Skip to main content

Література

Перекази / Народні пісні та думи/ Поезія

Вдова Сірчиха-Іваниха

 Provody na Sich

В городі Мерефі жила вдова, 
Старенькая жона 
Сірчиха-Іваниха. 
Вона сім літ пробувала, 
Сірка Івана в очі не видала, 
Тільки собі двох синів мала: 

Первого сина — Сірченка Петра, 
Другого сина — Сірченка Романа. 
Вона їх до зросту держала 
І ще од них слави-пам’яті по смерті сподівала. 
Як став Сірченко Петро виростати, 
Став своєї мати старенької питати: 

«Мати моя, старая жоно! 
Скільки я у тебе пробуваю,
Отця свойого, Сірка Івана, в очі не видаю;
Нехай би я міг знати,
Де свойого отця Сірка Івана шукати».

Вдова стара промовляє:

«Пішов твій отець
До стародавнього Тору пробувати,
Там став він свою головку козацькую покладати».

То вже Сірченко Петр[о] теє зачуває,
Пилипа Мерефіянського з собою підмовляє,
Голуба Волошина за джуру у себе має.
Стали вони до стародавнього Тору приїжджати,
Отамана торського
Яцка Лохвицького
Пізнавати.
Отамане торський
Яцко Лохвицький,
Із куреня виходжає,
Словами промовляє,
Сірченка Петра пізнавав:

«Сірченку Петре!
Чого ти сюди приїжджаєш?
Десь ти свойого отця Івана шукаєш?»

Сірченко Петро словами промовляє:

«Отамане торський
Яцко Лохвицький!
Я сім год пробуваю —
Отця свойого, Сірка Івана, в очі не видаю».

То вже Сірченко Петро
З козаками опрощення принімає,
До трьох зелених байраків прибуває.
Козаки до Сірченка Петра словами промовляли:

«Сірченку Петре!
Не безпечно себе май,
Коней своїх козацьких од себе не пускай».

А Сірченко Петро на теє не повіряє,
Під тернами-байраками лягає-спочиває,
Коні свої козацькі далеко од себе пускає,
Тільки Голуба Волошина до коней посилає.
Турки теє забачали,
Із тернів, із байраків вибігали,
Голуба Волошина у полон до себе брали
І ще словами промовляли:

«Голубе Волошине!
Не хочем[о] ми ні твоїх коней вороних,
Хочем[о] ми добре знати,
Щоб твого пана молодого ізрубати».

Голуб Волошин словами промовляє:

«Турки!
Коли можете ви мене од себе пускати,
Могу я сам йому з плеч головку зняти».

Турки того дознали,
Голуба Волошина од себе пускали.
Голуб Волошин до Сірченка Петра прибуває,
Словами промовляє:

«Сірченку Петре, пане молодий!
На доброго коня сідай,
Між турками поспішай!»

Не успів Сірченко Петре між турки-яничари вбігати —
Міг йому Голуб Волошин з плеч головку зняти.
Тогді турки Пилипа Мерефіянського округ оступали,
З плеч головку козацьку знімали.
Козацьке тіло посікли-порубали.
Козаки стародавнії тоє забачали,
На добрії коні сідали,
Турок побіждали,
Козацьке тіло позбирали,
До стародавнього куреня привозили,
Суходіл саблями копали,
Шапками, приполами землю носили,
Козацькеє тіло схоронили.

Отаман торський
Яцко Лохвицький
Теє зачуває,
До вдови старенької Сірчихи-Іванихи
В город у Мерефу письмо посилає.
Сірчиха-Іваниха письмо читає,
К сирій землі крижем упадає,
Словами промовляє:

«Що вже тепер на моїй голові три печалі пробуває:
Первая печаль — що я сім год пробувала,
Сірка Івана в очі не видала;
Другая печаль — що Сірченка Петра на світі живого немає;
Третяя печаль — що Сірченко Роман умирає».


ВДОВА СІРЧИХА-ІВАНИХА.

Записано між 1805—1827 рр. від сліпого кобзаря Івана Стрічки. Опубліковано П. Житецьким за рукописом «Повести малороссийские числом 16...» в кн.: Мысли о народных малорусских думах. К., 1893, с. 241—243; написання деяких слів виправлено за так званою «копією Маслова». Основним мотивом думи є боротьба проти турецької агресії. Відомий єдиний варіант цієї думи.

Подається за першодруком.

Сірко — Іван Сірко — кошовий отаман Запорозької Січі, учасник визвольної війни 1648—1654 pp., боровся із гетьманами, що хотіли розірвати союз України з Росією. Помер 1680 р.

Сірчиха-Іваниха — за думою, вдова кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка; образ Сірчихи-Іванихи з цієї думи використав М. В. Гоголь при змалюванні дружини Тараса Бульби в повісті «Тарас Бульба».

Сірченко Петро, Сірченко Роман — за думою, сини Івана Сірка; історична достовірність цих героїв і їх дій не встановлена; це саме стосується і Пилипа Мерефіянського, Голуба Волошина, Яцка Лохвицького.

Тор стародавній — сучасне місто Слов’янськ, Сталінської обл., яке стоїть на р. Торець, правій притоці р. Сіверський Донець; в XVI — XVII ст. м. Тор — російсько-український укріплений прикордонний пункт проти татар.

Мерефа — містечко на Харківщині.

Пилип мерефіянський — козак із Мерефи, особа, не відома з історичних джерел.

Лохвицький Яцько — не відомий за історичними джерелами.

Голуб Волошин — особа, не відома з історичних джерел.

Джерело:

Pin It

Українські народні думи