Ой, я козакъ зъ Гуляй-поля

Гей, я казакъ, зовутъ Воля,
Украінецъ зъ Гуляй-поля —2
Зъ роду, зъ віку не знавъ пана
Окрымъ Коша атамана. 

Якъ зобачивъ чорнобрыву,
Схопывъ въ жменю кіньску грыву,
Въ ногахъ стыснувъ вороного,
Самъ чортъ не въ тіче відъ него! 

Черезъ плечі—нагай зъ боку
Оселедець, вусъ—нівроку  —2 
Якъ приляжу до кульбакы 
Стережыся мене всякий

Бо нагаемъ сприсну бокы,
Дерну чваломі въ степъ шерокий,
Нагай въ рукахъ—сычыть, бурчить,
А съ підъ копытъ туманъ фурчытъ!

Якъ у нашему тесь мыні,
Піднявъ чорта у вершыні  —2
Приперъ его до унавы,
А жъ погубивъ бісъ холявы.

Бо якъ цмокнувъ чорнубрыву,
Схопывъ въ жменю кіньску грыву,
Ставъ въ стременахъ похылывся —
Туманъ взвывся, чортъ звалывся!

Де дівчина, тамъ и доля;
Де корчомка, тамъ и воля.  —2
Зыркнувъ, моргнувъ на шинкарку
Ковтнувъ ҍдну, другу чарку.

Незчувъ землі підъ ногами,
Плигнувъ въ пріседы зъ дівками,
Молодыці дывовалы
Мовчкы слынку лышъ ковталы.

Нехай пысьменный морочыть,
Ба, до неба не доскочыть, —2
Ажъ якъ мыла щыро гляне,
Козакъ зъ конемъ въ небі стане.

Бо та жъ напасть чорны очи,
Забажають нема мочи,
Въ огонь, пекло, чи у море —
Козакови все не горе!

Слава жъ Тобі, нашъ Ты Боже!
Що захоче, козакъ може!  —2
Чи напытысь, чи побытись,
Чи зъ дівчатами любытысь.

Якъ заспива про чорняву,
Про стару казацку славу,
Подай коня, нагай, спысу,
А хто не нашъ — иды къ бісу!