Пророцтво 17-го року

Гранітні обеліски, як медузи, 
Повзли, повзли і вибилися з сил — 
На цвинтарі розстріляних ілюзій 
Уже немає місця для могил. 
Мільярди вір зариті у чорнозем, 
Мільярди щасть розвіяні у прах. 
Душа горить. Палає лютий розум. 
І ненависть регоче на вітрах. 

Коли б усі одурені прозріли, 
Коли б усі убиті ожили, 
То небо, від прокльонів посіріле, 
Напевно б, репнуло від сорому й хули. 
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи! 
Життя не наліза на ваш копил. 
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій 
Уже немає місця для могил! 

Уже народ — одна суцільна рана, 
Уже від крові хижіє земля, 
І кожного катюгу і тирана 
Уже чекає зсукана петля. 
Розтерзані, зацьковані, убиті 
Підводяться і йдуть чинити суд, 
І їх прокльони, злі й несамовиті, 
Впадуть на душі плісняві і ситі, 
І загойдають дерева на вітті 
Апостолів злочинства і облуд!

© Василь Симоненко, 23.XII.1962