РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Про вибрання на Києво-Печерську архімандрію Вуяхевича; про монаршу платню, прислану гетьману, і про розіслання її полковникам; про послання тієї ж таки платні полтавському полковникові через канцеляриста Петрика; про його, Петрикову, втечу за Мазепиним благозволенням до Січі та Криму; про воєводу Новобогородицького Змєєва і про архімандрита Хрисанфа, якого прислано в Малу Росію від святійшого єрусалимського патріарха Досифея з грамотою до київського митрополита отця Ясинського, писаною на те, щоб стало утримувати святе православ’я, і про інші справи; про гетьманське перебування восени в Лубенському монастирі.

¹²³⁹ М. Вуяхевич виїхав без відома царя та патріарха, а з відома І. Мазепи. 10 грудня 1690 р. патріарх написав листа І. Мазепі, висловлюючи незадоволення з приводу обрання М. Вуяхевича, але через рік, у жовтні 1691 р., він послав свою згоду щодо цього вибору,— та це сталося після удань з протекцією І. Мазепи.

¹²⁴⁰ М. Вуяхевича було вибрано архімандритом 16 листопада 1690 р.

¹²⁴¹ В. Ясинському було послано дозвіл висвятити М. Вуяхевича архімандритом Києво-Печерської лаври в жовтні 1691 р.

¹²⁴² Має бути 1692 р.

¹²⁴³ Всеїдна— тиждень, коли їдять, не пестячись ні в середу, ні в п’ятницю. Такі всеїдні були по Великодні, по П’ятидесятниці, яка святкувалася на п’ятдесятий день по Великодню, після т. зв. святків (12 днів після Різдва) і тиждень на т. зв. Масляну. Очевидно, йдеться про всеїдну різдвяну.

¹²⁴⁴ М. Костомаров оповідає, що Петрик утік од жінки, яка знамірилася заподіяти йому смерть. Сам І. Мазепа, довідавшись, що Петрик баламутить запорожців, просив у кошового видати його як злочинця, бо він украв у канцелярії важливі папери. Очевидно, думку про те, що саме гетьман давав «словесну науку» Петрику, С. Величко висловлює, захищаючи свого патрона, якого свого часу обвинувачували у змові з Петриком. (Див. подальший виклад). Правда, сам Петрик заявляв на Січі, що гетьман таки його прихильник, як і Кочубей. В Казикермені, однак, Петрик казав, що його послав тільки Кочубей, ворог Мазепи.

¹²⁴⁵ Петрик пішов у Крим у 1692 р., після 23 квітня (Юрія). З ним рушило 60 січовиків.

¹²⁴⁶ Паїсій Лигарид (1610— 1678) — митрополит газький з 1652 р. В 1662 р. прибув у Росію, де взяв участь у боротьбі царя Олексія Михайловича з патріархом Никоном, виступивши проти Никона. Помер у Києві.

¹²⁴⁷ Хрисанф був архімандритом монастиря Святого Гробу в Єрусалимі.

¹²⁴⁸ Цитата з Євангелія. Послання Павла до корінфів, VI, 4.

¹²⁴⁹ Цитата з Євангелія. Послання Павла до ефесян, V, II.

¹²⁵⁰ Цитата зі Старого Заповіту. Єремія, XIV, 4.

¹²⁵¹ Лазар Баранович, який був блюстителем престолу Київської митрополії.

¹²⁵² Таких збирачів милостині, які називали себе митрополитами, архієпископами, архімандритами тощо, було в ті часи багато. Серед них траплялося чимало самозванців. У 1694 р. вислано щодо цього В. Ясинському спеціальну грамоту, наказуючи пильно стежити за такими прохачами милостині.

Року від створення світу 7199, а відколи боже превічне слово принесло світові визначене спасіння 1691 року. Прослуживши досить світові, значний товариш Запорозького війська, генеральний військовий суддя Михайло Вуяхевич склав із себе минулого літа чи осені уряд суддівства, і, бажаючи в сиві свої літа хоч наприкінці життя послужити Богові в чернецтві, попрощався з гетьманом та старшиною, і, з відома їхньої царської пресвітлої величності та за благословенством нового тодішнього московського патріарха Адріяна, від’їхав назовсім з Батурина в Києво-Печерський монастир , і невзабарі після того, як прийняв на себе чернечий образ (його перейменовано з Михайла на Мелетія), був обраний вільною елекцією та голосами всієї братії тої ж таки Печерської лаври її архімандритом ¹²⁴⁰ замість Варлаама Ясинського, котрого перед тим узято на Київську митрополію, і був невдовзі висвячений на священство тимтаки новим митрополитом, преосвященним отцем Ясинським ¹²⁴¹. Про це його вибрання на ту архімандрію вибрані печерські отці писали 4 січня до гетьмана Мазепи такого свого листа:

«Велику подяку віддаєм найвищому архієреєві: цареве царю і господові всемилостивому Богові боже, оскільки сподобилися ми одержати, як від великих государів наших царів і великих князів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержців, так і від великого пана святійшого московського патріарха і всіх північних країн архіпастиря нашого Адріяна після багатоможного рейментарського заступництва вашої вельможності бажану ласку, з’явлену в монарших та патріаршій, писаних до вашої вельможності, грамотах щодо доконаного вже нами обрання, учиненого за їхнім-таки, монаршим, указом та патріаршим благословенням, архімандритом печерським шляхетного пана, генерального військового судді Михайла Вуяхевича, за що віддаємо і воздати повинні подячне, до лиця земного всесмиренно припадаючи, наше поклоніння великим нашим государям, їхній царській пресвітлій величності, та великому панові, святійшому патріарху московському, всієї Росії і всіх північних країн Адріяну, а також і вашій вельможності за велике батьківське дбання та піклування про ту святу Печерську обитель і про нас, постійних богомольців,— висловлюємо подяку з найнижчим нашим чолобиттям. Це ж бо маємо велику радість та духовну безпеку, що за зволенням великих наших государів, їхньої царської пресвітлої величності, і за архіпастирським зволенням великого пана, святійшого патріарха московського, всієї Росії і всіх північних країн Адріяна здійснено нашу елекцію і стверджується новообраний на ній вільними всіх нас голосами печерський архімандрит і, дасть Бог, буде йому дане благословення великого іноцького ангельського сану, поручене преосвященному пану отцю, митрополиту київському, галицькому і всієї Малої Росії Варлааму Ясинському на постановлення та посвячення у прегарний ієромонаший чин. Бажаючи вседушно цього собі і новообраному нашому печерському архімандриту, уповаємо кріпко на божу милість, що за покровою святої Богородиці і за молитвами преподобних печерських отців діло те швидко буде доконано, оскільки то справилися недовідомі судьби і воля всемогутнього Бога: «Всяка-бо влада від Бога», а праведна поведінка пресвятого (що «скрізь і все це виконуй») духа: «Так то зволяє дух святий!» Покликавши його ж, хоч і недостойні, у старанних наших молитвах на допомогу, всі ми згідно, єдиними вустами і єдиним серцем вибрали на печерського архімандрита шляхетного пана Михайла Вуяхевича як чоловіка достойного, доброчесного, добродумного і в добрих справах поспішливого, і йому кладется божою силою, з якою і в немочі поміч дасться, добре понести той великий святий архімандричий сан, і він боговгодно це зможе, найбільше у святій Печерській обителі, оскільки він у своїй юності був у ній на значних писарських трудах, та й у світському чині немало літ корисно їй прослужив, і, живучи поміж іноків, добре придивився до іночого чину, і вседбало творив аж досі всяке благодійство для тієї святої Печерської обителі як властивий її поборник та ревнильник. Через це нікого іншого, а його непорушно тримаючись, маємо за власного (Бог так зволив) печерського архімандрита. А за милостиву монаршу волю великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, і за архіпастирське зволення великого пана, святійшого патріарха московського, всієї Росії та всіх північних країн, припадаємо подячними вустами і серцем, полюбовно і доброхітно, десятерицею та сторицею. Бажаємо також ми, як ставропігіани його архіпастирства, з незмінною надією одержати затвердження і постановлення його на той великий ступінь Печерської архімандрії за волею всемогутнього Бога, за милостивим зволенням великих наших государів, їхньої царської пресвітлої величності, за благословенням великого пана, святійшого патріарха московського, всієї Росії і всіх північних країн, і за багатоможним рейментарським дбанням вашої вельможності, якому смиренно вручаємо себе з новообраним нашим печерським архімандритом з найнижчим нашим поклоном і при постійних молитвах. Ми офіруємо боже, Пресвятої Богородиці і преподобних отців наших печерських благословення від святої, великої, чудотворної Києво-Печерської лаври Вашій вельможності, всьому добродійному домові та іншим.

З монастиря Печерського київського року 1691 ¹²⁴², 4 січня

Того-таки року після Водохрещі привезено з Москви через нарошного посланця монаршу, їхньої царської пресвітлої величності, як гетьманові, так генеральній старшині і всім полковникам річну платню, яку гетьман, прийнявши, одним полковникам, які нагодилися на той час у Батурині, повіддавав сам, а іншим повідсилав у полки через своїх нарошних посланців. А оскільки й тодішній полтавський полковник Федір Жученко лишався тоді в Полтаві в своїм домі, то й до нього послав гетьман Мазепа з тією монаршою платнею на всеїдну ¹²⁴³ старшого канцеляриста Петрика Іваненка, а замисливши як підступник якісь хитрощі супроти своїх государів, дозволив йому при особливій своїй таємній інформації від’їхати з Полтави до Запорозької Січі, а звідти до Криму і почати те, про що була дана йому від гетьмана словесна наука ¹²⁴⁴.

Він тоді, справляючись згідно до тієї науки, віддав монаршу платню полтавському полковникові Жученку і, відібравши від нього до гетьмана подячну письмову відповідь, від’їхав із Полтави до Нового Санжарова, начебто щоб навідати там своїх кревних; а виїхавши звідтіль уже у Великий піст, подався таємно за Ворскло, в поле, де лишив під скиртою сіна санки, і, всівшись на коні зі своїми служками, від’їхав по льоду за Дніпро, і прибув до Запорозької Січі, де був незабаром поставлений січовим писарем. На тому писарстві він прожив у Січі ледве рік і пішов до Криму ¹²⁴⁵, де збудив хана з усіма кримськими ордами до війни на Російську державу, про що буде оповіжено далі.

Того-таки року прислано на воєводство в Новобогородицьке місто замість князя Ржевського, котрий помер там минулого літа, князя Змієва.

Того-таки року святійший ієрусалимський патріарх Досифей, звідомившись про новопостановленого київського митрополита преосвященного отця Варлаама Ясинського і маючи свої інтереси в Малій Росії щодо спадків митрополита Паїсія Лигаридія ¹²⁴⁶ та іншого митрополита Видиненського, прислав у Малу Росію, а також у Москву до пресвітлих монархів нарошного від себе архімандрита Хрисанфа ¹²⁴⁷, знаменитого та мудрого мужа, що після нього, Досифея, прийняв був патріарший єрусалимський престол. Через того ото Хрисанфа він, святійший патріарх Досифей, писав про стале управління святим православ’ям до преосвященного отця Ясинського, київського митрополита, таку грамоту:

Досифей,

милістю божою патріарх святого міста Єрусалима та всієї Палестини.

Преосвященний, благословенний митрополите, найвищий екзархо святійшої київської та галицької митрополії, пане всієї Сарматії Польської та Подільської, в духу святому брате і співслужителю нашої смиренної покірливості.

Благодать, мир, милість хай буде вашому архієрейству від бога, а поміч і захист від святого наслідника живого гробу, а від нас молитви, благословення та прощення! Посилаючи від себе цього нашого превелебного архімандрита пана Хрисанфа з законником не занедбали ми писати до вашої братерської любові спершу для молитви і благословення від святого гробу і від нас, потім у пам’ять принесених безсмертних мздовоздань; і як визначаються належною дбалістю начальні люди в церквах святих, так щоб і ви мали таку дбалість і трудились у ролі Христовій, тримаючи в пам’яті оці слова Господа:

«Добре не є добре, коли недобре втілюється». Через це живи і спасайся за заповідями святих отців і будь дбалим виправником і для злочинців, що стають ними з невігластва чи від лихих звичаїв, слухаючи слова пророка: «Розважить слова свої на суді!» і апостола, який каже до корінфів: «А в усьому себе виявляємо як служителів божих» ¹²⁴⁸, що мовиться і про єпископів, і про тих, що по волі своїй согрішають і живуть неодмінно, хай буде їм жорстокий каратель, караючи їх, каже, перед усіма, та й інші будуть боятися, а коли й око твоє спокушається, вийми його, й ін., і до єфесян: «І не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще докоряйте» , це підтверджує апостол і до римлян, кажучи про благостиню і жорстокість. І пастирський жезл, що його тримаєш, має двоякий зміст: архієрейська влада повинна покріпляти послушливих, а непокірливих скидати і карати.

Як тільки почалися війни за Хмельницького і сталося розділення єпархій, знемогла наука, ввійшли лихі сусіди папісти і багато хто ухилився. Ти однак май своє око чисте, котре зазирає в глибину сердець, і виправляй всіляку новизну, бо християнська людина вірить серцем: хай буде оправдана, коли вустами сповідається, і дістане спасіння. Хто ж одежу має священичу, тобто священики, шануй 16 канон сьомого собору і домагайся, щоб церковні носили одежу східних і постили, як східні, і шукай у канонах загальних соборів, і знайдеш скарб життя. Чи чув ти, що повеліває господь? «А що я насадив, те я вирву» ¹²⁵⁰. Тож відкинь не тільки те, що не достойне апостольської церкви, але й звичаї зміни та виправ, щоб звеселив нас, і провадь, як другий Мойсей, божий люд, уникай нових речей, як вужа,— і дістанеш славу божу з апостолами й пророками. Маю бажання звістити церковному престолу, щоб там, в Україні і в деяких містах, постановлені були єпископи для висвячення священиків, а щоб не було та щоб зникли важкі для православної церкви наруги, хай один постановляє багатьох на одній літургії, а коли цього не досягнуть, то хай посвячено буде стільки старих архідияконів, достойних честі і будучих у монастирях, щоб справляти належне спорядження, і дай боже, щоб те сталося. По-третє, пишемо до вас оцю нашу хартію, щоб поспівчували нам, знеможеним стількома образами від сатанинських справників, тож випрошуй собі належного, співчуваючи нам і пособляючи таким словом та ділом, скільки можеш, бо кожен повинен приносити допомогу матері святих церков, і діло це апостольське, як свідчать апостольські діяння та святий Павло.

В багатьох тамтешніх монастирях є багаті начальники та ікони, що найбільше Бога бояться, і один твій задовольняючий нагляд буде великою допомогою для святого гробу. Почетверте, там почив у бозі газький митрополит Паїсій Лигаридій, пастир єрусалимської столиці, а мав він гроші, срібні речі, книги та мощі святих. А в той час архієрействував наречений архієпископ Лазар ¹²⁵¹, не побоявся він Бога і, не віддаючи честі святому гробу та осоромивши лице своє перед патріаршим престолом, деякі речі сам забрав (як чув я), одні роздарував, інші ж залишив, і, хто тільки хотів,уривав собі з тих речей. А навіть і в Турецькому царстві, коли б хтось помер, чи митрополит, чи священик, чи простий чоловік божого гробу, жоден із турків, ні паша, ні підданий не забирає його речей, але тримає у збереженні впродовж літ і часів доти, аж доки патріарх не пришле по них і не забере. Тож дивуємося, чому так не учинив пан Лазар і не згадав ніколи про святий гріб, як це належалося б, та ще й речі гробу святого розсипав. Через те нехай твоє братолюб’я дбало попечеться, щоб готові й збережені речі, які є, були віддані цьому архімандриту, а які покрадено, то після опиту розшукати і віддати тому ж таки архімандриту. П’яте, один священноінок гробу господнього, який з дитинства лишався при гробі господньому і посланий був на службу святому гробу в Македонію, прийшов за намовою лихих людей звідти до Константинополя і там був постановлений видиненським митрополитом. Потім, проклятий од нас, з ганьбою пішов у ті країни, щоб могти в якийсь спосіб поправити свій переступ і винагородити явну шкоду святому гробу, а коли вже туди зайшов, то й досить назбирав ¹²⁵². Тим часом він помер, то хай належно, згідно до правил та правдивого і правного доказу, речі його дійдуть до святого гробу. Про це май, архіпастирська твоя достойносте, дбання, щоб ті добра було віднайдено і віддано в руки цьому архімандриту, бо так воно буде достойно й по правді. Що просимо, сотвори, аби господь справив стопи твої на шлях миру, 1691.

Досифей, милістю божою патріарх святого міста Ієрусалима

P. S. Цей архімандрита муж чесний і мудрий, він є довіреною особою святої апостольської і нашої кафедри і треба, щоб мав належну честь, щоб був поштиво посланий до престола, багато-бо має великих ворогів. Боїмося, аби його не пізнано в сторонах венгерських та польських і не перепинено йому дороги, в яку пішов. Через це виправляємо його смиренно, наче простого якогось чоловіка, однак жадаємо дуже, щоб ваша архіпастирська повага схотів виправити його у той путь якнайпристойніше.

Той архімандрит Хрисанф мав велику повагу як у преосвященного митрополита отця Ясинського, так і у гетьмана Мазепи, і як у Москву, так і назад в Ієрусалим був чесно відпущений з достойними подарунками.

Того-таки літа вже восени, в заморозки, був гетьман з генеральною старшиною у Мгарському Лубенському монастирі, оглядаючи там закінчену тоді велику муровану церкву Преображення Господнього, яку було закладено з фундаменту за Самойловичевого титарства, а за Мазепиного закінчено.