Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ II. РОЗДІЛ XXIV

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

 

Про владу Дуки, волоського господаря, над тогобічною Україною; про закликання з цього боку на той бік людей і про встановлення тогобічних полковників; про Самойловичеву заборону людям переходити на той бік; про господаревий, писаний про те, лист до Самойловича; про Думитрашкові забруднення; про книгу «Вечеря», що була тоді видрукувана в Москві; про смерть печерського архімандрита Гізеля; про преславну й радісну для всього християнства війну під Віднем з перемогою над турчином.

1012 1681 р. Ю. Хмельницького було усунуто з гетьманства.

1013 Для цього було постановлено козацьким гетьманом Яна Драгинича.

1014 Резиденція Дуки була в Цалівці при Дністрі.

1015 Універсали Дуки ходили вже на початку 1682 р.

1016 Це були переселенці з Правобережжя, які на Лівобережжі не мали доброго влаштування й повернулися на старі місця. Полковників поставив Драгинич.

1017 У Чигрині полковником був Уманець.

1018 Їх називали осадчими.

 

 

 

 

 

 

 

1019 Бахчисарайська умова.

1020 Дука володів тогобічною Україною в 1682 і на початку 1683 р. Після нього недовго був гетьманом Ю. Хмельницький. Потім на Правобережжі сталися важливі зміни. У війні, що знову розпочалася поміж турками й поляками, перемогли поляки, вони забрали кілька подільських міст, серед них Немирів, в якому було поставлено від поляків гетьманом С. Куницького. Він посилав проти господаря Дуки військо на чолі з сотником Демидецьким, який розбив військо Дуки. Сам Дука 25 грудня 1683 р. був схоплений у замку Домнешти, завезений у Львів, де згодом помер (31 березня 1685 р.).

1021 Очевидно, йдеться про переяславського полковника Войця-Сербина, якого було в цей час арештовано.

1022 Тобто добре за себе заплатив.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1023 Тобто 1675 р.

1024 І. Гізель помер 18 листопада 1683 р.

1025 Фердинанд II помер 18 листопада 1637 р.

1026 Леопольд І став імператором 1658 р.

1027 Війна зі шведами почалася 1630 р., закінчилася 1648 р. Вестфальським миром. Французи у цій війні були союзниками Швеції.

1028 Див. перший том, ч. XII.

 

 

 

 

 

 

1029 Таки 1660 р.

1030 Це сталося 1663 р., коли турки увірвалися в Угорщину, але були розбиті генералом Монтекукулі при р. Раабі 1664 р.

1031 Нейгейзель.

1032 За Варшавським перемир’ям туркам було відступлено Гроссвордейн та Нейгейзель.

1033 Ідеться про війну 1672—1679 рр., невдалу для Леопольда.

1034 Е. Текелій підняв повстання проти Австрії (1678—1682).

 

 

 

 

 

 

 

1035 Відень був у облозі з 14 липня по 12 вересня.

1036 Цісар з двором рушив у Чехію.

1037 Штаремберг був генералом артилерії.

1038 Турецька армія налічувала 700 тисяч чоловік.

 

1039 Леопольд писав не тільки до Яна Собеського, але й до інших європейських монархів. Мир же в поляків із турками було розірвано раніше. (Див. приміт. 1020).

1040 Усього польського війська було 18 тисяч.

1041 Крім них, із лівобережних полковників були Киліян, Апостол, прилуцький осавул Мовчан, були й запорожці з кошовим.

1042 Кара-Мустафа.

1043 Див. приміт. 1035.

1044 Тобто війська електора саського Георгія III і електора баварського Максиміліана Еммануїла. З’єднане військо мало 70 тисяч вояків.

1045 Число перебільшене. Турків загинуло близько 10 тисяч чоловік.

1046 Ян Собеський в’їхав до Відня наступного дня.

1047 Салватар — спаситель, збавитель (латин.).

1048 У костьолі святого Стефана.

1049 Був на обіді в Штаремберга, а ввечері від’їхав до обозу.

1050 Ян Собеський таки послав навздогін туркам легку погоню, а сам вирушив пізніше. 19 вересня він був під Презбургом і перейшов Дунай. Під Парканами він став 7 жовтня. На Паркани рушило й військо на чолі з князем Лотарінгським, яке відставало від польського на один день.

 

 

 

 

 

 

1051 Стригон — інша назва Парканів, як Буда і Пешт, тільки Паркани лежали на лівому, а Стригон на правому березі Дунаю.

1052 Стригон було взято за чотири дні облоги 21 жовтня 1683 р.

1053 Ян Собеський розмістив своє військо на зимові квартири над берегами Тиси в Пряшівськім і Токайськім комітатах, але в грудні, лишивши тут наймане військо, рушив із шляхтою до Польщі.

1054 Тут ідеться, очевидно, про розподіл здобичі під Віднем.

1055 Це було після віденської перемоги.

1056 Такого союзу не було, але французький король, як давній противенець Австрії, в небезпеці її не рятував.

1057 Твір повністю опублікував І. Франко у ЗНТШ.— Л.,— Т. 39. Miscellanea. Й. Шумлянський брав участь у віденській битві і навіть був поранений. Уривок з думи подаємо в оригіналі, змінюючи лише правопис.

 

Року від покладення меж морю 7191, а від явлення в світі плоттю другого Адама 1683 року. Після всеконечного запустіння Чигрина та всієї решти тогобічної малоросійської козако-руської України 1012 турчин, хочучи мати її під своєю владою і знову наповнити її для своєї неситої користі цьогобічними людьми, віддав ту Україну своєму волоському господареві Дуці. Інші повідали тоді, що господар Дука купив був собі згадану порожню козацьку Україну у турецького царя за немалу суму і для свого панування в ній бажав наповнити її цьогобічними людьми 1013. Він звелів збудувати собі для своєї господарської резиденції в Браславському полку за Богом у містечку Печери знаменитий дім і, живучи в ньому, хотів володіти обома землями — Українською й Волоською. А щоб закликати з цього боку в порожню тогобічну Україну людей, він, господар, випустив від себе словесну й листовну луну в народ 1015, запевняючи його великою своєю й турецького султана ласкою та обіцяючи йому всіляку на довгі літа свободу. Нетямущий цьогобічний малоросійський народ завівся цією обіцянкою й почав був того-таки літа, як і в минулі роки, пурхати в значному числі з цього боку за Дніпро і поселятися на своїх давніх житлах під турецькою й господарською владою. Побачивши це, господар повстановлював був ще в порожніх тамтешніх містах козацьких полковників 1016, а в Чигрині поставив якогось значного козака Гримашевського 1017. Вони, не живучи в порожніх містах, почали були мешкати в тамтешніх лісах та пасіках і всіляко намагалися, згідно до господаревої науки, переманювати до себе з цього боку людей 1018. Але гетьман Самойлович, зрозумівши такі господареві замисли й побачивши значний ущербок своєму рейментові, ординував ще в минулий Пилипівський піст на той бік Дніпра кількасот компанійців і суворо наказав їм знову перегнати всіх людей на свій бік, а поселення їхні там попалити. Волоський господар Дука, довідавшись про це, писав 11 січня із Ясс до гетьмана Самойловича такий свій лист:

 

Ясновельможний милостивий пане

гетьмане задніпровський Запорозьких військ,

мій милостивий пане й приятелю!

 

Досить ясний доказ сусідської приязні моєї до вашої милості милостивого пана є в тому, що я, супроти ворожих речей і задатків з боку вашої милості милостивого пана до доброго сусідства, а особливо з огляду на свіжопостановлений і тепер потверджений мир між монархами 1019, іду з неодмінним і спокійним сусідством до вашої милості милостивого пана. Нещодавно я писав те вашій милості, милостивому панові, ознаймовуючи, що з тамтого боку Дніпра перейшла купа оружних людей і важилася плюндрувати в державі найяснішої Порти, яка належить їй на цьому боці Дніпра. Тепер доходять до нас сюди постійні плачливі скарги від людей, що вийшли на свої місця на цей бік Дніпра, що там їхні жінки й діти лишаються в жахливому ув’язненні. Це все діється супроти пактів, постановлених між монархами — найяснішою Портою та їхніми пресвітлими царськими величностями; тож виходить, що тут, у найяснішій Порті, посли їхніх царських пресвітлих величностей потверджують святий мир, а там, на кордонах, діється все навпаки. І як у першому листі я писав до вашої милості, милостивого пана, з християнської повинності по-християнському, добрим і зичливим способом, тим-то і тепер прошу з неодмінним запалом, щоб такі задатки до ворожнечі поміж монархами припинилися, адже то виразно постановлено, щоб людей, які схотять іти на свої місця, не затримувано. А оскільки з боку вашої милості милостивого пана діється інакше, то випадає через це відізватися по-сусідському й повторним нашим писанням до вашої милості, милостивого пана, зичачи як спокійного сусідства з вашою милістю, милостивим паном, так і доброго здоров’я на довгий вік при щасливому поводженні.

 

З Ясс, 11 січня 1683 року

 

Вашій вельможності, моєму милостивому панові всього добра,

щиро зичливий приятель і радий служити Іо Дука,

воєвода й господар земель Молдавських і земель Українських.

 

 

На цей господаревий лист гетьман Самойлович учинив пристойну відповідь і наказав старшинам неодмінно й пильно доглядатися по дніпровому березі, щоб з цього боку на той бік Дніпра ніхто аж ніяк не переходив ні на господареві слободи, ні на лядські затяги. Старшина дотримувалася в цьому пильності, однак немале число легковажних людей перекинулося з цього боку за Дніпро не так на життя, як на лядські затяги під Відень супроти турчина. А Дука, волоський господар, зараз по весні цілковито заволодів тогобічною Україною 1020.

У той-таки час значний військовий товариш й колишній переяславський полковник Думитрашко Райча 1021 був оскаржений від одного полковника, свого недруга, гетьманові Самойловичу за якісь важливі речі. Його тримали під караулом у якомусь місці, і через гетьманських висланих проводилося слідство, після чого він був декретований і на смерть. Бувши в такому нещасті, 27 січня писав він до гетьмана свого листа, слізно й просторо виправдовуючись із наклепу і просячи гетьманського милосердя, щоб йому було дозволено станути самому перед гетьманські очі і виправдатися з тієї брехні. Йому прецінь дозволено було прибути до гетьмана, і він, прибувши, легко оправдався через кримінал од криміналу, немалі проливши сльози замість своїх, мішкові, наповненого золотом, і за своє життя учинивши здоров’ю того мішка ушкоду 1022.

Того-таки місяця січня за держави згаданих Іоанна й Петра Олексійовичів, благочестивих російських царів, і за патріарха святого Іоакима в царському місті Москві надруковано книгу «Вечеря», що мала в собі красні повчальні слова на господні богородичні свята і визначних святих; складено її працею ієромонаха Симеона Полоцького в 7183 літо 1023, він жив у тому-таки царському місті для проповіді божого слова.

Того-таки літа загас через смертне нашестя визначний і знаменитий києво-печерський архімандрит, премудрий муж, стовп нерушний святого благочестя, світило церковне Інокентій Гізель 1024 Його віддано тоді ж земним надрам.

Бажаючи коротко описати ту Віденську знамениту й преславну війну між християнським цісарем Леопольдом й турками, що була цього-таки літа, викладу спершу такі її причини. Перед цісарем Леопольдом були два цісарі Фердинанди, один із них був Фердинанд Другий, помер 1636 року 1025, а після нього поставлено Фердинанда Третього, що помер 1657 року, і вже замість нього тоді-таки обрано цісарем цього Леопольда Першого 1026. Той Фердинанд Третій мав у час свого панування війну зі шведами й французами 1027, що значне його тоді утискували. Він закінчив ту війну зі шведами в Оснабрузі а з французами в Монастерії 1648 року; того, власне, року, коли козацький гетьман Богдан Хмельницький повстав був з усіма козацькими військами супроти поляків за давні свої права й вольності. Далі той вогонь війни Хмельницького, розпалюючись у Польщі, запалив був серця навколишніх держав війною на поляків, а особливо шведського короля Кароля Густава (який, не скінчивши війни з поляками, помер 1660 року, 23 лютого, а після його смерті його сенатори відразу постановили з поляками в Оливі, близько під Гданськом, мир) 1028, від якого поляки були вельми утяжені і мусили просити в християнського цісаря Леопольда собі в допомогу війська. Зневолений цим лядським проханням, цісар, обходячи Фердинандовий мир, постановлений зі шведом в Оснабрузі, дав у допомогу супроти шведа потрібне полякам на ворога військо. А коли 1660 чи 1663 року 1029 поляки учинили в Оливі мир зі шведами, то й той Фердинандовий Оснабрузький мир був потверджений і з цісарем Леопольдом. Після того Оливського цісарського зі шведом потвердження миру незабаром постав на цісаря Леопольда турчин 1030 і, либонь, відняв у цісаря значне й міцне місто Неогевсел, або Неогевселію 1031, одначе й сам був тоді дуже побитий від цісарських військ. Після цієї турської поразки цісар, оглядаючись на француза, що вчинив був раніше, за Фердинанда, немалу шкоду в Цесарїї, помирився 1664 року з турчином, залишивши йому і згадану свою Неогевселію 1032. А сам, спочивши протягом кількох літ від війни, 1672 року повернувся війною на француза 1033, порушивши згаданий шкідливий для нього Фердинандовий Монастерійський мир. У тім часі цісар повстав війною на венгерського князя Текелія 1034, якому таємно (з-за миру, що був тоді з цісарем) допомагали й якого захищали від цісарського находу турки. А потім вони почали захищати його й явно, поминаючи учинений з цісарем мир, очевидно, через те, що цісар розірвав мир із французом. А коли цісар посилав до турків свого посла, упоминаючись за неодмінне дотримання встановленого миру, то турки того цісарського бажання й слухати не хотіли, хіба б цісар уступив їм знамениті свої міста Аррабону й Комарру. А коли цісар не зволив того вчинити, змножилася була й виросла ворожнеча поміж обома імператорами — турецьким і християнським, а постановлений раніше, згаданий тут, мир було розірвано. І в теперішній 1683 рік християнський цісар Леопольд Перший, розгніваний згаданими турецькими вимогами, виправив своє військо відібрати в турків завойовану давню свою кріпость Неогевселію, на захист якої вийшов з багаточисленними турецькими й татарськими силами турецький вейзир. Він побив там значне цісарське військо, яке, відступаючи після тієї поразки назад до Відня, цісарської столиці, хоч і повставало проти турків, що наступали, одначе ті завжди їх пересилювали, і це військо заледве змогло ввійти у Відень на його оборону 1035. Цісар Леопольд, провідавши про такі негаразди своїх військ, завчасно виїхав з дружиною, з дітьми і з усім цісарським домом із Відня в Линчію й Патавію 1036, міцні свої міста на березі моря, доручивши свою столицю Відень у захист і оборону Штерембергу, польовому генералу 1037, і його фельдмаршалу. Але ще перед своїм виїздом із Відня цісар завчасу написав до польського короля Собеського, просячи його допомоги супроти багаточисленних бусурманських військ, що наступають на його державу 1038. На це цісарське прохання король Собеський із сенаторами зважив і хоча мав із турчином постановлений раніше мир 1039, однак на раду і з дозволу Інокентія XI, папи римського, розірвав мир із турком і поспішив з кільканадцятьма тисячами виборного польського війська і кільканадцятьма, чи не двадцятьма, тисячами доброго затяжного козацького молодця 1040 (в них були начальниками Палій, Іскра і Самусь) 1041 на оборону Відня й на з’єднання з двома електорами, баварським і саксонським, і з князем лотарінгським. А перш ніж прийти під Відень, король звідомив через таємного посла кримського хана, що лишався, як і раніше, в приязні з королем, щоб той нещиро допомагав турецькій воєнній експедиції, як воно й сталося.

Турецький вейзир 1042 з кримським ханом і з кількома сотнями тисяч (як тоді казали) війська прибув услід за цісарськими військами від згаданої Неогевселії під Відень і, міцно обклавши його зусібіч, почав добувати, бомбардувати й руйнувати віденські стіни мінами, не сподіваючись аж ніяк через постановлений раніше мир допомоги й оборони Відневі ні від російських монархів, ні від польського короля, і щодоби на зміну висилав у шанці по 100 тисяч янчарів. І так бусурмани кілька тижнів денно й нощно ущемлювали Відень 1043 і вже були близькі, щоб узяти його, бо віденських обложенців уже принаглювала до того і внутрішня біда, тобто голод; дуже докучало й морове повітря, яке змножувалося від смороду. Тоді почув Бог волання й стогони віднян, що були близько погибелі, і допоміг з’єднатися поміж себе військам християнським, польським, козацьким і німецьким електорським 1044. А розпорядивши ті війська чинно поміж себе, турки того не знали, вони 12 вересня, скоро світ, прикликали в поміч всесильного Бога й міцно вдарили на всі бусурманські війська, одні на обози, а інші з козаками на шанці. Бусурмани хоча й сильно опиралися всією силою супроти християнських військ увесь день, однак до вечора здепресували й, послабшавши в силі своїй, розполовинилися: хан з ордами — на один бік у поле, а турки — в другий бік ув обоз. Потім зі свого обозу вони відступили до Дунаю, де стоять замки Нових Парканів, покинувши в обозі всі свої пречисленні й дорогі намети, незліченні скарби й клейноди та інші незліченні достатки й провіанти, також велику кількість гармат, мортир та всіляких військових припасів. Стратили вони до того ж на полі бою велике число свого пішого й кінного війська, а найбільше в шанцях біля Відня — 100 тисяч янчарів 1045.

Після такої даної Богом преславної перемоги християн над бусурманами всі християнські війська станули на ніч у турецьких обозах і заволоділи всіма згаданими скарбами й достатками; а сам король Собеський із невеликим числом своїх підручних в’їхав перед вечором до Відня 1046. Віденські обложенці вітали його з радісним плачем, називаючи його після Бога своїм другим Салватарем 1047, одні за одежу королівську, інші за руку хапаючи, цілували й дякували. Король же, в’їхавши у Відень і віддавши в одному костелі подяку вишньому Богові за перемогу над бусурманами, відпочив ту ніч після таких трудів у домі фельдмаршала Штеремберга 1049, а переночувавши, виїхав із Відня до обозу, а з обозу разом з усім своїм кінним військом відразу рушив налегці у погоню за турками до замків Нових Парканів 1050. Але там фортуна йому відмінилася, бо хоча було забито 6000 янчарів, однак кінні турки, зібравшись у великому числі, міцно й сердито вдарили на польські й козацькі війська і, зламавши їх, учинили їм значний ущербок, де й самому королеві з сином довелося б випити невільничу чи смертну чашу, коли б свої воїни не дали йому в тому разі рятунок. Коли потім ззаду наспіли німецькі й польські війська з обозом, піхотами та гарматами, турків було до решти зломлено й прогнано аж до Стригона 1051 і там їх через два дні не без свого ущербку й докінчили 1052 — одні впали на землю від християнської зброї трупом, а інші потопились у Дунаї: зламався був міст; місто ж Стригон дісталося тоді в християнські руки. Після такої експедиції король Собеський повернувся від Стригона з польськими й козацькими військами назад до Польщі 1053, взявши собі з турецького обозу скільки треба було коштовних наметів і кількадесят штук найвиборніших гармат та інших всіляких речей, задовольнивши своє й козацьке військо превеликими турецькими здобичами та користями, так що турецькі гроші розділяли поміж себе шапками 1054. Інші ж превеликі й незліченні здобичі з турецького обозу дісталися віднянам, електорам та всім німецьким військам. Оповідається й те, що після тієї перемоги над турками прибув до Відня й сам цісар Леопольд 1055 і воздав королю Собеському з усім військом за вчинену поміч належну подяку.

Про ту Віденську війну в козацьких літописцях говориться (але непереконливо), що начебто турецький султан учинив був тоді з французьким королем такий союз, щоб він, француз, допомагав йому у війні на цісаря й Рим 1056. Коли б у війні пощастило турчинові, то він начебто мав дозволити йому, французові, заволодіти Римською та цісарською державою і титулуватися королем французьким та цісарем християнським.

На тій Віденській війні був при королі Собеському новий уніат і підхлібник лядський Йосиф Шум’янський, львівський єпископ. Він добре приглянувся до тодішніх подій і на досаду гетьманові Самойловичу склав отаку свою думу, або пісню 1057:

 

Послухайте, послухайте, що єсть живо,

Послухайте, послухайте, що єсть живо,

Яко войсковоє жниво

Нас, молодців, омилило

І в неславу впровадило.

Жалься, Боже, жалься, Боже, на гетьмана,

Жалься, Боже, жалься, Боже, на гетьмана

Самойловича Івана!

Що заказав християнам

Пойти против бусурманам!

Отож бачиш, отож бачиш, що ся стало,

Отож бачиш, отож бачиш, що ся стало,

І без тебе ся надáло,

Королеві і полякам,

Кавалерам і юнакам...

 

і т. д. довга ця пісня, чи дума.

 

Того літа не було розміни в Переволочній через згадану воєнну татарську експедицію під Відень.

Допомога проекту

На сайті 17 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2019 ПроСвіт 
Всі права застережені