. 
У безодні, що наді мною, – 
Нерозгадана глибина. 

Чорна стежка лежить в тумані, 
Не ступай по тривкій омані. 
Витанцьовують гострі грані
На поверхні тонкого скла.
Білий верес вкриває поле,
Не вколи собі пальця болем.
Я простую. Вперед і вгору,
А довкола тремтить імла.

Чорний камінь стрічає грози,
Не показуй гарячі сльози.
Заплітається тінь у коси,
Між заточених ікл вінця.
Білі вежі тримають небо,
Не втрачай свої дні даремно.
На важких мармурових стеблах
Виростають палкі серця.

Чорні крила черкають хмари,
Не шукай несусвітні чари. 
Попри долі стрімки удари,
Дике сонце обходить край.
Білі мрії лишають віхи,
Не носи за плечима лихо.
Шелестить нетутешній вихор:
Я чекаю. Часу не гай.

© Вітрова Доця