ЗВИЧАЙ

«... і як би не змінювався світ, куди б не закинула тебе доля, завжди зберігай у серці ті духовні скарби, які дісталися тобі у спадок від попередніх поколінь...»

- А. Сокіл

Світосприйняття: Початок

Zbruch svitovydБагато років і навіть більше – багато століть нам розповідають про давнє світосприйняття наших пращурів люди, які не мають до нашого народу жодного стосунку. Сьогодні навіть українці за походженням підтримують тенденції різноманітних Рибакових, Ключевських, Карамзіних та інших російських міфотворців разом з їхніми послідовниками. Ці начебто науковці, не маючи жодного уявлення про те, які люди жили на території Русі (сучасної України), якою мовою вони розмовляли – дозволяли і дозволяють собі викладати власні думки у вигляді «історичних фактів і постулатів».

І так тягнеться не одне століття. Псевдонаукові праці перекладаються українською мовою і в цьому жахливому відлунні ми намагаємось віднайти правду. Яким чином людина, яка не розуміє значення слів нашої мови, може пояснити бодай щось з далекого минулого українського народу? Сьогодні навіть таке слово, як «бог» трактується нам лише з точку зору християнської релігії. А, між іншим, в перекладах Біблії воно з’явилося не так вже і давно. Раніше використовувалося винятково слово «господь».

Бог  Творець і володар Всесвіту, усього сущого, який керує світом;

Господь цсл. [gospodь– «госоподар, володар, хазяїн, пан»;  

Господь  початково хазяїн, який приймає гостей. В значенні «бог» запоз. з цсл. мови.

Тому, власне, і походження слова «бог» нам подають сьогодні як «наділяючий, податель, пан, владика», тобто господар багатьох благ і той, хто ними наділяє. Яким же чином можна віднайти для себе значення рідних слів, якщо їх немає ні в жодному тлумачному словнику, ні в жодному літописі? Необхідно звертатись не тільки до історичних джерел, варто також брати до уваги лінгвістику, топоніміку, етнографію та генетику. Тільки відкинувши нав’язану нам меншовартість, ми зможемо нарешті зрозуміти, що наші діди ніколи б не користувалися для визначення навколишнього світу запозиченими словами. Цього не робив жоден народ, то чому ж наш повинен бути гіршим від усіх?

Почнімо з початку.

Незалежно від світосприйняття (вірувань) та приналежності до того чи іншого народу, для всіх первісних людей було очевидним існування якоїсь сили, яка породила або створила все навколишнє. Тобто існування когось надмогутнього та надрозумного сприймалося як належне. У всіх первісних віруваннях був хтось, кого слов'янськими мовами іменують Бог. Ім'ям, яке виникло задовго до релігій і мабуть задовго до розселення аріїв (прото-індоєвропейців). 

Схема індоєвропейських міграцій з 4000 до 1000 рр. до н.е.

Схема індоєвропейських міграцій з 4000 до 1000 рр. до н.е.

Не існує явних генетичних свідоцтв доісторичної міграції з Індії, також як і немає свідоцтв загального генетичного зсуву в Європі після епохи палеоліту.

Практично повна відсутність за межами Індії специфічно індійської мітохондріальної гаплогрупи ДНК виключає переселення з Індії у великому масштабі. Таким чином, дослідження по знаходженню слідів можливої міграції з Індії в основному сфокусовані на Y-хромосомних гаплогруп.

Y-хромосомна гаплогруппа R2 характеризується ДНК-маркером M124 і рідко зустрічається за межами Індії, Пакистану, Ірану і південної Центральної Азії. За межами південної Євразії M124 з незвичайно високою чистотою 0,440 був виявлений серед грузинських курманджі і, з набагато більш низькою чистотою 0,080, серед курманджі Туркменістану. За винятком цих народностей і циган, M124 не зустрічається в Східній Європі.

Поширення індоєвропейських мов асоціюється з Y-хромосом гаплогрупою R1a1, яка ототожнюється з ДНК-маркером M17. M17 з'явився «на території сучасної України та південного поволжя». Генетик і антрополог Спенсер Уеллс стверджує, що «прабатьківщина аріїв лежить за межами Індії. Ми дійсно маємо генетичні докази цього — явні генетичні свідоцтва від ДНК-маркера, який з'явився в південних степах України та південного поволжя (південь Росії) в період з 5000 до 10 000 років тому. Згодом він поширився на схід і південь і проник до Індії через Центральну Азію». M17 «показує, що протягом останніх 10 000 років стався масивний генетичний наплив зі степів до Індії».

Тобто люди (а разом з ними і мови) мігрували з європейської частини, а не навпаки. Відповідно якщо і є співпадіння в коренях та значенні слів, то вони були винесені/запозичені народами які мігрували, а не тими що лишились. Тільки у разі повного співпадіння можна стверджувати про тотожність понять але здебільшого шукати слов'янські відповідники ключових, родоначальних понять потрібно в слов'янських мовах.

Можливо топоніміка зможе дати нам відповідь на питання походження поняття бог?

Слов'янські археологічні культури

Слов'янські археологічні культури

Прабатьківщина слов'ян

Прабатьківщина слов'ян

Історичний розподіл слов'ян.
Якщо вивести середину прі перетині культур і мов отримаємо раойн окреслений річками: Західний Буг, Південний Буг, Дніпро.

Згідно представлених мап прабатьківщина народів відомих сьогодні як слов’яни (раніше венеди) знаходиться між Західним Бугом і Дніпром. Майже вся ця територія – сучасна Україна. На території України окрім Західного існує також і Південний Буг. Народ який проживав в басейні цих річок називався бужанами і входив до Антського союзу. Після того, як у 9-10 століттях бужани увійшли до складу Русі, у стародавніх писемних джерелах вони більше не згадуються, оскільки увійшли до складу народу, який сьогодні відомий, як українці. Головними центрами бужан були Буськ (літописний Бужеськ), м. Божич (сучасний Куликів) та інші. Деякі історики виводять назву племінного союзу бужан від імені князя Божа. Очевидно, що саме територія межібужжя і була точкою відліку, прабатьківщиною слов'ян.

Буг (Західний, Південний) — назва річок, Бугь (Богь), Bog, Boh, Bohus, Бъоугъ, д.рус. Боугь, блр. Буг, д.чес. Bug, пол. Bug.

Гідроніми не мають загальноприйнятої етимології. Після занепаду редукованих етимологічного -о- вновозакритому складі перетворились в укр. мовленні на -і- (пор. біг), а в польському на -о-, що вимовлявся як укр. [у], які унаслідок тривалої колонізації поляками Правобережної України закріпились у формі Буг.

Версії походження:

  • від псл. *bugb «вигин, закрут» (бугор «підвищення; схил; гуля» < псл. *bugbrb «пагорб»), що пов’язане з i.e. *bheug(h)- /*bhoug(h)- «гнути, згинати»; пор. д.інд. bhóga-h «вигин, закрут; перстень», д.в.нім. boug «перстень», ц.слов. боугъ – всі річки в'ються, вигинаються в своїх руслах, тільки канали прямі  навряд річку назвуть ім'ям, яке не виділятиме її поміж іншими;
  • від герм. *bak- «потік, ручай»; пор. д.ісл. bekkr, д.сакс. beki-, д.в.нім. bah, bach «ручай», спорід. з bual (від *bhogla) «проточна вода» < і.є. *bheg- «бігти», слов.-герм, багва «болотиста місцевість; драговина, мочар» та ін.  оригінальна назва для річки «річка» готською мовою також малоімовірна. До того ж наврядчи було достатнім проходження при міграції готських (давн. герм.) племен цією місцевістю для утворення стійкого топоніму місцевим населенням.

І хоча назви цих річок не мають загальноприйнятої етимології, топоніміка України зберігла багато назв з коренем *бог у назвах своїх місцевостей: пор. Меджибіж (літоп. літоп. Меджибожье, Мечибожье),  літоп. м. Бужескъ (Бужескъ, Бужьский городец), Богополь, Забужжя, Прибузьке, Прибужани, Прибужжя, Забужжя, Прибузьке, Прибужани, Прибужжя, Прибузьке і т.д.

То хто ж такий Бог початково?

Той, хто б'є або карає?

Би́ти псл. biti (‹*bītei або *beitei), bojь, утворення від двох різновидів того самого кореня;

походить від іє. *bhei(ә)-/bhoi-/bhī-, що простежується також у ав. byente «б’ють»

Боро́ти «долати, перемагати» псл. *borti (*boriti);

іє. *bher-/bhor- «ударяти, колоти, різати, терти»;

Пан чи володар? 

Боя́тися пcл. bojati sę;

споріднене з лит. bajùs «страшний», bájmė «страх», báilė «боязнь, страх», bijótis «боятися», лтс. bijâtiês, bîtiês, прус. biātwei «тс.», дінд. bháyatḗ «боїться», bibhḗti «тс.», bhayám «страх, боязнь», bhīmá- «страшний», bhītá «боязливий, лякливий», bhītáḥ «той, хто боїться», ав. bayente «бояться; лякають», дірл. báigul «небезпека»;

зводяться до того самого кореня iє. *bhei/bhoi-/bhī-, що й псл. *biti, укр. би́ти.

Сумнівно, що покора була переважаючою у первісної людини. Все ж таки поняття «бог» виникло задовго до розподілу на багатих та бідних і панів та поневолених. 

Бог  це той, хто дає, наділяє? Більш вірогідно але знову ж таки скоріше за все це також було вторинним. Хіба що наділяє життям.

Бага́тий (від *богатий, в українській мові ба- замість бо- виникло як результат асиміляції до -а- в наступному складі) початково «обдарований богом» (звісно, що в першому значенні мова йшла не про матеріальні статки, а скоріше про таланти людини), цсл. bogatъ «той, хто має великий наділ», похідне від *bogъ «доля, майно, багатство»; (хоча за Брюкнером «щастя, процвітання»)

дінд. bhágas «маєток, щастя», пов’язане з bhájati «надавати, давати, наділяти», ав. baga-, bаүа- «бог, господь».

Бог – це той, хто існує? Мабуть одне з небагатьох тверджень яке б не викликало у первісної людини заперечень. 

Бу́ти – псл. byti ‹ *butei, byvati *būvatei, bǫdǫ bundom

споріднені з лит. buti «бути», buvóti, лтс. bût, прус. bout «тс.», дінд. bhávati «буває», гр. φύω «вирощую, породжую, росту, народжую, виникаю», φυσικά «природа», лат. fui «я був», futūrus «майбутній», fio «виникаю», ір. buith «бути», двн. būan, bauan «жити, мешкати»;

іє. bheu-: *bhōu-: *bhu- «рости», пізніше «виникати, ставати, існувати»;

в українській мові у в бу́ти замість давнішого и пояснюється впливом форми бу́ду, в якій у є рефлексом давнього ǫ з un, де -n- інфікс;

Отже маємо декілька реконструйованих прадавніх коренів *бе-/бо-/бі-/*бита *ба-;*бу-, до яких сучасна лінгвістична наука при реконструкції додає звук -h- (*bhei/bhoi-/bhī-; *bhá-; *bhu-), при цьому чомусь називаючи спільні мови індо-європейськими, а не арійськими. Ставлення до Бога, як до першоджерела чи навіть першопричини життя наштовхує на цікавий аналог, визначений окремою віковою групою серед людей.

Ба́ба псл. baba;

давне слово з дитячої мови, іє. *bābā aбo *bhābhā, утворене шляхом повторення того самого складу, як і в інших словах подібного типу;

лит. bóba «стара жінка», лтс. bãba, свн. bābe, bōbe «тс.»; р. бр. др. болг. м. ба́ба, п. слц. вл. нл. baba, полаб. babə, bobə, bobo, ч. слн. bába, схв. бȁба, ба́ка «бабуся», стcл. баба;

Ще більш цікавим виявляється співпадіння в значенні схожего за звучанням слова в тюркських мовах:

Ба́ба́ 

тур. baba «предок, прадід, батько», крим.-тат. баба «батько», тат. баба «дід» і т. д. є утвореннями, аналогічними до іє. (слов.) baba «стара жінка»;

р. [баба́, баба́й] «дід» (іноді вживається для лякання дітей), м. баба, бабајко «батько», бабалак «тесть, дід», схв. ба́ба, бàбāјко «батько»;

Таке саме співпадіння в іншому близькому по значенню слові:

Не́ня – «мати, мама», псл. nanъ, nana, nena, nenja;

дитячі за походженням слова (від дитячого лепету), що виникали в різних мовах, як правило, незалежно одне від одного; очевидно, існували вже в індоєвропейській прамові;

пор. дінд. nanā́ «мама, неня», гр.νέννα «тітка, бабка»νάννη «тс.»,νέννος «дядько, дід», νάννος «тс.», алб. nane «мати, годівниця», лат. nonnus, nonna «монах, монахиня; вихователь дитини, вихователька дитини», кімр. nain «бабка»;

тюрк. néné «мати, старша сестра»;

п. [nana] «мати, мама», [nena, nenia, nienia] «тс.», [nan] «батько», слц. ňaňо «батько, тато», ňaňa «тітка; тато», nénika «тітка», вл. нл. nan «батько», болг. не́ня «тітка, сестра матері», не́ни (звертання молодшого до старшого, особливо до брата), не́нчо «тс.», м. нена «мати, мама», схв. на́на, néna «тс.»;

Порівнючи ключові, родоначальні поняття народів, що довгий час живуть поруч стає зрозумілим, шо питання про походження та мову-джерело окремих слів виявляються складними, залишаючись подекуди дискусійними, що зумовлено відсутністю чітких ознак мовного середовища, де вони виникли. Індоєвропейська прамова так само як і пратюркська, як відомо, не були генетично відособленими. Через це жодну праформу не можна вважати кінцевою ланкою в біографії слова або суфікса. Є підстави ще більше поглибити етимологію, залучаючи паралелі з ностратичних мов (уральських, алтайських, дравідійських, картвельських і, можливо, семіто-хамітських). Тим більше, що в цих мовах, імовірно, була низка генетично спільних слово- й формотворчих афіксів.

Попри безперечні здобутки, ностратика як наукова галузь робить тільки перші кроки. У ній ще мало неспростовно доведеного, натомість багато хисткого, сумнівного, гіпотетичного. Методи ностратичних досліджень опрацьовані недостатньо, тож у реконструкціях нелегко досягати реалістичності, обгрунтованості, уникати суб’єктивних припущень. Прикметно, що у трьох виданих на сьогодні ностратичних словниках відмінних праформ значно більше, ніж спільних.

Однак, в нашому розпорядженні з'явився не просто прадавній корінь *bhá-, але і його первинне значення: «старший, предок, батько». Дійсно і досі в багатьох регіонах України рідних дітей називають божко (зменшувально від бог)  – маленький бог, тоді як не рідних – небожами (небіж – племінник – не рідна дитина). Отже, не рідний(а) – небіж(небога) – не бог (цсл. нєбогъ «бідний, нещасний» пояснюється впливом християнства). Тоді бог – це батько (першобатько), а власне батько  такий, як бог

Усвідомлення навколишнього, як Бога та себе частиною чогось більшого, величного й могутнього, що тебе породило (адже все навколо народжується), чогось нехай і неосяжного але існуючого (тому що все це тебе оточує) підштовхнуло людину до надання цьому навколишньому імені, тим самим перетворюючи абстрактне поняття бог в конкретну, проявлену тим чи іншим чином уособлену надособистість.

Світ – сукупність усього як єдиного цілого;

Окрема частина всесвіту, наприклад, земна куля, Земля з усім, що на ній є.

Все́світ (усе́світ) – уся система світобудови.

У кожного, навіть у так званих атеїстів, бодай раз в житті траплялось щось надзвичайне, якесь диво. Якщо Вам здається, що ні, то Вас насправді шкода, бо Ви надто неуважні. Тож навіть сучасна людина не заперечує існування чогось поза людським усвідомленням та розумінням і сприймає це, як належне. І всі, хай і на підсвідомому рівні, розуміють, що все, що нас оточує, і є Бог. Взагалі все – від піщинки до скупчення зірок. Тобто Бог це не якась людина десь високо в хмарах, а все навколо. Де людство  частина цього всього, народжена як і всі інші частки безмежного. Отже Бог початково – це той, хто дає життя. І якщо з самого початку був тільки Бог, то Він початок початків для всього, що існує. Земля, на якій ми живемо, узагальнено називається світом. Сукупність усіх світів  всесвітом. Всесвіт – все є світ. І в той же самий час все є Бог. Виходить ім’я Бога мовою нашого народу – Світ. 

Тепер, знаючи, що Бог – це Батько, чи можемо ми уявити наших пращурів, які могли вірити в існування багатьох богів? Чи взагалі можливо, щоб у людини було багато батьків? Ні. Батько, справжній батько – один. Більше того, в сиву давнину знали, що кожен батько в своїй родині – бог для своїх дітей. І Бог завжди один. Все ж, що нас оточує – його прояви. Коли Бог щось вчиняє – чинить – він обіймає певний чин. Як і людина. Коли ми народжуємось маленькими дітьми – ми маємо чин дитини – дитинча. Дорослішаючи – стаємо хлопчинами і дівчинами.  Народивши – стаємо мужчинами і женщинами (знищено в мові рос. втручанням на початку ХХ ст.). Так само і Бог. Коли, наприклад, Бог пере небо або заохочує на прю – він Перун. Коли Бог дає – він Дажбог. Коли свариться на нас, як і всі діди – він Сварог. Коли він зачинає, народжує – Рід. А всі ми його прояв, його діти і онуки, один з його видів, видів Світу – Світовид. 

© Сергій Вітер

Джерела:

  1. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
  2. Словник української мови: Редкол. І. К. Білодід та ін., редактори: Г.М. Гнатюк, Т.К. Черторизька — К.:"Наукова думка", 1972.
  3. Мишовський Микола (2014-03-12). Що означає титул «Господь»?
  4. Этимологический словарь славянских языков Трубачева (ЭССЯ).
  5. Этимологический словарь русского языка М. Фасмера. Перевод с немецкого и дополнения О.Н. Трубачёва.
  6. Етимологічний словник топонімів України / В.В. Лучик; відп. ред. В.Г. Скляренко. — К.: ВЦ «Академія», 2014. 
  7. Селігей П.О. Етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів в українській мові. – К.: Академперіодика, 2014. – С. 8.
  8. Aleksander Brückner Słownik etymologiczny języka polskiego
  9. "Turkic peoples". Encyclopædia Britannica Online. Encyclopædia Britannica, Inc. Retrieved June 21, 2020. 
  10. Spencer Wells "The Journey of Man: A Genetic Odyssey", 2002.
  11. Вікіпедія. Вільна енциклопедія.

Звичай, Українські традиції, Світосприйняття, Бог, Богосприйняття, Мовознавство

Допомога проекту

На сайті 181 гість та 0 користувачів

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2019 ПроСвіт 
Всі права застережені