Вже два роки 

(Не стій, коню, наді мною) 

Вже два роки й дві неділі,
Як ми були на Вкраїні,
Як козака война вбила,
Під явором положила.

Під явором зелененьким
Лежить козак молоденький,
Над ним коник зажурився,
По коліна в землю вбився.

Не стій коню наді мною,
Бо я виджу щирість твою,
Іди, коню, до домочку,
Неси мамі новиночку.

Іди, коню, до Дунаю,
Моя хата перша з краю,
З неї вийде стара баба,
То є моя рідна мама.

Скажи, коню, що не вбили,
Скажи, коню, що женили:
Він взяв собі за жіночку
В чистім полі могилочку.

Шукай, мамцю, докторика -
Молодого столярика,
Най ми він хату збудує,
Чорнов фарбов помалює.

Без дверей та без віконця,
Щоб не було видно сонця,
Щоби люди не ходили
Та в віконце не дивили.

Не стій, коню, наді мною,
Бо я виджу щирість твою,
Іди, коню, додомочку,
Неси мамі новиночку.

Ци чули с-те, милі браття 

Ци чули с-те, милі браття, 
Як боролось Закарпаття?

Сорок тисяч воювало,
Кров невинну проливало

За зелену Верховину,
За Карпатську Україну

Тече річка, тече сміло,
Несе вона біле тіло.

Несе вона дітям тата,
Жінці - мужа, сестрі - брата.

Діти, - "Тату!" - злементіли,
Та й до річки полетіли.

Понад Хустом ворон кряче,
А в хатині мати плаче

Не плач, мамко, та й не тужи,
Син ранений, та й не дуже

Голівонька на четверо,
А серденько на шестеро

Білі пальці на кавальці,
Білі ручки на обручки

Найми, мамко, столярика,
Найпершого малярика

Най ми хату ізбудують,
Та й на чорно помалюють

Ой без дверей, без віконець,
Бо моєму життю конець

Не плач, мамко, син не встане,
Україна ще постане

Ще й зелена Верховина,
І Карпатська Україна  

Ой ви, хлопці, не журіться 

Ой ви, хлопці, не журіться,
З дівчатами полюбіться.

Полюбіться, покохайтесь,
Разом пісню заспівайте.

Заспівайте про руїну,
Про Карпатську Україну.

І про села Верховини,
Де ся тільки крови лило.

Де ся славно воювали,
За свій нарід життя дали.

Де полягли наші браття
В обороні Закарпаття.

За свій нарід, за свободу,
За добробут для народу.

Понад Хустом ворон кряче,
На чужині мати плаче.

Мати плаче на чужині,
А сестричка в домовині.

Понад річков водить внуків,
Серце тьохкає з розпуки.

Подивіться, соколята,
Українські молодята.

Подивіться, соколята:
Несе річка сестру-брата.

Несе річка сестру-брата,
Мамі сина, дітям тата.

"Сину, сину", – злементіла
Та й на річку полетіла.

Ніхто трупів не ховає,
Похоронів не справляє.

Тілько круки із півночі
Вибирають карі очі.

Карі очі, чорні брови
Не діждалися любови.

Зашуміла тиха зоря,
Потекла кровця до моря.

Тілько сестра ся остала,
Що нам пісню передала.

Передала про руїну,
Про Карпатську Україну.

Чорна гора не орана 

Чорна гора не орана
Ще й кулями засіяна.

Летить куля за кулею,
Тече кровця потічкою.

А в тій кровці вояк лежить,
Над ним сивий коник стоїть.

Не стій, коню, надо мною,
Неси мамці новиною...

Ой, стань, коню, коло плота,
Зарегочи на ворота.

Вийде тобі стара баба,
А то - моя рідна мама.

Вна тя буде звітувати,
Ти їй будеш отвічати.

Вийди, мати, подивися -
Уже син твій оженився...

Сорок тисяч воювали,
Не вино - кров проливали.

Ой, чи чули, рідні браття,
Як воює Закарпаття?

Найме мати столярика,
Найкращого малярика.

Найме хатку і збудує,
Чорной малью помалює.

Ой, без дверей, без віконець,
Моєй жизні уже конець...