Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ПРО ОСТРЯНИНОВУ ВІЙНУ З ЛЯХАМИ

Переклад повного тексту ЛІТОПИСУ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

 

ПРО ОСТРЯНИНОВУ ВІЙНУ З ЛЯХАМИ НА МАЛОРОСІЙСЬКІЙ УКРАЇНІ 1

від квітня 25 до серпня 13 2 під Голтвою і Жовнином, що точилася з великим розлиттям людської крові і закінчилася в гирлі річки Старця, що впадає в Дніпро, в старовинних козацьких окопах при другому гетьмані Гуні через невигідний Запорозькому війську трактат.

Див. також оригінал: О войнЂ Остраниновой зъ Ляхами на УкраинЂ Малороссійской.

 

 

 

 

1 Тут подаємо текст Величкового Літопису, що передує описові війни Хмельницького і належить перу самого Величка. Взято з книги: Летопись событий Самоила Величка.— К., 1864.— Т. IV.— Приложения.— С. 135—146.

2 Проти цих слів збоку примітка: «А в польському діаріуші пишеться: від 8 травня до 1 серпня».

3 Історики піддають сумніву універсал щодо автентичності. Але він зустрічався і в Лукомського, тобто, як і білоцерківський універсал Хмельницького, мав поширення незалежно від Літопису. Насторожує виразна Величкова термінологія, хоч вона могла постати на основі документіа В основному універсал не суперечить подіям. Є факт, що Острянин таки розсилав універсали і звали його не Стефан-Криштоф, а Якіа

4 Термінологія Величка.

5 До цього місця текст узято зі списку Судієнка, далі йде за оригіналом.

6 Термінологія Величка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7 Бербига — коняка, шкапа.

8 Термінологія Величка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9 Тобто повстання Павлюка. Кумейська битва була 6 грудня (за ст. ст.) 1637 р.

10 Потоцький у своїй реляції з битви рахує його в милю. Але реляція перебільшує.

11 Мається на увазі удар польської кінноти за болотом під Кумейками. Козаки йшли обозом, частину його урвано (вози з порохом), але війська не знищено.

12 Окольський називає 4800 убитих, Потоцький — 6000. Але ці цифри й справді могли бути перебільшені.

13 Це, очевидно, перебільшення, як і вищезазначені перебільшення польські. Але поляки й справді мали досить великі втрати. Врешті, універсал виправдовує ці перебільшення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14 Йдеться про т. зв, Скиданові універсали, які подав у польському перекладі Окольський, вони поширювалися в жовтні 1637р.

 

 

 

15 Дату перевірити нема змоги, але в квітні рух Острянина зазначився зовсім виразно. Тому ця дата можлива.

16 Тобто на зимових квартирах. Жовнірів розміщено по всій Східній Україні — чи не цим пояснюється вищеподане перечислення місць Східної України, що терпіли ущемлення.

17 Діаріуш Окольського йшов у Літописі Величка після цього вступу. Його перекладено на книжну українську мову, й так він потрапив до Величка. Величко переписав його, хоч переклад і не задовольняв, додавши кілька приміток. Оскільки робота це не Величкова, ми той переклад опускаємо. Його надруковано у виданні: Летопись событий Самоила Величка.—К., 1864.—Т. IV.—С. 187—290.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18 Владислав IV коронований 1633 р. (див. приміт. 33 до основного тексту).

19 У діаріуші Окольського: Блазейовського.

20 У діаріуші Окольського: Длотовського.

21 Тобто хоругва коронного канцлера і коронного конюшого. Князь Домінік Заславський і був тим конюшим.

22 22 червня.

23 Скидан Карпа — полковник, один із керівників козацьких повстань Павлюка і Остряниці. Тяжко поранений у червні 1638 р. під Жовнином, він напівживий потрапив до рук поляків; Гирявий — мабуть, той самий Шекерявий; Шекерявий (Секиравий) — полковник, був розгромлений на початку червня на Сніпороді і потрапив полякам до рук; Павлюк — козацький полковник, принаймні в Окольського він не згадується; Пожарський був розгромлений поляками в кінці червня, на початку липня коло Димера і полонений; Пешта Іван, Боярин Іван, Сокол Василь — полковники, які присягали від імені козаків на Масловому Ставі; Филоненко — полковник, який ішов на відсіч Гуні до Старця в липні 1638 р.; Пешта Роман — полковник, який вів переговори з поляками від імені козаків наприкінці повстання.

24 Путивлець, Мурко (Путивлець-Мурко) — вважається однією особою, його розбили в травні 1638 р.; Ріпка — сподвижник Путивльця-Мурка, козаки видали полякам обох.

25 Солома пішов маршем на Київ. Потоцький називав цього провідника Нестором Бардаченком. Врешті, це може бути одна особа, бо козаки, за звичаєм, мали здебільшого по кілька прізвищ. Від Києва Солому відбили хоругви Лаща; Сава Києвлянин ішов зі своїм загоном на Старець до Гуні. Але його розбили і захопили в полон поляки.

 

 

 

 

 

 

26 Подано за виданням: Летопись событий Самоила Величка.— К., 1864.— Т. IV.— С. 290—296. Цим додатком Величко з’єднував переклад діаріуша Окольського зі своїм текстом війни Хмельницького.

27 Друкований у Кракові 1639 р.

28 Потоцький Микола.

29 Черкаським полковником постановлено поляка, ротмістра Яна Гіжицького; переяславським — поляка Станіслава Олдаковського; канівським полковником — поляка Амброжія Секежінського; корсунським полковником став українець Кирик Чиж; білоцерківським полковником — поляк Станіслав Каленський; чигринським — поляк Ян Закжевський.

30 Мається на увазі змагання в Чехії, Угорщині, Австрії Казимира Ягелончика. Цю політику продовжив Сигізмунд І. Поляки змагалися за Помор’я ще з XIV ст. Це тяглося до 1466 р., коли Пруссія потрапила в залежність до поляків (Торнський мир). Змагався з орденом Сигізмунд І, пізніше поляки змагалися за Помор’я зі Швецією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

31 Сатисфакція — задовольнення, що дається ображеному тим, хто образив.

 

 

 

 

 

 

 

32 Очевидно, мається на увазі здобуття донцями й козаками Азова (Озова) в червні 1637 р. Тоді між донцями й запорожцями були тісні воєнні стосунки.

33 Дубас — човен з дубової колоди, дуб.

34 Гуня пішов за російський кордон.

35 Відбувалася 9 вересня в присутності гетьмана Потоцького.

36 Тобто з Романом Половцем, Іваном Боярином, Іваном Волченком.

37 Каменецького каштеляна М. Гербурта, коронного стражника Лаща та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

38 Інші дані: це було в 1639 р., вже після повстання Острянина.

 

 

 

39 У 1640 р. татари нападали на Правобережжя. На Лівобережжя ходили в 1643 р. Можливо, тут ідеться про якийсь локальний факт, однак незрозуміло, чому їм мали виділяти стадії, тобто давати утримання. Стосунки з Кримом були в цей час напружені.

40 Див. Додатки, приміт. 29. Полтавського полку тоді ще не було.

41 Олексій Михайлович вступив на трон 14 липня 1645 р.

42 Прогалина. Має бути: Владислав IV.

43 Півторакожух Карпо був спершу полковим осавулом. Робив напади на поляків зі степу. Інші історики, зокрема Д. Бантиш-Каменський, відносять ці події до 1642 р.

44 На чолі з Вишневецьким Я.

 

 

 

45 Конецпольський С. помер 12 березня 1646 р.

46 Могила П. помер 11 січня 1647 р.

47 Ктитор — засновник, фундатор.

48 В Успенському соборі.

 

Року від Різдва Христового 1638, тобто перед Хмельниччиною за десять років. Про причини тої війни, що постала проти ляхів з боку Запорозького війська, кожен може взнати зі зголошувального універсалу, що його заслав Острянин у Малу Росію, яка лежить по обидвабіч Дніпра. Той універсал має в собі від слова до слова таке 3:

Стефан-Криштоф з Острога й Остра Острянин,

з ласки божої новопостановлений гетьман з усім Запорозьким військом.

 

Ознаймовуємо цим нашим універсалом вас, шляхетно уроджених козаків 4, братів наших, котрі багато літ славляться численними рицарськими справами й відвагою на цілому підсонні і котрі мешкають від давніх часів з предків своїх по обох берегах річки Дніпра в Малій Росії, вітчизні своїй, також і всьому посполитому народові російському. Як і в минулі часи, так і цього літа не змогли ми переслухати з великим сердечним жалем і співчуттям та зареєструвати ваших скарг і плачливих послань, що безперервно йдуть від вас нам, низовому Запорозькому війську, про образи, що вам діються, утиски, розори й невиносні униження від ляхів, котрі мають посідання по всій Малій Росії з обох боків Дніпра. Не викладатимемо ретельно тут того, що вони, ляхи, натворили і скоїли за ці недавні часи — в останні п’ять чи шість років (забувши вже про всі їхні давнішні ґвалти та злі вчинки) — вам, православним християнам, зокрема в містах та повітах Козельському, Боришпольському, Басанському, Березанському, Гоголівському, Яготинському, Остринському, в Ніжинському, Борзненському, Прилуцькому, Варвинському, Срібнянському, Красноколядинському, Конотопському, Любецькому, Березинському, Менському, Сосницькому, Коропському і Кролевецькому, в Лубенському, Лукомському, Лохвицькому, Пирятинському, Чигрин-Дубровському і Роменському, Переяславському, в Гадяцькому, Миргородському і в усіх інших, де тільки лишалося і лишається їхня безпошанівна, немилосердна до християнського народу посілість. Самі ви, брати наші, котрі мешкаєте в перечислених містах і повітах, знаєте те як самовидці і про все те жалісно доносили нам й оповідали.

Висловлюючи співчуття нещастям вашим, кладемо однак до цього і своє нещастя, яке дійшло оце тепер до нашого відома з Остра, з дому батька нашого. Моєму рідному братові ляхи по-тиранському вибили око, він прибув сюди, до нас, Запорозької Січі, і з ревними та неспинними сльозами учинив на раді нам і всьому низовому Запорозькому війську донесення про свою і всього дому нашого біду та розор від ляхів. Сказав він виразно те, що якийсь Геродовський, котрий має посілість в Острі, в цю, що минає тепер, зиму перед радісним святом Різдва господнього, маючи задоволення собі та іншому товариству, що достачали йому козаки (над право і справедливість) і острицькі міщани 5, заповзявся з якоюсь особливою ненавистю й озлобою до мого батька, котрий захищений від предків своїх шляхетським, козацьким правом 6. Він суворо наказав йому, моєму батькові, щомісяця не для себе, а для хортів, братів своїх, вистарчати по три відрі сиру і по четвертому масла. Коли ж батько мій цього не виконав не через що інше, тільки через власні свої домашні нестатки, тоді він, узлившись на те, якраз у свято Різдва господнього наповнив наш дім жалем і плачем, коли наказав катам, слугам і братам своїм закласти мого батька в тин шиєю на церковному цвинтарі,— це було в дуже морозну і снігову завірюху, та й батько мій прожив уже своє життя до повної сивини і має сімдесят років. І доти він не велів відпускати його з того нестерпного та ганебного ув’язнення, доки не вийшли з божої служби і доки всі люди, що були в церкві, не посміялися з того, хоч робили те з жалем.

Після такого тяжкого й нестерпного безчестя, учиненого моєму престарілому батьку, той-таки Геродовський, чи радше справжній христоненависник Ірод, напав третього чи четвертого дня п’яний та безрозумний з компанією подібних собі на дім батька мого і поставив вимогу частувати його венгерським вином. А коли батько не зміг того сповнити, оскільки в Острі нема венгерського вина, тоді він на пеню почав частувати своєю оковитою горілкою мого батька і, наливши її у срібну чарку, що мало не в кварту була, звелів старому моєму батькові випити за королівське і Річі Посполитої здоров’я. Коли батько не зміг того учинити, тоді він, п’яний, узлившись за те, не тільки урізав моєму батькові на всеконечну ганьбу бороду, що цвіла сивиною, зачепивши при цьому трохи тіла та горло, але й ударив його кільканадцять разів без усякої пошани й милості по плечах та грудях дуже важким і смертоносним своїм обухом. Від цього мій батько, не поживши більше шести днів, мусив переселитися з нашого життя в життя вічне, лишивши нас, своїх печальних та зажурених дітей, на постійне повсякденне сирітство.

Але й тим убивством батька нашого він, Геродовський, проклятий потомок Іродового христоненависного племені, не задовольнився і на четвертий чи п’ятий день після похорону нашого батька взяв ґвалтом з дому мого брата на порошу — це було в час тріскучих і невиносних морозів, і, всадивши його охляп на свою водовозну бербигу 7, дав йому на прив’язі пару хортів.

Виїхавши ото в поле, коли розпустив мисливство і як злякано було пару зайців, то один його, Геродовського, служка прибіг і звелів братові моєму спустити з прив’язі хортів, які були в нього,— видно, вчинив це з наказу свого пана. А Геродовський, тиран і кат людський, не побачивши в брата мого на прив’язі хортів, наскочив на нього конем і спитав: «Де хорти?» — і вдарив тиранським помахом канчука по голові мого брата — тоді ж канчук своїм кінцем і вилупив йому око.

Від цього тиранського і нелюдського удару мій брат упав півмертвий з бербиги Геродовського на землю. Тоді він, Геродовський, звелів служкам своїм достатньо ще поканчувати і зранити його по всьому тілі. І нарешті, вже як мертву й бездушну людину чи міх з якою пашнею, кинувши черевом на ту ж таки бербигу, звелів він одному зі своїх служок відпровадити його до нашого дому й кинути перед воротами як непотрібного й мертвого трупа.

Побачивши це, моя багатостраждальна і невимовним болінням обнята старенька мати звеліла іншим моїм братам та сестрам занести до хати того по-тиранському побитого і скаліченого брата, який уже й мало духу в собі мав, і вони заледве змогли відтерти відморожені руки й обличчя та привести його до тями. Після такої тиранської честі, коли за кілька тижнів той покалічений брат мій почав одужувати, то знову почув, що той кат Геродовський нахваляється супроти нього. Остерігаючись того і бережучи рештки здоров’я, він прибув сюди, до Запорозької Січі, ще хворий, і мав ще на своєму тілі (крім вибитого ока) тиранські знаки. Крім того, він оповів усьому Запорозькому війську про все те, що трапилося з ним і з небіжчиком батьком моїм,— це, що вже тут оповіджено,— і мова його була повна жалю та неспинних сліз. Від того не тільки ми, новообраний гетьман, але й усе військо Запорозьке були зрушені великим жалем і постановили згідною радою та совітом рушити із Запорозького коша з військом на малоросійську Україну 8, щоб скинути при божій помочі з вас, народу нашого православного, ярмо, неволю і ляхівське тиранське мучительство, щоб помститися також за вчинені образи, розор і катівські ґвалти вам, братам нашим, шляхетно уродженим, і всьому поспільству руського роду, що мешкає в Малій Росії по обидвабіч Дніпра.

Ви, прецінь, брати наші, прочитавши цей відтвористий наш лист, киньте очима розуму свого і зважте, чи ми неслушно затіваємо із Запорозьким військом військовий чин супроти поляків, противників та ворогів ваших, і чи не допекли ще вам їхні збиточні вимисли на ваших посіданнях щодо харчів та напоїв? І чи мило вам бачити батьків і матерів своїх, підданих ґвалтові та безчестю, також братів, сестер та жінок, коли їх по-тиранському забивають, розкривавлюють і мордують, занурюють та обливають у льодових ополонках у тріскучі морози, запрягають у плуг, як волів (чого не чували під сонцем), і коли їх бичують та поганяють з їхнього, ляхівського, наказу христоненависні жиди, аби добре тягли і голий лід без потреби, на одне тільки насміїсько та ганьбу орали й малювали? Це все, як і багато іншого (що соромно й непристойно висловлювати письмом), діялося і тепер діється у містах і повітах ваших — про це коротко оповіджено на початку нашого листа.

А що найгірше, хвалу божу в наших православних церквах греко-руських, що відправляється від початку руського хрещення, і яка сяє в частині Європійського світу, як сонце, непорушним благочестям, вони ж, вороги наші, відщепенці та єретики ляхи, хочуть і силкуються змінити, обернути на унію і ґвалтовно прихилити, чого є вже по деяких українських містах знаки й документи.

Отож ви, брати наші, шляхетно уроджені козаки, що живете по обох боках річки Дніпра на малоросійській Україні, з усім сільським посполитим народом, все те, що тут коротко написано, зрозумійте і зважте та прихиліть серця ваші до сердець наших і бажання ваші до бажань наших. З’єднуйтеся з нами, коли прибудемо на Україну із Запорозьким військом, з повною зброєю і звольте завзято починати при всесильній божій помочі військове діло і промисел супроти ляхів, своїх ворогів. Через це, доки ми з військом прибудемо на Україну, звольте готувати і годувати коні свої, також мати й приладновувати добру, справну зброю з належним до неї припасом, тобто порохом, кулями, і заготовляйте собі потрібний до походу харч. Жадних також лядських облудних і заманливих листів та універсалів не слухайте і не вірте їм, також нітрохи не вірте їхнім брехливим звісткам, що розсіюються в народ для постраху, не бійтеся і їхнього лукавства. Нехай не страшить вас і торішня Кумейська війна 9 Запорозького війська з ляхами; вони-бо фальшиво й брехливо розголошують, що цілком невірогідно, начебто там, під Кумейками, побито Запорозьке військо вщент і услано козацьким трупом шлях на півмилі 10. Коли б воно було так, то з ким би вони, ляхи, трактат чинили і постановляли, хіба з мертвими козацькими трупами? Вони, ляхи, пишуть про поразку вщент Запорозького війська хіба тому, що урвали частину козацького обозу 11,— це сталося через несправність тодішнього обозного — з трьома штуками гармат, а в людях Запорозького війська, дякуючи Богові, вони зашкодили мало, бо після ревізії того Запорозького війська виявилося забитого товариства сімсот дев’яносто п’ять, а пораненого — вісімсот п’ятнадцять 12.

А що ляхи кажуть про шлях, усланий на півмилі козацьким трупом, то, певне, не додивилися добре, бувши у військовому тоді запалі, чиїм трупом найбільше усланий був той шлях. А може, вони навмисно брешуть і ту свою брехню розносять та розсівають по містах і селах для всенародного постраху. А ми вам ознаймовуємо істинно, що на тій Кумейській війні їх, ляхів, упало трупом значного рядового товариства та їхніх служок удесятеро більше, ніж наших, оскільки за п’ять чи шість тижнів по тій війні два значні товариші, а третій близький служка гетьманського писаря Сніжинського, втікаючи від належної кари за певні свої переступи, прибули до Запорозької Січі і не тільки оповіли всьому війську про все, але й на письмі виклали перелік побитого ляхівського товариства зі служками — там подано число впалих трупом двадцять тисяч і двадцять чоловік 13, окрім того й поранених було немале число.

Отож не вірте, як вище сказано, ваша милосте, брати наші, жадним отаким ляхівським наклепам і пострахам і без жадного сумніву готуйтеся та прибирайтеся до з’єднання з нами, Запорозьким військом, воювати супроти них. Однак той прибір свій чиніте ховано й таємно поміж своїми добрими, надійними людьми, які бажають своїй занепадаючій малоросійській вітчизні всього добра.

А козаків реєстрових, виродків і відщепенців наших, що задля власних користей і приватів не дбають про занепад вітчизни, стережіться, як отруйної єхидни, і крийтеся перед ними. Бо як тільки вони про ці листи і про наміри Запорозького війська провідають і дадуть знати про те своїм дуросманним панам ляхам, то наші військові інтереси мусили б одразу стати непевними у своїй надії і можуть привести до небажаних, чого не дай боже, наслідків, а вам би жахливі принесло мордування від ляхів, котрі допитувалися б про ці ваші листи. Адже і Кумейська війна відправлялася з ними, ляхами, не через що інше, тільки через простоту й необережність братів наших, що жили в домах своїх, навела на Запорозьке військо (хай і невелике) безчестя й неславу. Бо листи тодішнього запорозького гетьмана, послані в малоросійський народ 14, подібні до цих наших листів, неналежно дісталися незабаром у руки реєстрових козаків, а від них — ляхам. Зрозумівши їхню силу, ляхи достатньо навчилися, як запобігти бутньому своєму злу і яку дати відсіч наступові Запорозького війська. Тож повторюємо: пильно й гаряче бажаємо ми та радимо — прибирайтеся до наступної війни, а від реєстрових козаків, недругів своїх і власних згубців своєї вітчизни, утаюйте все те, що тут висловлено, бережіться їх, як злої іскри. І уповайте, безсумнівно, на божу милість, що готова покарати й помилувати нас, грішних! Цього щиросердно зичачи, бажаємо незабаром оглядати й вітати на Україні в з’єднанні з нами вас, братів наших.

Даний із табору низового Запорозького війська, від Базувлука, року від Різдва господнього 1638, березня 20 15.

Острянин,

гетьман війська Запорозького рукою (М. В. Z.)

 

Таких універсалів шість гетьман Острянин розіслав через розумних і справних козаків у малоросійську Україну, що лежить зобабіч Дніпра, а саме: в повіти Черкаський, Білоцерківський та Уманський, а з другого боку Дніпра — Переяславський, Ніжинський та Лубенський, наказавши та навчивши своїх посланців, щоб розвозили ті Острянинові універсали зі згаданих повітів в інші малоросійські уїзди і вичитували їх таємно знайомим та надійним людям, збуджуючи та заохочуючи своїми порадами їх на війну проти ляхів, згідно з наміром Запорозького війська. Це, либонь, ті Острянинові посли справили, як їх навчено, однак шило в мішку не утаїлося, оскільки незабаром про ті Острянинові універсали ляхи вивідали через реєстрових козаків і розіслали в усю Малу Росію по обидва боки Дніпра універсали навзаєм, застерігаючи народ від наступних бунтів і страхаючи його великими й немилосердними карами. Так само стягли вони докупи в Лубни військо, що жило по далеких посіданнях 16, і були вже в належній чулості та поготовності, щоб дати відсіч і відпір Острянинові з його Запорозьким військом. Дивилися вони недріманим оком туди, звідки найбільше сподівалися на себе козацьких вихорів.

Поклав я тут Остряниновий універсал не через що інше, тільки тому, що в ньому частково викладено причини, через які почалася Острянинова війна Запорозького війська супроти ляхів. Бо, читаючи поданий далі польський діаріуш автора Окольського 17, що описує ту Острянинову війну, не побачив я жодної причини, через що почалася та війна,— там приписується Запорозькому війську тільки ганьба, бунтівництво, докір та всіляке безчестя, а польському — честь і хвала, та ще й з додатком численних авторських запобігань і лестощів. Отож хто читатиме той діаріуш Окольського, який тут подається, з описом козацької війни з поляками і Остряниновий універсал, може ту війну зрозуміти і визнати, що вогонь тої козацької війни проти поляків вибухнув зі слушних, гідних помсти причин. Навіть безсловесні звірі, бувши зачинені, хоч і мають добре задоволення від панів своїх, звикли через натуральне право все те добро знищувати, і, шукаючи всілякими способами собі свободи, яритися й кидатися на них, своїх панів. Яке ж то диво і який гріх, що козак, людина розумна, яка без ущербу перебуває в православній вірі святої східної церкви, підносить зброю на пригноблювачів та відщепенців ляхів, сподіваючись повернути собі бажані вольності.

Щоб краще роздивитися події Острянинової війни з поляками, дається тут копія згаданого польського діаріуша, оскільки серед козацьких літописців не знайшов я жодного, хто б захотів досконало описати ту війну. А доки почнеться той діаріуш, кладу тут імена осіб з козацького й лядського боку тих, хто був начальником в обох військах і сприяв нещадному пролиттю людської крові.

У той час, тобто 1638 року, був королем польським і шведським Владислав Четвертий, що коронований 1643 року 18. А гетьманом великим коронним був Владислав на Конець-Полю Конецпольський, але ні король, ні гетьман на тій війні не були.

 

БУЛИ НА ТІЙ ВІЙНІ З ПОЛЬСЬКОГО БОКУ:

Миколай з Потока Потоцький, воєвода браславський, гетьман польний коронний, генерал подільський, кам’янецький, лятичівський, староста ніжинський.

Станіслав з Потока Потоцький, воєводич браславський, рідний брат польного гетьмана, браславського воєводи, ротмістр його королівської милості. Він був залишений тоді від свого брата, польного гетьмана, з польським військом на Україні генеральним полковником над усім військом. Він таки, генеральний полковник, в небутність власних полковників постановив інших чотирьох полковників, а саме: поручника пана воєводи подольського Блажейовського 19; Длоровського 20, поручника князя Єремії Вишневецького; Владислава Ташицького, поручника маркграфа, старости Гродецького; Кохана, ротмістра,— обозним, а іншого чулого ротмістра поставив стражником.

Осібно був зі своїм військом князь Єремій Вишневецький, а князь Домінік Владислав був там з військом канцелярним та конюшим 21.

Польний гетьман з численним військом, кінним та пішим, і з гарматами прибув у гирло Старця від Києва і Переяславля вже влітку .

 

З КОЗАЦЬКОГО БОКУ БУЛИ НА ТІЙ ВІЙНІ НАЧАЛЬНИКАМИ:

гетьман Стефан Острянин, а після нього другий гетьман Дмитро Гуня.

 

ПОЛКОВНИКАМИ ПРИ НИХ БУЛИ:

Скидан, Гирявій, Шекерявій, Павлюк, Пожарський, Іван Пешта, Іван Боярин, Василь Сокол, Филоненко і Роман Пешта 23.

 

ІНШІ ПОЛКОВНИКИ, ЩО НЕ ПРИЙШЛИ ДО ЗЛУЧЕННЯ З ОСТРЯНИНОВИМ ВІЙСЬКОМ І ЛИШИЛИСЯ ЗНЕСЕНІ НА РІЗНИХ МІСЦЯХ ЛЯХАМИ:

Путивлець, Мурка, Ріпка 24 — ці під Лубнами; після видання ляхам Путивльця були розбиті ляхами через зраду. Солома, Сава Києвлянин 25 — ці розгромлені поляками і реєстровими козаками в інших місцях.

Після видання Путивльця полякам під Лубнами, постановлено було полковником у козацькому війську замість нього Івана Василієвича, який приводив Путивльцеве військо кланятися полякам і мав привести і самого Острянина. Але не діждав того виконати, поклавши свою голову там-таки, де і все Путивльцеве військо, що поклало свої голови через лядську зраду.

І тепер недалеко від Лубен є урочище, що зветься Путивлець, і то через те, що там було розбите через лядську зраду Путивльцеве військо.

 

 

 

ДОДАТОК САМІЙЛА ВЕЛИЧКА ДО ПЕРЕКЛАДУ ДІАРІУША СЕМЕНА ОКОЛЬСЬКОГО «ПРО ВІЙНУ ГЕТЬМАНА ОСТРЯНИНА З ПОЛЯКАМИ 1638 РОКУ»26

Побачивши і прочитавши, ласкавий читальнику, той діаріуш Окольського, перекладений з друкованого польського на слов’янську мову, відзначив у ньому я багато панегіричних речей і несправний переклад маловправного перекладача. Мав я намір через те виправити той переклад краще і викинути панегіричні речі, але роздивився і, щоб не скривдити тим читача, нічого не посмів змінити в ньому, хіба дещо додав у певних місцях з козацьких літописців.

Прочитавши до кінця той діаріуш, пізнав я з нього і нещасливий кінець Острянинової війни з поляками, оскільки військо Запорозьке, не діставши божої милості в своїх бажаннях, не змогло повернути зброєю від поляків своїх стародавніх вольностей і мусило згодитися на трактати, постановлені в гирлі річки Старця біля козацьких окопів,— їх постановляв польний гетьман 28. А остаточно потверджено їх волею й указом короля Владислава Четвертого і всієї Річі Посполитої. Відтоді протягом десяти років, аж до щасливої війни з поляками Богдана Хмельницького, замість козацьких гетьманів були начальниками над реєстровими козаками в малоросійській Україні лядські комісари та полковники, як це оповідається в кінці цього діаріуша. Першим комісаром був Петро Комаровський; постановлено і шість полковників, а саме: черкаського, переяславського, канівського, корсунського, білоцерківського та чигринського. 29.

З жалісним серцем і те тут докладаю, що поляки були початком і виною всього зла і кровопролиття, бо як у минулі літа, так і цього 1638 року вони штовхнули через викрутного і шаленого свого товариша Геродовського на гнів та війну проти себе Запорозьке військо, що ясно подано в кінці Острянинового універсалу. Вони ж складають вини на бідних і простосердечних козаків, називаючи їх нестатечними і бунтівниками. Не хочуть додивитися того в себе, адже, бувши охоплені сатанинською заздрістю самі, нанесли війною своєю багатьом навколишнім містам і провінціям (цісарським, поморським 30 та іншим) численні біди й розор. Але й тим не задовольнили вони своїх заздрісних сердець і завзялися завести у підданче собі ярмо вільний від віку православний і шляхетний козако-руський народ, що живе по обидвабіч Дніпра, щоб обкласти його правом вічного підданства, святе православ’я обернути в унію і завести до римського блуду. Через це вони самі взяли на себе розбійницьке звання і, не слухаючи жадних колишніх королівських мандатів та наказів, наданих за численні рицарські послуги і стверджених Запорозькому війську на всілякі свободи та вольності привілеями, й, легковажачи їх, самовільно, безправно й ґвалтовно обтяжували, розоряли, ображали і збиткувалися над Запорозьким військом та всім малоросійським народом; чинили вони це в нехристиянський і нелюдський спосіб аж до Кумейської й Острянинової воєн. А після нещасливого для Запорозького війська закінчення війни і після постановлених з козаками біля Маслового Ставу бажаних їм, полякам, пактів, цілком були знесли і знищили вони славу, честь і заслуги Запорозького війська, а народ малоросійський, посполитий і шляхетний, уярмили й обклали невиносними бідами. Так тривало десять років, аж до щасливої війни з ними, поляками, посланого від Бога гетьмана Богдана Хмельницького, через якого те невільницьке лядське ярмо було відтято і знищено козацькою та кримською шаблею з козацької та малоросійської шиї, так само й устави їхні, лядські, складені на обтяження малоросіян,— це, читальнику, побачиш детально далі, при описі війни Хмельницького.

Корисніше було б полякам, коли б вони відкинули душею давнішню гордість та заздрість, зважали на королівські мандати і, не порушуючи давніх прав та вольностей Запорозького війська й малоросійського народу, затверджених королівськими привілеями, тримали б народ у добрій протекції та ласці, самі не гнітили та й іншим гнітити та ображати не допускали б, а ображених щоб задовольняли судом і сатисфакцією 31; щоб улагодили військо Запорозьке любов’ю та приязню, а кривдників і напасників людських, як отого згаданого Геродовського й інших, подібних до нього в шаленстві, щоб належно покарали. Тоді б дізнавали до себе навзаєм від усього Запорозького війська та народу малоросійського приязні й прихильності. Зваж-но, читальнику! Адже через це злобство і недогляд поляків, через бажання безчесної зарозумілості невдовзі після закінчення Острянинової війни (в протязі часу до війни Хмельницького), мало що досягши й натішившись, відстраждали з обох боків від воєнної зброї натуральним правом власні свої брати — кількадесят тисяч війська їхнього, лядського, і нашого, козацького.

 

ПРО ОСТРЯНИНА, ГУНЮ, ФІЛОНЕНКА ТА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

З’являють те короткі козацькі записки, як і діаріуш Окольського, що Острянин, бувши перестрашений ляхами під Жолнином, покинув козацьке військо і, схопивши один бунчук, переплив з малою дружиною своєю там, під Жолнином, Сулу та й подався в Московську державу, власне кажучи, на Дон, оскільки донців він знав і дружив з ними — мав у минулому спільні військові промисли: на полі і на морі 32.

Гуня з Філоненком, почавши чинити трактат з польним гетьманом на Старці, в козацькому окопі, думали таємно і про себе, щоб не бути виданими козаками гетьману, як то під Лубнами видано Путивльця, і заховати в цілості своє здоров’я. Через це, підмовивши на свій задум добрих молодців-козаків і друзів своїх кільканадцять з Філоненком, він, Гуня, звелів їм таємно й ховано, зовсім як належить до походу, з харчовим припасом приготувати один дубас 33. Вчинивши таке, коли підмовлені козаки були вже готові біля дубаса, а трактат з польним гетьманом і козаками мав закінчитися через ніч, він, Гуня, з Філоненком, віддерши тієї ночі з деревця королівську хоругву та взявши булаву (бо зброю вже було внесено до дубаса), вийшов з окопу начебто оглядати розставлені від себе козацькі караули, а приспівши до приготованого човна, сів у нього з усією своєю дружиною і відплив на Низ, куди йому було потрібно 34, понісши свою молодецьку голову від лядської кари, що мала впасти на неї.

Богдан Хмельницький в час Острянинової війни був значним реєстровим козаком, а після її закінчення на Старці вибрано його від Запорозького війська на Київській комісії, або раді 35, з іншим значним товариством 36 до короля Владислава Четвертого і Річі Посполитої з даною йому інструкцією, перепрошуючи королівську милість та Річ Посполиту за переступ Запорозького війська і просячи колишньої милості та уваги для війська і всього малоросійського народу. А повернувшись з того посольства, він, Хмельницький, привіз Запорозькому війську не інакшу відправу і милість від короля та Річі Посполитої, тільки таку, якої ляхам хотілося і яка була потверджена та закріплена з крайньою нуждою й бідою Запорозькому війську і всьому малоросійському народові, 4-го грудня, останньою комісією на Масловому Ставі через гетьмана польного Потоцького та інших товаришів 37,— це виразно оповідається в кінці діаріуша Окольського.

Тут, при постановленні на місце козацького гетьмана польського комісара, полковників, сотників, осавулів, поручників, тобто отаманів (про що говорить і діаріуш), постановлено чигринським сотником і Хмельницького. Все інше про Хмельницького дивися в його діяннях, що почалися 1648 року з поляками.

До цього місця про Острянинові діяння.

Того-таки року від Різдва господнього за короля польського Владислава Четвертого друга значна частина низового Запорозького війська (перша була з Острянином) ходила з воєнним промислом на Чорне море 38 великими човнами, що звуться по-козацькому липи, або дубаси, а по-грецькому моноксили,— це водні посудини, однодеревні, тобто витесані з одного дерева. В тому водному поході козаки, маючи з божої милості щастя, видерли турецькі міста Килію та Варну. Та й у самому Цариграді, припливши до нього, випалили одне передмістя, вчинивши в ньому превелику тривогу й замішання; вони щасливо повернулися звідти у свій Запорозький кіш з великими здобичами та користями.

Року від створення світу 7149, а від Різдва Христового 1640, з того боку Дніпра, від Корсуня йшла під Переяславль орда 39, і, як у Воронкові, місті Полтавського полку 40, так і в інших містах та селах того-таки полку дано їм стадію. А на Україні тоді гетьманував польський комісар.

Року від створення Адама 7153, а від Різдва господнього 1644, почав царювати в Росії государ цар восьмий і великий князь Олексій Михайлович 41, самодержець всієї Росії, а в Польщі тоді королював [...] 42.

Року від створення світу, 7154, а від Різдва Христового 1645, з божого допусту через гріхи наші була по всій Україні велика саранча, і вчинила вона велику шкоду людям у хлібі.

Того-таки року, восени, на сьомий рік після Острянинової війни, так званий Полторакожух 43 почав був пробиратися з козацьким військом від донської сторони. Щоб присмирити його, численні польські війська 44 з реєстровими козаками ходили за королівським указом, запобігаючи своєму лиху від початку (було це взимку), аж до річки Мерли, шукаючи того Полторакожуха з його військом. Його вони не знайшли й не бачили (бо була то властива омана, посіяна поміж ляхів з козацького боку), повернулися назад до своїх домів вже 1646 року. Але що того року зима була дуже сильна і невиносна, то багато поляків через те, шукаючи Полторакожуха, і в своїх двох кожухах не втрималися при своєму житті, але записали собі там, біля Мерли, і на інших численних степових місцях, вічне посідання, бо померли на морозі.

Значні ж польські пани хоч і закінчили Острянинову війну, як хотіли, і наклали на вільний сармато-козацький і весь малоросійський народ ярмо нововигаданих своїх прав та утяжень, побачили, однак, і свої великі шкоди,— мали змалення воєнних людей, що сталося від Острянинової війни.

Вони поглядали на всі боки недремним оком, стережучись, щоб не запалилося, так само, як від Острянина, від когось іншого якесь зло і не вчинило такої ж шкоди в їхніх воєнних людях та в правах. Бо то звичайна річ: хто багатьох ображає і гнітить, мусить опасуватися і застерігатися від усіх уражених.

Того-таки року помер польський коронний гетьман Станіслав Конецпольський 45.

Року від створення світу 7156, а від Різдва Христового 1647, в надвечір’я святого Василія 46 помер, на немалий жаль усіх духовних і мирських малоросіян, православний архієпископ київський і всієї Малої Росії митрополит, воєводич Молдавських земель, константино-польський екзарх, архімандрит печерський, фундатор латино-руських київських шкіл, ктитор 47 Братської бібліотеки, преосвященний Петро Могила. Був він премудрий захисник і поширювач святого православ’я, бадьорий пастир словесного Христового стада, милостивий помічник бідних та жебраків і милосердний податель. Його поховано того-таки року, 9 березня, у Великій КиєвоПечерській церкві 48.

Того-таки року на місце преосвященного Могили вибрано на Київську митрополію Сильвестра Косова, могилевського єпископа. Того-таки року вибрано й постановлено на Києво-Печерську архімандрію Іосифа Тризну.

Того-таки року Зіновій Богдан Хмельницький втік з Чигрина до Запорозької Січі від лядських і підстарости Чаплинського напастей і почав війну з поляками, про що буде розповіджено детально нижче.

 

Переклад повного тексту ЛІТОПИСУ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

Допомога проекту

На сайті 82 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені