РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Про королівське рушення з Остра до Глухова; про марнотне здобування Глухова; про королівське нещастя і втечу від Брюховецького з-під Глухова і про щастя Брюховецького над поляками; про Тетерине повернення з військами до Чигрина; про прибуття Ромодановського з військами в Лохвицю і про лохвицьку біду; про добування Брюховецьким у Чигрині гетьмана Тетері і про безуспішне його повернення звідтіля з розоренням Черкас; про добуття Чернецьким Ставищ і про біду тамтешнім людям; про Тетерин сумнів утриматись у Чигрині проти Брюховецького й запорожців і про відхід його на мешкання з Чигрина до Корсуня.

¹²⁵ Король рушив від Остра на початку січня.

¹²⁶ Кролевець піддався полякам 21 січня.

¹²⁷ На чолі козацької залоги стояв полковник В. Дворецький. Був тут і російський гарнізон під командою А. Лопухіна. В. Дворецький виявився у Глухові випадково, повертаючись із Москви. Він підняв охоту до змагання, бо глухівські міщани вже хотіли здатися.

¹²⁸ Штурм почався 23-го і тягся до 29-го січня.

¹²⁹ Король писав, що втрачено було більше тисячі людей.

¹³⁰ На чолі з В. Уманцем. Вони навіть схопили В. Дворецького, щоб видати його полякам, але глухівці його відбили.

¹³¹ Крім В. Дворецького, завзято побуджував битися глухів’ян глухівський протопоп Шматковський.

¹³² Це було вже 8 лютого.

¹³³ Дата непевна, але перевірити її нема змоги.

¹³⁴ С. Величко, єдиний з літописців, який описує Глухівську битву. Частина істориків приймає цей опис (М. Костомаров, Л. Вовк-Карачевський), а частина— ні (М. Петровський, Т. Кожон). О. Лазаревський вважає, що тут ідеться про битву під Пирогівкою. М. Петровський вважає, що бій був під Воронежем на Десні. Але про битву під Глуховом існує ще свідчення І. Орновського в поетичному панегірику «Багатий сад».— К., 1705 р.,— тобто у творі, виданому до написання С. Величком свого Літопису.

¹³⁵ Ці слова перегукуються із закликом універсалу гетьмана І. Брюховецького, виданім у жовтні 1663 р.

¹³⁶ Спершу король відступив на Севськ, де простояв тиждень і робив огляд свого війська. Після того спішно відступив на Новгород-Сіверський.

¹³⁷ На Могилів.

¹³⁸ За поляками погналися Брюховецький і Ромодановський, нагнали їх під селом Новгород-Сіверського повіту Пирогівкою й дали бій. Поляки встигли перебратися через Десну, але мали немалі втрати. Це сталося 21 лютого.

¹³⁹ Брюховецький воював разом із Ромодановським.

¹⁴⁰ Поляків разом з татарами було не більше 20 тисяч. Кількість козацького війська невідома.

¹⁴¹ Козаки й далі лишалися при поляках на чолі з наказним гетьманом І. Богуном. Але Богун не хотів воювати зі своїми і вів таємні переговори з Брюховецьким. Його заарештували разом зі спільниками 27 лютого і за кілька днів розстріляли.

¹⁴² Тетеря повернувся на Правобережжя, бо там почалося проти нього повстання. Перед цим підійшов до Гадяча, сягнув навіть Глухова, але король звідтіля вже завернув.

¹⁴³ Брюховецький не розпускав військ. (Див. приміт. 138). Потім він пішов на Переяслав. Тут уже був 23 березня.

¹⁴⁴ Див. приміт. ¹³⁸

¹⁴⁵ Ромодановський повернувся у Білгород. Допомагав Брюховецькому стольник Косогов з нечисленним російським військом.

¹⁴⁶ Сокирна — село на Дніпрі вище Черкас.

¹⁴⁷ Черкаси спалив лубенський (інші дані: миргородський) полковник Гамалія, якого Брюховецький вислав на це місто із Сокирної. Сам Брюховецький з-під Чигирина пішов на Бужин, а звідти — на Канів.

¹⁴⁸ Див. приміт. 138 і 145.

¹⁴⁹ Залога Брюховецького не покидала Канева.

¹⁵⁰ Перший приступ розпочався 4 липня (за ст. ст.). Облога тяглася до жовтня, ставищани здалися 8 жовтня (за ст. ст.). Пізніше за нову спробу повстання Чернецький вимордував ціле місто і спалив його. До того ж, Чернецький у цей час плюндрував усе Правобережжя, що було охоплене повстанням.

¹⁵¹ Запорожці на чолі з І. Сірком не тільки «криво дивилися» на Тетерю, але й взяли активну участь у повстанні проти нього в 1664 р. Небезпечно було Тетері і від власних підданих.

Року від створення світу 7172, а від утілення слова божого 1664. Польський король Ян-Казимир бажав побачити завершення свого жаданого наміру, тобто відібрати під свою владу з-під держави пресвітлого государя, московського царя Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, сьогобічну Малоросійську Україну з козаками і поставити та затвердити, скасувавши гетьмана Брюховецького, одного на обидва малоросійські боки гетьмана Тетерю. Він урадив іти від Остра просто на Глухів, значне й міцне козацьке місто, прикордонне з московською державою, сподіваючись, здобувши його, застрашити посполитий малоросійський народ і в той спосіб знову пригорнути сьогобічну Україну під свою владу. Через це, зараз по різдвяних святах, заславши своє королівське розпорядження в Чигрин до гетьмана Тетері, аби йшов з усіма тогобічними козаками і з польськими хоругвами (яких було полишено там на кватирях кількадесят) під Глухів, сам з усіма сильними своїми військами, польськими, литовськими й затяжними німецькими, з усіма обозами, й гарматами, і кількома тисячами тогобічних козаків рушив від Остра до Глухова ¹²⁵. В цьому марші він оминав міцніші козацькі міста, щоб не губити під ними свого війська. Прибувши 15 січня ¹²⁶ до Кролевця, промешкав у ньому з тиждень, надчікуючи прибуття до себе з військом гетьмана Тетері і радячись зі своїми сенаторами про наступний воєнний похід. Потім, коли король одержав звістку, що сьогобічний гетьман Брюховецький збирається з козацькими військами на відсіч Глухову десь на боці, не чекав більше тогобічного свого гетьмана Тетері, а, прагнучи упередити прибуття Брюховецького під Глухів, рушив із Кролевця з усім військом і гарматами туди, під Глухів. У Кролевці він залишив усі свої й сенаторські тяжарі та скарби, зоставивши при них полк королівської гвардії. Глухів, чуючи на собі королівський нахід через заслані раніше до нього розпорядження Брюховецького, притяг до себе козаків своєї Глухівської сотні, де належало, поправився і добре наготувався до відпору королеві ¹²⁷. Король Казимир, притягти в останніх числах січня до Глухова і побачивши обпалене довкола нього передмістя, відразу ж зрозумів, що Глухів не схильний, але й ворожий йому. Отож, не гаючи часу, зараз-таки міцно його обклав ¹²⁸ і, за два дні осипавши його шанцями, почав бити на нього з гармат та кидати бомби, а побачивши, що ні бомби, ні гармати йому не шкодять, звелів чинити в кількох місцях підкопи. Тим часом, доки поспіли з підкопами, припускались у щоденні штурми, в яких утрачено немале число його, польської, та німецької піхоти ¹²⁹. Однак, нічого не досягши, мусив він з не меншим жалем дочікуватися підкопів, сподіваючись одержати через них сподівану перемогу над Глуховом. Але і в тій мірі одурила його надія, бо глухів’яни, маючи поміж себе людей розумних і завбачливих, зиркнули бистрим оком, як би то вціліти від лядського наступу, бо вже в тому багато хто сумнівався. Одні зичили поклонитися королю ¹³⁰, однак інші, покладаючись на божу милість і надчікуючи обіцяної допомоги від свого гетьмана Брюховецького, завзято тому перечили ¹³¹ і радили чинити королеві відсіч. З чотирьох чи п’яти королівських підкопів, які мали в собі по кільканадцять і по кількадесят бочок пороху, вирвало тільки два ¹³², інші ж були спостережені глухів’янами і відібрані, але й ті два, що вирвали, мало що зашкодили Глухову, тільки зробили великий ущербок королівському війську, яке щосили прагло втиснутися тими прорвами до Глухова. Після такої безуспішної втрати, штурмів і підкопів король Казимир з сенаторами впав у немалу скорботу, однак не тратив іще надії розорити Глухів і знову наказав чинити нові підкопи під Глухів, але їх не встигли викінчити, оскільки гетьман Брюховецький, зібравши до ЗО тисяч сьогобічного козацького війська, почав наближатися до Глухова, несучи йому з собою бажану допомогу й оборону. Довідавшись про це, король залишив свій промисел біля Глухова і почав прибиратися до бою з Брюховецьким. Брюховецький прибув із військами до Глухова 30 січня ¹³³. Він станув своїм обозом десь на півмилі і, належно владнавши обоз, не велів випрягати коней ¹³⁴.

Також і в королівському таборі, забачивши близькість Брюховецького і затривожившись, звелено зараз позапрягати коні і бути в поготовності до рушення. Потім Брюховецький, вивівши з обозу все своє кінне військо і розпорядивши, як належало до бою, виправив його на короля під Глухів, вручивши під реймент одному доброму молодцю, своєму полковникові, і наказавши, аби за віру й вітчизну не шкодували свого життя і ставали небоязливим серцем супроти поляків ¹³⁵. Сам же з піхотою і гарматами лишився в обозі і обіцяв помалу наближатись услід за кіннотою під Глухів. Ота кіннота тоді, взявши з собою тільки три легкі гарматки, спішно рушила під Глухів, куди прибула в обідню пору, і застала польські війська в шиках, готовими до бою.

Негайно з ними учинила міцний бій, і, за всесильною божою поміччю, зломила їх, і, вирубавши кількадесят хоругов, увігнала в самий королівський обоз, та ледве-ледве була відбита назад від обозу з гармат та мушкетів. З такого нещасливого воєнного початку, либонь, немалий уродився в поляків страх, вони знамірилися до втечі, однак за королівським приводом розлякані війська зібрано знову, і вони вишикувалися до повторного бою. Так само й козацькі війська, трохи спочивши і владнавшись до бою, знову почали наближатися до поляків і започаткували військовий чин поєдинками зобабіч герцівників, у яких був забитий поляками добрий і значний молодець, гадяцький сотник Ізмаїлов. Потім учинили й загальну битву, в якій козаки спершу зломили були поляків і натисли на їхній обоз. Однак потім поляки, поправившись і одержавши велику підтримку з обозових гармат, відвернули й прогнали козаків від свого обозу десь на півтора гони.

Були тоді з обох боків однаково сумніви щодо перемоги, та ні поляк, ні козак не тратили в тому своєї надії. Після тих двох спроб і воєнних сутичок, відправлених з немалим пролиттям людської крові, коли приходили до третьої, прибув до своєї кінноти зі своєю піхотою і сам гетьман Брюховецький. А як сонце почало схилятися наприкінці дня до заходу, Брюховецький став розпоряджати й ладити свої кінні війська до третьої битви з поляками.

Коли ж у Глухові заграно у дзвони, що скликали православних християн і бідних обложенців на вечірню відправу, то й Брюховецький, звелівши заграти у військові труби і вдарити в тимпани на війну, рушив на поляків, що стояли в повній готовності до бою. Він міцно вдарив на них мужнім і богатирським серцем своїх козаків і зараз-таки, без усякого труда і втрат, цілком зломив і розпорошив їх так, що одні заледве вскочили у свій обоз, а інші в обоз і не потрапили.

З обозу міцно й сильно давано відсіч з гармат та мушкетів, однак правиця господня вчинила так, що поляки, не мігши більше стерпіти козацького штурму проти себе, змушені були ганебно покинути всі гармати й мортири, а з ними й піхоту свою з усіма іншими численними воєнними приборами та обозовими тяжарами і налегці втекти з королем Казимиром з-під Глухова на Новгородок-Сіверський ¹³⁶.

При цій втечі, либонь, багато поляків пропало і, розбігшись по різних місцях, погинуло, однако немало їх зі своїм королем відійшло на Новгородок (як вище казав) і далі, в Польщу ¹³⁷, бо ніч, що тоді настала, не дала козакам більше гнатися за поляками ¹³⁸, і тієї ночі, ачей, для збереження свого життя, постаралися вони пробігти від Глухова немало миль. Однак примусила козаків повернутися, і вони не гналися більше за поляками, не стільки тодішня ніч, як здобич, на яку сподівались у віднятому польському обозі.

Тут можна приписати Брюховецькому більший успіх над поляками, ніж його мав Богдан Хмельницький, бо Хмельницький хоч і громив поляків, але громив їх під рейментом їхніх польських гетьманів, а не під королівським рейментом, і з далеко більшою силою козацьких і татарських військ. Короля ж Казимира під Зборовом хоч і обклав був, але також із кримським ханом, і, не здолівши його до решти, закінчив там війну Зборовськими пактами. Брюховецький же надбав більшу божу благодать і всесильну поміч, адже він сам, без жодних чужих військ, тільки з сьогобічними козаками ¹³⁹, і тоді їх було менше проти польського війська, переміг під Глуховом тьму-тьмущу, більше ста тисяч поляків ¹⁴⁰ з королем Казимиром і вигнав їх зі своєї вітчизни Малої Росії. Піхота ж лядська, залишена в обозі, одна була вибита, інша дісталася козакам живцем. Так само й тогобічних Тетериних козаків, яких було при королі кілька тисяч, забрано в руки ¹⁴¹, і хто живий лишився — гонцем відпущений до своїх домів. А кролевчани, прочувши про королівську поразку під Глуховом, вибили в себе королівську гвардію самі і розграбили поміж себе королівські й сенаторські скарби. Тетеря ж, гетьман козацький чигринський, либонь, ішов понад рікою Пслом з козацьким і польським військом, що було при ньому, з’єднатися під Глуховом з королем. Однак, прочувши про розгром і королівську втечу з-під Глухова, завернув з усім військом до свого Чигрина ¹⁴². А гетьман Брюховецький, вигнавши з України з божою поміччю короля Казимира з превеликою шкодою для польського війська і з утратою ним усіх скарбів та обозу з гарматами і всім воєнним прибором, звільнивши від крайньої руїни Глухів і задовольнивши себе та своє козацьке військо значною здобиччю, віддав урочисту дяку вседержителеві Богові, що допоміг йому так щасливо відправити цю велику воєнну справу з самими тільки козаками. Після того воєнного чину Брюховецький відразу розпустив свої війська ¹⁴³ і наказав їм бути готовими до прийдешньої воєнної кампанії. А сам спочив по труді чотири тижні у Глухові і дочекався в ньому прибуття князя Ромодановського з великоросійським військом. Але оскільки воєнний чин з королем під Глуховом був уже вищеоповідженими діями відправлений, то князь Ромодановський, либонь, подався був за поляками зі своїм військом до Новгородка ¹⁴⁴, однак, роздивившись, що поляки з королем уже досягли своїх домівок, рушив повз Пирожків назад і прибув на постій до Лохвиці 11 березня. Перебуваючи тут тижнів зо три, свавільні ратні люди, як у лохвицькому Перекопі, так в самому місті Лохвиці, попалили багато людських домів і самому князеві Ромодановському так надокучили тими пожежами, що він, мовивши: «Злодюги служиві люди, блядині сини, до решти й мене, й зілля государеве спалять», мусив квітної неділі рушити з Лохвиці до дніпрового берега за Брюховецьким ¹⁴⁵. Бо Брюховецький, прибувши з Глухова в Гадяче, розіслав у всі свої полки розпорядження, наказуючи полковникам з товариством своїх полків зараз-таки рушати з домів і з’єднуватися біля Лубен у головне військо. Коли це було виконано, то й сам Брюховецький рушив із Гадячого і з’єднався з тим військом, бажаючи добути з ним Чигрин і в ньому гетьмана Тетерю з поляками, що були при ньому. З тим військом він на великий піст, на п’ятому чи шостому тижні, рушив у знамірену дорогу. А прибувши до дніпрового берега, перебрався через Дніпро в Сокирній ¹⁴⁶ і після великодніх проводів уторгнувся під Чигрин. Він немало старався здобути Чигрин, однак нічого бажаного там собі не досягши, мусив повернутися назад і, йдучи понад дніпровим берегом та бувши розгніваний небажаною собі поведінкою, спалив знамените козацьке тогобічне місто Черкаси ¹⁴⁷, що стоїть над Дніпром, і втиснувся потім у Канів, теж знамените і так само над Дніпром козацьке місто. Довідавшись про це, князь Ромодановський уже не переправлявся за Дніпро ¹⁴⁸ зі своїм військом, бо й Брюховецький, перебравшись біля Канева на цей бік Дніпра, розпустив уже своє військо по домівках, а сам прибув до Гадячого ¹⁴⁹.

Того ж року протягом усього літа ¹⁵⁰ руський воєвода Чернецький добував на тому боці Дніпра місто Ставище і спричинив навколо багато лиха тамтешнім людям, які не хотіли лишатися при гетьмані Тетері під лядською владою.

Того ж літа була чимала на Україні моровиця. А гетьман Тетеря уважив, що йому в Чигрині, крайньому місті, як від запорожців, що криво дивилися на його союз з поляками ¹⁵¹, так і від гетьмана Брюховецького жити небезпечно. Тож, зважаючи на успіх під Глуховом над поляками й королем, що послужився йому, Брюховецькому, він перебрався того літа на життя з Чигрина до Корсуня, взявши з собою і деяку генеральну старшину та хоругви королівського війська, що були при ньому.