РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Про виправу від короля повноважних послів і про постановлених через них з російськими послами в Андрусові пактів на 13 років з корисними для них і шкідливими для козаків умовами; про звіщення про те від Дорошенка ханові; про виправу від короля на Україну Маховського; про біду їй від нього і про остаточний погром того Маховського від козаків та орди; про деяких тогобічних полковників; про цьогобічне всенародне повстання з Дорошенкової побудки на Брюховецького через прийняття воєвод у Малу Росію; про викривальний ханський лист до короля Казимира, в якому хан боронить козаків; про солтанську загайку з Дорошенком на українських рубежах; про прибуття до них із польським військом маршалка й пального гетьмана і про учинені з ними, Дорошенком та солтаном, Підгаєцькі пакти; про сватівство єпископа Методія з Брюховецьким і про схильність Брюховецького до зради.

¹⁸⁶ Зносини про згоду почалися навесні 1665 р.

¹⁸⁷ Текст звірено за виданням: Полное собрание законов Российской империи,— Собрание І.— СПБ., 1830.— Т. І.— С. 657—669. (Далі подаватимемо скорочено: Собрание).

¹⁸⁸ Собрание: тут і далі замість «господаря» йде «государя», замість «господарство» йде «государство».

¹⁸⁹ Пропуск. Собрание: «Криштов на Бакштах Завіша, маршалок великий, чизерський та ін., староста Великого Князівства Литовського; Ципріан Павел Бростовський, референдар і писар Великого Князівства Литовського; Довговський, Субоцький, Бистрицький та ін. старости; Стефан Ледоховський, підкоморій Кременецький; Ян Антоній Храповицький, підкоморій воєводства Смоленського, Марковицький та ін. державці; Станіслав Казимир з Кожухова Кожуховський, стольник воєводства Калішського». Нумерація, яка йде за тим, відсутня, в договорі тут текст з’єднаний.

¹⁹⁰ Заголовки належать чи С. Величкові, чи котромусь із копіїстів договору, автентичний текст їх не має.

¹⁹¹ Ординим-Нащокіним. Далі пропуск. Собрание: «дворянином і намісником кадомським Богданом Івановичем Ординим-Нащокіним і з дяком Григорієм Богдановим».

¹⁹² Собрание: «про замирення військ».

¹⁹³ Собрание: «16 січня».

¹⁹⁴ Собрание: «На 31 з’їзді нашім». Пунктів у договорі 34. Після цього в договорі починається нумерація.

¹⁹⁵ Собрание: «загальне добро».

¹⁹⁶ Собрание: «Від Лютинського уїздів до Смоленська, тобто Дорогобуж, Білу, Невель, Себеж, Красную, також і Веліж».

¹⁹⁷ Собрание: «Вітебського і Метис лавського, повіту Оршанського, Мозирського, Речицького».

¹⁹⁸ Пропуск. Собрание: «І в тих усіх, що лишаються на боці його царської величності, містах і землях, як від Корони Польської, так і від Великого Князівства Литовського, не будувати на нових місцях у час того перемир’я ніяких нових міст. Також не велить його царська величність виводити з тих відступлених городів, міст і волостей до держави Московської зі своїх поселень ніякого чину людей».

¹⁹⁹ Пропуск. Собрание: «які домовлено і відписано».

²⁰⁰ Собрание: «Полоцьк, Вітебськ, Лютий, Режиця, Марієнгауз із іншими містами й уїздами Усвят, Сурож, Озерище».

²⁰¹ Пропуск. Собрание: «і зі служками зі старими».

²⁰² У тексті пропуск. Собрание: «за шість».

²⁰³ Собрание: «святостей і мощів, особливо частини дерева хреста господнього».

²⁰⁴ Собрание: «замосковських».

²⁰⁵ Собрание: «при допомозі воєвод і начальних людей».

²⁰⁶ Пропуск. Собрание: «тобто в 1674 році від Різдва Христового, в червні місяці, а по-старому...»

²⁰⁷ Собрание: «і прикликати на посередництво, либонь, загальне».

²⁰⁸ Пропуск. Собрание: «і не обіславшись послами».

²⁰⁹ Собрание: «комендантам».

²¹⁰ Індукта — тариф, плата за переправу, за пропуск товарів.

²¹¹ Собрание: «через достеменні записи й кабали».

²¹² Собрание: «з тридцятьма чоловіками».

²¹³ Пропуск. Собрание: «розпис; а коли над число постановлених польських людей і коней...»

²¹⁴ Пропуск. Собрание: «хто виявився б у тому винуватий, тоді над таким винуватим цілковита управа на такий...»

²¹⁵ Собрание: «землям».

²¹⁶ Собрание: «за п’ять місяців».

²¹⁷ Пропуск. Собрание: «великому господарю, його царській величності».

²¹⁸ Собрание: «канцлер».

²¹⁹ Собрание: «непорушне».

²²⁰ Девлет-Керім, тобто хан АдельГерей.

²²¹ Маховський Себастіан — польський полковник, відзначався жорстокістю і тим, що, як писали сучасники, «не одержав жодної перемоги». Винуватець смерті І. Виговського.

²²² Тепер село Печори на березі Південного Бугу.

²²³ Браїлів лежить на південний схід від Бара, від Межибожа це далеко.

²²⁴ Інакше: Дрозденко. Притримувався російської орієнтації. Підняв був повстання проти Тетері й виступив за Брюховецького. Його осадив потім у Брацлаві Дорошенко, згодом викупив у татар. Але це відбувалося раніше. (Див. приміт. ¹⁶⁵).

²²⁵ Лист подано у перекладі з польської мови.

²²⁶ Йдеться про військові акції проти Лівобережжя.

²²⁷ Трьома трактами йшло польське військо під час походу Яна-Казимира на Україну в 1663 р. На Тернопіль ішов коронний гетьман Потоцький, на Дубно — С. Чернецький, на Бар — Я. Собеський.

²²⁸ Йдеться про битви під Печорою та Браїловом. (Див. опис вище).

²²⁹ Проти Ракочого, допомагали татари і у війні проти шведів. Ці події описано у першому томі Літопису.

²³⁰ У Туреччині польські посли виставляли, що Андрусівський договір постановлено для остаточного знищення козацтва.

²³¹ Кобилецький Самійло — польський посланець до Криму в 1667 р. Його місія була безрезультатна.

²³² Лист подано в перекладі з польської мови.

²³³ Тут були Калга-солтан, Шерин-Герей, Нурадин, ще шість солтанів і багато мурз. Вони прийшли з Криму під осінь 1667 р.

²³⁴ Яна Собеського.

²³⁵ Гетьман з’їхався не для миру, а для війни. Були тут, коло Підгайців, і бої.

²³⁶ П. Дорошенко з татарами згодилися на мир тому, що в цей час І. Сірко напав на Крим і сильно його повоював.

²³⁷ Подано в перекладі з польської мови.

²³⁸ Відомі «упоминки», які польські королі мали виплачувати кримським ханам за ненапад.

²³⁹ Тобто заложників.

²⁴⁰ Подано у перекладі з польської мови.

²⁴¹ Стахурський — польський генерал-майор, комендант польської залоги в Білій Церкві. Ця залога дуже наприкрилася козакам і місцевому населенню. Тут було близько трьох тисяч поляків.

²⁴² Подано у перекладі з польської мови.

²⁴³ Тобто зі сторонніми державами.

²⁴⁴ Методій прибув із Москви в Ніжин у вересні, сюди писав йому Брюховецький, запрошуючи у Гадяче, щоб помиритися.

²⁴⁵ Тобто 6 грудня (за ст. ст.). В. Ейнгорн вираховує приблизну дату прибуття Методія в Гадяче — не раніше 27 листопада.

²⁴⁶ Тобто племінником.

Року від створення Адама 7175, а від пришестя в світ творцевого божого слова 1667. При такому становищі, яке було описане вище, минув тоді перший рік Дорошенкового гетьманства. А на другий рік була великодня літера П, яка теж не принесла цілій Малій Росії спокою й тиші. Бо польський король Ян-Казимир, бачачи, що Дорошенко лишається в неодмінному нейтральстві і не схиляється до нього, уважаючи також і на винищення та знесилення військ Корони Польської від минулих численних війн із Хмельницьким, зі шведами, венграми, росіянами і під Глуховом із Брюховецьким, зажив інакшого способу на свою користь. Тобто він урадив і постановив замиритися на певний строк і на корисних собі умовах з Російською державою. За цією радою він вибрав у себе повноважних послів і виправив їх на литовський кордон для трактування з росіянами тимчасового миру. Ті посли з’їхалися, за згодою з російськими повноважними послами, поміж Смоленськом і Мстиславлем, близько річки Городні в селі Андрусові. Вони промешкали там немалий час ¹⁸⁶ і приговорили та постановили мир на тринадцять років під корисними умовами для обох монархій; покривджено тільки козаків, оскільки постановлено в тих пактах, щоб низові запорозькі козаки лишались у послушенстві обох монархій — російської і польської; городові козаки, що від Чигрина, аби лишалися під поляками, а що від Переяславля, аби заховувалися під росіянами; Київ було вимовлено відступити в Польську державу. Довершивши цей трактат в Андрусові і закріпивши його 30 січня того ж 1667 року підписами рук та печатками, обидва повноважні посли роз’їхалися додому.

Отой трактат, або Андрусівські договори, має у собі повністю таке ¹⁸⁷:

ДОГОВОРИ ПОВНОВАЖНИХ ПОСЛІВ ТА КОМІСАРІВ

Царства Російського, Корони Польської і Князівства Литовського в селі Андрусові з постановленням миру на тринадцять літ, учинені року від Різдва Христового 1667, а від створення світу 7175, місяця червня.

Найяснішого й великого господаря ¹⁸⁸ Яна-Казимира, з божої ласки короля польського, шведського, великого князя литовського, руського та інших, його королівської величності і всіх станів Річі Посполитої, обидвох народів Корони Польської і Великого Князівства Литовського духовних і світських — ми, великі й повноважні посли та комісари Юрій Кароль Глібович на Донбровні, генеральний борисівський староста Жмудського князівства ¹⁸⁹.

1

Про настановлення цього договору на тридцять одному пункті і про затвердження миру на тринадцять років з побажанням майбутнього вічного миру поміж обома монархіями ¹⁹⁰.

Ми були з наказу його королівської величності, нашого милостивого пана, і з доручення цілої Річі Посполитої з великими і повноважними послами божою милістю великого государя, царя й великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Великої, Малої і Білої Росії і багатьох господарств і земель, східних, і західних, і північних, отчича й дідича, наслідника, господаря й володаря, його царської величності, з ясновельможним і вельможним окольничим та шацьким намісником Афанасієм Лаврентійовичем Адином-Нащокіним ¹⁹¹ поміж Смоленськом і Мстиславлем, близько річки Городні в селі Андрусові. Розмовляли ми з великим і невідступним старанням поміж себе, аби між найяснішим і великим господарем нашим, його королівською величністю, з Короною Польською, Великим Князівством Литовським та цілою Річчю Посполитою, так само як і між великим господарем, його царською величністю, і з Московською державою заспокоїти всі незгоди і різності, які постали в минулих роках і дійшли на останок до явної ворожнечі та війни з розлиттям крові, і щоб затвердити приязнь. Либонь, у теперішній час через численні утруднення, що заходять зобабіч, не могло прийти до учинення вічного миру поміж тими великими нашими господарями, однак, бачачи схильність тих-таки великих господарів наших і жадання їхніх величностей, обидвох господарів, до святого миру, ми так само, як утвердили з обопільною вірою на початку теперішньої нашої комісії постанову про вихід військ ¹⁹², так утвердили невідступно мати наше старання про вічний або дочасний мир. Тож, згідно дорученості, яку дано нам від великих господарів на учинення святого миру, доглядаючи щасливішого часу, в якому вищеназвана приязнь довершилася б і могла прийти до тривалого миру між нашими великими господарями та їхніми великими господарствами, ми умовилися і разом постановили на нашому з’їзді, тобто відправленому 13 січня ¹⁹³, згідно нашого календаря, ті 31 пункти ¹⁹⁴.

Щоб те примирення тривало від теперішнього року, рахуючи від народження Сина Божого, тобто від року 1667 та від року 7175, від червня місяця 13 років, що нероздільно йдуть один за одним, аж до року від народження Сина Божого 1680, а від створення світу до року 7188, також до місяця червня. І в ті примирні літа від початку нашого договору і аж до постановлення, дай Боже вічного миру всім, незгоди, які починалися від того часу й дня з початку минулої війни до закінчення теперішнього перемир’я мечем або будь-якими іншими нещастями, залишити і заспокоїти, а потім за них щоб не мститися і не пам’ятати про них.

І від цього теперішнього міцного постановлення перемир’я між найяснішим великим господарем, його королівською величністю, та великим господарем, його царською величністю, і поміж їхніми великими господарствами, і землями, й містами, як тими, що здавна належали до якогось боку, так і тими, які були завойовані, які дісталися в якийсь бік через теперішній перемирний договір, і між підданими та людьми обох боків має бути обновлена, постановлена і потверджена нерушна приязнь, згідно до теперішнього рішення, яке повинно бути міцно дотримане без жодного порушення протягом усіх тих літ, що їх визначає перемир’я. І його королівська величність так само, як і його царська величність дбатимуть поміж себе в усі способи про народне добро ¹⁹⁵, шукатимуть брат братові ще ліпшого і в усьому чинитимуть поміж себе по правді.

2

Про титули російської царської величності та короля польського і про всілякі експедиції, що мають відправлятися не російською, а польською мовою.

А господарські імена й титули найяснішого господаря, його королівської величності, також і великого государя, його царської величності, мають бути писані на обидва боки в їхніх господарських грамотах і в усіх листах так, як написано на початку теперішнього запису, без уменшення, аж, дасть Бог, до постановлення вічного миру. Там само в прикордонних містах старости, і воєводи, й гетьмани, і люди всілякого уряду чи стану, кому це належатиме, і з другого боку бояри й воєводи, приказні люди мають писати з наказу своїх великих господарів їхні господарські наймення й титули в усіх листах, згідно теперішньої нашої постанови, як це висловлено на початку, спостерігаючи, щоб не було давано ні в чому причини до неприязні. А всілякі експедиції з канцелярії його королівської величності і від прикордонних міст Корони Польської та Великого Князівства Литовського мають виходити не російським письмом, як було перед війною, але на польській мові, як робилося досі в теперішні часи війни.

3

Про Смоленськ та інші міста й уїзди, взяті війною від Польщі та Литви, і про збентеження в Польській і Литовській державі благочестивої грецької віри; про запорожців.

А які міста й землі в тій минулій війні завойовані були від Корони Польської та Великого Князівства Литовського, ті лишаються під владою та на утриманні його царської величності, тобто Смоленськ із усією Сіверською землею, з містами й уїздами, які з того краю, що йде від Вітебського й Полоцького і від Інфлянт, від Луцивського уїздів Смоленська, тобто: Дорогобуж, Білу, Невель, Себеж, Красную, також і Веліз ¹⁹⁶, що, либонь, здавна належав до Вітебського воєводства своїми містами й уїздами, а з другого краю, де лежать Сіверські землі, біля Чернігова — всі міста і землі, якими тільки назвами й урочищами не названі, мають лишатися на боці його царської величності. І весь той край, від Дніпра, що під Києвом і що від путивльського кордону, від теперішнього часу й дня протягом теперішніх перемирних літ не належатиме у владі його королівської величності — жодний город, і місто, і волость, не переходячи, однак, кордону воєводства Полоцького, Вітебського, повіту Оршанського, Мозирського, Ржечицького ¹⁹⁷ і Браславського, також і інфлянтського кордону, так як ті кордони були в давньому своєму омеженні перед війною і з усіма уїздами, селами та волостями зобабіч річки Дніпра та Двини й інших рік до тих-таки воєводств та повітів, які належать до утримання його королівської величності і Річі Посполитої, за винятком Веліза, який для святого миру відлучений від Вітебського воєводства в бік його царської величності — це визначено цим трактатом на примирні літа.

А внизу Дніпра, що йменуються Запороги, тамтешні козаки, які лишаються в тамтешніх оборонах і живуть на своїх островах та сідлиськах, мають бути в послушенстві, під обороною і під високою рукою обох великих наших господарів для спільної послуги супроти наступу, чого Боже стережи, бусурманських військ. Усім же обивателям усякого стану, які лишаються на боці царської величності, у місцях тимчасово відступлених через ці трактати, вільно можна заживати в тих місцях святу католицьку релігію, без жадних перепон відправляти набоженство в своїх домах і навзаєм тим усім, всіляких станів руським людям, які відійдуть на бік його королівської величності в місцях, уступлених через ці трактати, можна вільно заживати грецької релігії, без жодних перепон у відправленні набоженства ¹⁹⁸.

4

Про городових козаків, що зостаються по обидва біч річки Дніпра.

І те пильнуємо, щоб жодна не могла бути учинена помста над українськими козаками, що живуть по той бік Дніпра від Переяславля за те, що дехто ставав на бік його королівської величності й Річі Посполитої. А тих козаків із другого боку Дніпра, що від Києва, його царська величність звільняє від присяги, виконаної собі на підданство, протягом тих примирних літ, не прийматиме їх собі в протекцію, не вступатиме до міст і городів, що там розташовані, й не наказуватиме робити цього. Навзаєм, його королівська величність не прийматиме в свою протекцію тих козаків, що живуть по інший бік річки Дніпра від Переяславля і не буде та не наказуватиме вступатися протягом тих примирних літ у ті міста й городи.

5

Про місто Київ, про Печерський монастир і про інші поближчі монастирі з’їхніми посадами; також про поля, ріллі, ліси і всілякі інші угіддя.

А місто Київ з Печерським монастирем, з посадою і з околичними поближчими монастирями та з ріллями їхніми, які мають у полях монастирські люди, що мешкають там, також лісні уходи на всілякі домові потреби з тамтого боку Дніпра, на якому стоїть Київ, щоб тяглися не більше, як на милю, аби було протягом подальшого часу задоволено в грунтах і лісах городових і монастирських людей як від околичних, так і від християнських людей, і це має бути дотримане до нижчеомовленого й записаного спровадження ратних людей його царської величності з того міста Києва і до повернення його з тими ж згаданими місцями ¹⁹⁹ на бік королівської величності.

6

Про міста з’їхніми у’іздами та землями, взяті Москвою через війну від Польської держави і за цими договорами знову відступлет; також про повернення Москвою забраних церковних речей, воєнної амуніції, грошей та інших речей тощо.

А з завойованих міст і земель відступлено було в бік його королівської величності такі городи й міста: Полоцьк і Вітебськ, Динемборк, Люцим, Речиця, Марим-Гавз з усіма південними інфлянтами і з усіма уїздами тих названих міст, що здавна до них належать, окрім Веліза, що здавна належить до Вітебська.

А з тих міст, які недавно були взяті, має бути вивезено до міст його царської величності, що будуть поблизу, на підводах до кордону тих уїздів церковне знадіб’я, образи, книги та інші речі, також надбані гармати й амуніції, і вся зброя, і грошовий скарб, і хлібні запаси завезені з Москви, також служилі люди і прибулі обивателі, російські люди. А при відступленні тих міст мають бути залишені гармати, амуніція, зброя, які були давніше в тих містах, тамтешні мешканці і шляхта на своїх посіданнях. Ті звищназвані відступлені міста (Полоцьк, Вітебськ, Динемборк з Інфлянтами та іншими вищеперечисленими місцями й уїздами і з повітом Сурожем, Езерищем ²⁰⁰, тощо) мають бути віддані на бік його королівської величності і Річі Посполитої в теперішньому 1667 році від народження сина божого, травня місяця 11, згідно нового календаря, через присланих дворян, як від його королівської величності, так і від його царської величності. І люди його царської величності не будуть затримувати й кривдити тих людей (ані майна їхнього), які будуть узяті в підводи. А шляхті в тих відступлених уїздах вільно буде відбирати свої маєтності зараз після постановлення теперішніх трактатів, в яких мають безпечно мешкати без перешкоди від людей його царської величності, що лишатимуться до виходу в фортецях. Навзаєм і люди його царської величності, що будуть у тих фортецях, мають лишатися до виходу їхнього із тих фортець у повній безпеці від людей його королівської величності.

7

Про відступлення Києва з Печерським монастирем та іншими його околицями, з амуніцією і провіантом від царської величності до поляків.

А саме місто Київ із тими Печерськими монастирями та іншими околицями, що лишалися при Києві, також зі старими гарматами ²⁰¹, що були ще перед тим, як царська величність узяв Київ на свій бік, з провіантом, що був на той-таки час, має бути відданий у бік його королівської величності та Річі Посполитої і очищений перед першою комісією на вічний мир, що буде в тих примирних літах, тобто рахуючи в два літа від теперішнього трактату в році, дасть Бог, майбутньому 1669, місяці квітні 15, що припадає згідно нового календаря. Перед тим очищенням Києва і відданням його на бік королівської величності та Річі Посполитої має бути поміж себе від великих наших господарів обсилка через посланців, з любительними грамотами, щоб одна сторона знала про віддачу, а друга про прийняття. А коли б такої обсилки й не було, місто Київ повинно бути повернене й відступлене в майбутньому в термін, згідно з теперішнім записом, на бік його королівської величності та Річі Посполитої. І отой Київ, поки буде на ті два роки в триманні його царської величності, має мати міцну з війська його царської величності оборону як від поган, так і від свавільних козаків; його царська величність накаже давати і живність, і амуніцію до цієї оборони, скільки її треба. І за це його царська величність не упоминатиметься при відступленні того Києва жадної винагороди від його королівської величності і від Річі Посполитої.

А що стосується гармат з різних замків та міст, як його королівської величності й Річі Посполитої, так і приватних громадян Корони Польської та Великого Князівства Литовського, забраних у тій війні зобабіч, також забраних у тій війні в різних боях, то цей пункт відкладається до трактату про вічний мир.

8

Про віддання з боку царської величності полякам усіх забраних у час війни в польських та литовських містах і містечках публічних листів, також міських та земських, трибунальських, мапдебурзьких книг, а при тому справ, метрик, привілеїв, бібліотек, також костельних і церковних книжок.

Всі публічні листи, також і міські, земські, трибунальські й майдебурзькі книги, а при тому справи, привілеї, метрики, бібліотеки, також костельні й церковні книги, забрані у Вільні, в інших містах та в різних місцях, як у Короні, так і у Великому Князівстві Литовському через ту війну, скільки можна буде їх знайти, публічних і приватних, особливо посольств із воєводств та повітів, відправлених до його царської величності під час війни з обітницею підданства, які через теперішні трактати касуються і на вічні часи знищуються, повернути, нічого при собі не затримуючи і не заховуючи. А забравши їх якнайдалі [...] ²⁰² місяців або, може, швидше зібратися можуть, хай його царська величність накаже одіслати на пограничне місце, обвістивши його королівську величність через свою грамоту, щоб зволив послати для відібрання всього того дворянина. А справи і всі книги воєводства Смоленського та Чернігівського, також Стародубівського повіту мають бути віддані, зібравши, які тільки знайдуться, засланому на пограниччя дворянинові його королівської величності, не чекаючи примирних років, за 12 тижнів після поприсяження цих пактів. Це стосується також справ і книг Київського воєводства, вони мають бути віддані на вимогу його королівської величності через грамоту.

9

Про повернення від царської величності полякам церковних і костельних речей, а саме: образів, святостей, реліквій, штуки дерева животворящого хреста та інших оздоб.

А що стосується всіляких дорогоцінностей і речей церковних та костельних, посвячених господові Богу на хвалу, а саме: всілякого начиння, святостей та реліквій, особливо штуки дерева святого хреста ²⁰³, взяті в Любліні, всіляких образів і оздоб костельних та церковних, то все, що тільки зможе зібратись у державі його царської величності якнайдалі за один рік, має бути повернене через обіслання великих наших господарів. А на першій комісії має бути постановлений зобабіч через великих повноважних послів задовільний договір щодо дзвонів, що їх забрано з держави його королівської величності і Річі Посполитої до держави його царської величності Московської.

10

Про полонян з держави Польської й Литовської, забраних під час війни на царської величності московський бік.

А що поміж ними, великими послами його королівської величності та його царської величності, зайшло на велику трудність щодо звільнення в’язнів, то їх ми постановили звільнити в такий спосіб. Надалі весь полон, що зветься рільничий та робочий, за визначенням його ролі, люди обох статей, забрані в Короні Польській і у Великому Князівстві Литовському, має лишатися в боці царської величності всі ті примирні літа або й менше, коли дасть господь Бог швидше постановити на тих нижчезгаданих комісіях вічний мир. А що стосується інших в’язнів, тобто всіляких міщан, яких не можна лічити за служилих людей, забраних у ту війну від її початку з різних міст та містечок держави його королівської величності в Московську державу, також і жидів, які перехрестились у руську віру, ми домовилися так: оскільки великі посли його царської величності не могли зараз учинити з нами договір про визволення тих людей, нам, послам та комісарам його королівської величності, теж важко було б дозволити, щоб те діло, згідно вимог великих послів його царської величності, заглухло тепер. Отож те діло досконало обмовлять великі повноважні посли його королівської величності, заслані, згідно нашої умови, для потвердження теперішніх трактатів про постановлені нами примирні літа, до його царської величності в столицю. І дасть господь Бог, вони постановлять при його царській величності все так, як і має бути.

11

Також про всіляких в’язнів, військових і невійськових, старих і молодих, хрещених і нехрещених, польських і литовських, які лишаються в Москві, і московських, які перебувають у Польщі й Литві. Також про людей польських і литовських, що вільно зайшли в Московське царство, і про людей царства Московського, що вільно зайшли в Польську й Литовську держави,—- мають вони з обох згаданих монархій, російської й польської, взаємно бути відпущені на волю з їхніми рухомостями. А хто добровільно захоче жити не в своїй природній державі, то на те постановлено дати їм волю.

Всі інші в’язні, забрані від початку теперішньої війни, як духовні, так і світські, шляхта й військові люди, старі й молоді, і всіляка челядь, всілякого стану, й статі, й набоженства люди, також і українські козаки, й татари, що мешкають під королівською величністю, землевласники, і світські, й інші служилі чи які і в молодших літах, забрані як у Короні Польській, так і в Литовському князівстві, в маєтностях, чи в домах, або в бою, в замках, містечках і будь-де, чи були б тепер в ув’язненні, чи лишалися б на послугах його царської величності та в панів бояр, чи там, у державі його царської величності, поженилися б, чи перехрестилися б на руську віру, чи перебували б на дворах князів або міщан на роботі, так само і тих жидів, які не хрестилися на руську віру, всіх із жінками, дітьми і їхньою рухомістю, нікого не притаюючи та не примушуючи лишатися, хай накаже його царська величність визволити доброю вірою і розпустити в бік його королівської величності та Річі Посполитої. А коли б хто з них захотів самохітно лишитися на боці його царської величності, то їм це вільно чинити. Які ж польського й литовського народу особи білої статі і жидівки пішли заміж за російських людей, мають лишатися при своїх чоловіках. І навзаєм, всі в’язні його царської величності всякого стану й статі люди, які лишаються забрані до Корони Польської та Великого Князівства Литовського в різних битвах і перебувають у коронних містах і Великому Князівстві Литовському, і з тих, які під час бусурманської війни виходили до Польщі, а тепер лишаються в Польському королівстві на службі його королівської величності, або в домах, або в сенаторських чи шляхетських маєтностях, чи по містах у міщан на роботі, мають бути відпущені доброю волею його королівською величністю на бік його царської величності до Московського царства; їх наказано буде визволити, жодного не притаюючи і не примушуючи лишатися. І кожному, хто хотів би лишитися на боці його королівської величності самохітно, вільно буде те чинити. А звільнення і відпуск зобабіч учинено буде в’язням, не надчікуючи в’язнів із дальших міст Корони Польської й Великого Князівства Литовського, тобто відпустити їх із близьких міст до прикордонних міст царської величності за два тижні. А хто поодаль, то тих за місяць чи два, а ще дальших — за півроку, числячи від часу скінчення цих трактатів. А навзаєм з міст Московського господарства, зі Смоленська, Вітебська,  Полоцька, з Динемборка і з інших, поближчих, так і з українних мають бути звільнені в два тижні, а зі столичного міста Москви — в місяць, а з московських ²⁰⁴ поближчих міст — за два місяці, а з дальших міст — за чотири місяці, а з Астрахані — в півроку, рахуючи від часу завершення цих трактатів, а з Сибіру і з найдальших сибірських міст мають зібрати до звільнення за рік, а як випаде, то й раніше. За кордон же відпускати через обіслання прикордонних воєвод при допомозі приданих людей ²⁰⁵ без затримки. Також коли б в’язні московського народу прийняли католицьку віру й поженилися б у Короні Польській та в Великому Князівстві Литовському, а хотіли б повернутися до Московської держави, то їм має бути вільно повернутися як до власної вітчизни, без жадних утруднень з дітьми їхніми і всією рухомістю.

12

Про комісії і повноважних послів, що мають бути з обох монархій, російської й польської, для трактування вічного миру; коли б той не був учинений на тих з’їздах, то обидва монархи повинні пристати до посередництва на з’їзді послів сторонніх государів, щоб вічний мир був поміж ними постановлений.

А в тих примирних літах, згідно схильності наших великих господарів і жадання зобабіч поміж тими великими господарями братерської любові та вічного миру, ми умислили й постановили, щоб були з обидва біч на з’їздах великі повноважні посли й комісари з повноважними грамотами, лічачи від місяця червня теперішнього року, в майбутній, дасть господь Бог, 1669 рік від народження Христа, господа, в червні місяці, а згідно старого числення — 7177 року. А коли б на тому першому з’їзді і комісії не було постановлено вічного миру через труднощі, що зайшли б, то другому з’їзду бути за п’ять років, тобто ²⁰⁶ в 7182 році. А коли б та друга комісія не дійшла до завершення того вічного миру, то, не гублячи надії на вічний мир, обидва великі господарі мають, згодившись через своїх послів, визначити християнських господарів у посередники, яких тоді обидва монархи потребуватимуть, і зажити через посередництво їх самих ²⁰⁷ чи, коли хто з них забажає, через самих тільки великих їхніх послів, щоб розсудити й постановити вічний мир,— учинити це на третьому з’їзді в 1678 році, згідно нового календаря, в червні місяці, а згідно старого — 7186 року. А коли, від чого борони Боже, і той третій з’їзд з посередниками не дійде згоди щодо постановлення вічного миру, а через насталі утруднення пан посередник указав би на продовження, тоді-бо великих їхніх, повноважних послів і комісарів-посередників відправити з шанобою, а самим з надією відкласти комісію до 1680 року, згідно нового календаря, а згідно старого — 7188 року, також до червня місяця. А в ті останні два літа вільно буде нашим великим господарям дбати про відновлення святого миру на подальші роки. До війни ж, і до розлиття крові, і до спустошення обох господарств усіляким таємним промислом зобабіч не допускати і взагалі тримати за християнським дбанням мир ²⁰⁸, не озлоблюватися і через будь-які прикордонні порушення, які можуть бути заспокоєні, війни не починати.

13

Про прикордонні литовські від Смоленська лісові грунти і про загублені в них під час війни рубежі й межі. Для цього зобабіч мають з’їхатися пошукачі й судді, і що побачать попсованого зі старих рубежів в лісових та польових грунтах, щоб усе те було відновлено й поправлено, як колись.

Також вимовляємо, що в ті протяглі війни мешканці прикордонних міст посікли ліси й ознаки через старі кордони в уїздах і попсували кордони.

Щоб оглянути це зобабіч, у теперішнім році після потвердження нинішнього перемир’я має бути вислано з повноважними господарськими грамотами від обидвох великих господарів як прикордонних суддів й комісарів по дві особи з одного краю від Смоленська і від новопоступлених земель, від Вітебська та інших міст. Тоді, з’їхавшись у вересні місяці і погодившись поміж себе, ті судді, у певному уїзді, де визначать, мають з’їхатись і, зібравши зобабіч багатьох старожитних, знаючих людей із волостей, розпитають про кордони в землях, у водах, у лісних уходах, у горах. А коли немає ніякої суперечки і коли обидва боки визнають кордони й межі, а ті старожильці проведуть зіпсований кордон, то ті судді, обдивившись самі, накажуть поставити познаки і кордон, а старий поправити, і міцно застережуть тамтешніх обивателів, а з волості холопів, щоб стерегли, аби не було чинено з одного боку на другий в усьому жодної кривди.

14

Про покарання свавільних і неслухняних людей, на якому б тільки боці вони не з’являлися, про київські з монастирями, також чернігівські та переяславські лісові та польові грунти і про комісарів, що мають бути для відновлення на них кордонів.

А з якого боку з’являються свавільні й неслухняні люди, то про них має бути ознаймовано в прикордонних містах воєводам та комісарам ²⁰⁹ і над тими людьми має бути вчинено без милосердя, згідно інквізиції, покару. А з другого краю, де місто Київ з монастирями, в землі від Чернігова й від Переяславля, на другому боці Дніпра, вислати зобабіч інших суддів та комісарів, щоб упорядкували грунти, лісні уходи і тамтешнім мешканцям учинили заказ на обидва боки та спорядили познаки, і це зробити у згадані літа до віддання Києва, поки його царській величності належить володіння, спостерігаючи, щоб до Києва не займали більше однієї милі.

15

Про оголошення стороннім государям через грамоти про мир, що має утвердитися поміж російською й польською монархіями, і про вільні купецькі гендлі та промисли.

Також умовилися, коли дасть господь Бог, після потвердження обох великих наших государів (з надією на постійний мир і щоб до вічного миру тримався без порушень) оголосити у любительних грамотах той утверджений мир і стороннім государям, з якими є вічний або тимчасовий мир, як пощаститься, через послів і посланців, щоб вони про це знали, і на потім щоб поміж купецькими людьми множилися торгові гендлі зі сторонніми державами.

16

Про вільні торги й промисли, що мають бути після останньої комісії купецьким людям обох монархій, російської й польської, землею й рікою Двиною до Риги із платою установленої індукти ²¹⁰ й мита від купецьких товарів.

Також і поміж тими господарствами, Великою Росією і Короною Польською та Великим Князівством Литовським, поміж купецьких людей у прикордонних містах і в тих містах та містечках, у яких гендлювали перед теперішньою війною, гендлювати без утруднень з проїздними грамотами всілякими товарами, окрім тих товарів, які будуть заказані в обох державах, і мито платити від товарів, згідно уставу обох держав. Нікому не чинити з тих купців поза уставом збитків та нападів і тим їх не відганяти, також мати вільною дорогу купцям зі Смоленська до Риги рікою Двиною з незаказаними товарами і тамтешніх купців пропускати без затримки повз замки його королівської величності до Смоленська.

Мито, однак, плачено буде від тих товарів звичайне, на визначених місцях і піде до скарбу його королівської величності та Річі Посполитої. А тим купцям вільно буде гендлювати на обидва боки тільки після останньої, що має відправлятися з посередниками, комісії, тобто від року 1678, червня місяця.

17

Про борги, заведені ще перед війною, і про боржників, що лишаються в обох монархіях, російській та польській.

Борги після обліку й доказу повинні з обох монархій відшукуватися й платитися, і має бути чинена справедливість скривдженим.

А борги, які ще перед війною затягнені один одному через записки й обліки ²¹¹, також через купецькі контракти з обох боків докажуться і слушними доказами будуть виявлені як між людьми всілякого стану Корони Польської і Великого Князівства Литовського, так і між людьми московського народу, які прибули через теперішню війну до місць його царської величності. Тоді кожному такому укривдженому, згідно обліків та записів і згідно купецьких контрактів, повинна бути учинена з винного на обидва біч безпроволочна розправа і справедливість, згідно права й достойності.

18

Про посилки з обох монархій, російської й польської, до кримського хана з оголошенням про учинений поміж ними мир і з побажанням, щоб і хан лишався з тими обома монархами без війни в сусідській приязні. А коли б того не захотів, то обидві монархії чинитимуть йому відсіч і воєнний промисел разом, уживши до того запорозьких і донських козаків.

І те ми постановили, щоб обидва великі наші господарі послали до кримського хана й оголосили йому через свої грамоти про той утверджений мир, аби задля сусідства кримський хан зі своїми ордами був у спільній приязні та любові з нашими великими господарями, а війну до решти занехаяв, оскільки великі наші господарі лишаються вже поміж себе в братерській любові. А коли кримський хан тим згордує і не захоче бути спільним приятелем у сусідстві і війни своєї до решти не занехає, тоді обидва війська в Україні, у Києві, і в Запорогах, і в інших українських землях пообіч річки Дніпра як Корони Польської і Великого Князівства Литовського, так і держави його царської величності Московської, будуть завше готові з тамтешніми українськими людьми йти проти орд і ханської сили і даватимуть відсіч. Також матимуть спомічний і оборонний промисел над бусурманами і в Запорогах, і на Дону. А коли б кримський хан після того оповіщення захотів стати третім у приязнь з нашими великими господарями, тоді обидва наші великі господарі, знісшись між собою про способи заспокоєння і про зайшлі різниці, ретельно вирішать, як могли б прийти до спільної приязні.

19

Про послання послів від обох монархій, російської й польської, до турецького царя з оголошенням про учинений поміж них мир і з побажанням, щоб і цар турецький зберіг із ними добросусідську приязнь і міцно наказав кримському ханові не давати жодної оказії до розбрату й війни з обома монархіями, російською і польською, тощо.

Також для досконалого оголошення великі наші господарі пошлють своїх послів до турецького цісаря, ознаймуючи його, як сусіда, про той постановлений мир, щоб турецький цісар, потвердивши минулу приязнь, наказав кримському ханові спокійно лишатись у сусідстві і суворо наказав не давати жодної оказії до війни. А коли б обом нашим великим господарям зайшло з такої причини від орди до війни з ханом і татарами, через що мала б побуритися до війни проти них, двох великих наших господарів, або проти одного з них, повстаючи за орду, й Оттоманська Порта, то наші великі господарі даватимуть об’єднаною потугою, спільною силою і військами зобабіч відсіч бусурманам при кожній потребі.

20

Про чесне прийняття і відправлення послів, посланців та гінців, що мають бувати в обидвох монархіях; про те, скільки повинно бути при них людей та коней і про потребу давати ‘ім підводи й харч.

Також мовлено й постановлено, що послів, і посланців, і гінців на обидва боки приймати й відпускати з ушануванням, згідно достойності; їм має бути самохітний і приїзд, і від’їзд, без жодної зачіпки та затримки. А приїздити великим послам зі стома чоловіками, коней хай мають п’ятдесят; посланці — з сорока ²¹² чоловіками, а коней — п’ятдесят; гінцям — з десятьма чоловіками, а коней — п’ятнадцять. І давати на тих людей та коней і харч, і підводи.

21

Також про послів, посланців і гінців, про належну їм зустріч із харчовими припасами і про конвой; також про купецьких людей, коли при них будуть, і про їхню охорону.

А коли послам, і посланникам, і гінцям доведеться кому їхати в своїй дорозі до великого господаря, то за обсилкою, згідно посольського звичаю, вислано буде пристава прийняти його з утриманням і посольським задоволенням, і той посол дасть приставові людей і коней [...] ²¹³ будуть прибулі купецькі люди, то тих переписати іменами, як їх багато буде, щоб від кордону їхали в своїй справі. А приставам, як у дорозі, так і при посольствах великих господарів, коли багато буде, охороняти, згідно загального звичаю, і ні в чому не чинити їм уйми як при прийнятті, так і при відпущенні, до самого кордону.

22

Також про купецьких людей, що звикли бувати при послах, про їхні товари і про їхній від’їзд за послами без затримки до своїх домів тощо.

А як будуть з тими послами й посланцями купці з товарами, які заказано возити до обох держав і до столичних міст його королівської величності Корони Польської і Великого Князівства Литовського, також і до Варшави, так само і, з другого боку, в саме столичне місто держави його царської величності, мають гендлювати, де буде вказано, а свої товари заміняти явно, а не таємно. І ті купецькі люди лишатимуться при послах так довго, доки лишатимуться в своїх посольствах посли і матимуть після їхнього відправлення від’їхати, не лишаючись і на малий час. А люди, що будуть при послах, не можуть намовляти і вивозити з собою будьяких людей, а коли [...] ²¹⁴ і подібний до такого переступу має бути учинена.

23

Про відшукування й карання, згідно справедливості й права, свавільних і легковажних людей, з огляду на їхню вину; про відшукування також пошарпаних ними, свавільцями, маєтків і про повернення їх тим, чиї вони виявляться в обох монархіях — російській і польській.

Також умовлено й постановлено зобабіч, щоб у прикордонних замках воєводи і призначені люди намагалися бути справними у всіляких сусідських ділах, відшуковували бунтівників і всіх, що покушаються на зло, людей, від яких на обидва боки можуть зачатися такі негідні вчинки, відшукувати й діставати їх, де і в яких місцях можна їх дістати. А за їхньою виною карати їх, що кому випадає за вину, згідно звичаєвого права обох держав, щоб між господарствами не було аж ніяк неприязні. А кому які шкоди і збитки вчинять, рознесуть ті рухомості й розділяться з іншими людьми, так те, згідно достойності, повертати, а товаришам також чинити нагану й заповідати, щоб потім не важилися чинити злих справ.

24

Про причини, коли б з’явилися в прикордонних містах і провінціях з боку будь-якої монархії, що могли б дати оказію до гніву й незгоди. Аби те розшукувано і правильно розрішено слідчими обох монархій, що з’їдуться вкупі, щоб задовольнити покривджений бік і втримати постановлений мир.

А коли за причиною якісь негідники вдадуться до заїдлості поміж обома боками, то який бік буде укривджений або зневажений, дати знати воєводам та намісникам, від яких прийшла така кривда чи утяження, і намісникам та воєводам найближчих прикордонних міст іншого боку, де той ексцес постане. І, з’їхавшись на кордон, вислухати, кому те належить, про ті гидотні виступки та ексцеси, і по-братерському розсудити та без тяганини правдиво розправити, щоб у такий спосіб не порушити аж ніяк примирного договору.

25

Такий самий пункт, як і 24 пункт, про свавільних людей в обох монархіях, що через їхнє свавільство та ексцеси не повинен бути розірваний мир, але їх самих треба буде відшукати й суворо карати, а ображені від них повинні бути задоволені достатньою справедливістю.

А коли б деякі піддані царської величності, свавільно зібравшись, почали чинити якісь шкоди землевласникам ²¹⁵ і підданим його королівської величності, то тоді його царській величності наказати послати по них і похапати їх та за їхньою виною вчинити без усякого милосердя над ними кару. А які збитки стануться від них, то те, згідно достойності, повертати. Так само, коли піддані його королівської величності, свавільно зібравшись, учинять якусь шкоду землевласникам ²¹⁵ і підданим царської величності, то їм, згідно того-таки звичаю, учинити кару за їхньою виною, а збитки, як слушно визначаться, повертати; і цю відправу чинити швидко, на земщині, не побуджуючи на те більших військ, війни не починати і того миру не розривати ані за жодних причин.

26

Про більші справи, які трапляться, то, коли б порубіжні воєводи не могли б їх заспокоїти, мають відкласти до з’їзду на кордон людей з обох монархій, а ті люди, з’їхавшись, повинні справлятися і, розслідивши, праведно судити, а укривдженим давати негайну справедливість; щоб не було через те зобабіч порушення учиненому мирові.

А коли трапляться великі справи, яких не можуть заспокоїти і розсудити порубіжні воєводи, то відкласти те до посольських з’їздів обом господарям. А яких послів вони, обидва великі господарі, пришлють зобабіч на рубіж для тих справ, то щоб було зручно для обох сторін, і хай з’їдуться без усяких суперечок. Домовлятися про ті справи, на які будуть вислані, і чинити в усьому добру, святу справедливість без прогайнування. А перемир’я не порушувати ні через що.

27

Про дотримання зобабіч без жодного порушення поздовж примирних літ постановленого й утвердженого миру.

Також протягом тих примирних літ мають бути заспокоєні в мирі господарства, землі й міста найяснішого великого господаря, його королівської величності і великого господаря, його царської величності, так що жоден господар не замислюватиме один на одного ні потаємно, ні увіч неприязні і ні сам через себе, а ні через інших нічого злого не чинитиме й не наказуватиме чинити.

28

Про обох монархів, російського й польського, і про їхніх наслідників, щоб для збереження на примирні літа постановленого миру не приймали жодних ворогів один одного і не допомагали їм людьми чи грішми.

Також найяснішого великого господаря, його королівської величності, наступники, польські королі і великі князі литовські не прийматимуть у товариство ні явних, ні таємних ворогів великого государя, його царської величності, і Московської держави, не допомагатимуть їм ні скарбом, ні людьми, не даватимуть ні самі через себе, ні через субординованих осіб оказії до ворожнечі та війни і не будуть та не наказуватимуть чинити якесь зло. Також великий господар, його царська величність, і його наслідники, які будуть у майбутньому, великі господарі царі і великі князі московські, ні самі через себе, ані через жодні інші субординовані особи не прийматимуть у товариство ні явних, ні таємних ворогів великого господаря, його королівської величності, і всієї Корони Польської та Великого Князівства Литовського, не допомагатимуть скарбом та людьми і не будуть та не наказуватимуть чинити якесь зло протягом тих примирних літ. Але взагалі зобабіч виявляти все добре, що сприяє братерству, щоб ворожнеча не зростала і не було причини до війни.

29

Про постанову, що після учинення цього миру на примирні літа має бути виправлено в шість місяців з обох монархій, російської й польської, взаємних послів із грамотами своїх монархів на потвердження цих договорів, і в своїй дорозі мають вони з’їхатися з собою та вручити один одному списки тих потвердних грамот і з ними їхати в свою дорогу для докінчення того посольства, тощо.

Також домовлено й постановлено, що будуть послані до обох господарств на той примирний договір великі й повноважні посли великого господаря, його королівської величності, і з другого боку великого господаря, його царської величності, з потвердними грамотами.

Вони мають з’їхатися від того часу нашого потвердження за шість місяців ²¹⁶ у містах, де то годиться, після обсилки, показати брат братові потвердні господарські грамоти, щоб було все згідно того договору, слово в слово, з господарськими печатками. І, прочитавши ті господарські грамоти, мають дати з них брат братові копію. А як потвердні грамоти, згідно того договору, виявляться правдиві, то тоді обом послам іти в свою дорогу до великих господарів і піднести грамоти. І великому господареві, його королівській величності, також [...] ²¹⁷ потвердити присягою ту потвердну грамоту своїми особами перед святим Євангелієм. І до присяжної їхньої клятви зобабіч, як у Короні Польській та Великім Князівстві Литовському, канцлери ²¹⁸ обох народів, так і в московській столиці думний посольський дяк підпишуться при потверджених грамотах, щоб потім було пам’ятно й нерушно.

30

Про тих-таки великих послів, яких має бути виправлено з обох монархій для потвердження постановленого, висловленого в цих пактах, миру; що вони будуть уповноважені трактувати й домовлятися про утримання обидвох частин України та Запорожжя і разом заступатимуть їх обома монархіями від кримського й турецького насильств, тощо.

Також поміж нами умовлено й те, що після приїзду нашого до обох наших великих господарів з теперішнім постановленням і потвердженням святого миру великі посли, яких має бути послано з потвердними грамотами на обидва боки до великих господарів, матимуть зобопільну силу до трактування про утримання обидвох частин України й Запорожжя і мають вони домовитися про спосіб спільної допомоги, як проти кримського хана й орди, так і супроти турецького цісаря, коли б ті мали примушувати спільно своїми військами українських козаків до послушенства й підданства. Це стосується й інших справ, які належали б до ґрунтовної забезпеки на користь тих обох держав і для помноження взаємної братерської любові обох великих наших господарів.

31

Про грошову суму, яку треба визначити з боку царської величності в польський бік, щоб задовольнити польську й литовську шляхту (і з частини України), яку вигнано з тих воєводств та повітів, що лишилися відступлені від Польської держави в бік царської величності.

А ще ми, великі посли його королівської величності, казали послам його царської величності про віддання суми, яка повинна задовольнити шляхту — вигнанців із воєводств, повітів і з частини України, відступлених у бік царської величності, щоб царська величність, згідно братерської любові до його королівської величності, зволив її визначити, щоб привести народи до приязні. І великі посли царської величності оголосили нам іменем свого господаря те, що про задоволення вигнанців шляхти Корони Польської і Великого Князівства Литовського буде учинено договір на першому посольстві, що відправлятиметься з потвердними грамотами його королівської величності, і ту справу його царська величність відкладає до посольського прибуття.

32

Після смерті будь-якого монарха новий монарх, постановлений на місце вмерлого, повинен послати своїх послів до другого монарха для непорушного утвердження постановленого миру й спокою; це саме має учинити через своїх послів і другий монарх.

А коли за божим доглядом випаде котрому великому господареві піти з цього світу до вічної хвали, тоді наступному великому господареві для непорушного дотримання цього примирного договору треба обвістити другого господаря через своїх послів і оголосити про свою схильність до приязні. Це саме навзаєм має учинити й другий господар. І той примирний договір великі господарі повинні будуть обидва разом утвердити своїми потвердними господарськими грамотами, щоб це служило не до розірвання, але радше до утвердження непорушного миру.

33

Про цей договір і трактат, коли б мав пропасти в будь-якій канцелярії через якісь причини й пригоди.

А коли б через несподівані пригоди той утверджений на письмі договір згинув у котрійсь державі в канцелярії або запропастився перед віднесенням і відданням до канцелярії, тоді та тривалість теперішнього договору має спільно служити великим господарям та їхнім господарствам за списком, що буде в другій державі, і святий мир так само лишатиметься нерушно постановленим.

34

Про утвердження цих Андрусівських трактатів і договорів через обопільних повноважних послів та комісарів підписами власних рук, притисненням печаток та присягами і про взаємну розміну цими договірними дипломами.

А для більшого, й достатнішого, і ґрунтовного убезпечення, що все те, що тут поміж нас, великих і повноважних послів та комісарів його королівської величності і його царської величності, учинено, умовлено, постановлено і докінчено від найяснішого і великого господаря нашого Яна-Казимира, з божої ласки короля польського і шведського, великого князя литовського, руського та інших, його королівської величності, пана нашого милостивого, і від усіх станів Корони Польської та Великого Князівства Литовського, а також від господаря, царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержця і численних держав та земель, східних, західних і північних, отчича й дідича, наслідника, господаря й володаря, його царської величності буде дотримано в усіх пунктах і теперішнє постановлення має бути тривале й непорочне ²¹⁹. До цього постановлення й запису ми, його королівської величності великі й повноважні посли й комісари, руками нашими підписалися і печатки приклали, а на остаток утвердили зобабіч нашою спільною присягою. І тими примирними записами,ми розмінялися з великими й повноважними послами його царської величності. Писано те утвердження на з’їздному місці, в селі Андрусові, року від народження господа Христа 1667, місяця січня 30, а від створення світу у 7175 році.

КЛЯТВЕННА ПРИСЯГА НА ТИМЧАСОВИЙ МИР,

постановлений через нас, великих послів його королівської величності, короля польського та Річі Посполитої з великими повноважними послами його царської величності, виконана в Андрусові, дня 30 січня, 1667 року.

Ми, комісари його королівської милості й Річі Посполитої, присягаємо господові Богові, єдиному в святій трійці, на тому, що те все, що тільки через нас на теперішніх трактатах про тимчасовий мир, умовлений в Андрусові, постановлено і висловлено в примирному нашому листі, в усіх пунктах, буде виконано, й не порушувано, і в усьому дотримано як від його королівської величності, нашого милостивого пана, та від наступників його, так і від усіх станів Річі Посполитої обох народів Корони Польської і Великого Князівства Литовського. На цьому, як справедливо присягаємо, так хай допоможе нам Господь Бог і його свята мука. Амінь!

З копією цих Андрусівських договорів, писаною польською мовою, повною помилок та описок, коригував Самійло Величко, бувший канцелярист Запорозького війська, і, де тільки міг, виправив частково, а де ні, те лишив виправити кращим за себе, тим, що не лінуватиметься над тим потрудитися.

Гетьман Дорошенко, одержавши певну звістку про такий некорисний для всіх козаків Андрусівський торг, жалобливо доніс про те Діенлету Кереїну ²²⁰, тодішньому кримському ханові. Потім, коли завітала сподівана весна до вдячних очей і сердець людських і прикрасила землю квітами, то й Марс, спраглий на людську кров, не зволив лишатись у мирному домі, але запалив серце короля ЯнаКазимира виправити коронні війська на крайнє розорення тогобічної України і щоб прихилити до себе нейтраліста Дорошенка з козаками. Король Казимир був тоді певний через Андрусівські договори миру з росіянами і зараз навесні безпечно виправив коронні війська зі значним рейментарем Маховським ²²¹ на Україну, дозволивши їм плюндрувати Україну вогнем та мечем і отак прихиляти її до Корони Польської. Маховський тоді, прибувши на Україну, кілька місяців, не маючи відсічі від Дорошенка, плюндрував її біля Браславля та по різних інших місцях. Дорошенко ж сам з козаками не посмів вийти супроти Маховського, лишався тільки в поготовності, а послав до хана, просячи на поміч орду. Також і Маховський, наблизившись до Чигрина, не посмів більше наступати. Коли ж прибув із Криму до Чигрина від хана один Нурадин-солтан з татарами, то й Дорошенко відразу ж стягнув докупи козацьке військо, що було в поготовності, і, рушивши разом із солтаном на Маховського, прибув до Кальника. Провідавши про те, Маховський позадкував з України і став обозом біля Немирова, коло села Печер ²²². Дорошенко ж, не рушаючи сам з Кальника за Маховським, виправив від себе з козаками й ордою уманського полковника Білогруда.

Білогруд тоді, прибувши до Печер і завівши бій з Маховським, розгромив його при всесильній божій помочі так, що той, покинувши свій обоз з усіма користями й тяжарами, налегці рушив до міста Браїлова, що біля Бара й Межибожа. Але й там не збувся, бо Білогруд, приспівши з козаками й ордою слідцем за ним, Маховським, до Браїлова ²²³, осадив Браїлів ордою, а сам з козаками пішов на Браїлів штурмом, в який вломився без великого утруднення й шкоди і почав громити ляхів. Тоді Маховський, зневірившись, що лишиться живий, вихопився з Браїлова з трьома лишень найнадійнішими хоругвами, сподіваючись пробитися з ними через орду і вислизнути до Польщі, але і в тому одурила його надія, оскільки ординська сила оточила його з хоругвами і одних поляків вибила, а інших, разом з Маховським, забрала в неволю, звідкіля він потім викупився за немалу ціну. Отож не без причини пролилися на Маховського сльози православних українських людей, бо через те, що поводився немилосердно з тими бідними людьми, і сам за божим правосуддям підпав із військом під знищення й повну поразку.

Тоді ж, у Кальнику, був полковником Василь Лобойко, що полковникував там і за старого Хмельницького. А після Лобойка Дорошенко постановив був у Кальнику полковником Коваленка, його ж Дорошенко безповоротно виправив до турків. А браславським полковником був тоді добрий молодець Дрозд ²²⁴, якого потім Дорошенко звелів застрелити в Чигрині, одне через те, що сперечався з Дорошенком, а друге через те, що через одного сердюка, який був у Дорошенка на варті, викрав був Дорошенкову булаву і хотів із нею втекти на цей бік Дніпра в Гадяче до Брюховецького. А на тому боці Дніпра, що від Браславля й Немирова, хоч, як вище висловлено, немала сталася Україні й людям її пагуба й розор від Маховського, навзаєм наспіла тоді ж розруха від козаків і орди на самого Маховського. А на цьому боці Дніпра, що від Переяславля до Гадячого, либонь, знаходилася позверховно бажана народом тиша без війни. Однак у людських серцях розпалювалося полум’я внутрішньої озлоби і поширювалося на гетьмана Брюховецького всенародне обурення, і то за знищення стародавніх малоросійських прав і вольностей і за прийняття в Малу Росію воєвод та московських військ. До цього обурення не меншою причиною і побудкою на Брюховецького був і Дорошенко, який засилав із Чигрина до тутешнього народу свої листи й універсали.

Потім згаданий кримський хан, маючи достатню відомість про постановлені в Андрусові пакти росіян з поляками і знаючи про лядську озлобу проти козаків і непостійність їхню супроти себе, з огляду на раніше постановлені пакти з Кримом писав восьмого червня через свого нарошного посланця до короля Яна-Казимира такий викривальний свій лист з обстоюванням козаків:

КОПІЯ ЛИСТА АДЕЛЬ-ГЕРЕЯ,

кримського хана, до його милості короля, присланого через Ахмета-агу 8 червня 1667 року, відданого публічно в сенаті у Варшаві ²²⁵.

«Хвала Богові, творцеві й годувальнику всього світу, і честь найдостойнішому утішителеві роду людського, останньому пророкові, заступнику на судному дні, тобто благословенному Махмету Мустафі, і хай буде його мир і боже милосердя над ним і його нащадками і помічниками великої орди і великих держав, і кипчацьких полів, і столиці кримської, і незліченних татар, і без лічби військ ногайських високої достойності, що наче сонце, яке сходить, і планета Меркурій, яка погоджується з сонцем.

Продовж, Боже, щасливе в здоров’ї наше панування! Від нас бажаємо королеві польському, великому князеві литовському, руському, прусському, мазовецькому, жмудському, інфлянтському, київському, вандальському, Янові-Казимирові Четвертому, великому монархові, що з’єднує в собі всі чесноти, продовж йому, Боже, до останнього дня щасливе панування! А зі щирою любов’ю привітавши і спитавшися про щасливе панування, ми, хан, звідомляємо, що лист дійшов до нас через вашого посла Карвовського. Пишете, що ми начебто зірвали присягу, але ні, не ми є причиною порушення миру, бо все, що сталося,— все з вашої вини. По-перше, ви присягали, що не висилатимете до Москви послів для угоди без відома Криму, а зараз ви постановили з Москвою, що вислала трьох комісарів, трактати і нас про те не звідомили. А коли до нас багато разів присилала Москва послів, обіцяючи дати нам всі узвичаєні дари, аби ми тільки згодилися з нею, ми ж не хотіли, кажучи, що король польський та Річ Посполита живуть із нами у братерстві й приязні, віддайте їм Смоленськ та інші порти і Задніпров’я. Домовляючись про те, ми затримали їхнього посла в Криму. А зараз ви постановили без відома Криму трактати з Москвою, чи ж то годиться? По-друге, хоч козаки й піддані ваші, однак задля нашої приязні ви присягалися, що не чинитимете їм ніякої кривди, а зараз вони внівець обернені — мало що їх уже й лишилося. Той плач безперервно доходить до Криму, але ми не зважали на те через приязнь до Польщі. Хоч ми козаків і охороняємо, але то для вашого ж добра, щоб вони через більше пригнічення не віддавалися комусь іншому; знаємо те добре, що підданими нашими вони бути не можуть. По-третє, коли брат наш, хан Мехмет-Герей, ставши ханом, їхав до Криму, його зустрічали два ваші посли в Білогороді. Коли ж я за божим розпорядженням сів на нашому кримському панстві і на столиці, то не тільки мене не зустрічав посол, але, поки я перший не послав до вас посла, від вас у мене не був ніхто, то чи ж така має бути приязнь? І крім тих причин, коли Нурадин-солтан, брат наш, сідав на коні з усім військом, ми наказали йому йти на козаків і оповістили йому, що поляки наші приятелі, а його милість король здавна є нашим братом і лишається з нами в приязні; ми міцно наказували, що треба, аби ти лишався в приязні і був ворогом ваших ворогів ²²⁶. Солтан, наш брат, погромивши ворога як нашого, так і вашого, повернувся до Білої Церкви і відправив посланця до коменданта, але не одержав жодної слушної відповіді. Потім, написавши листи до вас, брата нашого, і до гетьмана, і до Маховського, він послав старшого воротаря. Потім три чи чотири місяці стояв в Україні й не дочекався ні посланця, ні жодної відповіді. І військо ваше, що йшло на Україну трьома трактами ²²⁷, тричі хапало з татарського війська «язика», а коли те військо було розгромлено, ми знайшли тих людей у Маховського в кайданах — а брати «язиків» від приятеля не належить. Нурадин-солтан, бувши в Україні, послав листа до гетьмана, а йому не прислано ні одного листа. Коли ж він довідався, що Маховський хотів ударити на наше військо, вийшов проти нього, і після великої битви ваше військо розгромлено ²²⁸; ясно то кожному, що після битви один мусить бути переможений, і від поразки війська держава трохи має ущербок — так буває завжди, однак через те рвати приязнь не треба. Відомо те всім, що Крим був вам корисний у немалих оказіях,— так, ми добре ставали за вас, коли ходили на шведа, на венгрів ²²⁹ і на Москву, коли Шеремет був, і в інших численних оказіях, і, коли захочете лишатись у приязні, ще більше зазнаєте нашої дружби. Ви просили повернути невільників, однак так не водиться; коли буде приязнь, вони й так не загинуть,— зробити те будемо ми в силі. Ми просимо й за козаків, аби ви не наказували обертати внівець їхнє військо ²³⁰. Зараз із вашим послом посилаємо свого на ім’я Ахмет-ага. А ті пункти хай будуть прийняті, узвичаєні ж подарунки присилайте своєчасно щороку, і, з божою поміччю, наше братерство буде ліпше від першої приязні, а коли хочете миру, пришліть посла до поновлення присяги, а ми до останнього кінця життя нашого лишатимемось у братерській приязні. Даний у столичному місті Бакчі, дня 17, місяця шавала, 1667 року. Мій братику, на міцну дружбу посилаю коня з кульбакою і з вуздечкою, прошу вдячно прийняти, а посланця висилайте не бавлячись, якнайшвидше.

Мій приятелю й брате, рекомендую Вам Кобилецького ²³¹, що дуже здібний до монаршої служби; то мудрий і вчений чоловік, його краще за всіх інших можна посилати для частих посилок, і жовнір він добрий, просимо, аби лишавсь у вас у ласці.

Адель-Герей, хан. Насамкінець — молитви наші тим, хто знаходиться на правдивій дорозі. Девлет-Керім.

КОПІЯ ЛИСТА

від Гасан-Герея, перекопського бея ²³²

Хвала богові, творцеві й годувальнику всього світу, і честь найдостойнішому утішителеві роду людського, останньому пророкові, заступнику на судному дні, тобто Махмету Мустафі і хай буде мир і Боже милосердя над ним, і його нащадками, і помічниками великої орди, і великих держав, і кипчацьких полів, і столиці кримської, і незліченних татар, і без лічби військ ногайських високої достойності, що наче сонце, яке сходить, і планета Меркурій, яка погоджується з сонцем.

Продовж, Боже, в здоров’ї його панування! Його милості королеві польському, великому князеві литовському, руському, прусському, мазовецькому, жмудському, інфлянтському, київському, підляському, смоленському, чернігівському і шведському, готському, вандальському Янові-Казимирові Четвертому, великому монархові.

Бей Гасан-Герей, солтан, віддає такі зі щирої любові поздоровлення для міцного миру великих держав, столиці кримської та непереможного кордону перекопського і, запитавши про добре здоров’я, подає до відомості, що вельможний і великодушний його милість хан і Калга-солтан послали з числа виборних слуг своїх Ахмета-агу із приязними листами. І я також посилаю від себе, написавши його королівській милості, листа, і, не бавлячись довгим писанням, згоджуюсь із листами старших братів своїх на всі висловлені там умови, а щоб наш приязний лист не ходив упорожні, на знак доброї приязні посилаю через нашого берейтера коня з кульбакою й вуздечкою, а коли з божою поміччю дійде, просимо вдячно прийняти і звідомити нам через послів про добре Ваше здоров’я, і я за те готовий лишатись у щирій приязні і триматися Вашого боку. Насамкінець — молитви наші тим, що знаходяться на правдивій дорозі. Даний у Перекопі, місяця шавала, 1667 року.

Переклав Казимир Самарський,

тлумач і писар королівської милості

Після таких військових змагань та дій з Маховським Нурадин, кримський солтан, з ордами ²³³ й Дорошенко з козаками стояли в полі на тогобічних українських рубежах та в інших різних місцях, очікуючи довгий час від короля Казимира письмової відповіді на свій лист, писаний до нього про тодішні справи. Але король, розгнівавшись на погром Маховського, либонь, довго утримувався був писати ту відповідь, однак потім, намислившись і запобігаючи більшому злу, виправив з військами до Дорошенка й Нурадин-солтана великого коронного маршалка, тодішнього польного гетьмана ²³⁴, але не для чинення війни, але для постановлення пактів з Дорошенком і Нурадин-солтаном. За згодою той польний гетьман з’їхався тоді ²³⁵ з Дорошенком і солтаном під Підгайцями, того ж 1667 року, 12 вересня, де приговорено й постановлено такі пакти ²³⁶:

Трактат із солтаном Калгою ²³⁷

Оскільки його милість солтан Керим-Герей Калга ввійшов сюди, в держави його королівської милості і Річі Посполитої, з військами кримськими, ногайськими, буджацькими, білогородськими не з іншим наміром, тільки з тим, щоб постановити й підтвердити давні пакти, за багато років перед тим утверджені з його милістю королем і Річчю Посполитою іменем теперішнього його милості хана, його наступника, також і цілого Криму, а особливо ті, які недавно постали з його милістю ханом та з Іслан-Гереєм, що пішов із цього світу, як і наступником його, ханом, його милістю Мехмет-Гереєм. Отож, зійшовшись між собою тут, під Підгайцями, його милість пан гетьман від імені його милості короля й цілої Річі Посполитої та його милість солтан іменем його милості теперішнього хана і його наступника на потім, як і цілого Криму, і всіх їхніх милостей, присягалися, вмовившись разом, до вічної приязні і на вічно нерозривний мир.

По-перше, все, що тільки сталося поміж обома народами, як у минулу зиму, так і в теперішні часи, пустили у вічну непам’ять, віддавши те на таємний суд Божий. А щоб не доходило в подальшому до такого розірвання приязні, його милість пан гетьман вимагає під присягою, що коли б мали заходити коли-небудь і які-небудь оказії, незгоди або претензії поміж згаданими державами, має вирішуватися це через послів, і до їхнього повернення все повинно лишатися у спокої, і не повинні виявлятися знаки неприязні.

А що його милість солтан обіцяє й присягається іменем його милості теперішнього хана і його наступників, як і цілого Криму, бути ворогом ворогів його королівської милості і Річі Посполитої, ставати з військами, яких його королівська милість та Річ Посполита потребуватиме на будь-яку послугу Річі Посполитої, то навзаєм і його милість гетьман обіцяє й забезпечує іменем його королівської милості й Річі Посполитої віддавати подарунки ²³⁸ згідно давніх звичаїв, що належать їхнім милостям ханам і кримським ордам, починаючи від того поприсяження зобопільної дружби. На знак того й задля вічної приязні з його милістю ханом і цілим Кримом він ординує при його милості солтані і своїх людей, щоб перебували біля його милості хана ²³⁹,— вони так довго мають там залишатися, доки не повернеться до його милості хана посол, виправлений на сейм за подарунками. Зате його милість хан не посилатиме без відома й приязної волі його королівської милості та цілої Річі Посполитої жодних військ в Україну і в держави його королівської милості. А що деякі орди буджацькі, білогородські, також ногайці й немала частина оракулів, візабетелів не визнають себе в послушенстві його милості хана, то й тоді його милість солтан убезпечує його милість пана гетьмана й упевнює, що коли б згадані свавільні орди входили малими чи також великими купами в держави його королівської милості, то його милість солтан іменем його милості хана обіцяє їх присмиряти, жодної не виказуючи протекції і не допускаючи з’єднуватися з ними своїм військам.

Оскільки на прохання його милості хана і солтана Калги його королівська милість і Річ Посполита приймає козаків до ласки як своїх власних підданих, аби задовольнялися вони тим, що їм декларуватиметься призначеною від його королівської милості комісією, і хай ствердять свою покірність у тому присягою. Обіцяє його милість солтан для утвердження ґрунтовнішої приязні і братерської вірності справити у його милості хана, щоб в’язнів, побраних під Браїловом, тобто пана Маховського й інших, які вже відзиваються й відзиватимуться, його милість хан повернув до Польщі, а його милість пан гетьман навзаєм обіцяє випросити у його королівської милості, щоб той на знак щирого братерства з його милістю ханом наказав випустити на волю татар, різночасно побраних в ув’язнення.

Його милість солтан убезпечує, що він з усіма ордами правдиво обіцяє його милості панові гетьману — як з цього місця, так і повертаючись до Криму,— не дозволить він чинити зі свого відома жодних набігів у будь-який бік і взагалі закаже, аби не ходили; свавільників же своїх зволить громити і на знак ґрунтовнішого братерства має ствердити те присягою. На що для кращої віри з підписом рук наших притискаємо й печатку. Даний під Підгайцями вересня 16 дня 1667 року.

Гіт-Герей солтан; Керим-Герей Калга, солтан великих орд кримських; Якки-Герей; Гем-Герей; Сирам-бей; мурза Забей Карачага; Маутша-мурза; Мадукала; Адиша-мурза; Мах-мурза; Мит Гієткша Мурта.

ТАТАРСЬКА ПРИСЯГА

Присягаємо єдиному господові Богові, тому, який створив небо й землю, море й усе, що ми дотримуємося загалом і зокрема всього, що є в тих пунктіх, які описано й висловлено в підписанім трактаті. А коли будь у чому не дотримаємо й зламаємо нашу присягу, хай нас той господь Бог, до якого взиваємо, покарає на цьому й на тому світі; і покарає нас завжди і нащадків наших, наче ворожою шаблею. І чинимо це іменем його милості хана, солтана Калги, Нурадина від імені Криму і всіх орд, що знаходяться під державою його милості хана.

ПІДГАЄЦЬКІ ПАКТИ,

постановлені з його милістю паном Дорошенком, гетьманом запорозьким ²⁴⁰

Ясновельможний його милість пан великий маршалок і польний коронний гетьман, пізнавши щиру готовність його милості пана Петра Дорошенка, гетьмана війська його королівської милості Запорозького, до послуг його королівської милості й Річі Посполитій і маючи його запевнення, що не з війною, але з проханням благають ласки його королівської милості й Річі Посполитої, обіцяє згаданому панові гетьману з військом його королівської милості Запорозьким подати прохання до його королівської милості й Річі Посполитої, аби все те, що сталося дотіль, його королівська милість і Річ Посполита піддала цілковитому забуттю. А щоб це його милість король та Річ Посполита ясніше побачили, його милість пан гетьман запорозький і Запорозьке військо обіцяють відтепер цілковите й вірне підданство його королівській милості й Річі Посполитій, щире бажання на всілякі послуги і вирікається на потім всіляких протекцій, покладаючи свою безпеку на саму тільки ласку його королівської милості й Річі Посполитої. І щоб бути достойнішими її, зобов’язується всім панам, як дідичних добр, так і державних добр його королівської милості, чи їхнім намісникам, давати допомогу для їхнього безпечного мешкання в домах, за винятком того, про що покірно просять, аби козаки й їхні хутори були вільні.

А оскільки ясновельможний його милість пан великий маршалок і польний коронний гетьман не має повної сили на заспокоєння претензій його королівської величності Запорозьких військ, то всі їхні вимоги відкладає до найближчого сейму, на який військо його королівської милості Запорозьке зашле своїх послів і проситиме комісії, в чому їм допоможе ясновельможний його милість пан маршалок. Між тим він убезпечує Запорозьке військо, що до комісії не вводитиме коронних, його королівської милості, військ у жодне місто, нікуди, де тільки мешкають козаки, що належать до Запорозького війська. Навзаєм і запорозькі війська не повинні вимагати жодних міст, у яких досі козаків не було. А що то за міста, має бути висловлено особливим актом.

Через те, що білоцерківська залога не може мати достатнього утримання без утиску людей Запорозького війська, лишаючись у такому числі, як і в Білій Церкві, так і в інших містах, то його милість пан маршалок на прохання його милості пана гетьмана Запорозького війська і цілого війська згоджується послати офіцера до його милості пана Стахурського ²⁴¹ з розпорядженням, щоб частину людей спроваджено з Білої Церкви, суворо наказавши, аби його милість пан комендант, лишаючись у Білій Церкві, у найменший спосіб не важився чинити жодної кривди людям, що належать до Запорозького війська, під загрозою військового суду. Тим же розпорядженням накаже панові коменданту, щоб як церковні речі, так і те, що взято в полковника паволоцького, віддав цілком, кому належить, без усілякої відволоки, аби всі покривджені були задоволені.

Ці пункти мають бути зараз зміцнені присягою з боку його королівської милості й Річі Посполитої через ясновельможного його милості пана великого маршалка і коронного польного гетьмана та їхніх милостей панів комісарів, призначених до трактування, а з боку війська його королівської милості Запорозького через його милість пана Петра Дорошенка, гетьмана, обозного військового, генеральних суддів, осавулів, сотників і всіляку старожитну старшину, та стверджені, згідно писаної форми. Даний під Підгайцями, 19 жовтня, дня, 1667 року.

ПРИСЯГА ВІЙСЬКА

його королівської милості Запорозького ²⁴²

Я, Петро Дорошенко, гетьман війська його королівської милості Запорозького, всі обозні, судді, осавули, полковники, сотники і всі разом старшини своїм і цілого війська його королівської милості Запорозького іменем тих, що лишаються як тут, в обозі під Підгайцями, так і тих, що лишились удома, котрі є тепер і котрі будуть на потомні часи, присягаємо панові Богові святому, єдиному в святій трійці, перед найсвятішою Дівою і всіма святими, що як і предки наші, які мали повну силу і начальство від многовладних найясніших польських королів та Річі Посполитої, своїх дідичних панів, так і ми будемо постійно й тривко почуватися в тому-таки вірному підданстві його королівської милості та Річі Посполитої, обіцяючи його королівській милості та Річі Посполитій всілякі щирі та зичливі послуги, вирікаючись усілякої сторонньої протекції своїм і наступників наших, належних до військ його королівської милості, іменем. Зі сторонніми ²⁴³ без відома його королівської милості не матимемо кореспонденції ані посольства, але покладаємо все наше майно і власне здоров’я його королівській милості та Річі Посполитій в надії, що його королівська милість, пан наш милостивий, та Річ Посполита милостиво вдовольнять наші прохання. А ми все те, що висловлено в пунктах, написаних під Підгайцями, і те, що зараз обіцяємо, утверджуємо нинішньою клятвою. А коли б не дотримали в будь-чому, хай покарає нас господь Бог на душах, тілах, дітях, майні нашому тепер і на потомні часи.

Постановивши ці вищеописані Підгаєцькі пакти, гетьман Дорошенко з козаками, Нурадин-солтан з татарами, а гетьман польний з поляками роз’їхалися з-під Підгайців по домівках.

А на цьому боці Дніпра, того ж 1667 року, приятель гетьмана Брюховецького отець Методій, єпископ оршанський, могилевський та мстиславський, прибувши з Москви ²⁴⁴, поїхав у Гадяче в Пилипівський піст на святого Миколу ²⁴⁵, щоб відвідати свого друга Брюховецького, з яким, відновивши давню дружбу, прийшов і в таке приятельство, що прирік на одруження з братаничем ²⁴⁶ Брюховецького і дочку свою Методіївну. Після цього сватання вірність Брюховецького до царської величності відразу почала перемінюватися і ховано хилитися до зради.