Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ II. РОЗДІЛ X

 

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

 

Про Суховієве звільнення зі своїм військом від татар, бо прибули до нього з Запорожжя Сірко й Улановський; про відхід татар від Суховія до Криму, а Суховія із Сірком до Січі, його ж козаків по своїх домівках; про Дорошенкову підозру на запорожців, що врятували Суховія, і про його гнів за те; про цьогобічні події, отримання прощення царської величності за зраду Брюховецького; про вибрання у Глухові гетьманом Многогрішного і його статті; про Дорошенкову нараду, як відібрати від Многогрішного цьогобічну Україну під свій реймент і про наслання на цеп бік його війська; про зустріч його під Рогинцями та на інших місцях Стрієвським, посланим від Многогрішного; про розгром Стрієвського Дорошенковим військом у Глинському повіті і про ховану втечу Стрієвського у вигляді школяра; про повернення до Дорошенка його війська з користями; про лист запорожців до Дорошенка з наганою за такий учинок і про його озлобу за те на запорожців; про Дорошенкову виправу до короля з інструкцією своїх послів; частина тієї інструкції; про повернення до Дорошенка з Польщі тих його послів і про Дорошенкове розуміння з їхньої реляції про лядську несхильність до його, Дорошенкових, умов; про лядський вербунок нового війська і про Дорошенкову зневіру як щодо польської до себе ласки, так і щодо російської приязні й допомоги супроти поляків; про Дорошенкову раду, як зберегти свою Україну, і про звідомлення у турчина, чи буде прийнятий він під його оборону; про звістку в поляків про той Дорошенковип замисел і про їхню зневіру втримати цьогобічну Україну; про усталення на цьогобічнім гетьманстві Многогрішного; про монаршу грамоту, писану в дев’ять цьогобічних полків, що вибачає їхню вину, і про особливе монарше прощення через грамоту полтавцям.

289 Тут і далі С. Величко повторює свої неправильні дані. (Див. приміт. 273).

 

 

 

 

 

 

290 Суховій втік із татарами.

291 Див. приміт. 265, 271—273.

292 П. Дорошенко добре знав ситуацію на Січі. Частина запорожців підтримувала Суховій, а частина Дорошенка. Дорошенкові прихильники на Січі запрошували навіть Дорошенка прийти на раду в поле, де обіцяли поламати мушкетами «Суховієві стріли» (хан дав Суховієві печатку зі стрілами замість традиційної — запорожець з мушкетом). Дорошенко тоді сильно розлютився на хана, який раніше підтримував його.

293 У Москву їздило ціле посольство, воно було споряджене не в 1668, а в перших числах 1669 р. Посольство складалося з 58 чоловік козаків і з трьох духовних осіб — представників Лазаря Барановича. Від міщан також було троє. З козаків видніші: П. Забіла, М. Гвинтовка й І. Домонтович — генеральна старшина. У Москву вони прибули 19 січня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

294 Звірено за виданням: Д. Бантыш-Каменский. Источники.— Ч. І.— С. 214—230, і за: Собранием І.— Т. І.

295 Тобто 1669 р.

296 Пропуск. Источники: «від зрадника, від Івашки Брюховецького, і від інших однодумців».

297 Пропуск. Источники: «великому государю, благовірному царевичу і великому князю Феодору Олексійовичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії...»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

298 Тобто 1669 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

299 Источники: «найсвятішого Іоасафа».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

300 Источники: «і судця».

301 Оскільки документ російський, тут і далі проступає російське написання українських прізвищ та імен, їх не виправляємо, змінюючи тільки правопис та розставляючи палаталізацію. До речі, встановити правильне написання прізвищ не скрізь можливо. Тут ідеться про гетьмана Дем’яна Многогрішного.

302 Тобто 1654 р.

303 Источники: «і суддя».

 

 

304 Источники: «Ширкович».

305 Забіла Петро — відома постать того часу. У 1649 р. борзненський наказний полковник, потім сотник з 1654 р., генеральний суддя з 1655 р. В даний час йому було під 90 років, але після падіння Д. Многогрішного хотів іще захопити булаву. Прожив 109 років.

306 Самойлович Іван — майбутній гетьман, Іван Домонтович.

307 Гвинтовка (Источники: «Гвинтовка Матвій») — ніжинський полковник у 1663—1667 рр., піднявся з низів за Брюховецьким. У Москві його наділили дворянством, але він був неграмотний. 1667 р. арештований Брюховецьким і сидів у в’язниці до його падіння. Чин осавула одержав за доноси, коли перебував після звільнення в Москві. Став близький до Многогрішного і за це засланий разом з ним до Сибіру. Його описав у романі «Чорна рада» П. Куліш.

308 Мокрієвич Карпо — пізніше головний учасник змови проти Многогрішного 1672 р.

309 Уманець Пилип (Пилипча) — перед цим був уманським сотником, полковникував п’ять років.

310 Рославченко Петро — полковник стародубський в 1664, у 1669 — 1676 рр. Відомий діяч свого часу. За Многогрішного підданий опалі, за Самойловича знову став полковником і хотів відлучитися від «регіменту» Самойловича на правах, що їх мали слобідські полки. У 1676 р. його засудили до страти, але заслали до Сибіру.

311 Солонина Костянтин — київський полковник у 1669—1679 рр., вдруге — в 1687 р.

312 Трофимович Яків.

313 Источники: «кінний».

314 Источники: «Берло».

315 Иванів Опанас, Нестеренко Андрій, Ворошило Петро — всі були полковники, Нестеренко — лубенським, він, до речі, був зятем Многогрішного. В Собрании: «Ворошило».

316 Очевидно, це Матвій Шендюх (Матюха), пізніше салтиковський сотник.

317 Юрев Василь — це Василь Щербак, був осавулом в 1669—1672 рр.; Турченко Дмитро — в Собрании «Турченинко», інакше Журман Дмитро. Турченком став через те, що був у турецькому полоні; полковий осавул у 1688—1696 рр.

318 Собрание: «Присановський».

319 Підписки — писарі.

320 Це той самий Іван Биховець, на якого посилається С. Величко у зв’язку з діаріушем С. Зорки. Сам І. Биховець був особою досить помітною, їздив кілька разів посланцем у Москву від гетьманів Многогрішного та Самойловича. Походив з Правобережжя.

321 Михайленко Павло — писар у 1661 —1672 рр.

323 Собрание: «Букжецький».

322 Інакше: Вородій.

324 Валькевич Василь — хорунжий у 1661 —1672 рр.

325 Собрание: «Михайло Михайлов».

326 Собрание: «Прокопій Єременко».

327 Собрание: «Кресчевський».

328 Собрание: «Я. Олбрихт».

329 Собрание: «Филон Свецький».

330 Собрание: «Андрей Тишиненко».

331 Собрание: «Василій Олещенко».

332 Собрание: «Федір Ковтуненко».

333 Карпенко Григорій — це досить відомий Г. Коровка-Вольський, який після падіння Многогрішного став генеральним бунчужним, пізніше — стародубським полковником.

334 Сотня в Хорошому Озері була тільки за Многогрішного, пізніше це Прохоровська сотня.

335 Павленко Павло — сотник у 1664—1670 рр.

336 Євтушенко Іван — сотник у 1669—1670 рр.

337 Химич Федір — сотник у 1669—1670 рр.

338 Жураковський Яків — сотник у 1669—1677 рр., пізніше — ніжинський полковник у 1678—1685 рр.

339 Василь Яценко, інакше Дейнека — сотник у 1669—1672 рр.

340 Це Сава Прокопович, за Самойловича генеральний писар, потім — генеральний суддя.

341 Собрание: «Теодор Михащенко».

342 Хромченко Павло — сотник у 1669—1672 рр. Собрание: «Хромченко».

343 Г. Єремієнко і його син Тарас піввіку були погарськими сотниками, відзначилися тим, що не нажили ніяких маєтків.

344 Степанкович Захар — сотник у 1669—1677 рр.

345 Єсимонтовський Андрій (Собрание: «Есимановський») був мглинським сотником, а не малинським, тут — помилка.

346 Інакше: Іван Рубець.

347 Собрание: «Панько Булун».

348 Собрание: «Григорій Волошин».

349 Собрание: «Алфертьєв».

350 Собрание: «Леонтій Крилов».

351 Собрание: «Федір Семенов» — полковий сотник.

352 Собрание: «Капрал Криштоф Россоханський».

353 Собрание: «Цурковський». Олександр Цурковський був війтом у 1660— 1672 рр., входив у посольство П. Забіли та І. Ширкевича (див. приміт. 293), під час переговорів робив на козаків таємні доноси.

354 Жданович Яків. Про нього оповідатиме вміщена далі стаття «Чолобиття ніжинських міщан».

355 Це Васютинський Пилип.

356 Пропуск. Собрание: «Іван Воробей».

357 Собрание: «Григорій Якимов».

358 Собрание: «Ларіон Бокланський».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

359 Собрание: «Стефан Кир’янов».

360 Тут перечислено міщан менських, глухівські були такі: війт Федір Яковлев, бурмістр Андрей. Собрание: «Тесько, менський бурмистр».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

361 Источники: «А їм би підданим...»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

362 За Б. Хмельницького воєводи були допущені тільки в Київ, в самих статтях про розміщення воєвод в українських містах не було й мови (див. перший том). Див. статті, дані при постановленні гетьманом Юрія Хмельницького (стаття 121), там указано тільки про воєвод, які виїдуть на Україну.

363 3 цього питання були великі дискусії як у Москві, так і на раді, це обстоював і Лазар Баранович.

364 Пропуск. Собрание: «як київському воєводі, так й іншим, а вказав...»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

365 Пропуск. Собрание: «на суддів військових по 300 золотих, на писаря судейського 100 золотих, на писаря та на хоружого полкового по 50 золотих...»

366 Єфимки — назва монети, російські таляри.

367 Источники: «поселянських дітей».

368 Пропуск. Собрание: «і єпископських та монастирських».

369 Источники: «десять».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

370 Проти віддання Києва полякам козаки повставали дуже гаряче — то було справою національного престижу (див. відповідний пункт Андрусівського договору) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

371 Натяк на Слободищенський трактат.

 

 

372 У XI ст. митрополит Леонтій називався київським та переяславським митрополитом, він сам довго жив у Переяславі, але не в сані митрополита. Про те, чи була в Переяславі митрополія, свого часу в науці точилися суперечки, але без певних результатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

373 Враховувалася практика І. Брюховецького, який писав у Москву дуже вже часто.

 

 

 

 

 

 

 

374 Самотріть — сам і ще двоє.

375 Источники: «по підводі чоловіку».

 

 

 

 

 

 

 

376 Маються на увазі витрати казни на посольства до Путивля — на кордоні з Україною, і до Львова, де російські посли часто зустрічалися з польськими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

377 Див. перший том, ч. XII.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

378 Тобто взяті під час повстання І. Брюховецького і відведені П. Дорошенком у Чигирин (див. стаття 21).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

379 Тобто при постановленні Андрусівського договору.

380 Полуботок Леонтій — полковий суддя, потім чернігівський наказний полковник, полковник переяславський, генеральний осавул. Батько наказного гетьмана П. Полуботка; Єрємієв Єремія — Яременко Ярема, батуринський сотник.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

381 Будники — лісові промисловці, випалювали ліси й виготовляли смолу, поташ, вугілля; називалися будниками’ й селяни, приписані до селітряних гут. Назва будники — від буди, лісової хатини. Разом із винокурами й іншими непривілейованими станами складали так званих дейнеків, до яких С. Величко як репрезентант козацтва ставився негативно.

382 Цією статтею на Україні запроваджувалася так звана компанійська служба, що виконувала поліцейські функції.

 

 

 

 

 

383 Річ у тім, що в Росії в 1652 р. були заборонені приватні кабаки і залишено тільки один казенний продаж горілки. Нагляд над кабаками («кружечньши домами») здійснював приказ великого палацу й приказ великої казни.

384 Заповнено за: Собрание.— Т. 1.— С. 816.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

385 Перед цим російський уряд вів активне листування з Дорошенком і той погоджувався пристати під російську протекцію. Але умови, які він ставив, суперечили політиці царського уряду на Україні, і погодження не відбулося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

386 В Источниках ці статті придано до Конотопських 1672 р. У Собрании — на цьому ж місці. Зрештою, подавали чолобиття ніжинські міщани таки 1669 р.

 

 

387 Ніжин спалив Г. Ромодановський на початку вересня 1667 р., йдучи проти І. Брюховецького.

 

 

 

388 Ситити — варити, постійна означка щодо варіння меду.

389 Источники: «хазяйських дворів», тобто дворів, котрі тримали шинок.

390 Двадцять п’ять копійок.

391 Источники: «при ратуші ніжинській і маєстату».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

392 Чепа — прив’язь, ланцюг, прикутий до стіни чи підлоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

393 Ніжинським міщанам повернули 150 крб. з 270.

394 Тут маємо пункт незгод і змагань козаків з міщанами, які особливо загострилися за Брюховецького. За міщан свого часу заступався, шукаючи соціального опертя, єпископ Методій у час його ворогування з Брюховецьким, що ще більше загострило цю боротьбу.

395 Маються на увазі козаки з Правобережжя, котрі взяли свого часу бік Брюховецького, а потім перейшли на Лівобережжя.

396 Источники: «тому що голяки від прямої своєї сили».

397 Тобто те, що належало раніше до влади короля. Міста ж мали свою автономію.

 

 

 

398 Див. приміт.394. Пункт незгод між Брюховецьким та єпископом Методієм. Ще перед Ніжинською чорною радою Методій взяв у Брюховецького зобов’язання, що прибутки збиратимуться не в гетьманську, а в царську казну. Брюховецький того зобов’язання не виконав.

 

 

 

 

 

 

399 Источники: «полоняників».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

400 Струг — те саме, що байдак, одномачтове річкове судно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

401 Источники: «при з’їжджій ізбі та при ратуші». З’їжджа ізба, інакше приказна ізба — урядові установи російських воєвод.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

402 Источники: «Марії Іллівні».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

403 Плевосіятель — поширювач псевдовчення, шкідливих правил і злих наклепів.

404 Пропуск. Источники: «А рада відбулася, гетьмана вибрали, статті руками закріпили і перед святим Євангелієм обіцянку давали і цілували на вічне підданство. Березня в 6 день».

405 Це була чорна рада 22 березня на річці Росаві біля Корсуня. На неї прибули й турецькі посли: візир Магмут та паша Делівер. На раді були 500 правобічних старшин і близько 20 лівобічних, було також з осавулом 11 січовиків. На цій раді П. Дорошенка обрано гетьманом обох боків Дніпра.

406 Два козацькі полки. Полковник Г. Гамалія збирав козаків, щоб іти на Д. Многогрішного, йому послали на поміч полковника Казина з чотирма тисячами козаків. Після того були ще й менші посилки. До Золотоноші пішли полки на чолі з Головаченком. Полтавський, Миргородський і Гадяцький полки перейшли на бік П. Дорошенка. Ще пізніше пішло військо на чолі з І. Канівцем, Носом та Перебийносом (тисяча чоловік) . -

407 Стрієвський був у Д. Многогрішного бунчужним, 1671 р.— наказним переяславським полковником.

408 Рогинці — село неподалік Ромен. На чолі війська Д. Многогрішного стояв полковник Кіяшко. Тут полонено полковника Канівця, загинуло 400 козаків із війська Гамалії.

409 Це вже було після взяття Умані П. Дорошенком. Татар було тисяча, але не кримських, а білгородських: кримські татари в цей час підтримували Суховія й Ханенка. Пізніше сюди прийшло Дорошенкове військо на чолі з А. Дорошенком.

 

 

 

 

 

 

410 Лист піддається сумніву щодо автентичності, має він у собі й неточності самого С. Велична, однак зносини із запорожцями П. Дорошенко мав і з ними листувався. Але на раді в Чортомлику 5 травня 1669 р. запорожці обрали на гетьмана таки П. Суховія.

 

 

 

 

 

 

411 Див. приміт. 409.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

412 До нас дійшло два варіанти інструкції: одна послана на сейм з Петрановським і Тарасенком, а другу послано з Вуяхевичем та Гапоновичем в Острог. Величкові потрапив до рук шматок другого варіанта. Звірено за виданням: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России.— СПб., 1878.— Т. 9.— С. 196—206. Далі подаємо скорочено: Акти. Видано інструкцію 10 травня 1670 р.

 

 

 

413 Подаємо початок пункту, пропущений С. Величком, з якого тут починається документ. Акти: «Скільки не є шкод і переступів от Запорозького війська, государ король і Річ Посполита покладають, щоб те, заради Вічного миру, віддано й покладено у вічну непам’ять і щоб того ніколи не оголошувано і не згадувано. І щоб нам, війську Запорозькому, пообіцяли, щоб усякого чину люди, від найвищого і великого, не виключаючи як із війська Запорозького, так і від духовного чину, шляхетського й купецького, хто не є...»— і далі за текстом. Тут лише шматок інструкції. Спереду бракує сім пунктів. Інструкція, дана Тарасенку й Петрановському, трохи різниться від Величкового тексту, її видано в жовтні 1670 р.

414 Кадук — спадок бездідичний і без заповіту; право на такий спадок.

415 Акти: «члонки», тобто від складу Запорозького війська.

 

 

 

416 Пропуск. Акти: «для того, щоб не було перепон вольностям козацьким, а найбільше щоб міг бути на згадані вічні часи пожаданий твердий мир...»

417 Пропуск. Акти: «і щоб не було в тому козакам ніяких перепон».

 

 

 

 

 

418 Акти: «з усенароддя».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

419 Пропуск. Акти: «також і литовського війська не приводили, особливо в українські міста, що лежать на кордоні, вони мають залишитися вільні».

420 Пропуск у тексті. Акти: «в книгах постанов минулої конфедерації, яких ніколи не бувало й невідомо де взялися...»

421 Акти: «не противлячись судейському указу».

 

 

422 «Інструкція» на цьому не кінчається, вона має ще один, 24 пункт, в якому поставлено вимогу знести згадані два пункти і йдеться про знесення унії — щоб комісари стояли на цьому рішуче.

 

 

 

423 П. Дорошенко не хотів щиро миритися, розуміючи, що між Польщею й Україною існують неперейдені протиріччя. Його переговори були не більше, як дипломатичною акцією. Права, про які виговорював П. Дорошенко, були полякам неприйнятні.

 

 

 

 

 

 

 

 

424 Про це П. Дорошенко думав і раніше. (Див. приміт.405).

 

 

 

 

 

 

425 За вказівкою самого Величка грамота перенесена в належне їй місце — р. IX.

426 Рік не було проставлено помилково. Справа в тому, що в Росії рік тоді починався з 1 вересня, а на Україні — з 1 січня. Ми застерігали ще в коментарі до першого тому цього видання, що С. Величко, як то не дивно, цього не враховував.

427 Див. приміт. 293.

 

 

428 Повстання Степана Разіна було в 1670—1671 рр.

429 Степан Разін. Тут С. Величко переносить оцінку повстання («крамольник») із Пуфендорфа, абзац про Разіна він звідти просто переписав. Власна ж Величкова примітка йде далі.

430 Астрахань було взято 24 червня (за ст. ст.) 1670 р. Разін не брав Казані.

431 С. Разіна скарано публічно 6 червня (за ст. ст.) 1671 р.

432 Це було в 1663 р. Його загін складався з донців і запорожців.

433 Хвалинське море — Каспійське море. На узбережжя Каспію проти Ірану С. Разін ходив у 1668—1669 рр.

434 Персида — Іран.

 

Року від світобуття 7177, а від господнього влюднення 1669. Хоча бачило всевидяче божественне око Суховієве злодіяння і повстале по обидва боки Дніпра велике бідство й розор невинним людям від нього і від його помічників, кримських татар, однак не дало на нього своєї патериці і не допустило йому з невігласами козаками, що пристали до нього з українських міст, бути захопленими татарами і відведеними в криміську неволю. Бо за його гарячим (як вище казав) проханням до Запорозького війська послано було на визвіл його, Суховія, з татарських рук значну частину низового Запорозького війська з двома полковниками Іваном Сірком та Ігнатом Улановським 289, які у міжсвяття Різдва господнього швидко прибули в тогобічну, що від Чигрина, Україну і злучилися з Суховієм. Тоді Нурадин і Калга солтани зі своїми ордами, зневірившись у сподіваній своїй користі від Суховія та його війська, похапали, що могли зарвати, на тамтешній Україні здобичі та ясиру і швидким, невсипущим ходом вислизнули з України, вдень і вночі поспішаючи до Криму, боячись, щоб, бувши з’єднані, Сірко з Улановським і Суховій не вчинили їм у воєнний спосіб якогось лиха. Після відходу орди до Криму зараз і Суховій зі своїми визволителями Сірком та Улановським, бачачи, що тогобічні міста й народ їм не схиляються, листів та універсалів його не слухають і не хочуть мати його за гетьмана, рушив з тогобічної України і поспішив з усім низовим Запорозьким військом до Запорозької Січі 290, а козаки, чи радше сказати — сволота й драпіжці братів своїх, що пристали до нього, Суховія, з обидвох боків на Україні, віддавши хвалу Богові, що звільнив їх від татарських рук понад власну сподіванку, розволоклись у свої домівки. Побачивши таку запорозьку підмогу й порятунок Суховієві, гетьман Дорошенко відразу почав додумуватися, що Суховій не сам через себе вийшов із Січі з військом, домагаючись гетьманства Брюховецького, а потім і його, Дорошенкового, але міг бути виправлений від усього низового війська , бо коли б сам увійшов у таке велике діло, то не міг би піддати своїй волі в допомогу двох таких значних, що їх вище згадано, кримських солтанів з ордами, та й хіба низове Запорозьке військо захотіло б рятувати й допомагати в якійсь нужді та ущемленні, як це учинило йому через Сірка й Улановського. Через те він, Дорошенко, почав відтоді мати в своїм серці взаємну озлобу та ворожість супроти низового Запорозького війська, але про це буде оповіджено далі 292.

А на цьому боці, що від Переяславля, того ж 1669 року були такі події. На Водохрещу прибули з царського міста Москви максаківський ігумен отець Іриней Ширкович та генеральний військовий обозний Брюховецького Петро Забіла, які на раду полковників та іншої цьогобічної старшини від’їхали були ще в минулий 1668 рік до Москви з проханням до великого государя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця, вибачити їм за зраду, яка сталася при Брюховецькому в минулому-таки році 293. Отож ці посланці, максаківський ігумен та генеральний обозний, прибувши на Україну, принесли веселу звістку як полковникам і іншій старшині, так і всьому взагалі цьогобічному українському народові, що пресвітлий великий государ вибачає їм їхню вину і дозволяє постановити на місце Брюховецького іншого гетьмана, кого поміж себе захочуть, бажаючи, щоб нейтраліст Дорошенко не називався гетьманом обох боків Дніпра, тим більше, що він відлучений з тогобічною чигринською Україною і відступлений полякам згаданими Андрусівськими договорами. Після цього зволення й монаршого указу як князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, так і цьогобічні полковники з іншою старшиною та значним військовим товариством з’їхались у Глухові і на третій день березня місяця, учинивши генеральну щодо гетьманства раду, вибрали й постановили на ній собі гетьманом Дем’яна Ігнатовича Многогрішного, який увійшов у милість князеві Ромодановському ще в минулий тисяча шістсот шістдесят восьмий рік, коли той воював Чернігів. А при постановленні гетьманом Многогрішного, із Запорозьким військом і з усім цьогобічним малоросійським народом, були видані на тій-таки глухівській раді від пресвітлого царя і государя Олексія Михайловича такі статті:

 

 

ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ,

дані від великого государя, всеросійського царя Запорозькому війську і всьому народові малоросійському при постановленні Дем’яна Ігнатовича Многогрішного, гетьмана 294.

 

Літа 7177 295, лютого 12 дня.

Від Різдва Христового 1669 року.

 

Великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержець,

указав бояринові й воєводі, білогородському наміснику Григорію Григоровичу Ромодановському, та стольнику, полковнику й наміснику серпухівському Артамону Сергійовичу Матвієву, та дякові Григорію Богданову їхати в його, великого государя, черкаські міста Малої Росії, у Запорозьке військо цього боку Дніпра й ударував, велів учинити в Глухові раду, а на раді звелів бути преосвященному архієпископові чернігівському й новгородському Лазареві Барановичу, обозному, суддям, осаулам, полковникам і всій старшині та козакам і за їхнім правом звелів їм обрати гетьмана, кого вони поміж себе облюбують. А як виберуть гетьмана, то великий государ, його царська пресвітла величність, звелів прочитати в народі статті, які були дані за указом його царської пресвітлої величності колишньому гетьманові Богданові Хмельницькому і всьому Запорозькому війську, на яких, статтях, були під високою рукою його царської пресвітлої величності колишній гетьман Богдан Хмельницький і все Запорозьке військо. А інші статті указав великий государ, його царська пресвітла величність, учинити за їхнім чолобиттям нині знову на потвердження Запорозькому війську, щоб надалі не було такої зради, чвар і розлиття християнської крові, як учинилося від зрадника від Івашки Виговського, від Юрашки Хмельницького 296 та інших однодумців. А як вони оберуть гетьмана, то їм із тим новообраним гетьманом учинити віру за непорочною євангельською господньою заповіддю і хрест цілувати на вічне й вірне підданство йому, великому государю царю і великому князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцю, його царській пресвітлій величності і його государським дітям, великому государю, благовірному царевичу та великому князеві Олексієві Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії , і великому государю, благовірному царевичу та великому князю Симеону Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю, благовірному царевичу і великому князеві Івану Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, та їхнім государським наслідникам і бути їм у нього, великого государя, його царської пресвітлої величності, і його государських наслідників у вічному підданстві невідступно за давнішими правами й вольностями, за колишніми його, великого государя, його царської пресвітлої величності, жалуваними грамотами, які було дано колишньому гетьманові Богданові Хмельницькому та іншим гетьманам і всьому Запорозькому війську.

 

 

Бояринове постановлення за царським указом з гетьманом і з Запорозьким військом

І в теперішньому 7177 році 298, березня в 3-й день, за указом великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, боярин і воєвода, білогородський намісник князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами учинили у Глухові раду і говорили на раді указ великого государя, його царської пресвітлої величності, гетьманові, обозному, судді, всій старшині і Запорозькому війську. Присилали вони до великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержця, до його царської пресвітлої величності, як від духовних, так і від усього війська, старшини й черні, бити чолом за свої провини ігумена максаківського монастиря Ієремію Ширковича та генерального обозного Петра Забілу з товаришами про те, що вони, забувши страх божий і свою присягу великому государеві, його царській пресвітлій величності, послухали зрадника Івашку Брюховецького і, боячись від нього смертних забійств, зрадили, а тепер, пізнавши свою зраду, принесли свою вину йому, великому государю, його царській пресвітлій величності, й били чолом. А надалі обіцяли не нахилятися ні до якої замани, розруху і на будь-які посварні слова, а міцно й нерушно стояти при своїй обіцянці та в правді. І великий государ, його царська пресвітла величність, всемилосердний християнський государ, як приймає тих, що каються, господь Бог, так і він, государ милосердний, з огляду на прохання за них своїх государських шляхетних дітей, шляхетного великого государя царевича і великого князя Олексія Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії, шляхетного великого государя царевича і великого князя Феодора Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії, шляхетного великого государя царевича і великого князя Симеона Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії, і шляхетного великого государя царевича і великого князя Іоанна Олексійовича, всієї Великої, Малої і Білої Росії, архієреїв і богомольців своїх світових — найсвятішого світового Паїсія, папи й патріарха великого міста Александри і судді світового; Іоасафа 299, патріарха московського всієї Росії; богомольця ж свого, а вашого старанного пастора, архієпископа чернігівського й новгородського Лазаря Барановича, заради його слізного прохання, великий государ, як батько милосердний, входячи в милість над ними, звелів віддати їм їхні вини, зволив пустити їх у вічне забуття та зволив прийняти їх до колишнього свого, царської величності, государського милосердя. А коли б надалі, забувши страх божий і превелику й невимовну милість великого государя, його царської пресвітлої величності, вони б стали приставати до якоїсь зради і вірити в неї, також до марнотних і посварних слів та листів, то великий государ, його царська пресвітла величність, більше того не терпітиме, а, просячи у всемогутнього Бога милості й допомоги Пречистої Богородиці і взявши святий, животворящий хрест та звідомивши про всі свої государські милосердні до них справи всемогутнього Бога, стане сам, своєю государською особою приводити їх у підданство та гамувати свавільних, скільки подасть допомоги всемогутній господь Бог. І про цю государську милість, і про наказ великого государя, його царської пресвітлої величності, зволив і указав сказати сам зі своїх вуст до ігумена максаківського монастиря Ширкевича Ієремії та генерального обозного Петра Забіли, до гетьмана, й до старшини, і до війська, а також до преосвященного чернігівського й новгородського архієпископа Лазаря Барановича.

Ще обозному, суддям, осаулам, полковникам і всій старшині, козакам та міщанам говорено:

 

 

Про вибрання гетьмана

Указав великий государ, його царська пресвітла величність, вибрати за їхніми правами й вольностями, кого вони облюбують. І обозний, і судді 300, і полковники, і вся старшина та чернь вибрали за своїми правами та вольностями гетьмана Дем’яна Ігнатова 301, а як обрали гетьмана, то боярин і воєвода, білогородський намісник князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами вичитали й укріпили на раді колишні статті, які дано в минулому 162 році 302 колишньому гетьманові Богдану Хмельницькому і всьому Запорозькому війську, а над колишні статті й нові статті, які постановлено на багатьох радах, і ті, що їх тепер за указом великого государя знову додано. А на тих статтях гетьман Дем’ян Ігнатов, і обозний, і військові судді 303, і полковники, і вся старшина, і козаки, які були на раді, учинили віру за святою євангельською заповіддю на вічне підданство великому государю царю і великому князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцю, і його государським наслідникам, щоб бути їм невідступно під їхньою государською самодержавною рукою.

 

А на раді були і до статей руки приклали

Преосвященний чернігівський і новгородський архієпископ Лазар Баранович.

Ігумен максаківського монастиря Ієремій Ширкевич 304.

Гетьман Дем’ян Ігнатов.

Обозний Петр Михайлов син Забіла 305.

Судді: Іван Самойлов, Іван Домонтов 306.

Осаули: Матвей Микитин син Квінтовка 307, Павел Грибович.

Писар генеральний Карп Іванов Мокрієв 308.

Бунчужний Лукаш Зборовський.

Хоружий військовий Василь Свириденко.

Писар гарматний військовий Никифор Александров.

 

ПОЛКОВНИКИ

Ніжинський Филип Іванов син Уманець 309.

Стародубський Петр Іванов син Рославченко 310.

Переяславський Іван Єфименко, наказний.

Київський Константин Солонина 311.

Кошовий піхотного полку Афанасій Савенко.

Прилуцький наказний полковник Яков Трофимов 312 і осаул полковий.

Комонний 313 полковник Михайло Кіяшко.

Піхотний полковник Іван Бирло 314.

 

РОТМІСТРИ

Офонасій Іванов, Андрій Нестеров, Петр Ворошилов 315. Капітан Александер Станіславич.

 

СУДДІ ПОЛКОВІ

Ніжинський Федор Завадцький.

Переяславський Юря Миколаєв.

 

ОБОЗНІ ПОЛКОВІ

Ніжинський Матвей Матвієв 316.

Стародубський Гаврило Дащенко.

Київський Яков Іванов.

 

ОСАУЛИ ПОЛКОВІ

Ніжинський Ігнат Парпура.

Стародубський Василев Юрев, Дмитрей Турченко 317.

Київський Трофим Яковлев, Самойло Трисановський 318, Іван Тихий, Николай, осаул, Гаврило, осаул.

Стародубський Василей Лапа.

 

ОТАМАНИ

Чернігівський Станіслав Кохановськой.

Стародубський Тимофей Алексієв.

 

ПІДПИСКИ 319 ВІЙСЬКОВОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ

Петр Доментов, Іван Биховець 320, Ярема Яремов, Сергій Андрієв, Семен Олифіренко, Андрей Тихонов.

 

ПОЛКОВІ ПИСАРІ

Ніжинський Павел Михайлов 321.

Стародубський Іван Воробей 322.

Переяславський Михайло Бурижецький 323.

Київський Андрей Василев.

 

ПОЛКОВІ ХОРУЖІ

Ніжинський Роман Сергієв.

Стародубський Василь Валкевич 324.

Київський Михайло Майлов 325.

Пішого полку Тимофей Іванов, Прокофей Чмеренко 326, Ігнатій Путин, Павел Кричевський 327, Ян Ворона, поручник Ян Онбрихт 328.

 

СОТНИКИ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛКУ

Василей Бурковський; білоусівський — Павел Товстоліс; любецький — Сава Внучко; сибержеський — Филон Саваєцький 329; слабинський — Агей Іванов; сосницький — Андрей Тишенко 330; столянський — Филип Марченко; синявський — Василей Марченко; киселівський — Герман Михайлов; волинський — Василей Олешков 331; понурницький — Федор Туненко 332.

 

СОТНИКИ НІЖИНСЬКОГО ПОЛКУ

Константій Іванов; батуринський — Григорей Карпенко 333; Хорошого Озера 334 — Кондратей Іванов; борзненський — Григорей Проскуренко; шаповалівський — Павел Павлов 335; новомлинський — Іван Євтушенко 336; коропський — Тесько Химин 337; рожественський — Степан Нестеренко; глухівський — Ясько Жураховський 338; кролевецький — Василей Яценко 339; воронезький — Сава Проколов 340; конотопський — Лесько Лисенко; івангородський — Теодор Малащенко 341.

 

СОТНИКИ СТАРОДУБСЬКОГО ПОЛКУ

Стародубський — Павел Хромієнков 342; почепський — Овдій Рославченко; погарський — Гаврило Єремієнко 343; новгородський — Захар Степанов 344; шептаківський — Василей Ісаєнко; малинський — Андрій Есматовський 345; тапальський — Іван Рубченко 346.

 

СОТНИКИ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ

Панько Кулун 347, Григорей Воложшин 348, Іван Щербина.

 

СОТНИКИ КИЇВСЬКОГО ПОЛКУ

Київський — Григорій Алифиров 349; козелецький — Гаврило Карпов; остерський — Максим Степанов; бобровицький — Анисим Коробка; головенський — Іван Кононов; муравенський — Яков Василев.

 

СОТНИКИ ПІШОГО ПОЛКУ

Тесько Кирилов 350, Данило Гаврилов.

 

СОТНИКИ ПРИЛУЦЬКОГО ПОЛКУ

Семен Семенов 351, Капран Криштоф Ротоханський 352.

 

НІЖИНСЬКІ МІЩАНИ

Війт Александер Цукорвський 353; бурмістр Яков Жданов 354, писар Филип Константинов 355, Гаврило Тимошев 356.

 

ЧЕРНІГІВСЬКІ МІЩАНИ

Війт Григорей Яхимов 357, райця Роман Остапов, Павел Филимонов, Теодор Михайлов.

 

ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ МІЩАНИ

Райця Іван Щербина, писар Михайло Буржецький, Трофим Коцар, Петро міщанин.

 

СТАРОДУБСЬКІ

Війт Костянтин Ларіонов, бурмістр Сергій Потапов, Борис Карпов, райця Іван Низовець, Парфен Антонов, писар Василей Барнацький.

 

НОВГОРОДКА-СІВЕРСЬКОГО

Війт Никифор Пожарський, писар Трофим Якимов, Алексій Андрієв син Карач, Давид Машковець.

 

ПОГАРЦІ

Війт Костянтин Іванов, бурмістр Григорей Кропива, райця Ігнатій Трофимов, райця Семен Климов, Ларіон Богданський 358.

 

ПОЧЕПСЬКІ

Війт Іван Іванов.

 

ГЛУХІВСЬКІ

Війт Стефан Киряков 359, Стефан Филонов, Тедось Менський, бурмістр 360.

 

КОРОПСЬКІ

Війт Адам Русанов, Андрей Ємець.

 

КРОЛЕВЕЦЬКІ

Війт Остафей Лук’янов, бурмістр Іван Никифор, Григорій Романенко.

 

 

Стаття й постановлення у Глухові

 

1

Били чолом великому государю, царській пресвітлій величності, гетьман і все військо цього боку Дніпра, щоб великий государ ударував, звелів віддати їм їхні вини, і надалі щоб не було згадувано про ті вини та щоб зволив великий государ тримати їх у своєму государському милостивому ударуванні й нагляді. І великий государ, його царська пресвітла величність, государ християнський, милостиво ударовує гетьмана, вини їхні милосердно прощає і відпускає, і надалі їм ті їхні вини не згадуватимуться, а їм під ним361 за своєю обіцянкою служити вірно його царській пресвітлій величності і його государським наслідникам, та залишити всілякі хитання, й надалі не схилятися ні до яких заман, а бути під його, великого государя, самодержавною високою рукою у вічному підданстві невідступно без будь-якої зради.

 

2

Про права та вольності.

Милості у великого государя просять, щоб бути їм при колишніх своїх правах та вольностях, чим ударований був давніший гетьман Богдан Хмельницький, і щоб їм усе було потверджено.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував гетьмана і все військо цього боку Дніпра правами й вольностями за колишнім їхнім правом, і їхні права та вольності ні в чому не порушуватимуться.

 

3

Про українські прибутки і про воєвод, що мають бути в Україні для оборони.

Гетьман Богдан Хмельницький постановив у колишніх статтях, щоб воєводам царської величності бути з ратними людьми в Переяславлі, Ніжині, Чернігові 362, і хай би нині його царська величність не вказував бути воєводам і ратним людям у малоросійських містах, оскільки від них були численні сварки й докуки, від того й війна почалася. А які прибутки довелося б узяти на нього, великого государя, в казну, то збирання того покласти на гетьмана, а гетьман приставить на те вірних людей, а вчинить ті збори, коли Україна прийде в першопочаткове становище363.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути в малоросійських містах воєводам і ратним людям для оборони від ворогів і щоб надалі не було ні від кого в малоросійських містах ніякого хитання та зради. І вказав бути воєводам та ратним людям в містах по колишніх статтях, а нині знову потвердити в статтях, а воєводам бути в Києві, в Переяславлі, в Ніжині, в Чернігові та в Острі, а їхні права та вольності, та суди, та всілякі справи знати не вказав [...] 364 мати начальство над ратними людьми, яких прислано на оборону в усякому уладженні. А коли б хто з жителів усілякого чину городів і міст чи сіл та деревень був ображений від ратних людей, хай б’ють чолом великому государю і приносять чолобитні воєводам, і воєводи, за указом великого государя, його царської пресвітлої величності, судитимуть тих ратних людей. І при тих-то судах указав бути у кожному місті, де будуть воєводи, для повної правди і швидкої розправи значним, добрим і розумним людям із малоросійських жителів, щоб були при тих судах разом з воєводами і судили, а за судом і за позовом чинили указ, як визначає те указ великого государя, його царської пресвітлої величності. А про побори вказав, щоб були в малоросійських містах як звичайно, так, як написано в статтях гетьмана Богдана Хмельницького.

І гетьман, і вся старшина, і козаки, й міщани постановили бути так цій статті.

 

4

Про казну; що має бути плата реєстровому війську.

Щоб за колишніми постановленими статтями Богдана Хмельницького реєстровому війську, що буде на службі царської величності, було милостиве ударування й заплата з казни його царської пресвітлої величності.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав говорити на раді про реєстрове військо, скільки їх, військових козаків, тисяч є на цьому боці Дніпра. А що в тій їхній статті написано: військова заплата з його, царської пресвітлої величності, казни, то того немає в статтях Богдана Хмельницького, а є, щоб бути поборам, де треба, збирати у скарб царської пресвітлої величності, а з того скарбу давати на військо за реєстром, кому що постановлено в тих статтях.

І гетьман, і вся старшина, і козаки приговорили на цій раді: гетьманові — тисяча золотих червонних на рік; обозному й військовому писареві по 1000 польських золотих, [...] 365, на хоружого сотницького 30 золотих, на бунчужного гетьманського 100 золотих, на полковників по 100 єфимків , на осаулів полкових по 200 золотих, на сотників по 100 золотих; реєстровим козакам бути тридцяти тисячам чоловік, і давати на людину по 30 польських золотих, а скільки в якому полку буде козаків, учинити тому реєстр. А бути козакам реєстровими, а в реєстрі писати тих, хто стародавні козаки і довго служили службу, а коли старих козаків у полках не стане до 30 тисяч, то в те число приймати в козаки міщанських і селянських дітей 367. На військо Запорозьке, на тридцять тисяч, бути поборам з усіляких маєтностей без вибору, чий хто не є, окрім монастирів. І з тих зборів давати ударування великого государя гетьманові з начальними людьми і козакам за колишніми утвердженими статтями; а не буде тих зборів, щоб повністю покрити потреби гетьмана, начальних людей і козаків, згідно визначення, то ті побори розділяти за збором, скільки того збору буде. А в кого з полковників та начальних людей є маєтності і на ті їхні маєтності дані жалувані грамоти великого государя, то тих підданих полковників і всіляких начальних людей, за якими є маєтності, судити їм же, і приймати повні приноси в них, і сіно та дрова їм готувати, і однаково збирати з них побори й жалування козакам. А щодо архієпископських [...] 3б8 підданих, то до податків на військо їм діла нема. Відтепер в архієпископські і в монастирські вотчини наново нікого не приймати, бути старим, і завести на них книги, скільки за архієпископом і за монастирем у їхніх вотчинах мужиків, а з мужиків до реєстру в козаки не писати й не приймати. А з протопопських та попівських маєтностей побори на козаків знімати так само, як і з козацьких маєтностей; також з міст і зі всіляких прибутків, як господь Бог заспокоїть чвари і прийдуть до своїх колишніх гараздів. А які городи, міста, села, деревні до решти попалені й розорені, то мати їм щодо тих поборів пільги. І через те розорення покладено пільги:

Воля містам розореним Переяславлю, Ніжину, Любичу, Воронежу, Кролевцю та іншим містам, які також розорені, пільга на дев’ять років369, Чернігову й Остру на сім років: містам, містечкам та селам — на три літа.

 

5

Про послані грамоти в усі полки, що обнадіюють ласкою.

Коли царська пресвітла величність ударував, звелів віддати їм їхні вини і вдарувати їх вольностями проти статей Богдана Хмельницького, тоді б царська пресвітла величність зволив послати свої, царської величності, обнадійні грамоти до всіх полків, щоб вони були надійні й непорушні на його, царської пресвітлої величності, вдарування.

Великий государ цар, його царська пресвітла величність, указав послати за їхнім чолобиттям у всі полки свої, царської величності, обнадійні грамоти до всіх полків. І за цим указом великого государя послано в усі полки цього боку Дніпра його, великого государя, милостиві обнадійні грамоти через тих-таки посланців: їхнього обозного Петра Забілу з товаришами.

 

6

Про честь, надані маєтності та млини.

Як досі були заслужені вдарованою дворянською честю, то щоб вони при тому ж чині й честі перебували, а які заслужать потім, то гетьман і старшина почнуть бити про них чолом; і щоб царська пресвітла величність і тих зволив ударувати дворянською честю. А кому гетьман і старшина дадуть за послугу млин чи деревню, дадуть свій універсал і почнуть бити чолом царській пресвітлій величності, то щоб царська величність ударував на ті маєтності свої, царської величності, грамоти.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував їх за їхнім же чолобиттям.

 

7

Про віддання Києва полякам.

Щоб міста Києва полякам не віддавати, бо вони постановили на сеймі: всі православні церкви віддати на римські костели, а чудотворні мощі преподобних отців хочуть розвезти в Польщу в різні місця, і від того у них на Україні немалий заколот 370.

Великий государ, його царська пресвітла величність, звелів сказати: в постановленому Андрусівському договорі домовлено було, на який строк віддати Київ, і те їм самим відомо, а нині за певними численними причинами з польського боку віддачі Києва на той строк до з’їзду великих й повноважних послів та комісарів не буде. А який договір вчинять про Київ з послами й комісарами, їм звістять їхні посланці, а їхнім посланцям указав великий государ бути на з’їзді з великими повноважними послами. А як бути і в яких справах, то про те нижче йде особлива стаття.

А що їхні посланці, бувши на Москві, письмово оголосили про уярмлення благочестивої віри і святих божих церков і що за недоглядом начебто великих і повноважних послів нічого в статтях не покладено про божі церкви, то свідчимо: в Андрусівських договірних статтях постановлено й закріплено — руським людям усякого чину, які через ті договори лишаються в містах на боці королівської величності, можна вільно вживати віру грецького закону без усякого утруднення у відправленні божої служби. Тож коли закріплено утвердження грецької віри, то й церквам божим є воля у відправленні служби, церква божа завжди-бо стоїть вірою, бо церква є не що інше, як створений нашими душами дім; і їм би надалі роздивлятися старанно в усіляких справах і мудро розмірковувати, а недоумних укріплювати. Коли ж буде і є певне ущемлення божим церквам у Короні Польській і Князівстві Литовському, то великий государ, його царська величність, укаже великим і повноважним послам говорити на з’їзді про те ущемлення супроти Андрусівських договірних статей комісарам, а про що домовляться, стане потім їм відомо через їхніх посланців, які будуть на з’їзді.

Тільки ті справи належать тому бокові Дніпра, а не є ваші,— вони самі захотіли бути відлучені від царської пресвітлої величності і самі стали під рукою королівської величності ще раніше з’їздів і Андрусівських договорів371, і в Андрусові договір учинений уже після їхнього відлучення.

Віддання Києва кладеться на царську волю

І гетьман, і вся старшина, й козаки поклали віддати Київ на волю великого государя, його царської пресвітлої величності.

А коли вирішено буде на з’їзді віддати Київ, то щоб великий государ звелів утвердити на з’їзді, аби не гонили благочестивої віри, хоч той бік і відлучився; і буде на волі їхній, можливо, царська пресвітла величність учинить митрополію і в Переяславлі 372, як і раніше було. Архієпископ Лазар Баранович казав, щоб учинити в Чернігові,— Чернігів старіший Переяславля і князівство стародавніше.

 

8

Схоронення козацьких, дворів, і щоб не брано в козаків підвід.

Щоб посли, й посланці, й гінці царської пресвітлої величності не зупинялись у козацьких дворах і насильно не брали у сотників, отаманів і військових товаришів підвід. А щоб надалі відводила їм двори і давала підводи городова старшина, а самі вони, щоб по полях і дворах підвід не брали, в кого ж що візьмуть у підводи, то щоб відпускали назад.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути виборному для своїх государських справ, кого гетьман, і старшина, і все військо цього боку Дніпра виберуть, і жити вказав йому великий государ у Москві порічно, на особливому уладнаному дворі, і при ньому — п’ять чи шість чоловік. Щоб гетьман писав до виборного про справи й про образи на воєвод і ратних людей чи про інші які справи, що є в малоросійських містах; виборний приноситиме ті листи приказним людям, приказні ж люди стануть доносити до великого государя.

А з Києва, і від гетьмана, і з інших міст, де будуть воєводи, посилати посланців на Москву до виборного в Путивль своїми підводами, з Путивля послані вони будуть на Москву до двору, де буде двір, щоб надалі від нього, великого государя, до гетьмана посланці часто не посилалися 373. Також і гетьманові до великого государя посилати нечасто, а посилати в найпотрібніших справах, а коли з Москви когось буде послано від великого государя для великих справ, то тому посланому давати по 20 підвід з провідниками, а гінцям давати по 3 підводи, через те що в козаків і в малоросійських міщан багато підвід у містах гублять, від чого чиняться їм великі збитки. Посланцям бути по три чи чотири на рік для найпотрібніших справ, і щоб при тих посланцях челяді було по два чи три чоловіка, а більше не посилати.

 

9

Як багато послів і скільки на рік при собі мають брати людей, їдучи на Москву.

Гетьман і вся старшина Запорозького війська б’ють чолом великому государю, щоб посилати всілякі листи до Москви своїми гінцями, коли будуть якісь звістки, а не в Путивль до воєвод, посланцеві ж бути самотріть374. А про посланців, коли військо Запорозьке посилатиме про свої образи до його царської пресвітлої величності, то не так собі, а як буде слушна справа. Коли три особи значні будуть, то по три чоловіки мати з собою людей, а посли будуть нечасті, хіба два чи три. Щодо виборного, який має жити в Москві, то про те, розібравшись у своїх справах, почнуть бити чолом потім.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути за їхнім чолобиттям. А підводи давати в містах по три підводи чоловіку, а челяді їхній — по дві чоловіку 375.

 

10

Про підводи, у який спосіб їм має бути плата.

А про ті підводи указав говорити гетьманові великий государ, щоб учинити у містах пошту, і хто б на ту пошту найнявся з черкаських пожильців, платити йому за домовленістю. А на ту домовленість платити навпіл: одну половину з поборів малоросійських міст, а другу великий государ накаже дати зі своєї, великого государя, казни, з путивльських чи львівських прибутків 376, проти договорів, щоб допомогти в тих підводах. А посланим від царської пресвітлої величності самим на дворах не ставати і підвід не брати, а брати підводи за їхнім чолобиттям.

Гетьман і вся старшина казали, що почнуть шукати на те охітників, а як відшукають, то про те потім буде сповіщено великому государеві, його царській пресвітлій величності.

 

11

Про вибрання гетьмана після гетьманової смерті.

Били чолом великому государю, його царській пресвітлій величності, що коли за божим зволенням трапиться гетьманові смерть чи що інше, то щоб великий государ ударував, велів їм обирати гетьмана, за їхнім правом, і щоб зі свого государського милосердя вдарував, велів дати гетьманові у військо військові клейноди: прапор, булаву, печатку, литаври.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував, велів бути за їхнім чолобиттям, а прислані клейноди: прапор, булаву, печатку, литаври — тримати у збереженні, а коли що загубиться, то замість того буде прислано від царської величності.

 

12

Про присланих, коли трапиться бути, листів від сторонніх держав на Москву.

Щоб звелено було їм приймати від навколишніх государів всілякі присильні листи і читати, а прочитавши, відсилати до великого государя, а від себе їм до них писати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав відмовити в тій статті гетьману і всьому війську, тому що давнішому гетьману Богданові Хмельницькому та іншим гетьманам, хоч вони були гетьманами обох боків, не велено було ні з якими государями чинити спілкування, бо від того в малоросійських містах чиниться великий розлад 377.

 

13

Про козацькі будинки і про збіглих московських людей.

Коли військо царської пресвітлої величності піде проти ворога, то щоб вони в українних містах в козацьких дворах не ставали, а ставали в міщан, і щоб вольностей козацьких не віднімали, і мужи, ками та зрадниками їх не називали, і в провідники їх не забирали, також і росіян, які давно зайшли на Україну, не забирали на Москву. Бо і від того був на Україні великий заколот, що з України вибирали драгунів та збіглих людей за багато літ, і вони на те сподівалися, що то чинилося не за указом великого государя, його царської пресвітлої величності.

Великий государ, його царська пресвітла величність, не вказав ратним людям ставати в козацьких дворах, а надалі ставати їм у міщан і в мужиків, а хто вольності їхні почне відбирати, називати козаків зрадниками й мужиками, то тих царська пресвітла величність указав карати після слідства. А щодо втікачів з малоросійських міст, служивих людей і селян, які не захотіли служити великому государеві, його царській пресвітлій величності, а люди боярські і селяни щось украли, вчинили вбивство чи розбій, чи що інше вкрали, чи не хотіли дати оброку та втекли за сваволю в його, великого государя, черкаські міста, то тих утікачів, всіляких чинів людей, не приймати, і в себе не тримати, і тих утікачів висилати з малоросійських міст без найменшої затримки. Бо від утікачів починаються посвари і від того буває великий заколот, а це укріплено й душами вашими утверджено на попередніх радах у договірних статтях, щоб тих утікачів не приймати, а котрі з’являться, то тих віддавати.

І гетьман, і вся старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

14

Про збіглих малоросійських людей з Москви в малоросійські міста.

Всіляких чинів жителям малоросійських міст, яких до нинішньої війни піймали в полон ратні люди Московської держави, бути на боці царської пресвітлої величності. А коли хто піде сам у малоросійські міста до своїх родичів чи, хто де жив, у колишні свої міста, не вчинивши ніякого злодійства, то тим жити в своїх містах, як і колись, де хто жив, а коли втече, щось укравши, то тих віддавати.

Великий государ ударував: велів бути цій статті за їхнім чолобиттям.

 

15

Про те, що воєводи перед тим забороняли купувати в міщан помістя і з ними вінчатися.

Досі воєводи не веліли козакам брати за себе у міщан дочок і купувати в них землю та будинки, а раніше такого звичаю не було. Тож б’ють чолом, щоб були збережені вони при колишніх своїх вольностях.

Великий государ, його царська пресвітла величність, велів за цим чолобиттям, що як будуть воєводи на волі з полону378, накаже давати з ними очну ставку, а коли виявиться з очних ставок, які воєводи чинили ті закази і коли те докажеться, то за те вони будуть великим государем жорстоко покарані.

 

16

Про віддання забраних через князя Ромодановського церковних речей.

Б’ють чолом царській величності про віддання в теперішній час забраних полком боярина й воєводи князя Григорія Григоровича Ромодановського з товаришами дзвонів, риз, начиння, книг, образів і всілякого срібла, щоб, розшукавши, було те віддано, що в кого є, а вони про те знають.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав за тим чолобиттям відшуковувати в Путивлі, в Севську, в Брянську і в інших містах те церковне начиння, а що відшукається, то те віддавати навзаєм, і гетьманові відшуковувати й віддавати всіляке церковне начиння, що взяте з міст його царської величності.

 

17

Коли б його царська пресвітла величність мав чинити комісію з будь-яким монархом, то там повинні бути й козаки.

Коли в царської величності учиниться комісія з будь-якими государями, чи королівською величністю, чи з кримським ханом і тут згадувалося б про Запорозьке військо, то щоб царська величність ударував, дозволив бути при своїх, царської величності, комісарах, висланим від них, тому що на першій комісії 379 їхніх осіб не було, і Запорозьке військо було від того в немалій тузі.

За указом великого государя, його царської пресвітлої величності, коли будуть послані на з’їзд великі й повноважні посли говорити про вічний мир, то на той з’їзд великий государ указав бути з великими й повноважними послами й комісарами їхнім посланцям, тільки хай гетьман і все військо обвістять на раді про тих посланців, кого вони на ту справу виберуть на з’їзд, хто саме і для якої справи посилається, і щоб посланцям їхнім на з’їздах не сідати з послами й комісарами, аби від того не пішла більша сварка, а коли будуть якісь розмови, що стосуватимуться справ малоросійських міст, то тоді їх, посланців, буде покликано до послів царської величності і про ті справи буде оголошено. А як посли царської величності й комісари Корони Польської та Князівства Литовського покличуть, то тим посланцям після того приходити і говорити про утвердження благочестивої віри, про божі церкви та про інші свої справи, тільки без усіляких сварок, а в тихій і в слушній розмові.

І гетьман, і вся старшина, і козаки постановили: бути посланцями на польський посольський з’їзд обох боків, царської пресвітлої величності й Корони Польської та Князівства Литовського, до послів та комісарів Федору Завадцькому, судді Ніжинського полку, Лаврентію Борозні, Леонтію Артемовичу Полуботку, Єремії Єремієву 380, а на з’їзді сидіти їм при польських послах тому, що царська величність ударував їх за службу дворянською честю. Та й ще раніше, коли вони служили польському королю, то їм також давано за служби шляхетство, а на те в них є королівські привілеї, хто ж заслужив шляхетство, той за їхнім правом сидіти може. Раніше їхні козацькі посли бували як у короля, так і на сеймах, а бувши на сеймах, вони сиділи як рівні, як повітові посли. Та й нині прислано до Дорошенка посланців від Річі Посполитої, щоб їхні посланці прибули на елекцію для королівського обирання, а коли посланців на елекцію кличуть, то їм дадуть і місце сидіти, а стояти ніколи вони не будуть, хіба що їм не сидіти, а стояти за честь свою, і в тому не уступати, бо чи ж вони не гідні великому государеві, його царській пресвітлій величності,— хай буде в тому воля государська. А на комісіях їхнім посланцям не можна не бути, від того й Брюховецький, хочучи зрадити, зривав їх і казав, начебто на комісії вчинено договір такий, щоб козаків побити і звести, а решту віддати королю. А потім, незабаром після комісії, оголошено було з Польщі в малоросійських містах листи зі статтями, і в тих статтях написано: царська величність віддав їх польському королеві, щоб вони королю піддалися, не надчікуючи віддачі, а коли не піддадуться, то бути їм, як віддадуть їх, у вічній неволі. А коли б на тій комісії при договорах були їхні посланці і ті договори чули, то від тих посланців старшина, й козаки, й чернь знала б про все, вони тим посварам не вірили б, і в них не було б чвар та зради.

 

18

Раніше гетьмани спілкувалися з польским королем, з кримським ханом та з іншими державами, то щоб і нині мати змогу спілкуватися про всілякі справи, що належать до малоросійських міст.

Великий государ, його царська пресвітла величність, не указав тримати спілкування ні з яким государем, а коли трапляться якісь справи, про що треба писати, то щоб писали до великого государя, його царської пресвітлої величності, а царська величність збереже гетьмана й все військо в усякому своєму государському милосерді і звелить писати про їхні справи до государів, а щодо справ, про які буде писано, за указом царської величності буде надіслано до них же листи.

 

19

Про гетьманські посварні зачини в Україні.

А коли надалі якийсь гетьман, забувши страх божий і превелику та невимовну до себе милість великого государя, почне чинити в малоросійських містах якісь посвари, так як учинив це їм Івашко Брюховецький, того поміж себе остерігатися і вивідувати та писати про те до великого государя, а тим гетьманським посварам не вірити.

Гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

20

Про зміну гетьмана за його переступ.

А як учинить гетьман якийсь переступ, окрім зради, то його без указу великого государя, його царської пресвітлої величності, не змінювати, а вкаже великий государ провести слідство, і після слідства чинити указ за їхнім правом.

І гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

21

Про воєвод і ратних московських людей, побраних в Україні через зраду Брюховецького і відданих у Чигрин до гетьмана Дорошенка, щоб були розшукані, оскільки малоросійські полонені відпущені з Москви на Україну.

Великий государ, його царська пресвітла величність, звелів сказати: воєводи й ратні люди, які за указом його царської величності були в малоросійських містах і через зраду Івашка Брюховецького відведені в Чигрин (а учинилося це через їхню, всіх старшин, необережність, що поступилися йому вчинити ту зраду), так про тих воєвод і ратних людей вказав їм великий государ одписати від себе Дорошенку, щоб ті воєводи й ратні люди були звільнені й відпущені до великого государя, бо за указом великого государя звільнено й відпущено було більше п’ятсот чоловік, яких було взято в малоросійських містах.

І гетьман, і старшина, й козаки били чолом на милість великого государя і постановили — писатиме до Дорошенка архієпископ чернігівський та новгородський Лазар Баранович, і гетьман, і старшина, й козаки.

 

22

Про малоросійські посвари, коли б виникли від когось.

А коли в малоросійських містах почнуть чинитися якісь посвари від будь-кого із жителів, то гетьману і старшині стежити за тим, і остерігати суворо, і про те писати до великого государя, до його царської пресвітлої величності. А тих людей, від кого зчиняться якісь посвари в малоросійських містах, гамувати й карати, також карати смертю за правами і як про те постановлено на попередніх радах.

І гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

23

Про постановлення охотницького тисячного полку для примирення легковажних будників та винокурів 381, що свавільно називаються козаками, безчестять старих козаків і творять в Україні всілякі посвари й образи.

Відомо стало великому государеві, його царській пресвітлій величності, що всілякі чвари, пролиття невинної крові і відведення до бусурман були від свавільних людей, які, забувши страх божий і свою обіцянку, зачинають усілякі посварні й заколотні слова, і від того постають великі біди. Мужики, будники, винокури, залишивши свої землеробські роботи, називаються козаками, і від того чиняться великі біди й розорення, чиниться також безчестя й справжнім козакам. То для того поставити полковника з малоросійських міст, і при ньому щоб була тисяча чоловік реєстрових козаків. А коли буде від кого хитання та зрада, то йому, полковникові, тих свавільних гамувати за своїм правом, як їхні права те визначають. І тому полковникові, й тисячі чоловік давати за договором на рік, і щоб вони були на влаштованому місці, де годиться, і щоб були на всі полки цього боку Дніпра 382.

І гетьман, і вся старшина, й козаки постановили бути так цій статті.

 

24

Щоб малоросіяни таємно не возили у Велику Росію і не продавали вина й тютюну, й не чинили тим уйми у зборі казни царської величності по кабаках, а умовлялися на те вільно.

Жителі малоросійських міст приїздять у Московську державу і привозять в околичні міста вино й тютюн та продають усіляким людям для своєї користі, а від цього порушується й не добирається кабацький збір 383. То щоб учинити міцний заказ під загрозою жорстокої кари, щоб жителі малоросійських міст, усіляких чинів люди, зовсім не привозили вина й тютюну до Москви, в околичні міста та в уїзди і не продавали та не чинили тим утрат казні великого государя, його царській пресвітлій величності. А в порубіжні міста за договором, коли буде потрібно, привозити на кабаки вільно.

Гетьман і старшина казали на цю статтю, вислухавши, що про те буде розіслано універсали в усі міста, а коли малоросійських жителів буде піймано з вином і тютюном у великоросійських містах, то тих із вином і тютюном відсилати, а коли прийде хто з цим удруге, то забирати в них на великого государя без відшкодування.

 

25

Про козацькі грунти, що лишилися після смерті, і про козацьких жінок, як їм бути після смерті своїх чоловіків, козаків.

А щодо маєтків козаків, які мають свої власні грунти, вічні батьківські, дідичні, куповані, тобто поля, ліси й сінокоси, стави й млини та інші всілякі пожитки, то про те смиренно просимо його царську пресвітлу величність, щоб військове товариство було цілком збережене при належних йому грунтах і пожитках. А коли трапиться, що на государевій службі смерть застане козака від ворога чи помре він своєю смертю, то щоб володіли тими грунтами дружина і його спадкоємці, що лишилися після свого батька, прямого власника тих добр. А коли б козак мав заслуги, то щоб дружина вільна була після його смерті від усіляких образ, тобто щоб не обтяжувалася всілякою старшиною військовою постоями, поборами та підводами, і це доти, доки не піде заміж: коли за козака, то й вольність матиме, а коли за мужика, то належатиме до посади міської.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував на їхню статтю, указав дати на їхні права й вольності свої, царської пресвітлої величності, жалувані грамоти, так як і досі дано їм відповідно до королівського привілею на віддане їм, і куплене, і заслужене.

 

26

Про допомогу військ царської величності малоросіянам супроти ворогів, що наступатимуть на Україну.

А коли б ворожі війська, татарські й задніпрянські козацькі, мали наступати війною на цей бік Дніпра, то смиренно просимо його царську пресвітлу величність про швидкі посилки на допомогу проти того противенця, і нікого іншого, тільки боярина та воєводу його царської пресвітлої величності, білогородського намісника Григорія Григоровича Ромодановського, щоб він нас від ворогів, що наступають [відбивав разом із нами, і не так, як було до цього, коли Запорозьке військо писало, просячи собі про швидкі посилки, які завжди прогаювалися, і від того вороги, наступивши, довели цю країну до останньої пагуби та знищили. Через це нині смиренно просимо його царську пресвітлу величність, як тільки дамо знати, що ворог наступає] на Україну, то щоб тоді ратних людей його царської пресвітлої величності з його милістю боярином було прислано на оборону без загайки. А поки його милість боярин приспішить, то щоб воєводи, які будуть у малоросійських містах, не забороняли давати, скільки буде потрібно, ратних людей.

Про цю статтю буде відомо великому государеві, його царській пресвітлій величності, і буде указ про раті великого государя, його царської пресвітлої величності. А раті великого государя перебувають уладнані за добрим звичаєм і звикли ходити в бояр та воєвод, за розглядом великого государя, у певному ратному ушикуванні і давати отак відсіч ворогам, про те й самі знаєте. А швидко і грубо невладнано ходити не звикли. Коли ж ворог великого государя наступатиме, то за указом великого государя ратні люди не швидко прийдуть на допомогу через теперішні невладнані шляхи, і того собі не ставити за немилість великого государя. А з міст од воєвод і від ратних людей міська оборона буде, а з міста ходити обороняти вилазками. Коли ж ітиме гетьман у похід проти ворожого находу і свавільних людей, то давати йому з Ніжина й Чернігова по двісті чоловік піхоти і бути їм у походах з гетьманом на його гетьманських конях та харчах.

 

27

Про малоросійські гармати, позабирані з замків та міст воєводами.

Щоб віддали нам гармати, які позабирали тоді воєводи в замки з наших малоросійських городів та міст. Про це ми били чолом його царській пресвітлій величності раніше і зараз смиренно просимо й молимо, щоб їх нам було віддано.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав на це чолобиття мідні гармати, які взято в них, віддати, а які взято в поляків, тих віддавати не указав.

 

28

Про гетьманську резиденцію в Батурині і про військові гармати.

Щоб царська величність ударував, звелів бути гетьманові й гарматам у Батурині.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував бути за їхнім чолобиттям.

 

29

Про вибрання на гетьманство Дем’яна Ігнатова і про писання до гетьмана Дорошенка в Чигрин 385, щоб був у згоді й любові з цьогобічним гетьманом та військом і щоб карати заводіяк, які не люблять миру, а проти ворога господнього хреста ставати єдинодружно.

За указом великого государя, його царської пресвітлої величності, і за згодою всього Запорозького війська цього боку Дніпра боярин, воєвода та намісник білогородський князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами та гетьман Дем’ян Ігнатов, обозний, військові судді, писар, осаули, полковники, вся старшина та козаки постановили на раді у Глухові писати на той бік Дніпра Корони Польської й Князівства Литовського гетьману Петру Дорошенкові і до всієї їхньої старшини та козаків про повернення підданства пресвітлої його царської величності, про вибрання Дем’яна Ігнатова гетьманом Запорозького війська цього боку Дніпра, що він, гетьман Дем’ян Ігнатов, і вся старшина, і військо, полишивши всілякі посварні й непотрібні слова, лукаву раду зрадника Івашка Брюховецького і пізнавши правдешню милість та благодійство великого государя, його царської пресвітлої величності, добили чолом за вини свої на вічне, нерушне підданство. За це заспокоєння, за милість великого государя, його царської пресвітлої величності, постановили, віддавши подяку всемогутньому Богові, щоб ця країна не мала поміж себе з тим боком Дніпра війни, а лишалася в любові і в згоді, а свавільців, які, занедбавши мир і тишу, радіють чварній війні, гамувати. І за указом обох великих государів, великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, та королівської величності, покладено утвердження великих і повноважних послів та комісарів, щоб від кримського хана їм відлучитися і більше з ним не мати ніякої згоди, а коли б мала наступати сила кримського хана, то за поміччю всемогутнього Бога міцно й нерушно стояти супроти тієї сили у з’єднанні.

І гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

 

Придаток нових статей до тих-таки Глухівських статей за чолобиттям ніжинських та київських міщан про їхнє крайнє знудження, складених і тоді ж закріплених указом царської величності 386

 

1

Про полегкість місту Ніжину через його спалення, розорення і обтяження наїздами.

Просимо милості великого государя, його царської пресвітлої величності, смиренно упадаючи зі сльозами на тяжкоупадне наше життя в місті Ніжині від великого розорення, від численних військових посланців, які незмірними підводами і кормами обтяжили селян та Ніжинський маїстат і привели його до останнього зубожіння, а нині все стало спалено вогнем і розорено 387. Про це б’ємо чолом великому государеві, світлу нашому, його царській пресвітлій величності, щоб великий государ, його царська пресвітла величність, ударував місто Ніжин на 15 років, а волості на 5 років, залишивши харчі, й підводи, і грошові, й хлібні податки, не велів їх брати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував через велике їхнє розорення, звелів дати їм пільги, а на скільки років дано пільги, то про те написано вище.

Грамотами утверджено прибутки на ратушу: вагове, помірне, поводне, дьогтьовий, торговий, також з Овдіївських млинів; про пивний прибуток — хто на шинок захоче варити, повинен дати по осьмачці солоду і по золотому грошей, також повинен платити по дві копійки від відра; хто захоче на шинк ситити 388 мед, то від шинкових козацьких дворів 389, так і від інших усіх прихідних угідь, і від льохів давати по півполтини 390 з льоху; села Кагарлики, Крути, Печі, Хорошеє Озеро, Синяки, Плоскеє; а ті всі прибутки за королівськими привілеями, що підтверджено грамотою великого государя, його царської пресвітлої величності, світла нашого, просимо милості, упадаючи до лиця землі, щоб за давнішими грамотами великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, ті всі прибутки були нерушені і непошкоджені через великі міські витрати при ратуші того-таки Ніжинського маїстату 391.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував, велів бути за їхнім чолобиттям; про ту статтю покладено в поствердних грамотах.

У малоросійських містах від різних і численних насильств спорожніли міста; так спорожніло, очевидно, за беззаконня і злодіяння, наше бідне, вашої царської пресвітлої величності, місто Ніжин. Так воно й лишиться, коли не буде до нього вашої царської пребагатої милості й старання. Про що всі ми милості просимо вашої царської пресвітлої величності з гіркими сльозами, впавши перед престолом вашої царської пресвітлої величності, щоб вашої царської величності ратні люди, які лишаються в горішньому городі, допомагали, за указом вашої пресвітлої величності, будувати велике місто, та і щоб уся волость, що в Ніжинському полку, щоб усі разом будували місто та не забороняли рубати, де хто захоче, дерево в лісах і у пущах на будування дворів та всіляких угідь. Покірно просимо про указ і грамоту до нашого ніжинського воєводи, думного дворянина Івана Івановича Ржевського.

Великий государ, його царська пресвітла величність, за своїм милостивим государським розглядом указав щодо будування Ніжина, великого міста: не згадуючи зради, будувати будівлі міста, а поселянам указав великий государ допомагати в усякому міському будуванні, в лісах і пущах велів брати ліс на будівництво міста, а на будівництво домове брати ліс за проханням у того, чиї ліси, і давати ціну, а на двори того лісу не брати, щоб не вчинилася від того сварка.

З милосердя великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, дано було їм грамоту, щоб торгувати їм, ніжинським людям, навіки в черкаських містах безмитно, але дотіль київські збирачі нещадно збирали в усіх містах збори і з ніжинських міщан, торгових людей. Просимо милості великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, щоб відтепер київські збирачі не грабували бідних людей і нічого не брали з ніжинських міщан.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував, звелів бути за їхнім чолобиттям, а про побори покладено указ великого государя в статтях на попередніх радах, так що й на теперішній раді покладено.

 

2

Про журу ніжинських міщан від київського воєводи Петра Васильовича Шереметова над їхні давні королівські і нашої царської величності, права. .

І за те у нас жура нестерпна, що без слушної причини Київського приказу великий боярин Петро Васильович Шереметов нещадно нас нищив і розорював безмежною тяганиною та численними збитками, так він тримав чотирнадцять тижнів за порукою в місті на брехливе чолобиття бурмістра Якова Ждановича з товаришами і в чепі 392 мучив більше двох тижнів, аж доки дали відкупу двісті двадцять карбованців, та над те збитки, і харчі всілякі, і наїзди, що вклалося більше як у двісті карбованців. А у нас на те є жалувані грамоти великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, світла нашого, щоб нам самим судитися за королівськими правами і за жалуваними грамотами його царської пресвітлої величності. То щоб надалі в Київський приказ нас не брав, а наш ніжинський воєвода до Києва нас до боярина не видавав та щоб і він не вступався в наші суди, просимо про те великого государя, наше світло, з великими слізьми.

Великий государ, його царська пресвітла величність, не велів воєводам вступатись у права і в суди, а коли які ратні люди почнуть ображати малоросійських жителів, то для тих розправ указав бути при воєводах виборним із малоросійських жителів, і за указом великого государя про те покладено в статтях вище цього. А київському воєводі, хто далі буде, не указав уступатися в права й суди. На бурмістрове чолобиття великий государ указав послати в Київ до боярина й воєводи, до смоленського намісника Петра Васильовича Шереметова свою, великого государя, грамоту і ту справу вказав узяти до Москви 393.

Щоб у малоросійських містах, і в пригородах, і в селах не було великих насильств і налог християнам від козаків 394, щоб не міг відстоюватися всякий козак у містах, пригородах і селах його царської пресвітлої величності, що заступаються міцною й високою його, царської пресвітлої величності, рукою, бо з того боку Дніпра приходять із різних міст та сіл 395 і до себе приймають на мирські хліб і сіль, від чого бідним мирянам великий заколот, і розорення життя, і кровопролиття чиняться в домах, а від того починається чварна війна, бунти, тому що тільки від прямої своєї сили 396 не хочуть вони бути ситі, а тільки з насилля над міщанами і селянами. Великий государ, його царська пресвітла величність, указав говорити про ті їхні чвари, й образи, і про налоги на цій раді, і про те говорено на цій раді, а писано в статті вище цього.

Щоб не було віддано в козацьку державу і владу чинність великого государя397, світла нашого, його царської пресвітлої величності, справи государські бідних поселян і щоб козаки сиділи, як і колись бувало, на своїх і вічних вольностях, а до поселян ні в чому, також і до всіляких властей, що до них не належать, і до міських судів не вступалися, крім влади й указу царської пресвітлої величності, чи кому буде вказано.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути за жалуваними статтями жителям малоросійських міст всякого чину за своїми попередніми наданими правами, а на образи розглядати й чинити розправи за їхнім звичайним правом.

 

3

Щоб прибутки в казну царської величності з Малоросії збирано й віддано не через козаків, а через міщан 398.

Щоб усілякі прибутки в казну великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, в малоросійських містах і селах, як хлібні, так і грошові, збирати на кожен рік не козакам, а збирати їх міщанам і поселянам і віддавати, кому дозволить царська величність, щоб бідним міщанам і поселянам до решти не розорятися від козаків.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав збирати побори, як звичайно, за давнішим правом, кому належить збирати ті побори у скарб царської величності, а зі скарбу давати за визначеним на військо всім чинам, як про це покладено в статтях вище цього.

 

4

Стаття за чолобиттям київських міщан про підводи для греків та поляків, що мають їхати з Москви.

Беруть із тутешніх людей київських важкі підводи для великих государевих справ, під греків і під поляків 399, то щоб з них тих підвод не брати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, не указав орати з київських міщан підводи під греків і під поляків 399, а коли грекам потрібно буде приїхати до Москви, то їм їхати на своїх підводах, а коли і справи вони матимуть, крім торгівлі, то їм наймати, і про той найм буде указ царської пресвітлої величності на Москві, а поляків 399 відпускати з найманими підводами.

 

5

Про послів та гінців, що їдуть через Київ.

Також, коли бувають посли й гінці польські та інших країн, то з них беруть харч і питво їм та їхнім коням, бувають і інші численні повинності, то вони б давали в государеву казну по шістсот карбованців у рік, а щоб посли й посланці купували всілякий харч і питво самі, бо раніше в них того не бувало.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав: коли будуть посланці від Корони Польської, Великого Князівства Литовського, від комендантів, від урядників чи від інших держав, то з них, міщан, надалі підвод під посланих не брати, а харч і питво давати їм з казни великого государя, його царської пресвітлої величності. А вони, міщани, повинні давати на ті розтрати в казну великого государя по шістсот карбованців грішми.

 

6

Про київські повинності, що бувають над покладені, і про відняття у них різних київських угідь.

Вони ж б’ють чолом, що в казну великого государя за накладом Ігнатія Корсакова дають повністю, а над те чиняться їм численні утяження, збитки і образи, бо в них беруть підводи і на будівництво ліс, а струги400, озера, ловитви, сінокоси відібрано від них, то щоб їм над наклад не було ніяких повинностей і щоб озера, ловитви й сінокоси віддати їм, як колись.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути поборам за покладенням попередніх статей, підвід під греків та під поляків не вказав брати, не велів віднімати озер і ловитов, а указав бути всьому за грамотами, як утверджено в грамотах великого государя. А ліс на городові будівлі та сінокоси вказав брати своїм ратним людям через те, що ратні люди великого государя в обороні для Києва та інших київських жителів; а сінокосами користуватися за розглядом.

 

7

Щоб київським міщанам судитися в своїй ратуші, а не перед київськими воєводами.

І щоб воєводи не судили їх, міщан, а щоб судилися вони за своїми правами в загальній ратуші, а кому вирок не сподобається, то тому їхати до Москви.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував, велів бути за їхнім чолобиттям, а права їхні та вольності порушувати не велів.

 

8

Щоб ратні люди не ставили свою худобу на дворах київських міщан.

Щоб ратні люди не ставили в них на дворах ніякої худоби через те, що від того чиняться поміж них заколоти та великі сварки, а після сварки ратні люди виказують на них воєводам.

Великий государ ударував, не вказав надалі ставити в них худоби, а коли хто захоче тримати худобу для своїх потреб, то тому тримати біля себе в городі, а не в них, у місті.

 

9

Київським різникам та рибникам торгувати в долішньому Києві, а ратним людям царської величності торгувати у горішньому місті.

Щоб київським м’ясникам та рибникам торгувати в долішньому городі на стародавньому місті, а російським людям торгувати в горішньому городі, а не з ними разом.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав їм торгувати на місті, а ратним промисловцям указав торгувати для своїх промислів у городі.

 

10

Лікарі і всілякі київські ремісники за указом царської величності не тільки не мають нічого даремно робити ратним людям, але не мають робити даремно без платежу і його государських справ.

Лікарі і всілякі київські ремісні люди роблять різну роботу на великого государя і його ратних людей, і від тих утяжень ремісні люди розбрелися.

А коли що й домовляються дати за роботу; то того не дають, а забирають ґвалтом. То щоб надалі їм того насилля не чинити і за роботу їм платити.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав давати на всякий найм ремесла за договором, а без найму не вказав нічого робити зі своїх, великого государя, справ. Тому-то не вказав робити без найму й ратним.

 

11

Про київські перевози, щоб розполовинені були з київською ратушею.

Перевози на Дніпрі були в них раніше при ратуші, то щоб нині було так само.

Великий государ указав бути перевозам розполовиненими, а їхні — щоб були при ратуші401.

 

12

Про полегшу киянам через їхнє розорення.

І їм аби дати через їхнє розорення пільгу на п’ять років, щоб їм через злидні не розбрестися. А вони великому государеві раді служити вірно довіку через те, що в Києві боярин і воєвода чинили від ворога оборону й захист.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував за численні їхні служби, велів дати їм пільгу до свого государевого указу.

Я, великого государя, його царської пресвітлої величності, гетьман Запорозьких військ цього боку Дніпра Дем’ян Ігнатов, обозний, суддя, писар, осаули і полковники, сотники, зі всілякими чиновними людьми і з Запорозьким військом цього боку Дніпра.

Обіцяємо перед святим Євангелієм за непорочною заповіддю господа Бога і спаса нашого Ісуса Христа, як указано в тій-таки Євангелії, що їй-їй служити нам на тому правдою великому государю царю і великому князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцю, і його благовірній государині цариці, і великій княгині Марії402, государським шляхетним дітям: великому государю царевичу і великому князю Олексію Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю царевичу і великому князю Феодору Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю царевичу і великому князю Симеону Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю царевичу і великому князю Іоанну Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії та государським наслідникам і постійно перебувати навіки у вічному підданстві. Обіцяємося чинити йому, царській пресвітлій величності, всілякі праведні і бажані послуги і без відома його царської пресвітлої величності ні з ким не мати ніякого спілкування зі сторонніх государів, не бажати та не шукати собі, Запорозькому війську цього боку Дніпра, іншого государя і не повставати проти держав, які під ними, государями. А де почуємо якихось ворогів польських, чи турецьких, чи якихось інших держав зібрання, то мені, гетьману, і всім нам стояти проти всякого государського ворога за своєю обіцянкою і за достойність пресвітлої величності і його государських наслідників чинити промисел та битися, не хоронячи голів своїх. А де звелить його царська пресвітла величність, бути на своїй, великого государя, службі війську Запорозькому цього боку Дніпра з ратними людьми, з його царської величності боярами, воєводами та з ратними людьми, то так само мати промисел і битися з ворогом. І при належних військових потребах не відходити зрадою ні на які держави, і воєвод не видавати й не покидати.

І, будучи на гетьманському уряді, нам, начальним людям, і війську посварних та бунтівських слів не слухати і не вірити ніяким плевосіятелям 403, і гетьмана нам, як старшим, так і війську, не покинути, і государському ворогові не видати. А що покладено в статтях, які писано і руками стверджено в Глухові при преосвященному чернігівському й новгородському архієпископові Лазарю Барановичу, при бояринові та білогородському наміснику князю Григорію Григоровичу Ромодановському, при стольнику і полковнику, серпухівському наміснику при Артемові Сергійовичу Матвієву та при дякові Григорію Богданову і в статтях, постановлених попередніми радами, то те обіцяємося тримати до смерті. А коли в чому не втримаємо, хай покарає нас у душах, і в тілах, і в дітях, і в спадкоємстві нашому господь Бог нині і в наступні віки 404.

Тогобічний гетьман Петро Дорошенко скоро одержав звістку про змалення свого рейменту і про постановлення гетьманом замість Брюховецького згаданого Дем’яна Многогрішного, зараз на третій тиждень святого Великого посту, зібравши в Корсунь усю свою тогобічну старшину, чинив із нею раду , у який спосіб скинути з цьогобічного гетьманства Многогрішного, а самому загетьманувати на обидва боки Дніпра. Радив, однак, не інакше, тільки війною здійснювати той свій намір. Отак ворог, ненависник святого православ’я, прагнучи викорінити його братію і не задовольняючися минулими чварами та кровопролиттями, винайшов і подав владолюбним серцям спосіб до нових чвар та кровопролиття. Чи то через змноження беззаконня, чи висякла любов у багатьох, чи виросла й розширилася поміж братами заздрість і ворожнеча, після якої відразу настала поміж тією козако-руською братією нова, через війну, пагуба і змалення, а Дорошенко, допиваючись свого наміру, зараз по Великодні прислав на цей бік Дніпра певну частину свого козацького війська 406 і звелів йому ласкою та гнівом відлучати від рейменту Многогрішного цьогобічні міста й народ, а прихиляти й присвоювати до свого гетьманства. А Многогрішний навзаєм, повстаючи супроти Дорошенка, виправив від себе з городовим військом наказного гетьмана Стрієвського, придавши йому в допомогу і два полки новозібраної на той час компанії з полковниками Кіяшком і Ворошилом.

Отой наказний гетьман Стрієвський 407 зійшовся з Дорошенковим військом під Рогинцями408, при божій помочі розігнав його і сам, не повертаючись назад, зупинився зі своїм військом біля Ромна, і, сходячись на інших різних місцях в різні години того літа з Дорошенковим військом, мав воєнний чин.

Дорошенко, побачивши негаразди і несилу свого війська, закликав до себе значну частину кримської орди і виправив її на цей бік Дніпра до свого козацького війська, що було з Гамалією409. Ця орда злучилася з тим Дорошенковим військом і пішла на Стрієвського до Ромна, але Стрієвський, провідавши про те і прагнучи дати їм належну воєнну зустріч, рушив і сам зі своїм військом від Ромна проти того Дорошенкового війська, не сподіваючись, щоб при ньому була орда. Отож у такій необережності й незнанні перед Другою Пречистою в перших числах вересня він несподівано зійшовсь у Глинському повіті під Новою Греблею з тим Дорошенковим військом та ордою і вчинив бій, в якому, бог так улаштував, його пересилено Дорошенковим військом і переможено так, що за малим не втратив він усього свого обозу. І коли б справний компанійський полковник Михайло Кіяшко не стягнув через свою справність того розгромленого обозу і не втримав при ньому решту війська, то, певне, мало б хто із того війська Стрієвського побачив би свою домівку. Бо наказний гетьман Стрієвський, бувши переляканий поразкою свого війська, відійшов беззвітне від нього і, тулячись там і там, од біди, що наступала на нього, врятував свій гетьманський гонор школярським титулом.

Дорошенкове ж військо, козацьке й ординське, нічого більше не мігши вчинити решткам обозу і війську Стрієвського, що лишилося під началом Кіяшка і яке міцно боронилося, повернуло з певними добутками та користями назад до Дорошенка, затвердивши під Дорошенковий реймент усю Лубенщину та інші нижні, що належать до Дніпра, сотні Лубенського полку. Про ці Дорошенкові дії довідалися запорожці й написали до нього такий свій лист410:

 

 

Милостивий пане Дорошенку, цьогобічний гетьмане козацький!

Либонь, не хотілося нам, низовому Запорозькому війську, писати до вашої милості милостивого пана, однак через настале бідство й розор нашої вітчизни з причини твого владолюбства вимушені ми писати, а пишучи, дуже тому дивуємося, що ваша милість милостивий пан, бувши сином нашої малоросійської вітчизни, не посинівському і взагалі не по-приятельському чиниш із нею, оскільки лишившись пошанований від городової нашої братії високим гетьманським гонором, знищив те їхнє до себе добродійство і через свої гадані якісь прибутки й користі чи для марнотної, що зникає як дим, і шкідливої для душі слави цього світу, пнешся супроти всемогутньої божественної сили й волі, стати єдиним на обидва боки Дніпра гетьманом. І став допинатися того свого наміру з крайнім розором нашої вітчизни й з нещадним кровопролиттям та пагубою наших братів, прикликавши собі в допомогу на те пагубне для душі діло з Криму бусурманське татарське військо411,— цей ваш учинок не лише ганьби, але й прокляття гідний. Придивилися ми вже досить із минулих подій, після смерті славнопам’ятного покійного гетьмана нашого Богдана Хмельницького, до легковажних твоїх попередників, що були після нього, Хмельницького, тобі подібних владолюбців, губителів і розорителів нашої вітчизни, які для своїх власних приватів, а не для загального добра, також безсовісно кусилися на те саме, на що куситься тепер, подібно до них, із пагубою для душі й ваша милість. Але як і ті нічого більше не досягли, тільки звабили на себе всенародний плач і безперестанну всенародну клятьбу, так і ваша милість не інакших, можеш бути певен, тільки таких до себе, шкідливих для душі наступництв та людських проклять. Очевидно, диявол, що завжди шукає людської погибелі, насіяв нам вас, таких гетьманів, як куколю до пшениці, що через свої привати й інтереси принаймні не вболіваєте про крайній занепад нашої вітчизни. Краще було б тоді для всенародної користі кожному з минулих гетьманів та й самому, вашій милості милостивому панові, задовольнятися своїми від Бога даними оброками, ніж шкідливо для душі, з розоренням вітчизни і винищенням братів наших шукати й допинатися того, що скрізь діюча божа воля заборонила зовсім і не допустила минулим гетьманам, і нині забороняє й не допускає і самій вашій милості. Про що ми, низове Запорозьке військо, бувши з’їдені жалем за занепалу і яка до решти занепадає вітчизну нашу Малу Росію, пишемо до вашої милості милостивого пана це наше писання, пильно через нього посилаючи і гаряче просячи, щоб став (коли не послухав колишніх наших рад, то принаймні цього крайнього послухай) без розлиття в подальшому крові і розору вітчизни на тій умові, яку тобі господь Бог за своєю милістю зволив уділити. Пам’ятай до того ж, згідно святого писання: в усіх ділах твоїх останнє — твоє, знай, що людина є смертна, тепер живеш, а на ранок жити перестанеш, і хоч би весь світ придбав би собі, але душу свою позбавив би вічної божої благодаті, то яка з того користь була б вашій милості милостивому панові, роздивися. Пропонуємо й лишаємося

 

вашій милості милостивому панові всього добра зичливі приятелі й брати

Лукаш Мартинович, кошовий отаман з усім старшим

і меншим товариством низового Запорозького війська.

 

Із Запорозької Січі, 18 жовтня 1669 року

 

 

Дорошенко від того листа схилився радше до гніву, ніж до приязні і до ради запорожців, і, жодної не вчинивши на той лист відповіді, почав ховати в своєму серці таємну до них озлобу, й чигав на їхнє винищення. А з польського боку щодо себе й України він, Дорошенко, нічого сподіваного собі, либонь, не чекав. Однак, пам’ятаючи відповідь та обітницю на свою супліку нового короля Михаїла, цю мають бути вислані до нього в Острог комісари, щоб поміркувати про справи Корони Польської з Запорозьким військом, згідно Підгаєцьких пактів, постановлених 1667 року, він виправив в останніх числах жовтня від себе до короля військових осаулів Петрановського й Тарасенка, давши їм цілковиту про все словесну інформацію і простору інструкцію на папері, якої, тобто інструкції, дісталася мені тільки одна частина, без початку й кінця. Вона мала в собі такі від 1669 року пункти 412.

 

 

ЧАСТИНА ІНСТРУКЦІЇ 413

Щоб ніхто не важився проти них, до кожного зосібна, від найбільших до найменших, на жодну помсту — ні державний маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, а на остаток ніхто з приватних осіб, і взагалі всі несмаки, що тільки діялося у війну, все прийняти зобопіль християнським серцем собі в забуття; ніхто не має замислювати один до одного ні явної, ні потаємної ворожнечі, помсти і практики.

До того ж усякі кадуки 414, як під тими, хто від зглонків 415 Запорозького війська, так само і під шляхтою, яка зв’язана із Запорозьким військом, і під духовним станом нашої грецької віри, від будь-кого випрошені як від початку війни, так і в ці літа, і в теперішні часи, всі огулом і кожен зосібна щоб були скасовані й обернені внівець, так щоб вони не шкодили нічиєму гонорові чи власності добр. А коли які ще будуть після скасування, то щоб їх було викинено з книг і щоб були скасовані вони публічним правом; так само, як усілякі листи та сеймові конституції, що суперечать вольностям нашим, Запорозького війська, і цілого народу нашого греко-руського, щоб були знесені й анульовані,— наші комісари повинні будуть про те упоминатися.

Запорозьке військо в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах по той кордон, який буде встановлений і схвалений комісією, щоб лишалося без жодної одміни, як є тепер у королівських, княжих та всіляких дідичних, шляхетських, також у духовних землях, містах і селах. І щоб кожен козак жив спокійно та вільно в своїх власних домових хуторах, фільварках, млинах, ставах, полях, займищах, сіножатях і всіляких грунтах, також з варіння пива, куріння горілок, сичення медів і тримання корчем як у королівських, так і в шляхетських дідичних добрах в усіх трьох згаданих воєводствах без жодної від панів і їхніх старост перешкоди — про те належить нашим комісарам учинити постанови, і то для того, щоб не було завади козацьким вольностям і тим більше щоб міг грунтовно тривати між обома боками на вікопомні часи без порушення пожаданий мир.

Запорозьке військо потребує 416 омеження України в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах, виділення від Корони, яке замикається в тих воєводствах. А в тому омеженні щоб могли безпечно заживати вольностей і спокійно поширюватися в своїх добрах без перешкоди в чому б то не було всі полки Запорозького війська: Київський, Паволоцький, Браславський, Уманський, Кальницький, Подільський і Торговицький, які були відпасовані так само, як стародавні полки Читинський, Черкаський, Канівський, Корсунський і Білоцерківський 417. В Україні ніколи не повинні бувати війська коронні та литовські, не мати собі жодних зимових, і не належатиме їм доправлятися хлібів у повітах, що до України належать. Також і сенатори вищеназваних українських воєводств, як і панове дідичі, не мають наїжджати на міста, містечка і села, що будуть у тому омеженні України, і не насилатимуть своїх слуг, але рік у рік кожен має дошукувати способу, щоб збирати через своїх висланих належний, згідно до зопільної ухвали й постанови, собі чинш зі своїх добр від посполитих людей. А коли б ті панове дідичі наїздили сюди, в Україну, то захотіли б через постійну свою нетерплячість виганяти козаків зі своїх добр або утискувати їх та примушувати до свого підданства й послушенства, а відтак, мир не може бути тривалий.

Доми, хутори, фільварки і всілякі козацькі грунти від усіх загалом чиншів та податків, які потім мали бути ухвалені (щоб брати їх із посполитих) 418, цілком мають бути вільні як у королівських, так і в дідичних добрах. Самому ж числу козаків, що будуть усюди на Україні, либонь, має бути обмеження, однак це треба постановляти особливим придатком до конституції; щоб їх жодним звичаєм не тягали навіть до найменших панських послуг ні сам пан у своїх добрах, ні старости, ані жодні насланники; щоб, заживаючи всіляких вольностей, вони належали тільки до влади Запорозького гетьмана і віддавали своє послушенство у воєнних послугах гетьманові Запорозького війська. А коли козакові випаде їхати до Корони і до Великого Князівства Литовського у будь-яких справах, то щоб з нього не витягали жодних цел і мит по шляхах, перевозах, переправах і жодним способом його не обтяжувано і не затруднювано.

Либонь, жодні коронні й Великого Князівства Литовського війська ніколи не мають уступати за кордон в Україну, однак коли б у межах України мала б бути якась війна від якихось ворогів, а гетьман іменем Запорозького війська потребував би допомоги, тоді коронні війська за першою відозвою гетьмана Запорозького війська до коронних гетьманів одразу повинні будуть йти на поміч гетьману і Запорозькому військові в такому числі, як це потрібно. І всі ті коронні помічні війська мають бути під рейментом гетьмана Запорозького війська, а після укоєння ворога зараз-таки мають з відома гетьмана Запорозького війська повертати з України на мешкання до Корони.

Також охотні, комонні й піхотні запорозькі війська, що перебувають під рейментом запорозького гетьмана, як завше, стають на оборону пограниччя від ворога; і щоб мали за розпорядженням того-таки гетьмана Запорозького війська своє задоволення без будь-якої перешкоди в харчах і в одежі з королівських і духовних добр, що знаходяться в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах; належить умовлятися, щоб одержувати заплату з податку від людей тих-таки воєводств, згідно сеймової ухвали.

На булаву гетьмана Запорозького війська щоб було конферовано привілеєм Чигринське староство, також індукта зі всієї України без жодної ні від кого перепони як у добрах дідичних, так і королівських, і щоб це належало, з огляду на військові витрати як тепер, так і наступцям, гетьманові Запорозького війська.

А на військові гармати мають іти заразом староства Лисянське, Корсунське, Богуславське.

Обозному, також військовим генеральним суддям, осаулам, писареві, полковникам, полковим осаулам, сотникам та іншій старшині Запорозького війська щоб, згідно Гадяцької комісії, було призначено відсотково і надано на вічні часи річний королівський прибуток з інших староств українських, а не тих, що визначені на булаву й на гармати.

Коли потрібно буде панові королю й Річі Посполитій явної послуги Запорозького війська в польський край, то не гетьмани коронні, великий і польний, але сам його милість король має прислати указ до гетьмана Запорозького війська. А тоді, коли треба буде йти на ту послугу далеко від українських кордонів, сам гетьман із Запорозьким військом за указом його милості короля не має бути витягнений з України, але поспішити повинна буде частина війська з наказним гетьманом. І в польських краях на тих послугах або в будь-яких місцях, куди буде повернено, повинна доходити тому військові з ласки пана короля особлива плата за ті послуги, а коли ту послугу відправлять, вільно буде їм знову бути відпущеними до своїх домів, на Україну, без найменшого присилування.

Так само, як просимо про зведення залоги Білоцерківського замка, коли буде повернено з московської влади на бік пана короля Київ, щоб не було там впроваджено жодного коронного й чужоземного війська ; про те наші комісари повинні будуть пильно домовлятися іменем Запорозького війська.

Терехтемирів і тамтешній монастир з усіма, що до нього належать, селами та грунтами має бути захований при гетьмані й Запорозькому війську на вічні часи.

Коли всі духовні та світські руського православного українського народу стани з гетьманом та Запорозьким військом оберуть пастором вільною елекцією київського митрополита, щоб було те потверджено. Іншого ж такого, якого не хочуть Запорозьке військо і всі стани православно-руські українські, жодним звичаєм щоб не ставлено на катедру Київської митрополії і щоб поза українськими межами нікому не допускано зватися київським митрополитом,— про те нашим комісарам належить пильно умовлятися.

Щоб свята Софія, катедральна церква, як й інші всі церкви й монастирі, що будуть у Києві та в інших місцях, згідно старожитних прав, лишалися в усіх своїх, кожній церкві й монастирю належних, добрах і грунтах без жодного порушення і ніхто щоб їх не забирав,— це стосується всіх монастирів і божих церков; комісарам належить про те пильно умовлятися.

Доглянуто [...]419 минулої конфедерації [...]420 з жодної такої ради, два супротивні і шкідливі для віри нашої православної, грекоруської, не уніатської, пункти, що дозволяють уніатам чинити все зле, і порушувати народний мир, і віднімати ґвалтовно церкви, монастирі і бенефіції церковні. Адже в першому пункті, що постановив оборону римського костела, є той придаток про обряд грецької й уніатської церкви, а на другому місці він є під титулом про релігію грецьку (другий доказ); ми не можемо аж ніяк сподіватися такого миру, не судячи про права421 владицтва Перемиського і архімандрії Лещинської, найшовши, перш за все, в повіті Пінському й будь-де віддані уніатам церкви. Бо ми найменше хочемо через тих уніатських суб’єктів, що встановились, порушувати тепер (через таке написане завдяки їхній сваволі право) права їхньої милості короля, дані православній Русі і апробовані повагою цілого з’їзду Річі Посполитої, а хочемо дати спокій святим монастирям, церквам і нашим духовним...

 

До цього місця інструкція 422

 

Оті Дорошенкові посланці, Петрановський і Тарасенко, незабаром повернулися з Польщі і в Пилипівський піст прибули в Чигрин, а добре вивідавшися про всі польські пристрасті, донесли йому, Дорошенкові, що поляки, побачивши Дорошенкові пункти і побажання всього війська, вельми ними лишились уражені, і почали дихати таємним, схованим у їхніх серцях, гнівом, і відпровадили їх, Дорошенкових послів, ні з чим, відклавши комісію на інший час, а Дорошенка обіслали через тих його посланців одними тільки фіглями та листовними компліментами. Дорошенко після такого звіту тих своїх послів, що повернулися з Польщі, як і з інших дій і таємно вивіданих з Польщі лядських намірів, добре зрозумів, що поляки не зичать і не хочуть учинити нічого сподіваного йому, Дорошенку, і всьому Запорозькому війську та цілій малоросійській Україні423. Бо й за Богдана Хмельницького, й в інші минулі часи завше не дотримувалися вони свого і касували свої, чинені з Запорозьким військом, пакти та завжди давали оказії до війни й розору України, й наступали на неї по-ворожому. Так і тепер, знищуючи Підгаєцькі пакти, постановлені з Дорошенком і всім Запорозьким військом 1667 року, замислювали вони щось інше, старанно споряджаючи новий військовий апарат (після втрати під Глуховом) і проводячи по всій Польщі вербунки.

Не сподівався Дорошенко собі приязні та допомоги проти поляків і з російського боку, знаючи, що за минулими, постановленими 1667 року на тринадцять літ, договорами в Андрусові тогобічна Україна лишилася відступлена від росіян полякам, і вважаючи, що російський монарх, пресвітлий государ Олексій Михайлович, задля нього й тогобічної України не порушуватиме тих Андрусівських тринадцятилітніх договорів з поляками і не захоче заступитися за тогобічну Україну (має-бо, перш за все, неусипне дбання, щоб достойно заспокоїти власні інтереси з поляками), почав радитися зі своєю старшиною, в який би спосіб міг би зберегти і захистити тогобічну, свого рейменту, малоросійську Україну від майбутнього лядського наступу і всеконечного розору. А після достатніх своїх нарад і порад домовився і постановив зі своєю старшиною лишитися нейтралістом знову, а тим часом, радий-не-радий, шукати собі приязні й протекції, а від поляків оборони в Оттоманської Порти424, в чому він і не завівся, як буде висловлено про те далі. Втративши надію (з огляду на вищевисловлені дії) доступитися ласки в поляків і милості у великого російського государя, він, Дорошенко, таємно послав у Цариград до Порти, довідуючися, чи не може бути прийнятий з усією Україною під її оборону. І хоч це діялося у Дорошенка ховано, як вище казав, однак поляки відразу ж про те звідомилися й упали в страх та повний відчай втримати тогобічну Україну.

А на цьому боці Дніпра гетьман Многогрішний, після щасливих і нещасливих вищезгаданих промислів свого війська під началом Стрієвського, Ворошила та Кіяшка, встановився цілковитим гетьманом і не тільки одержав на те гетьманство потвердну собі грамоту від пресвітлого всеросійського монарха Олексія Михайловича, але й одержав особливу його ж, монаршу, милостиву і ласкаву до всього Запорозького війська і взагалі малоросійського народу грамоту, яка бажала всього добра й обіцяла вибачити за вину від зради, що виникла від Брюховецького, писано її 20 вересня в дев’ять цьогобічних полків. Вона має в собі таке [...] 425

Так що й полтавці тоді ж таки, зі згаданим полковником Гуджолом, одержали через осібну грамоту його монарше милостиве прощення і благословення за свою вину.

Ту монаршу грамоту я поклав тут, у 1669 році, дивлячись на дату в її спискові, що проставлена помилково тим роком переписувальниками 426. А коли придивився до справ, що висловлені в тій грамоті, то зважив, що її писано в малоросійські полки, взиваючи їх опам’ятатися і покоритися та обіцяючи їм свою монаршу готовність подати прощення за зраду, що сталася за Брюховецького не цього 1669, але минулого, 1668 року, тобто відразу після зради і смерті Брюховецького. Гадається, запевне, що й посли з Малої Росії, про яких згадувано, максаківський ігумен та генеральній обозний Забіла їздили після цієї грамоти від усієї Малої Росії на Москву з проханням прощення 427, яке невідмовно одержали за монаршою милістю, і тоді ж одержали благословення на вибрання після Брюховецького нового гетьмана, якого, тобто Многогрішного, і вибрали на Глухівській раді. Годиться отож тій монаршій грамоті бути покладеній у цій історії позаду, перед поїздкою до Москви, як про те казав вище, в році минулому 1668, біля такого знаку ж А:[ + ] [ + ] [ + ]. Я ж із необережності моєї, а більше через помилку давніших переписувальників, поклавши її в цьому році, попереджую й прошу ласкавого читальника прощення в тій мірі, гадаючи, що взивано тією грамотою малоросіян до шукання монаршого прощення не після обрання на гетьманство Многогрішного, але після подання на прощення. Тоді ж подано й благословення на вибрання у Глухові нового гетьмана.

Того ж 1669 року428, за Пуфендорфієвим свідченням (на листі 406), повстав з Дону донський козак і крамольник Стенька Разинов429 з подібними до себе легковажниками донцями і, прибравши значну частину війська, велике наніс своїм бунтом утяження Російському царству, відібравши від нього під свою владу Астрахань та Казань 430 і розоривши численні московські деревні. Але через недовгий час був росами пійманий і взяв достойну за своє злодіяння кару 431. А ті країни, що Разін був підкорив собі, знову повернулися до достойної царської влади.

Розповідається ще від старих руських людей, що той крамольник Разін був високого зросту й красної вроди, щедро наділений у силі й мужності; він спершу воював на Азовському морі з донцями супроти турок і татар 432, потім з персидами на Хвалинському 433 морі і чинив іншим тамтешнім народам численні капості й розбої. Заплинув навіть по тому Хвалинському морю і в саму Персиду434 і повернув звідтіля назад з превеликими й пребагатими користями. А завівшись отакими гараздами, збунтувався був супроти свого владики, московського государя, перед яким, спіткнувшись на своїй фортуні, тяжко впав й остаточно погинув.

Допомога проекту

На сайті 88 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2019 ПроСвіт 
Всі права застережені