Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ II. РОЗДІЛ XІ

 

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Про новий лядський винахід на біду тогобічної України з універсальним дозволом вибрати собі другого гетьмана; про лядське до того схилення і про вибрання в Умані гетьманом Ханенка; про лядську пропозицію Ханенкові послати послів на комісію; про розділення тоді Малої Росії на три частини; про Дорошенковий гнів супроти поляків і про повторну виправу послів до короля з проханням остаточної резолюції на свою минулорічну інструкцію; про королівську невдячність до тих послів і про їхню виправу назад до Дорошенка з пропозицією вчинити комісію в Острозі; про виправу від короля до Острога комісарів з інструкцією і про їхнє там замешкання, начебто задля Дорошенкових комісарів; про Дорошенкове мале дбаня навзаєм щодо тієї комісії; про звідомлення його про ту комісію; про побажання від комісарів інструкції, що їм її дано, і про приспання від них Дорошенкові не списку, а власної коронної інструкції при печатці; про вигадливі Дорошенкові торги з комісарами; про затримання в Острозі й відправлення ні з чим його посланця; про двох посланців від Дорошенка в Острог з проханням до комісарів, щоб дали на письмі армистиціюм 435; про прибуття в Острог Ханенкових послів і про довершення там їхньої комісії з коронними комісарами; про виїзд ні з чим з Острога до Дорошенка його посланців і про роз’їзд із Острога обидвох, польських і Ханенкових, комісарів; про небезпеку Дорошенкові від поляків і Ханенка; про його остаточне піддання через послів під турецьку протекцію; про прийняття його в ту протекцію і прислання до нього нарошного посла зі значними подарунками, військовими клейнодами, утвердженням на Чигринському з усією Україною гетьманстві та з обіцянкою, що дадуть йому бажану оборону від усіх загроз; про субмісію й синівство Дорошенкове до Турецької Порти; про королівську апробацію і сеймове потвердження Острозької комісії з Ханенком і про розсилання Ті в усі тогобічні полки при особливих універсалах; про королівську письмову відповідь та вимовлення, учинені на Дорошенкову інструкцію, надруковані і прикладені наприкінці тої-таки Острозької комісії і тут подану; про відпуск із Чигрина турецького посла і про Дорошенкове прохання через нього собі янчарів і ханської допомоги; про те, що Дорошенко відбирав по містах Острозькі комісії, які розіслав Ханенко, і про польське військо, прислане Ханенкові; про тиранське нахилення Кіяшком під реймент Многогрішного Лубенщини та інших міст, що трималися Дорошенка; про пагубу тим містам і селам, яка була від Дорошенка, тощо.

435 Армистиціюм — акт перемир’я.

436 Вибір Ханенка гетьманом спершу не був акцією польського уряду, це була ланка в русі П. Суховія проти Правобережжя. На Ханенка поляки почали робити ставку в др. пол. 1670 р. Універсали розіслано наприкінці 1670 р.

437 Перед гетьманством М. Ханенко був уманським полковником. Його вибрано гетьманом 23 липня 1669 р. на раді суховіївців, на якій П. Суховія було скинуто. П. Суховій залишився генеральним писарем при Ханенку.

 

 

 

438 В Острог, де вже велися переговори з Дорошенком.

439 3 самого початку було ясно, що переговори не приведуть ні до чого. П. Дорошенко поставив умови, які Польща не прийняла, гетьман же не міг прийняти польських умов, бо полякам найбільше хотілося повернути панів на Україну, чого рішуче не бажали козаки.

440 Петрановський і Тарасенко їздили на сейм наприкінці 1670 р.

 

 

 

 

441 Акція з середини 1670 р. (Див. приміт. 436).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

442 Прізвища не проставлено.

1

 

 

 

443 Яна Собеського.

 

 

 

 

 

 

444 Польним гетьманом був Я. Вишневецький.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

445 Ага — старший над яничарами.

 

 

 

446 Пункт найбільших незгод, що виключав можливість порозуміння. Шляхта хотіла повернутися на свої добра, які вже були в козацькому посіданні.

447 Донація — даровизна, дарчий запис.

448 У 1669 р. помер папа Климент IX, а 1670 р. обрано папою Климента X.

449 За Гадяцькими пактами унія скасовувалася.

 

 

 

 

 

 

450 Суд у Польщі був становий: шляхта судилася за одним правом, міщани — за іншим, посполиті — ще за іншим. Козаки вимагали єдиної козацької юрисдикції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

451 Роботизна — панщина.

 

452 Антоній Винницький був єпископом Перемишлянським. На початку 1663 р. митрополитом обрано Йосипа Тукальського. Деякі єпископи (Галичини й Волині) не признали Й. Тукальського митрополитом і 19 листопада в Корсуні вибрали митрополитом А. Винницького, якого король затвердив 24 листопада 1663 р., але 4 березня наступного року визнав митрополитом Й. Тукальського. Згодом Й. Тукальського арештовано, а коли в 1665 р. звільнено, польський уряд заборонив йому називатися митрополитом, ним визнавався А. Винницький. Тільки 1668 р. константинопольський патріарх Методій затвердив митрополитом Й. Тукальського. Змагання тяглося й у подальший час, навіть після смерті Й. Тукальського.

453 Скрипти — писання, тексти, документи, листи.

454 Дигнітар — достойник, високий урядовець.

455 Див. приміт. 155. Крім того, П. Дорошенко вимагав повернення привілеїв, які захопив П. Тетеря, сплати тисячі червінців, які Тетеря забрав після смерті Д. Балабана. Дорошенко писав, що П. Тетеря забрав «усі права, привілеї церковні й на вольності Запорозькому війську від кількасот літ, і давніші від королів їхньої милості наших, і від теперішнього короля й милості надані». 19 травня 1669 р. польський посол передав П. Дорошенку булаву, прапор, литаври і привілеї. Але повернено не все добро й не всі документи. У 1670 р. П. Дорошенко знову поновлює вимоги прислати привілеї, скарби, знаки, хоругви, бунчуки, гармати, намети та інші клейноди, також комісарські трансакції. Говорили про те і в Острозі. Але поляки проти цього вже повставали, король навіть бачив у цих вимогах намагання розірвати переговори. Вимагав П. Дорошенко повернути документи і в 1671 р., але нічого так і не досяг.

456 Поссонат — правосильний.

457 Юрія Хмельницького. ~

458 Каптур, каптурні суди — суди, встановлені на час безкоролів’я.

459 У тексті пропуск.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

460 У козацьких вимогах стояв пункт про збереження прилучення Терехтемирова і тамтешнього монастиря з усіма належними селами та землями до гетьмана й Запорозького війська, тобто до Чигрина. Це саме стосувалося м. Білої Церкви, де стояв польський гарнізон.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

461 Мабуть, описка. Треба Гадяцької трансакції. Про пряме відновлення Гадяцьких актів у пунктах П. Дорошенка не стояло, але всі його пункти складено на основі саме Гадяцьких статей.

 

 

 

 

462 Йдеться про зв’язок П. Дорошенка з Турецькою Портою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

463 В акті Острозької комісії, що йде далі, засвідчується: «мало не шість місяців».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

464 Екстракт — витяг, випис із книг.

465 Подано в перекладі з польської мови. Звірено за виданням: Акти.— Т. 9.— С. 348—357.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

466 Акти: «Тарасенко Харлам, осавул».

 

 

 

 

467 Король М. Вишневецький одружився з австрійською архікняжною Елеонорою 28 січня 1670 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

468 Акти: «добр чи маєтків».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

469 Комишина — палиця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

470 У 1658—1660 рр. Київська колегія сильно постраждала через військові дії: велика пожежа майже знищила її будівлі. Відбудовувати Братський монастир разом з колегією взявся І. Галятовський. У 1665 р. монастир і колегію було повністю зруйновано через військові дії. У 1669 р. за відновлення колегії взявся В. Ясинський. Король Михал 25 квітня 1670 р. видав грамоту, якою повертав Братському монастиреві всі маєтки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

471 Тобто умов Гадяцького договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

472 Улітку 1670 р. Лебель вийшов був із фортеці й почав грабувати сусідні села й містечка, було також розорено й кілька церков.

473 Степан Бутенко був білоцерківським полковником.

474 Польський полковник Пиво-Запольський був виправлений на Україну київським воєводою А. Потоцьким. Він мав дві тисячі війська і дався взнаки місцевому населенню. Про злочини полковника Пива в Інструкції П. Дорошенка своїм послам на польський сейм у жовтні 1670 р. писалося таке: «Повинні пильно упоминатися як справедливості, так і слушного покарання Пива, котрий спустошив і внівець обернув все Полісся і частину України, а особливо Межигірський монастир і митрополичі та іншого духовенства добра, щоб повернуто було гармати і всю забрану ним у тому-таки Межигірському монастирі худобу».

475 У 1670 р. П. Тетеря покинув Польщу і поїхав до Ясс, де піддався під протекцію турецького султана. Помер в Андріанополі 1671 р.

 

 

 

 

 

476 С. Величко вміщує присягу далі, під 1671 р. Й. Тукальський її виконав 1665 р., коли його випустили з ув’язнення.

477 Й. Тукальський був головним дорадником П. Дорошенка.

478 Тобто за ув’язнення в Марієнбурзі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

479 Турки прибули восени 1671 р. Раніше П. Дорошенко теж просив допомоги у Туреччини, але та була зайнята війною в Західній Європі.

 

 

 

 

 

480 Михайло Кияшко був миргородським полковником.

481 Дорошенку в цей час було не до Лівобережжя, йшлося про те, щоб утриматися в себе на Правобережжі.

Року від створення світу 7178, а року, відколи спустився в ньому у діл поганого світу з гори святого Сіона дорогий Камінь, 1670. Після нещасливої минулорічної української революції лихо ще раз розпоширює свої сіті через високодумні лядські й козацькі голови на крайній занепад і розор тієї ж бідної козакоруської вітчизни, тогобічної України, і подає нових способів Дорошенкові, щоб її обороняти, а полякам її відбирати. Адже поляки, довідавшись про таємну Дорошенкову посилку до турків, упали у відчай, як казав вище, щодо тієї України і, знамірившись хоч би за вогонь від неї триматися, зажили такого способу, що заслали в Браславль, Немирів, Умань і в інші тамтешні міста та повіти свої універсали з дозволом козакам обрати й поставити за своєю волею нового гетьмана, обіцяючи їм, козакам, і всьому взагалі тамтешньому козако-руському народові повернути їхні колишні права й вдарувати всілякими вольностями436. Той простодушний народ легко прихилився до таких лядських оман і, відкинувши від себе зовсім свого гетьмана Дорошенка, що схилявся до турецької протекції, на своє неждане бідство й запустіння, бажаючи неодмінно лишатися під християнським польським монархом, вибрали й постановили собі в Умані другого тогобічного гетьмана — Михайла Ханенка, значного уманського військового товариша437.

Лядські посли, що були в Умані при тому постановленні, либонь, потвердили його, Ханенка, королівським та всього сенату іменем на тому уманському гетьманстві, однак запропонували йому, щоб він присилав своїх послів і комісарів у Польщу на комісію зі своїми і всього козацького війська побажаннями438; вони мали з’їхатися з польськими комісарами на тому місці, яке буде визначене від короля та цілої Річі Посполитої, де домовлять і постановлять пакти на свою і загальнонародну користь.

Від отакої дії й такого становища єдина, що лежить пообабіч Дніпра, Мала Росія, бідна й занепала козако-руська вітчизна, розділилася того-таки 1670 року та всеконечний свій занепад і запустіння на три гетьманства і три частини, а єдиної матері брати за приводом пошкоджених на розум владолюбців, колишніх і тодішніх своїх гетьманів, стали поміж себе ворогами і вже не слухали євангельського слова: коли розділиться дім, то від того й запустіє.

Коли ж Дорошенко запевне звідомився про нового лядського гетьмана в Умані Ханенка, роз’ярився тим більше і до решти відсік свою від поляків приязнь. А бувши обнадіяний від Турецької Порти сподіваною протекцією, либонь, уже мало стояв за лядську до себе ласку, знаючи запевне, що як двом котам, згідно прислів’я, в єдиному міху, так і двом гетьманам на одній тогобічній Україні важко й неможливо поміститися. Однак, ще випробовуючи їхні наміри, вдруге виправив у Польщу з листом своїх послів439, військових осаулів Петрановського й Тарасенка440, наказавши їм допроситися від короля й Річі Посполитої цілковитої резолюції на свою минулорічну інструкцію. Ті Дорошенкові посли були тоді королеві й сенаторам, либонь, небажані, бо король і сенатори мало вже дбали про Дорошенка, поставивши нового козацького гетьмана Ханенка441, однак, згідно минулої своєї декларації про виправу комісарів до Острога, вчиненої першим Дорошенковим послам, одправили тих Дорошенкових послів без забави, сказавши через них Дорошенкові, що незабаром будуть прислані до Острога для відправлення комісії, якій належить задовольнити Запорозьке військо, польські комісари. То щоб і Дорошенко, запропонували вони, зволив присилати на ту комісію своїх комісарів.

Одправивши тих Дорошенкових послів, незабаром, тобто тридцятого березня, було виправлено до Острога польських комісарів, але не так для Дорошенкового, як для Ханенкового задоволення, відібравши належну до своєї комісарської функції інструкцію при коронній печатці від свого пана, короля Михала. А прибули до Острога ті польські комісари в останніх числах квітня і кілька місяців чекали там на комісію послів від Дорошенка. Але Дорошенко, зрозумівши з реляції Петрановського й Тарасенка, що повернулися з Польщі, лядську до себе незичливість й оману, мало дбав, як сказано вище, про лядську ласку й комісію. Він, більше фіглюючи і вивідуючи про їхні настрої, написав був через свого першого посланця в Острог Якова Корбача до комісарів, питаючи, чи мають польські комісари цілковиті повноваження від Короля й Річі Посполитої на чинення комісії. Через повторного посланця писав Дорошенко в Острог до комісарів, потребуючи від них копії даної їм інструкції під присягою і з забезпеченням, що та копія є правдива, без жодного придатку й уменшення.

Тоді польські комісари, не схотівши присягати на списку своєї інструкції, послали Дорошенкові через того його посланця автентичну інструкцію при королівській печатці, а собі лишили її список.

Ця інструкція, перекладена з латино-польської мови на козако-руську, має в собі від слова до слова таке:

 

 

ІНСТРУКЦІЯ

на заспокоєння війська його королівської милості Запорозького й цілого народу руського в проханнях їхніх до його королівської милості й Річі Посполитої, поданих через супліку, вельможним і уродженим комісарам, призначеним із сенату і з посольської ізби за зізволенням цілої Річі Посполитої.

З сенату — велебним отцям сарновському, премисльському, вейському, київському — біскупам; вельможним волинському, беневському, чернехівському — воєводам; любовицькому, волинському і пісочинському, хелмському — каштелянам;

З ізби посольської — уродженим мечникові коронному Білинському, київському стольнику Юрієві Манецькому, каневському старості Чарнецькому, браславському старості Пісочинському, київському підсудкові Янові Олізарові, подільському підсудкові NN, упітському маршалкові Криштофові Бялозорові, хоружому лідському NN 442 і земському писареві брестському.

Дана на екстраординарному Варшавському сеймі у великій коронній канцелярії. Ця комісія повинна зачатися й кінчитися, хай би не всі означені комісари були на ній у повній лічбі, щоб не була відсутність деяких перепоною і застановкою комісіальній справі.

Дано у Варшаві, 30 дня, в місяці березні, року божого 1670.

1. Перш за все панове комісари мають вислати свого швидкого кінного до вельможного маршалка і коронного гетьмана443, також і до Острога, даючи знати про себе, що вже їдуть на ту комісію.

2. Самі мають поспішити якнайпрудкіше, якнайкоротшим гостинцем, не беручи перед очі зайвої дороги для своїх приватів. Бо з любові до добра і для заспокоєння Річі Посполитої мають радше приспішити свій приїзд, щоб козаки через невчасне і нешвидке прибуття на призначене місце не від’їхали або не розірвали того діла. А коли була б незгода щодо місця, призначеного в Острозі, не мають через те рвати трактату, але хай оберуть і домовляться про якесь інше добре місце, хоч би й далі на кілька миль.

3. їдучи, по дорозі вступлять до вельможного маршалка і великого коронного гетьмана; також, коли будуть поблизу, до вельможного белзького воєводи, польного коронного гетьмана444, і, донісши їм про те доручене діло, відберуть подальшу інформацію, і про все домовляться як щодо майбутньої трансакції, так про спосіб пересилання листів до Львова, звідки через львівську пошту має бути присилано відомості до його королівської милості, брано резолюції й конференції. А листи до його королівської милості панове комісари мають усі підписувати. Приватних же листів ні до кого щоб не писали в тих публічних справах, також аби жоден з осіб не мав таємних конференцій з козаками, хіба що з відома і зізволення інших панів комісарів.

4. Заїхавши до Острога, вчасно дадуть знати його королівській милості про речі, які там почнуть заводитися.

5. На початку і при подальшому трактуванні тієї комісії мають зажити належної справності, вивідуючи наміри козацьких сторін, чи щиро хочуть миру.

6. Спитаються — чому порушили Підгаєцьку трансакцію? Чому з татарами краї тамтешні воювали? Чому прийняли протекцію Порти Оттоманської? Чому, згідно до тих-таки Підгаєцьких пактів, не пустили старост і дідичних панів до добр? Чому Дорошенко шукав протекції його милості московського царя? Чому вняв його милості королеві титул князівства Руського? Цілковито про все говоритимуть.

7. А потім обіцятимуть генеральну амністію усім іншим їхнім виступкам або забуття всього, згідно прав року 1661 і Підгаєцької трансакції, від імені його королівської милості й Річі Посполитої і там-таки відразу те запишуть. Однак під тією умовою, щоб відступилися від тієї турецької протекції, відразу віддали до рук панів комісарів дані собі прапори й листи, а також двох свіжовзятих агів 445 і на потім, коли трапиться десь узяти якихось в’язнів, то щоб відсилали до його королівської милості. А наостанок хай підтвердять те, що ніде не шукатимуть і не братимуть протекції сторонніх панів.

8. Коли запропонують, що в порушення минулої амністії деякі козаки були турбовані через наших свавільно, чи правом, або про утримані кадуки-привілеї,— заспокоювати те звичайною справністю; обіцяти від його королівської милості, що на козацькі хутори привілеї буде скасовано, а потім на порушників амністії відпишуть постановлену екзекуцію,— це потім підтвердиться публічним правом. А з огляду на шляхетські дідичні добра не мають дозволяти ніякого відірвання 446. Коли б хто з живих сущих власників отримав привілеї чи донацію 447 на духовні чи його королівської милості добра, то те має бути знищено. Це все, однак, доручається вірності, похватності й справності панів комісарів.

9. Про унію й про добра, що до неї належать, так ставатимуть: перш за все відповідять, що його милість король бере заспокоєння того пункту про грецьку релігію на себе, не кажучи вже про те, що без дозволу апостольської столиці (престол незайнятий і отця святого не маємо) 448, трактувати про те не може, а тепер не подає до трактування того пункту й комісарам. Але як тільки дасть Бог святого отця, тоді його милість король обіцяє все справити, буде розмова духовенства, а після того всілякі ті неузгоди заспокояться. Потім, коли цей спосіб не допоможе, то принаймні хай переконують тоді козаків, щоб як тримали нероздільно церкви, монастирі й добра, які до них належать ще перед тією козацькою війною, уніти й неуніти, то хай так лишається і тепер. Нарешті, коли б так не могло заспокоїтися, то хай уже прийшло б до того,— постановити, як записано в Гадяцьких пактах 449, введено в правні книги і стверджено присягами; нехай панове комісари пильно й обережно тут діють і пильно подбають, щоб той пункт був заспокоєний або першими двома, або в будь-який спосіб, постерігаючи, аби не було якої шкоди унії і трактат не був розірваний, не кажучи вже про те, що їхні біскупи перечать тим Гадяцьким трактатам.

10. В трибуналі, що без потреби його жадають, панове комісари відмовлять через сталі причини, адже то була б переміна стану і замість усування трудностей, які описують козаки у супліках, набули б більшої конфузії 450. Бо хто б там судив, особливо шляхту з тамтих воєводств; маючи свій трибунал у Любліні, не можуть же вони ставати і справуватися в Україні перед козаками й попами! Однак, щоб могло випогодитись у тому хотінні Запорозького війська, панове комісари відповідять, що його королівська милість як присягнув дотримувати право кожному, так не хоче чинити жодного безправ’я та несправедливості й унітам і неунітам. Отож, коли панове неуніти мають якусь кривду від котрогось із панів унітів, нехай справуються про те в коронному трибуналі. Для того комісари його королівської милості, намовившись із послами Запорозького війська, опишуть спосіб, назначать особливий реєстр і визначатимуть час, щоб ті справи їхні завжди були суджені хай би через два тижні. До цих суддів поміж уніатів та неуніатів можуть бути допущені двоє чи троє духовних, що не будуть в унії, і стільки ж світських осіб. А ті наново допущені три або два світські (над лічбу панів депутатів ординарних, трибунальських) мають бути з добре осілої шляхти і будуть зобов’язані однією, як і коронні, присягою. Коли минуть ті два тижні, то ції духовні й світські мають від’їхати й не засідати при судженні інших справ, що будуть у коронному трибуналі, бо вони належатимуть тільки до справ, власне, поміж унітами й неунітами, а не до інших. А у Великому Князівстві Литовському ті справи належатимуть до трибуналу великого кола, до чого мають депутувати уже не духовних, а світських чотирьох осіб осілої шляхти. Така ж лічба осіб має бути допущена до засідання в трибуналі на ті справи і з боку уніатів. А справи кривди мають бути суджені приватно через комісарів, поставлених від обох боків. Про те — як про число, так і про місце резиденції тих комісарів — панове комісари намовлять спосіб.

11. Вигодять і в тому проханні Запорозького війська, щоб церковні добра були вільні від хлібів, переходів і всіляких жовнірських тяжарів та обтяжень, так само, як і добра духовні римського костелу, що буде потверджено й конституцією; однак податки Річі Посполитій, згідно сеймової й повітової ухвали, повинні платити.

12. Попи щоб заживали тієї ж вольності, що й наші духовні,— панове комісари це дозволять, заживши заходів, тобто не мають терпіти від роботизни 451, кормлення псів та інших утисків.

13. Митрополичі убори, коли виявиться, що є в когось у Білій Церкві, його милість король накаже віддати. Обіцяє навіть швидко заспокоїти своєю королівською повагою і справу поміж отцем Винницьким і отцем Токальським, що заходить про Київську митрополію 452, або ж осудить чи туди, чи сюди за належним правом. Коли б цією декларацією його королівської величності військо не задовольнилося і поставало за отцем Токальським, тоді панове комісари обіцятимуть іменем його королівської милості, що отець Винницький відступиться від своєї претензії й права на ту митрополію, і його королівська милість уважатиме за належне задовольнити його цілком чимось іншим. І панове комісари забезпечать це так, щоб на потім митрополитська елекція відправлялася згідно давніх прав і лишалася вільною, не з примусу.

14. Про академії, про школи, коли панове комісари не зможуть справити інакше, опишуть і постановлять так, як описано в Гадяцьких пактах. Навіть те застережуть, щоб у тих академіях не були й не вчилися аріяни, лютри й кальвіни, оскільки військо просить про те в своїй супліці гаряче.

15. На духовні посади, тобто єпископію, архімандрію тощо, мають бути елекції згідно давніх прав та звичаїв, що існують і досі; отримуватимуть від його милості короля потвердні привілеї, а владиками хіба шляхта має бути обирана.

16. Щодо скриптів 453 до канцелярій панове комісари дозволять, щоб та умова, про яку просять (коли будуть які скрипти), була записана на потомні часи, зберігаючи постановлення прав, вольностей і свобод людям грецької релігії, які не в унії, духовним і світським, не касуючи, однак, минулих мандатів, що апробовані через постанову.

17. Панове комісари обіцятимуть іменем його королівської милості про дигнітарів та земські уряди, що, як було здавна, так і тепер, його королівська милість уділятиме увагою і надасть вакантні начала й уряди добре вислуженим, також і з русі, особам грецької релігії, були б вони гідні й заслужені; та й тепер усі земські урядники з обивателів тамтешніх країв.

18. Щодо претензії, яку мають до пана Тетері455, панове комісари відповідять, що та матерія не мала б труднити Запорозьке військо, бо коли що завинив поссонат456 шляхтич, повинен судитися. Через письмові відповіді, дані до Запорозького гетьмана й до Хмельницького457, вже було декларовано, щоб його покликали до генерального каптуру458 в Короні Польській, і пан Тетеря хотів справитися і пильнував того у Варшаві, а коли того не вчинили, то самі собі винні. Від того його королівська милість і тепер дозволяє, щоб його позвали до королівського трибуналу, а інакше його королівська милість не може карати непоконаного правом, бо в тому було б порушення стану. Однак коли отримано буде декрет у трибуналі з доброї волі, його королівська милість не заборонить чинити над ним екзекуції.

19. Що ж стосується козацької* супліки, щоб їх омежити в певних воєводствах, то щодо того панове комісари його королівської милості заживуть великої справності, похватності і старання, виводячи сильними причинами, що це буде шкідливо не лише для цілої Корони, але й самому Запорозькому війську, маючи на увазі, які від того могли б постати шкідливі загальному добру наслідки. Але оскільки те військо потребує такого виділу, щоб мати в своїх домах безпеку, то панове комісари намовлять і постановлять забезпеку, щоб реєстрові козаки, їхні вдови або діти були там і жили, де були й жили здавна ще перед тією війною. А в домах, хуторах і своїх осідлостях мають бути вільні.

Щоб їх не утискував жовнір, щоб не відправляв у них становиськ, попасів, ночівель; навіть підстарости та їхні намісники щоб не доправлялися щодо них жодної юрисдикції, статей, данин або роботизн і не витягали того з них, але щоб цілком, як вільні лицарські люди, вони належали або до самого Запорозького гетьмана, або до свого старшого. Дбатимуть також, щоб козаки з дідичних, шляхетських добр, коли б які перенеслися до добр його королівської милості й Річі Посполитої [...]459; нарешті, коли б дійшло до великих утруднень, не мають розривати згоди, не касуючи грамоти, даної Браславському воєводству.

20. Слушна річ, аби була зменшена лічба Запорозького війська. Радше нехай поставиться в числі, скільки буде намовлено; треба, щоб був щорічно писаний реєстр і його віддавати вельможним коронним гетьманам для того, щоб коронним жовнірам і Великому Князівству Литовському було звісно, хто козак, а хто підданий. А запорозький гетьман і реєстрові козаки, як це давно бувало, щоб належали до вельможних коронних гетьманів.

21. І те слушно, щоб запорозький гетьман, якого має обирати саме ж військо, не був тільки три роки. Але надалі, оповістивши його королівську милість і вельможних коронних гетьманів, оберуть чотирьох кандидатів і мають послати для потвердження до його королівської милості, від якого відберуть через комісарів клейноди, тобто хоругву, булаву й бубни. А коли б перед закінченням трьох років хотіли б гетьмана змінити через якісь слушні причини, то щоб того не чинили, а спершу нехай оповістять його королівську милість і віднесуть його письмову відповідь.

22. Панове комісари мають загострити й опишуть те, щоб Запорозький гетьман без відома його королівської милості або ж вельможних коронних гетьманів не посилав до сторонніх панів жодних посилок, від них їх не приймав і не відправляв, або, коли б у наглому разі випало б прийняти якесь прислання, то щоб без відома його королівської милості або вельможних коронних гетьманів не відправляв сторонніх послів.

23. Щоб резиденція Запорозького гетьмана назавше була в Чигрині, але напереміну в Корсуні, в Каневі, або також як бувало перед тим.

24. Перебувати шляхті у добрах власних має бути вільно, а Запорозький гетьман повинен остерігати, щоб шляхта в своїх добрах мала всіляку безпеку.

25. Про прилучення до Чигрина монастиря, Білої Церкви до булави460, також зведення залог — того не мають дозволяти панове комісари, давши сильні причини. І взагалі, оскільки Україна не може у жоден інший спосіб до решти бути в безпеці, бо вельми часті татарські наскоки або інші навали не можуть бути відлякані, то щоб фортеці були осаджені жовнірами. Дбатимуть і цілком урадять, щоб Корсунь і Канів мали залоги, через що зможуть швидше давати відсіч нападам. А оскільки про виведення залоги з Білої Церкви Запорозьке військо найбільше домагається тому, що жовніри наприкрюються людям, то панове комісари окреслять й уміцнять, щоб жовнір, який буде в замку, не утискував ні міщан, ні інших людей.

26. А що Запорозьке військо супроти давнього звичаю звикло, і це тільки тепер, висилати послів до його королівської милості великою купою в кількадесят осіб, через що, простуючи, звикли ті посли наприкрюватися по дорогах, ночівлях, попасах людям і часом чинять вони шкоду, то хай панове комісари так уладнають, щоб висилали вони своїх посланців до його королівської милості не в такім великім числі.

27. Про задніпрські полки, свіжоописаний на теперішньому сеймі пункт, декларуватимуть так: хай гетьман запорозький і ціле військо постерігають, щоб нічого не діялося супроти трактату з його милістю московським царем, оскільки на тринадцять років або до постановлення вічного миру перед тими літами Задніпря повинно лишатися в утриманні його милості царя.

28. Якщо прийшло б колись до того, щоб війська його королівської милості й Річі Посполитої, згідно постановлених перед кількома літами пактів, мали злучитися з військами його милості московського царя, то пани комісари вчасно намовлять і опишуть з послами Запорозького війська спосіб, як би могли наші війська або війська його милості царя переходити без утяження й уприкрення Україні, щоб, непорядно входячи, не дали якоїсь оказії тамтешнім обивателям і військовим особам до скарг і замішання.

29. А що Запорозьке військо в своїх супліках, поданих на сеймі елекції і коронації його королівській милості й Річі Посполитій, вимагає, щоб Гадяцькі пакти були приведені до чинності, то панове комісари доведуть певними причинами, що того бути не може, вказуючи на те, що під час війни зі шведами козакам було дозволено так багато тільки тому, щоб були вони вірні його королівській милості й Річі Посполитій. А вони відразу, мало не в півроку, їх порушили, удалися до Москви і знову піднесли, повставши з московськими військами, руки на пана і свою вітчизну. Потім удруге, коли чинилося постановлення під Чудновом, вони самохітно відцуралися тих пактів, не потребували Руського князівства і домагалися на сеймі 1661 року, щоб те Чуднівське постановлення було потверджене публічним правом. А потім і супроти тієї Чуднівської згоди вчинили переступ, а в Підгаєцьких пактах про те не було жодної згадки. А що більше, нащо придалося все це цілому війську, коли в тих Гадяцьких пактах призначені гонори, ваканси, добра тільки приватним особам і тільки ті матимуть зиск, а не ціле військо; начебто у війську одні були ліпші, а інші поганші? Тому те чинення не тільки важке, але й не потрібне з багатьох причин, тим більше, що Задніпря відійшло дочасно в посесію його милості московського царя, як висловлено в пактах. І коли б, згідно своєї установи, мав лишатися Гадяцький трактат, це мусило б значно порушити ті пакти, що неможливо. А чи ж то не ліпше і не пожиточніше буде Запорозькому війську, коли вони нині знову в користь усього війська для підпертя своїх вольностей, прав і свобод постановлять вічний мир з комісарами його королівської величності та Річі Посполитої, що потім буде потверджено публічним правом на сеймі? Всеконечно панове комісари наляжуть на те, щоб не було потвердження тої Підгаєцької трансакції461.

30. Нарешті, його королівська милість і Річ Посполита хоча й подає панам комісарам у вищеописаних пактах конечну й достатню інформацію (про що також зобов’язуються честю, вірністю, сумлінням) , однак хай міцно стоять щодо пункту про релігію, зважаючи загалом на цілість святої римської віри і церковних добр, що є в унії, як і щодо пункту про омеження або виділення для козаків воєводств, також і в усіх інших пунктах, і, маючи перед очима честь його милості короля і цілість Річі Посполитої, щирою горливістю до добра щоб перестерігали те в усякі інші найкращі способи і на ту їхню напірну супліку не зізволяли, але заспокоювали всілякими зручними засобами. Однак дбатимуть, щоб трактату цього не розривати; можна буде подати інші способи замирення, доклавши, де можна, і його милість короля для миру і з’єднання так дуже роз’єднаних сердець. Для віддалення ж тої бурі462, на яку заноситься через їхні замисли і змови, задовольнити обидва боки, як диктуватиме їм цнота, віра, любов до святої католицької віри й вітчизни. Його королівська милість і ціла Річ Посполита покладаються на справність, похватність і побожність панів комісарів і сподіваються, що вони остережуть вірних божих слуг, що мають єдність із римським костелом, і постановлять та затвердять посідання чи відступлення Запорозького війська з пожитком не тільки для них самих, але й для цілої Річі Посполитої.

31. Безпеку панам комісарам має бути обмірковано через їхніх милостей панів гетьманів.

 

Місце коронної печатки під тією інструкцією.

 

 

Дорошенко, вичитавши ту польську інструкцію, послав у Острог третього свого посланця з вимогою собі в заклад (для безпечнішого виправлення в Острог на комісію своїх послів) з-поміж тих коронних комісарів двох каштелянів і до них ще кілька значних осіб. А коли коронні комісари не захотіли послати від себе Дорошенкові такого закладу, то й Дорошенко, не виправляючи своїх послів у Острог, писав ще раз в Острог до тих комісарів, відзиваючися, що бажає начебто відправляти й закінчити з ними комісію через свої скрипти й листи. А спершу упоминався він про те, щоб українські права й привілеї, а також військові клейноди, які забрав у минулому гетьман Тетеря і які вивезені до Польщі, були розшукані й прислані до нього, Дорошенка, в Чигрин. На цю Дорошенкову вимогу комісари затримали його посланця, не відправляючи протягом кількох тижнів, і робили це не для задоволення Дорошенкового побажання, а щоб дочекатися прибуття до себе з Умані від нового свого гетьмана Ханенка комісарів, хочучи зачати й неодмінно кінчити доручену собі комісію саме з ними. Тоді Дорошенко знову виправив від себе в Острог до польських комісарів двох значних посланців — сотника Михайла Корицького й Олександра Лішковського, але не доручив їм удаватися в комісію, тільки наказав упоминатися у тих комісарів армистиціюму на письмі, тобто такого письмового убезпечення, що з польського боку не буде на нього, Дорошенка, військового находу.

Тим часом з Умані виправлено від нового лядського гетьмана Ханенка з інструкцією до короля Михала послів Семена Богаченка, Якова Ярошенка, Романа Малюка, Івана Полтавця, Івана Завішу, Степана Білого і Василя Олексієнка з товаришами,— їх було відправлено від короля в Острог до комісарів на комісію. Тії-бо Ханенкові посли, прибувши (з пунктами його побажань) від короля в Острог, були ласкаво прийняті польськими комісарами і відразу, вступивши із ними в комісіальне діло, забавили в ньому кілька тижнів та й 2 вересня закінчили ту Острозьку комісію на корисних собі пактах, що детально у ній висловлені. Згадані ж Дорошенкові посланники, Корицький і Лішковський, що просили письмового перемир’я від Дорошенка, дочекавшись в Острозі комісіального висновку і хоч здалеку прислухавшись до всього тодішнього діяння, та не допросившись уже жодної відповіді від польських комісарів Дорошенку, з соромом від’їхали з Острога до Чигрина. Королівські ж комісари також, промешкавши тут на такому, як описано, торзі з Дорошенком більше чотирьох місяців463, роз’їхалися, як і Ханенкові комісари, по домівках.

Дорошенко тоді до решти зрозумів з реляції вищеназваних своїх посланників, що вернулися з Острога, що знищений поляками внівець і скинутий із гетьманства, а вся тогобічна Україна з усім Запорозьким військом лишилася вручена гетьманові Ханенку. Тому він не міг бути певний не тільки того, шкідливого для душі, гетьманського гонору, але й власного свого життя від Ханенка й поляків, тим більше, що не одержав того перемир’я на письмі, якого допрошувався в Острозі в польських комісарів. Тож він одразу вдався своїми швидкотічними посланцями до Константинополя, вивіряючи себе з усією тогобічною Україною в протекцію Оттоманській Порті й бажаючи від неї сподіваної для себе оборони від насталих тоді для нього небезпек. Порта тоді, рада бувши тому Дорошенковому бажанню, вдячно прийняла його, Дорошенка, з тогобічною Україною під свою протекцію і, швидко відправивши назад його послів, виправила з ними до Дорошенка й нарошного, свого значного посла з численними й великими подарунками, даними як йому самому, Дорошенкові, так і його старшині. Той посол, прибувши в Чигрин і віддавши ті подарунки від турецького царя Дорошенку з його старшиною, потвердив його іменем свого царя на тому чигринському гетьманстві, вручивши й осібно дані йому від свого царя військові клейноди і затвердивши до того йому, Дорошенкові, й всій Україні міцну оборону Оттоманської Порти від усіляких сторонніх навал. Дорошенко був щодо цього певен і вдячний і не лише прирік бути приязливим до Порти та виконувати в усьому її веління, але й багаторазово потім став неоглядно називатися її зичливим сином.

А згадана Острозька комісія була 22 грудня того ж року апробована королівською повагою і лишилася потверджена Ханенкові сеймовою конституцією — її висловлено просторими королівськими універсалами, а саму видрукувано екстрактом464 та розіслано в усі тогобічні полки через Ханенка, обминаючи гетьмана Дорошенка. А при кінці тієї Острозької комісії, 23 грудня, споряджено, видрукувано, рукою королівською підписано та печаткою коронною закріплено королівську письмову відповідь і вимовлення на Дорошенкову інструкцію, одіслану через Петрановського й Тарасенка — як сітка на влови простодушного козако-руського народу, щоб відхилився і відступився від Дорошенка.

Ота Острозька комісія зі згаданою письмовою відповіддю й вимовленням, достеменно така, друкована, тут кладеться465:

 

 

МИХАЛ,

З БОЖОЇ ЛАСКИ КОРОЛЬ ПОЛЬСЬКИЙ,

великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький,

жмудський, київський, волинський, підляський, подольський,

інфлянтський, смоленський, сіверський, чернігівський

Оголошуємо цим нашим листом усім взагалі і кожному зосібна, кому про те належить знати, що в тих днях допіру прибули до нашого боку шляхетні осаули Петрановський і Тарасенко466— посли Запорозького городового війська, яких виправлено з суплікою та інструкцією ще на сейм, що скінчився вже кілька тижнів тому, і не тільки до нашого маєстату, але належно до сейму й цілої Річі Посполитої.

Не можемо не відзначити з жалем одне, що всі зусилля й замисли наші щодо заспокоєння України і задоволення Запорозького війська через уперту завзятість і амбіцію однієї-другої особи дотіль не могли дійти до пожаданого кінця. Коли те військо після елекції подало на коронаційному сеймі супліку, а потім поновило в Ченстохові, перш за все воздавши подяку господові Богу при чудовному образі пресвятої найсвятішої богородиці діви Марії, там-таки, під час веселого акту нашого одруження 467, при бутності найяснішої цісаревої християнської її милості і багаточисленного цісарського двору, ми мали раду з панами сенаторами, що були у великому числі на той час у Ченстохові, і за визначенням сенату видали універсали на всю Україну, що оголошують про комісію. А на сеймі, що незабаром розпочався, ми призначили повагою цілого сейму комісію і послали до Острога наших і Річі Посполитої комісарів. Вельможні уроджені комісари з’їхалися туди і не могли дочекатися там послів від Запорозького війська мало не шість місяців. Вони тільки для годиться озивалися листами і заживали різних способів, які не мали в собі нічого дійового, а взагалі святобливо псували справу. Нарешті, для вигляду, що вони щось чинять, прислали спершу з листом козака Якова Корбача до Острога тільки для порозуміння, допоминаючися відомості, чи повна сила трактувати дана комісарам від нас і Річі Посполитої. Знову, повторним листом, вимагали від наших комісарів копії інструкції разом з порукою під присягою.

Після таких численних посольств і письмових відповідей, аби тим удатніше міг бути розірваний трактат, вони безпошанівно й вперто вимагали через другого козака неподобні речі, тобто обміну, визначаючи з-поміж наших комісарів уроджених хелмського й брестського каштелянів з кількома значними особами, і це супроти всілякої слушності і над звичай, що існував доти. А цього ніколи не бувало, скільки багато не траплялося трансакцій і посольств від гетьмана й Запорозького війська до найясніших наших попередників; немає також прикладу й на те, щоб козацькі посли, хоч й при найбільшому розпалі війни й розлитті крові, були затримані, або супроти міжнародного права поставилися до них по-ворожому чи мали вони бути згублені, вони завжди отримували відправу і безпечно виїздили. І хоч декларували вельможні й вроджені комісари, що повна безпека послів Запорозького війська забезпечується не тільки письмово, але навіть хотіли ствердити це своєю присягою (декларував учинити це й вельможний маршалок, великий коронний гетьман), прецінь, однаково все те нічого не допомогло.

Нарешті козацькі посли запропонували трактувати мир через листи, однак не раніше, як будуть прислані в Україну до війська привілеї й клейноди, начебто забрані супроти права уродженим Тетерею, хоч той пункт був осібно обумовлений поміж іншими в супліках Запорозького війська і належав до обговорення на комісії. Аж нарешті приїхали по кількох місяцях двоє із числа козацьких комісарів, тобто Михайло Корицький, сотник сренямський, і Олександр Лішковський, але й ці вдаватися в трактати не хотіли, твердячи, що не було їм те доручено, домагалися тільки письмового документа про перемир’я. Вони заживали всіляких фортелів на цілковите збиття тієї комісії, одне писали, а інше чинили, не зичачи миру.

Після таких численних явних доказів нещирості гетьмана війська нашого Запорозького, втративши надію, що його посли прибудуть, коли приїхали посли уродженого Ханенка, теперішнього, від нас потвердженого, гетьмана, згідно супліки його й низового Запорозького війська та поданих ними пунктів, вельможні та уроджені комісари наші прийняли, задовольнили й написали там-таки, в Острозі, всі їхні вимоги,— це потвердили всі стани Річі Посполитої на сеймі, що був недавно, за конституцією. Ці трактати мають служити не лише низовим, але й городовим козакам, і всім українним обивателям, що є під нашим пануванням, де має висвідчуватися на ділі належна цнота, віра, зичливість і щире підданство і буде дотримуватися нам та Річі Посполитій, як то просторо висловлено в згаданій конституції і в наших універсалах, посланих через послів низового Запорозького війська.

А щоб і городове Запорозьке військо, і всі обивателі України мали достатню інформацію, ми наказали ту комісію і ту апробацію слово в слово видрукувати й видати під нашою коронною печаткою як витяг до всіх полків і до народу українного. Зміст її отакий:

 

 

МИХАЛ,

З БОЖОЇ ЛАСКИ КОРОЛЬ ПОЛЬСЬКИЙ

великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький,

жмудський, київський, волинський, підляський, подільський,

інфлянтський, смоленський, сіверський, чернігівський

Ознаймовуємо цим нашим листом усіх узагалі і кожного зосібна, кому про те належить знати, що на минулому, щасливо закінченому сеймі вельможні й уроджені комісари наші й Річі Посполитої після прочитання комісії, відправленої в Острозі, подали її оригінал до актів нашої коронної метрики. А ту комісію, що служитиме Запорозькому війську, як городовому, так і низовому, під нашим пануванням, уписати до книг і з них правильно, слово в слово переписавши (також і апробацію тієї комісії, видрукувану в конституції), ми наказали для відомості й досконалої інформації автентично видати до всіх полків війська нашого Запорозького і всіх українних обивателів. А та комісія сама в собі має таке:

В ім’я Бога, єдиного в святій трійці, отця, сина і святого духа. На вічну пам’ять сущим і тим, що будуть потім.

Найяснішого Михала, з божої ласки короля польського, великого князя литовського, руського, прусського, мазовецького, жмудського, інфлянтського, київського, волинського, смоленського, сіверського, чернігівського і всієї Річі Посполитої Корони Польської і Великого Князівства Литовського, ми, Станіслав Казимир Беневський, воєвода, генерал чернігівський, богуславський, носівський староста; Ян Францішек з Лубович Лубовицький, каштелян волинський, пунський, ліпницький староста; Ян П’ясочинський, каштелян хелмський; Єжи Манецький з Пігловіц, стольник київський; Стефан П’ясочинський, браславський, синицький староста, сеймовою повагою призначені комісари оголошуємо, що від війська його королівської милості Запорозького з Низу від свого старшого, уродженого Михайла Ханенка, і цілого війська вислані посли до нашого милостивого пана, до його королівської милості, тобто уроджені Семен Богаченко, Яків Ярошенко, Роман Малук, Іван Полтавець, Іван Завіша, Степан Білий, Василь Олексієнко з іншими товаришами. Вони, станувши біля ніг його королівської милості, нашого милостивого пана як пана свого природженого, отримали батьківську й королівську доброзичливість і були відіслані до нас, комісарів усієї Річі Посполитої, для ґрунтовної домови. Тоді ми, упевнюючи те все військо його королівської милості Запорозьке, яке є не тільки на Низу в Січі, але й у городах, убезпечуємо, що їм буде надана й стверджена на найближчому сеймі через конституцію достатня ласка його королівської милості, нашого милостивого пана.

Особливо щоб не гинуло набоженство в церквах релігії грецької в усіх тих місцях, де тільки поширюється влада і щасливе панування його королівської милості, щоб не було воно знищене і щоб уже не було більше жодних утисків для монастирів, церков і добр468; на тому сеймі, за знесенням з їхніми милостями отцями єпископами, як пастирями, що зостаються під пануванням його королівської милості, і з самим превелебним у бозі його милістю отцем митрополитом, учинять вони остаточну постанову, аби лишалися при тій вольності в цілості, як було перед війною і як постановлено найяснішими попередниками його королівської милості, нашого милостивого пана, щоб безпека, вольність, повага лишалися на вічні часи не тільки вищому, але й всьому духовенству.

Також стародавні військові вольності, не лише церкви грецької релігії, але також все стосовно добр, хуторів і будь-яких власних козацьких маєтків,— все буде непорушено всім узагалі й кожному зосібна.

Суди аби два судили одного, згідно прохання й супліки самих же панів послів.

Удовам померлих чоловіків-козаків має бути всіляка вольність у добрах і хуторах така, якою користувалися їхні чоловіки. А коли б удова пішла заміж, то як піде за козака, заживатиме козацьких вольностей.

Також елекція гетьмана, згідно давніх звичаїв, має відбуватися так, як самі жадали — на місцях, за умовленими правами і військовими звичаями, однак з тим, щоб обраний гетьман брав на потомні часи потвердження і благословенство від його королівської милості з поприсяженням разом з полковниками й старшиною війська вірності і щоб на тому уряді не привласнював аж ніяк собі пожиттєвого права, не чинив козакам ані утисків, ані утяжень над те, що дозволяє йому його уряд, а залишався, доки хотітиме і подобатиме його військо.

Нарешті, відчиняємо дорогу військові в усіх слушних суплікаціях зараз і на потім до ласки його королівської милості, нашого милостивого пана, і всієї Річі Посполитої, обіцяючи — отримають усе, про що покірно й слушно проситимуть.

А що вже за ласкою милостивого Бога війська повертаються до його королівської милості як до пана природженого і Річі Посполитої як до своєї матері, то все те, що тільки господь Бог допустив, як спільні гріхи протягом такого довгого часу, навічно віддати в забуття і вічну непам’ять без будь-якого помислу помсти.

Потім вони прийняли через своїх послів зобов’язання на душу й сумління своє й цілого війська, що відв’язуються від усіляких протекцій сторонніх монархів, а коли б знаходилися в яких до того часу, то тих усіх навічно вирікаються і перед Богом зобов’язуються, що до них ніколи не повертатимуться.

Не мають приймати й відправляти жодних посольств без відомості найяснішого маєстату його королівської милості, нашого милостивого пана, або ясновельможних їхніх милостей милостивих панів коронних вождів; також не посилатимуть до будь-кого зі сторонніх і взагалі лишатимуться у вірності й ніколи не зміненім послушенстві його королівській милості та Річі Посполитій; повинні ставати вони і відважно, прикладом своїх предків, давати ворогові відсіч (і це супроти всякого ворога коронного та Великого Князівства Литовського), як тільки отримають розпорядження ясновельможних їхніх милостей панів коронних вождів, у повній воєнній готовності, під хоругвою, яку відібрано з рук його королівської милості, нашого милостивого пана.

А коли б зараз і на потім (чого боже збав) почалися якісь внутрішні бунти як у Січі, так і у волості, заспокоювати їх самим всіма своїми силами і не давати поширитися злу, а кожного, хто противиться тому постановленню та підданству його королівській милості й Річі Посполитій, як ворога зносити, карати і вбивати.

Щоб тим більше тішилося вольностями й ласкою його королівської милості та Річі Посполитої Запорозьке військо, запевняємо, що в домах, маєтках, хуторах козацьких жовнір ніколи не буде ставати постоєм, чи переходом, чи нічлігом, не вибиратимуть для них ні тимчасових стадій, ані зимового хліба, не чинитимуть кривди й ґвалтів під загрозою кари на горло,— і це на вічні часи.

При тому булава, бунчук, печатка, комишина 469 буде віддана Запорозькому війську з майбутнього сейму, а при відданні згаданих військових клейнодів гетьман, полковники, судді, осаули і вся старшина повинні будуть виконати присягу на вірність його королівській милості й Річі Посполитій при комісарах його королівської милості.

Навзаєм також шляхетський стан і духовенство має одержати вільне повернення до добр, бо та комісія не повинна ні в чому порушувати вольності й права шляхетського стану й духовенства.

Що тільки належало до гетьманської булави Запорозького війська, його королівська милість, наш милостивий пан, і Річ Посполита апробує на майбутньому сеймі.

Це все має бути тримано вічно й непорушно, через що для пам’яті потомним наступним вікам підписали ту комісію ми, комісари його королівської милості, нашого милостивого пана і всієї Річі Посполитої обидвох народів, також і посли — комісари Запорозького війська.

 

Діялося в Острозі, дня другого вересня за римським календарем. Року тисяча шістсот сімдесятого

Станіслав Казимир Беневський, воєвода, генерал чернігівський, богуславський, носівський староста (Місце підпису).

Ян Францішек з Лубович Лубовицький, каштелян волинський, пунський, ліпницький староста (Місце підпису).

Ян П’ясочинський, каштелян хелмський (Місце підпису).

Єжи Манецький з Пігловіц, київський стольник (Місце підпису).

Стефан П’ясочинський, браславський, синицький староста (Місце підпису).

Семен Богаченко, комісар і посол від війська його королівської милості Запорозького низового.

Роман Малук, комісар і посол від війська його королівської милості Запорозького низового.

Іван Полтавець, комісар і посол від війська його королівської милості Запорозького низового.

Іменем усього товариства від війська його королівської милості Запорозького низового, що є при нас,

Андрій Тарасенко, писар від війська його королівської милості Запорозького низового, рукою власною.

(Місце печатки)

 

 

КОНСТИТУЦІЯ, ЩО АПРОБУЄ ТУ КОМІСІЮ. АПРОБАЦІЯ КОМІСІЇ З НАШИМ ЗАПОРОЗЬКИМ ВІЙСЬКОМ

Вдячно прийнявши супліку від нашого Запорозького війська, ми убезпечені їхньою до нас і Річі Посполитої вірою й підданством і апробовуємо комісію, постановлену в Острозі через вельможних і уроджених наших комісарів, призначених повагою минулого сейму в усіх пунктах та умовах, і обціяємо привести її до виконання, декларуючи всьому нашому Запорозькому війську, як низовому, так городовому, нашу королівську ласку, якої ми не відмовимо в усіляких слушних супліках, також апробовуємо повагою теперішнього сейму на вічні часи привілей на потвердження вольності, даний із нашої канцелярії.

На що для більшої віри притискується коронна печатка. Даний у Варшаві, в понеділок, на другий день після свята святого Томашаапостола, тобто дня XXII, місяця грудня, року панського MDCLXX. Нашого ж панування другого року.

 

Анджей Ольшовський, біскуп хелмський і помезанський, коронний підканцлер.

При участі й керівництві превелебного в базі ксьондза Анджея Ольшовського, біскупа хелмського й помезанського, декана краківського, підканцлера коронного.

(Місце коронної печатки).

Стефан Ганкевич, секретар і писар його милості короля.

 

 

Либонь, бачимо ми й маємо певні докази про явну нещирість, власне, не так війська, як кількох старшинських осіб, що не хочуть миру для власного собі пожитку і приватного інтересу, однак тепер, за відомою Богові, польському світові і всьому Запорозькому війську нашою схильністю заспокоїти Україну, ми відразу ж після одержання інструкції, пересланої через згаданих Петрановського і Тарасенка, не гаючись, депутували превелебного в бозі ксьондза, коронного підканцлера і вельможних сенаторів та коронних урядників, що перебували на той час при нашому боці, аби переговорили з тими послами Запорозького війська. Тож, зібравшись на осібну сесію, хотіли домовитися на обидва боки щодо пунктів тієї-таки інструкції. Спершу, як велить звичай і потребує того сама справа, той-таки превелебний ксьондз і вельможні наші депутати поставили вимогу, щоб Петрановський і Тарасенко показали, чи мають таку силу і дозвіл цілого війська, щоб обговорювати й обмірковувати прислані пункти. Ці посли, відповідаючи, здекларували, що їм не дано жодної влади до трактування, що доказували і свіжим листом з Чигрина під датою IX дня, місяця жовтня теперішнього року від уродженого гетьмана Дорошенка, писаним до Петрановського і вже відданим у дорозі в Межибожі. В ньому Дорошенко виразно заказує, щоб не входили в жодні трактати. То чи таким учинком щиро зичать миру? — хай розсудить кожен. Важко нам тоді, та й зараз досконало задовольнити військо в проханнях та потребах, не кажучи вже про те, що більша частина пунктів інструкції належить до сейму й цілої Річі Посполитої, а ці посли не зараз після сейму прибули. Однак, через нашу ласкавість, ми декларуємо таке щодо деяких пунктів і обіцяємо непорушно їх дотримувати:

Греко-руська релігія, як є, забезпечена давніми правами, привілеями, конституціями з безпечним набоженством і відправленням церковних обрядів, а також вольностями, що служать руському духовному станові,— це ми поприсягали тримати ще на нашій щасливій елекції й коронації в пактах-конвентах. Так само обіцяємо нашою королівською повагою, постерігаючи, щоб не було ніякого ущербу, певно, непорушно й на майбутнє тримати, аби грецька релігія, церкви і духовні особи лишалися в тій вольності цілковито, як було перед війною і як постановлено нашими попередниками. Також обіцяємо справити, щоб за знесенням з велебними владиками був покладений кінець усім труднощам. Це ми готові були (щодо монастирів, церков, добр) виконати на недавно бутньому сеймі, коли б велебні владики були приїхали згідно Острозької комісії.

Знесення унії, або єдності з католицьким римським костелом, либонь, не належить до світської влади, отож коли б на той спосіб духовенство обох боків, яке перебуває і в унії і в дизунії, згодилося і зволило, то ми проситимемо святого отця папу, щоб для ґрунтовного заспокоєння скликав синод чи колоквіум духовенства, якому ми сприятимемо з найвелебнішими й велебними нашими коронними архібіскупами і біскупами всім старанням і всілякими мирними та пристойними засобами, згідно до канонів, і дбатимемо, щоб усі оказії воєн, які походять від того розрізнення поміж духовними, пролиття крові, спустошення земель знищити і привести до загального миру.

Оскільки Київська академія здавна була забезпечена привілеями, то ми дозволяємо і зараз відбудувати й відновити її 470 з тимитаки вольностями і правами, остерігаючи, щоб у тій академії та інших школах не було аріян, лютеран, кальвіністів і щоб вони там не вчилися, оскільки військо про те виразно просило.

Не маємо ми жодної інформації, щоб були видані проти когось із козаків кадуки, а коли б хто й отримав їх, як супротивні праву, вольностям Запорозького війська і самій справедливості, касуємо, зносимо й декларуємо, що вони не мають нічого шкодити як особам, так і добрам.

У добрах, маєтках, хуторах, фільварках, домах та інших козацьких осідлостях як самих козаків, так і вдів, жінок, що позалишалися, має бути повне звільнення від постоїв, переходів, нічлігів, військових поборів, і в тому Запорозьке військо не може мати сумніву, бо козаки, як військові люди і здатні служити Річі Посполитій, мають заживати всіляких, які їм давно служать, зміцнених правами, вольностей без жодної перешкоди з боку державців наших королівських добр, дідичних прав та їхніх намісників — і це під загрозою суворого покарання.

Будь-хто, чи приватні особи, чи саме Запорозьке військо, хто провинився доти супроти належної вірності й поприсяжених Підгаєцьких пактів проти нас і Річі Посполитої, достатньо пробачений через Острозьку комісію — ми віддали це вічному забуттю й непам’яті. Так і зараз, з любові до загального добра і для заспокоєння тамтешніх країв від урази, переступи і прогріхи, вчинені будь-ким із нашого Запорозького війська і в будь-який спосіб, віддаємо вічному забуттю й убезпечуємо, що ніхто за те не буде турбований. З тим, однак, обов’язком, висловленим у комісії, щоб відв’язалися від усіляких протекцій і кореспонденцій зі сторонніми монархами і назавжди від них відреклися та довели на ділі, зобов’язавшись перед Богом, що до них на потім ніколи не повертатиметеся. Посли низового Запорозького війська прийняли це собі на душі й власне сумління.

Що ж торкається місць у сенаті для митрополита і владик, також щодо сенаторських звань, придворних і земських, то оскільки через Чуднівську трансакцію Запорозьке військо самохітно відступилося як від князівства Руського, так і від тих усіх претензій471, не можна згодитися подав’ати жодного приводу на відділення України від Корони Польської і дозволяти те. Особливо тому, що для цього потрібно дозвіл не тільки превелебних у бозі ксьондзівбіскупів, але й вельможних світських сенаторів, які мусили б виступити з сенату, бачимо до цього ми й інші незручності — тож і ми самі не можемо того дозволити. Взагалі хочемо, щоб ті пункти, які вводять нові форми Річі Посполитої, цілком були відступлені.

Відділення воєводств і цілих провінцій до Запорозького війська неможливе й непотрібне, тож того пункту прийняти й дозволити не можемо, бо в той спосіб князівство чи Руська держава (яку дехто має на думці і до тієї цілі пристосовує всі свої ради і дії) була б установлена. Що стосується вольності добр, хуторів, домів, фільварків та інших маєтностей, то це висловлено в теперішній Острозькій комісії і того триматися Запорозькому війську. А панам власних своїх осібних добр належить жити спокійно, без пригнічення підданих і тим паче без найменшого укривдження козакам. Вони мають вільно повернутися до своїх добр, а запорозький гетьман повинен перестерігати, щоб шляхта й обивателі, духовні та світські, мали в своїх добрах усіляку безпечність.

Коли б потребували посилок від Запорозького війська супроти ворога коронного та Великого Князівства Литовського, то покладаємося на цноту того війська як вірних наших підданих, які зичать добра спільній матері вітчизні, що неліниво ставатимуть під командою свого старшого, а коли війна буде за кордоном, лишатимуться у справедливому опікуванні й нашому нагляді.

Залогу в Білоцерківській фортеці, що належить до нас і Річі Посполитої, як таку, що дуже потрібна, тим більше, що Київ ще не в нашому триманні, ми не можемо зараз випроваджувати (й оголювати фортецю) з багатьох причин. У доказ того є різні викриті зачини й оригінальні листи, які показувалися тут Петрановському і Тарасенкові й читалися ними.

Уроджений комендант полковник наш Лебель, мавши обов’язок утримати ту фортецю і, згідно даного йому розпорядження, боронити її ціною життя та своєї крові, вимовляється, що був утиснений і мусив зажити воєнних засобів472. Він за п’ять тижнів перед тим посилав до уродженого гетьмана Дорошенка і до козацьких комісарів, що були в Паволочі, щоб відізвали з міста Стецька Бутенка 473, полковника на той час, з військом та сердюками, впровадженими до міста. Досить по-людському той-таки комендант учинив, пропонуючи сердюкам свій провіант, аби тільки вийшли з міста. Але завзятий полковник Бутенко не захотів того вчинити і взагалі потиранському, як ворог, позабивав усіх наших жовнірів, що були на варті біля брами. А потім силився підкопами здобути фортецю, про що звеліли вельможному маршалкові й коронному гетьманові вчинити слідство.

Що ж стосується вчинку уродженого нашого полковника Пива474, то він на заклик коменданта прибув на з’єднання, коли Лизогуб із військом підступив під Білу Церкву, і не допускав протягом двох тижнів жовнірів виходити з замку та збирати належне їм збіжжя. Коли той згаданий Пиво вчинив переступ супроти своїх обов’язків, а він був відправлений на оборону Полісся і тамтешніх країв, ми накажемо піддати його гетьманському суду.

Претензії до уродженого Тетері не мали б турбувати Запорозьке військо, адже було декларовано в письмових відповідях, даних запорозьким гетьманам, щоб його ще перед тим позивали до трибуналу, а потім, у безкоролів’я, до генерального варшавського каптуру. Справді ж уроджений Тетеря, бувши оповіщений, мешкав у Варшаві і хотів розгляду, мавши свою оборону, і взагалі сам жадав суду та заспокоєння тих претензій, але не міг того дочекатися. А коли цього не сталося, то не ми в тому винні, а ті, хто занехаяв і занедбав поданий собі засіб. Жоден-бо суд, ані ми, не може нікого переслідувати не викритого правом. А тепер, коли його вже немає в межах нашої держави475 і він лишається цілком під іншою юрисдикцією, важко буде вчинити йому покарання.

Що стосується Терехтемирова і тамтешнього монастиря з усіма належними до нього селами та грунтами, ми дозволяємо, щоб так лишався при гетьмані і Запорозькому війську, як лишався перед тим.

Свята Софія, Печерський монастир та інші церкви в Києві і які є в інших містах повинні лишатися при своїх правах та добрах.

Елекція київського митрополита має бути відправлена так, як велять давні права й звичаї.

Не можемо при тому сховати нашого жалю щодо превелебного Йозефа Тукальського, бо він, забувши своє законне місце і присягу, публічно виконану і подану до нашої коронної метрики476, живучи в Україні з приводу Київської митрополії, став причиною злих рад477 і, мстячися за приватну свою уразу478, вигадливими способами та діями хвилює тамтешній край і Запорозьке військо, втручається в ради й військове управління, що духовному не належить, а затим відчиняє ворота до щораз гірших заворушень і непокоєнь. Тому ми нагадуємо йому, велебному Тукальському, щоб чинив згідно обов’язків свого сану і згаданої страшної присяги та відійшов від усіляких зачинів, кореспонденції зі сторонніми і рад у Запорозькому війську. Він, коли залишиться скромний, все ретельно заспокоюватиме та викаже знаки віри й своєї зичливості до нас і Річі Посполитої, дізнає слушної нашої королівської уваги й ласки.

Ми не маємо сумніву, що таку нашу декларацію все Запорозьке військо вдячно прийме і, згідно Острозької комісії, лишиться при вірності і ніколи не зміненім послушенстві нам і Річі Посполитій та даватиме прикладом своїх предків за нашу достойність відважну відсіч супроти кожного ворога, коронного й Великого Князівства Литовського. А ми не тільки Острозьку комісію й висловлені в ній пункти та всі давні права і вольності козацькі нерушно заховаємо, але, коли настане потреба, не утруднимося скликати сейм, щоб вигодити в усьому згідно справедливості подальшим проханням і потребам війська, якому як усім узагалі, так кожному зокрема віддаємо нашу милостиву королівську ласку. На що для кращої віри при підписі нашої руки ми наказали притиснути коронну печатку. Даний у Варшаві, дня XXIII, місяця грудня, року господнього тисяча шістсот сімдесятого, панування нашого на другий рік.

 

МИХАЛ КОРОЛЬ

За управління канцелярією велебного в базі ксьондза Анджея Ольшовського, хелмського й помезанського біскупа, коронного підканцлера.

Ксьондз Станіслав Бузевський, правитель канцелярії його королівської милості.

(Місце коронної печатки)

 

 

Дорошенко, лишившись потверджений на тогобічному гетьманстві від Порти і чесно відпустивши султанського посла, просив через нього в Порти прислати йому янчар та про указ до кримського хана, щоб той на його бажання, як тільки виникне потреба, присилав від себе до нього орди на посилок супроти Ханенка й поляків. На це його бажання незабаром прислано до нього полк янчарів 479, а до кримського хана заслано розпорядження, щоб задовольняв його, Дорошенкові, бажання швидкою присилкою орд. Коли ж пізніше було розіслано вищезгадану Острозьку комісію з осібними королівськими універсалами (як казав і раніше) в усі українські тогобічні міста від гетьмана Ханенка, то Дорошенко, скільки міг їх засягнути, повідбирав їх усі до себе, маючи до того мало не в усіх містах схильних і зичливих приятелів, значних і шляхетних козаків Запорозького війська. Навзаєм також і Ханенкові прислано було до Умані для його охорони і для управління тодішніми українськими й коронними справами кількадесят хоругов польського війська.

Бувши зайнятий такими справами, Дорошенко занехаяв Лубенщину й інші цьогобічні міста, що притримувалися його рейменту. А гетьман Многогрішний, хочучи мати під своїм рейментом і відірвати від Дорошенкової влади геть усю цьогобічну Україну, послав від себе в Лубенщину з полком його кампанії полковника Кіяшка480. Той Кіяшко, чи за гетьманським наказом, чи через своє жосткосердя та шаленство, прибувши в Лубенщину й в інші тамтешні навколишні місця, люто й по-тиранському вирубав невинних людей, що виїхали з сіл та міст за сіном і дровами, і з такою беззаконною вислугою вернувся до гетьмана Многогрішного, що його послав. Після такого вчинку Лубенщина й інші цьогобічні міста та села, що трималися Дорошенкового боку, прихилилися до гетьмана Многогрішного. А Дорошенко після того, либонь, кількаразово намагався через насланих від себе козаків й орду знову підгорнути під себе ті міста и села481, однак не досяг уже того, тільки став причиною великої пагуби людей, знищення їхнього і їхнього тягнення в бусурманську неволю.

Допомога проекту

На сайті Один гість та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені