РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Про турецьку лють на поляків і козаків за їхню перемогу під Віднем; про хитрі затяги козаків з визначенням їм на місяць великої платні і про козацьку в тому обережність; про турецьку нещасливу дванадцятирічну війну з цісарем; про третю розміну невільників під Переволочною з татарами; про випалення гетьманським військом степу; про незгоди через те між запорожцями й гетьманом; про уразливе гетьманське писання до запорожців; про вивідання запорожцями того, що з царського боку мають їх утиснути, і про простору запорозьку відповідь до гетьмана з оголошенням давніх своїх вольностей, привілеїв та військових клейнодів.

¹⁰⁵⁸ Звістка про особливе ураження султана проти козаків перебільшена.

¹⁰⁵⁹ Господар Дука був тоді в полоні. (Див. р. XXIV, приміт. ¹⁰²⁰).

¹⁰⁶⁰ факт про фальшиві затяги не потверджується. Робив, як звичайно, затяги цього року польський король, розіславши універсали від 20 червня 1684 р. Відбулася й польсько-турецька війна, поляки хотіли взяти Кам’янець-Подільський. Турки прийшли на чолі із Сулейманом. Татари наїхали на Переддніпров’я, розбили С. Куницького, а тоді й поляки зазнали поразки під Жванцем.

¹⁰⁶¹ Карловицький мир було постановлено у січні 1699 року між Австрією, Польщею, Венецією, Росією з одного боку і Туреччиною — з другого.

¹⁰⁶² Гусак Іван Петрович неодноразово ставав кошовим на Запорозькій Січі.

Року від осяяння небесних світил 7192, а від утілення сина божого слова 1684. Турчин, програвши в Австрії під цісарською столицею Віднем баталію, як то було описано в минулому році, немало роз’ятрився за той свій занепад, і не так на німців, як на поляків і козаків. На поляків за те, що несподівано розірвавши з ним мир, допомогли цісареві, а на козаків за те, що, бувши затяжним військом, виявилися їм, туркам, найстрашнішими (над поляків і німців) ворогами, особливо через вибиття янчарів у шанцях. Тож, хочучи знову відшкодувати ті свої втрати на християнах, турчин прибирався на те зі своїми військами у Стамбулі, а на тогобічній Україні звелів через свого волоського господаря Дуку ¹⁰⁵⁹ затягати собі в допомогу козацькі війська, кладучи на одного козака плати в місяць 40 битих талярів ¹⁰⁶⁰. Багатий пан клав добрим молодцям пристойну й гідну плату, але не підманув їх нею, бо замислив був, затягнувши їх у такий хитрий спосіб на війну, всіх похапати й віддати на свої каторги, а вони, остерігшись чи були перестережені з турецького боку від когось собі зичливого, і за таку високу плату не зволили піти на ті турецькі затяги й поставити себе тим у явну небезпеку.

А турчин від цього 1684 року, либонь, 15 років, аж до пактів, постановлених із цісарем 1699 року в Карловичах ¹⁰⁶¹, намагався воювати з цісарем, однак мало мав щастя в своєму намірі, взагалі був на різних місцях часто пересилюваний та переможений цісарем з превеликим занепадом своїх бусурманських військ, утратою значних міст і незчисленних скарбів та пагубою всієї армії. Про це просторіше читай у Пуфендорфія, 341 лист.

Того-таки року під Переволочною відправлялася третя розміна, на якій християнські невільники вимінювалися на невільників бусурманських. На тій ото розміні, як від царської величності, так і від гетьмана Самойловича, були ті самі особи, що й у минулі два літа.

Того-таки року в Великий піст гетьман Самойлович виправив кількасот чоловік товариства Гадяцького полку з великоросійськими ратними людьми на річку Самару, щоб через якісь причини випалити степ. Їх був трохи настрахав запорозький чамбул, спіткавши десь у полі. Коли це донеслося до гетьмана Самойловича, то гетьман писав про те до Запорожжя через гадяччанина Вечорку уразливий свій лист, який запорожці вичитали, а довідавшись ще від когось, що за указом царських величностей мають від ріки Самари до Низу будуватися понад Дніпром міста, щоб витиснути отак їх, запорожців, із Дніпра та дніпрових лугів, писали 4 квітня, хвалячись, крім того, своїм військом, давніми військовими клейнодами, вольностями й привілеями, через того-таки Вечорку таку свою листовну відповідь:

Вельможний милостивий пане гетьмане, а нам вельми милостивий пане й ласкавий добродію!

Неправдиво хтось виставив і шельмувато доніс вашій милості та оббрехав нас перед рейментом вашим панським несправедливим уданням, начебто наше кінне товариство образило государських ратних людей і городових Гадяцького полку, які йшли в низ Дніпра, щоб палити степ і траву, і там наткнулися на наших комонних товаришів. Бо наші, маючи на значних відомих місцях розкладений собі караул, постерегли їх, не вірячи й не знаючи, що то мали бути свої люди, скочили на них з гурмом, а пізнавши, питали їх: «Що за люде і з яким ділом блукають так по полі?» Вони відповіли нашим, що степ палили. Тоді наші, перебравши їх за добрим ладом, затримали для промислу над ворогом, а потім без найменшого турбування відпустили цілими назад у міста. Посвідчить на те вся старшина, що була з ними, і багато чесних людей, що були в тій ватазі і мають ув очах сором, коли ми котрого зі світу зігнали чи немилосердно били й поранили. Та й хоча б і так мало бути, може, котрий наш товариш і вганив їм те безпутне волочення по степу,— заслужили вони те, бо ці сміливці, взявши з собою й водячи по степу не одну християнську невинну душу, яка самохітно ходила по бездоріжжю, мало не запропастили їх. Кажемо ми й те, що вони були забезпечені миром від ворога. Та менше з тим; те нас тільки дивує, і дивуємося тому непомалу, знати ж не можемо,— задля якої то військової потреби мала бути під той час та степова пожежа? Цього, дуже сумніваючись, зрозуміти не можемо. Далеко краще й справедливіше вчинив би ваша вельможність, коли б передусім, задля воєнного промислу та взяття звісток про ворожі замисли й оберти і щоб «язиків» узяти, ви прислали якусь сотню виборного комонного війська. І в тому, коли б воля вам, і ми з ними приклали б своєї праці й пильного дбання, щоб зловити їхні ворожі «язики». Відтак розуміємо, що нічого іншого, тільки б вашу вельможність було за це похвалено від пресвітлих монархів. А зараз вельможність ваша, не роздивившись, хто тут винуватіший, прислали, даремно турбуючи самого себе й нас утруднюючи, до нас, ні в чому не винних, свої листи з упоминаннями. Більше отож, ваша милосте, до нас таких листів не пишіте, всі ми, за милістю божою, знаємо, що ваша вельможність усім нам рейментар і гетьман, і за гетьмана вас і маємо та вірно дбаємо, щоб служити Богові й великим государям, А вельможність ваша більше оцінила тих хитливих наклепників, ніж ціле й вірне Запорозьке військо, яке завше служить за істинною правдою великим государям і вам, рейментареві, виявляючи звичне своє військове послушенство і виконуючи багато чого в своїй повинності. Годилося б, отож, і вам чинити супроти нас, низового Запорозького війська, зі щирим серцем і, як колишні гетьмани, живучи в братерській приязні та любовній раді, засилати до нас від себе всілякі відомості, а при оказії задовольняти всілякими військовими речами й потребами, а то за нашу щоденну працю й зичливість від вас холодний вітер віє. Титулуєтеся нами, Запорозьким військом, а нас за ніщо маєте, не тільки що не задовольняєте наші жадання, а над те наше товариство військове виносить і виносило тяжкі прикрості від городової старшини і від легких та незаслужених осіб. Ці зневаги й безчестя й виповістити важко, мусимо все те зносити за скромністю нашою і на себе покладати. Випало нам напевне знати з усіх усюд, та й від певних людей заходять до нас чутки, що їхні милості бояри й воєводи та всі начальні полководці доконечно урадили в себе й постановили стягтися з військами монаршою силою на Самару і, осадивши міста, а наші вольності прикоротивши, взяти нашу владу в свої руки, а нас з річки Дніпра викоренити. Гадаємо, що цього ніколи не зможуть вони досягти, та й ваша вельможність, як ласкавий наш рейментар і рідна людина Запорозького війська, не захоче до того допустити, щоб навіки згубити славу й повагу військову, а малоросійську Україну подати в підданство, чого кожен добрий і цнотливий із предків українських і Запорозького війська молодець та вся вітчизна наша, Мала Україна малоросійська, на те не захоче пристати. Бо сам, ваша панська милість, відаєш добре, що колись славної пам’яті Богдан Хмельницький Зіновій, який за кілька років закінчив війною прекриваву свою працю і дбання, вибився із підданства од вітчизняних панів своїх і звільнив усю нашу вітчизну, малоросійську Україну. А піддаючись під великодержавну руку блаженної пам’яті, який зійшов уже до Бога, царя Олексія Михайловича при постановленні мирних договорів (були при тому тоді численні високорідні голови, велике число чужоземних посланників і посполитого народу), було міцно закріплено всілякі козацькі військові вольності і права зі щедрими присягами й записами, та й утверджено вічними вольностями й Запорозьке військо. Тож цих вольностей після поприсяженого закріплення й запису важко кому розірвати, хіба хто захоче того на свою шкоду. А всі ті вольності, і права, й записи, і надані нам, Запорозькому низовому війську, постановлені пункти й привілеї маємо від багатьох давніх попередників — вони до цього часу є в наших військових спрятах, ми ж їх триматимемося до смерті, ними й захищатимемося. І дай Боже нам усім, Запорозькому війську, на всі віки користуватися тими булавами, бунчуками, хоругвами, привілеями, гарматами й бубнами, які дісталися до рук наших по ньому, небіжчику Хмельницькому, і при тому хочемо стояти до нашої смерті при знаменитих і славних знаках, що є в нас, з якими, певна річ, при божій помочі, Запорозьке військо не осоромиться перед цілим світом. А прецінь, коли б мала бути то достеменна правда, щоб ту вищеозначену справу було почато (чого зжалься, Боже!), то ми, Запорозьке військо, й найменше того не лякаємося: маємо стільки способів при божій милості — сильна й міцна дніпрова чернь своєю помічною потугою і плідна наша мати козацька! Тож не бажай, ваша вельможносте, давати в себе місце всіляким наносам і наклепам.

Полишивши те, віншуємо з повинності нашої й приязні вашу вельможність із цим урочистим святом Великодня. Дай Боже, вашій вельможності, провести ці свята в доброму здоров’ї і щасливому стані і щоб дочекатися багатьох таких при сподіваному щасті й на довгі літа, одержуючи над ворогами бажані перемоги і мавши зусібіч непереможну славу, сердечно того зичимо.

Посланця вашої вельможності Вечорку чесно відпускаємо до вашої вельможності, з ним буде й Панько Лисий, який приніс до коша нам вашого панського листа. Він їде до вас разом з посланцем вашої вельможності, за нього ми обстаємо — побажай, ваша вельможносте, обділити його за його послугу своєю ласкою. При тому засилаємо нашу зичливість і доброхітні послуги і з найнижчим поклоном доручаємо самих себе на майбутнє вашій панській ласці.

З коша, 4 квітня 1684 року

Вельможності вашій, добродієві нашому, всього добра щиро зичливий і до послуг доброхітний Іван Гусак ¹⁰⁶², кошовий отаман війська царської пресвітлої величності низового Запорозького.