Купайло
Обряд-дійство Купайло, Купало, Купала (Івана Купала) має тисячолітні традиції. Найдавніша назва свята — Купайло. Купайло — свято Вогню-Батька і Води-Матері. Єднання Неба-Сонця з Матір’ю-Землею, космогонічний шлюб, в якому людська пара хлопець-дівчина мають прийняти участь для продовження людського Земного Роду як діти Батька-Сонця і Матері-Землі.
День літнього сонцестояння зазвичай відбувається 21 червня. Небесне Колесо Сонце з Купайла починає скочуватися долу з Високого Неба, дні змирають, прийде зимній Корочун, предовгі ночі темені-мороку, вітри-заметілі, пригасає життя. А на Купайла — вершина літа, Полудень Тепла і Світла. Ще будуть гарячі жнива, ще буде гаряче-тепло надворі, але вже туга-печаль скорої осені повиває землю. Традиційний древній календар Старого Світу знав, що Купайло — перелом у космічному циклі — найдовший день і найкоротша ніч.
Купайляне свято проводилося до пізньої ночі. Під тихими зорями, високим небом. Обов’язково коло води. Вода і Вогонь — дві сили творення життя на землі. Дві космогонічні сили єдналися в цей нічний час. Шлюб Неба-Землі. Головним ритуалом було Велике Купайляне Вогнище. Запалення Вогню і стрибання через Вогнище, купання в претеплій Воді — входження в дві стихії Світу, свячення небесно-земними благодатяти на Нове Життя. Вибір пари, єднання двох під Зорями для Продовження Роду-життя. Язичеська древність знала, що діти, зачаті в Купайляні Священні Ночі, мають добре здоров’я, дужі, витривалі, довголітні. Як літо скорочувалося від Купайла, так, на думку древніх, скорочувалася Сила Життя-Здоров’я Людини. А прибувала найбільша Сила-Здоров’я на Купайла.
Якщо хлопець і дівчина проводили ніч Купайляну удвох, вертаючись додому уранці, це було добрим знаком, що молоді, поєднавшись на Купайла, будуть дужі і здорові на своєму віку, матимуть добре потомство, стануть міцною парою. Купайляна ніч сповнена чарів тепла, Світла, Сили Землі. Годилося провести Купайляну Ніч молодим біля Вогнища Купальського, викупатися у претеплій Воді — очиститися Світлом, Вогнем, Водою. Обряд чищення найдужчими силами Світу, Троїця — трійна посвята. В обряді присутній Вогонь. Різні форми його палення. Палили старе колесо від воза, окрутивши його соломою, пускаючи вогневе колесо з гори-підвищення у Воду. Вогонь і Вода єдналися. Небесно-земний шлюб вершився. Колесо-Сонце, що котиться по Небу, сходячи на Води Земні. Відома вишивка дівочих сорочок (та і парубочих) “червоні коліщата” (котіння Сонця по Небу), в якій кликали Весну-Красну, ходили на Купайляну Ніч.
Інший звичай — піднімання бочечки з вогнем на тичці, символ горіння Сонця на Небі. Третій звичай — паління куля соломи, піднятого на високий дуб, верхівку.
А в ночі ніякий не єсть (Бог). Тільки Бог-Дід, Дуб, Сноп.
Разюча схожість з деталями Обряду Купайла в селі Берестовець-Татарновичі, описаному Іваном Абрамовим в статті “По волынским захолустьям”. Абрамов писав: “Парубок залазить на розлогий Дуб, йому подають сніп соломи. Він добирається до верхівки Дуба, прикріпляє снопа на самій маківці, підпалює його і швидко злазить долу. Сніп яскраво освітлює місцину. Всі зачаровані яскравим світлом. Сніп догоряє і гасне, сиплючись віялом золотих іскор. Наступає моторошна темрява”.
Неодмінний атрибут свята — Вільце зі свічечками, яке несли дівчата на вигін худоби до річки. Прикрашене стрічками-лентами, вільце символізувало Дерево Світу, відоме на рушниках і килимах. Вільце робили з вільхи, сирого дерева, що росте біля води. Вільце — знак Віл, покровительок ручаїв, джерел, річок, боліт. Культ Віл у Краї відомий з давньої доби. Численні наймення Біленька, Вілія, Вільськ в Краї зберегли ту добу в найменнях. Вживали соснове вільце, прикрашене квітами.
Палення Купайляного Вогню відбувалося на поляні, недалеко води.
Співали:
| Ой на Івана, ой на Купайла Сучка у борщ упала! Стали ту сучку витягати Девки грабельками, хлопці зубами! |
“Крапива на верху вільця. Дівка ухопить верх вільця - скоро замуж вийде”.
Купайло справляли коло річки. Гора-підвищення. Вільце осикове убирали в квітки. Несли до Гори. Вогонь на Горі палили. Купі палять солом’яні. Покладуть вільце-осику коло вогню. Співають пісні:
| Ой на Івана, ой на Купайла Огонь горить — Нашой ведьме живот болить! Нехай болить — нехай знає — Нехай чужих коров не займає! |
Хлопці скакають (“перегицують”) через вогонь. Хватають вільце-осичку, рвуть квіти. Палять осичку. Треба в воду-покропитися, помочитися, покупатися — хто кого викупає. Додому ідуть усі. Кінець Купайла. Дівчата несуть квітки з Купайла.
Дослідник Іванов вважав, що Купайло-Сонцеворот, повертання Сонця на Зиму, це були Проводи Святого Сонця на Зимній Круг, запросини на Купайло на нове літо, щоб Сонце верталося на Круг Літа. У Браженці на Черняхівщині 8 липня 1989 року мудра оповідачка Надія Андріївна Сазонова чітко і ясно висловила усталену дату старого народного календаря: ’’Вже день “пішов” з Петрова дня. Петро — 12 липня — осіннє перше свято”. В старі часи свята Петра не було. Було інше древнє свято (цілком імовірно, що це був день Перуна, який святкується 20 липня), яке церква прикрила Петром.
Складний обряд Купайла вимагав словесної обрядодії — співання так званих купайляних пісень, в яких звучить сила Життя, молодість-юність ніби шле високому Небу поклик-радість Буття, і водночас у купайляних піснях звучить висока туга за Молодістю, співають літні жінки на Купайла, не виходячи на Великий Луг. Мотиви журби-печалі пронизують високими голосами людське серце, яке стрепенеться, почувши високі дзвінкі голоси молодих, для яких Літо-Життя починається.
Починаючи з ночі під Купайла і всю так звану петрівку з 12 липня тижнів два співають купайляні або петрівчині пісні. Пісні любові-кохання. вибір пари, єднання-сходження хлопця та дівчини, пісні-заюшки любові, пісні тужливо-щемливі, як лебединий ПОКЛИК.
КУПАЙЛЯНА
[Обиходи, Коростенщина, записана від Гриценко Ольги Василівни, 1920 р.н.]
|
1 Летела зезуля, ковала, ковала. 2 Ой казала вербоньці розвиться: 3 Ой ще мені не час, не пора. 4 Хай но моя девчина подросте, |
КУПАЙЛЯНА
|
1 Від бору стеженька від бору! 2 Там буцовав хлопчина комору! 3 3 тонкого дерева високого. 4 Та прорізав оконечко широкеє! 5 Щоби туди пташечки залітали. 6 Ой, щоб мою девчину пробуждали, 7 Ох, щоб моя девчина не заспала 8 Та раненько до коровок уставала! |
КУПАЙЛЯНА
| Приїхав хлопець та й оре. Прилетіла зозуленька та й кує: Ой, чого ж ти, хлопчику тут ореш? Тут не вродить ні пшениця, ні овес! Ох, як же ти, зозуленько, узнає’ш! Що не вродить ні пшениця, ні овес! Отак же я, зозуля, узнаю, Як не пройде дощик у маю! |
КУПАЙЛЯНИ відомі в усіх селах як традиційний текст про гойдалки, гойдання, коли молоді хлопці ладнали гойдалку або орелю десь у гарній місцині, на міцних деревах, куди сходилася молодь на гойдання. Ставали парами-хлопець з обраною дівчиною, гойдалися високо-високо, дівчати лякалися, а хлопці показували свою відвагу. Гойдання було добрим випробуванням на відвагу. Літала гойдалка вище та вище, скрипіло дерево, рипіла деревяна ореля, скрикували від ляку дівчата, але яка ж то була незабутня парубоча забава, про неї згадували потім многі літа вже літніми людьми.
| Ой у лісі, у ліску, у ліску, там почепив хлопчина гойдалку: Ой, гойдайся, девчино, високо! Да щоб було виднесенько далеко! Да щоб було видненько на речку, де там п’є хлопчина горелку, Де молода девчина у венку! |
КУПАЙЛЯНА
| Ой, бором, лісом, березиною хтось до нас іде венериною. Ой іде, іде хлопчина п’яний: Відчини, я твій коханий! Не відчинюся, я батька боюся! Що твоєму батькові в ніжки вклонюся, Я твоїй матері медом помажу, а тобі всю правду розкажу! |
КУПАЙЛЯНА
[Заєць Ірина Федорівна, 82 роки. Село Любарка, Народиччина]
| Ой у леску, у леску, у леску там почепив хлопчина гойдалку Да посадив девчину гойдаться, а сам пішов до речки купацця. Гойдайсь, гойдайсь, девчино, високо, щоби було видно далеко. Гойдайсь, девчино, вище всех, щоби було видненько дальше всех! Щоб було видно на ринку, де мой тестенько п’є горелку, Де мой тестенько горелку п’є, молодая девчина венки в’є! |
КУПАЙЛЯНА
| Ми березу поставим, поставим. Кругом неї обстанем, обстанем, і співати ми станем, ми станем: На Купайла вбиралася, в черевички взувалася, А черевички шевровиє, а шнурочки шовковиє. А в мене мати не родная, а в мене мати не родная, Да й на Купала не пускає, да й у комору зачиняє. А в коморі окенечко, видно мені Купайлечко. |
КУПАЙЛЯНА
[Польова Федора Климова, 1912 р.н. Липлянщина, Народиччина]
| Ой на Купайлечка на Івана! Ішла Ганночка гарно вбрана! Да й усі люди дивуються: Ой, хто на її старається? Ішов Іванко, обозвався: Ще ж я на неї постарався! Плигала жабка понад плотом, За нею Йванко з довгим носом! Ой, постой, жабко, загнуздаю, Сяду й поєду до Дунаю! Сяду поєду до Дунаю Свою Ганночку перев’єдаю! |
КУПАЙЛЯНА
|
На Купайла, на Івана купалася ластовочка, Співають коло Вогнища: Ой, хто не прийде огню класти, (запис 1984) |
КУПАЙЛЯНА
[Пісні з Черняхівщини. Ювманчук Катерина Михайлівна, Браженка]
| Ой на Івана Купайлечка там ластовочка купалася, З бережечку сушилася, дівка молода журилася. Скакала жабка над річкою, ходив парубок з вуздечкою: Ходи, жабко, загнуздаю да поїдем до Дунаю, До Дунаю воду пити, коли, дівчино, в свати прийти? Прийди до мене увечері, щоб вороженьки не бачили! Прийди до мене долиною — буде горілка з калиною! Прийди до мене садком, садком — буде горілка з медком, медком. |
Джерело:
Миколай Брицун-Ходак - ЛіТОПИСНА ЗЄМЛЯ ДРЄВЛЯН, Коростень 2002-2014
Звичай, Етнографія, Миколай Брицун-Ходак, Літопис Деревлянської землі, Обряд, Купайло