Дума про Остафія Дашкевича

Та дайдах! Та дайдах! 

Татарчуком трусить страх,

Татарцюга бородатий 

Біжить коника сідлати: 

Татаринка молодая 

Чорнобрива, уродливая, 

За віконце виглядає, 

Думу думає. 

Ой! коли б я мала та орлині крила, 

Ой! тоби м в Козачизну тепер полетіла, 

А там в Козачизні хрестом ся молила; 

Отаману козацькому правду говорила:

Ой ти Отамане! Сизоперлий орле:

Коли ж ся до тебе дівчина пригорне?

Дівчина небога в Татар у неволі,

А ти з Козаками стоїш в чистім полі.

Дівчина небога тужить та сумує,

А татарин бісурмана і з туги глумує.

Ой Пане Остапе! Де ти забарився?

Чи ще з неволі тай не відкупився

Чи з ляшками по світі бродиш?

Ой! Чому ти козаченьків тай в Крим не приводиш?

Я і з неволі тай не відкуплявся

Через землі татарські коником пробрався.

По дорозі мені звірі забігали

Тай коня спиняли;

Кінь звірців ся не злякав,

Стальовими підківцями під ноги топтав.

По переді мною орли пролітали.

І мене спиняли;

Я їх мечом одганяв,

І крила рубав.

За мною чорні вставали хмари,

А в хмарах були татари;

Но кінь мій вихром степи пробігав.

За собою хмари зоставляв.

За мною кулі в погоню летіли,

Но мене брати не хтіли;

Бо на чорта є хрест, на кулю є слово,

Так я в Козачину вернувся здорово.

А теперки в Татарчизні іще погуляю,

Та уже і зброю наражаю,

Чи то чорні орли крила розпустили

Темненькою ніччю сонечко закрили,

Чи то із за мора хмара наступає?

Ой! то не з за мора хмара наступає;

Ні чорнії орли крила розпустили.

Темненькою ніччю сонечко закрили

То під ясне небо луна набігає,

А димом клубками по полі качає:

То хоробрі козаченьки Татарів розбили,

І город бісурманський Очаків запалили.

Базар горить, а на море луна іде,

Пан Отаман козаченьків додому веде.

А за ними бісурмани поле покривали;

Отамана козацького хороше угощали:

Хороше угощали, дарами дарували,

Ой втоді то козаченьків! та всі шановали.