Пісня про Данила Нечая
Ой з-за гори високої
Ой з-за гори високої,
З-під чорного гаю,
Ой крикнули козаченьки:
«Утікай, Нечаю!»
«Не бійтеся, не бійтеся,
Пани отамани, —
Поставив я стороженьку
Усіма шляхами.
Як я маю, козак Нечай,
Звідси утікати,
Славу мою козацькую
Марно потеряти?»
«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі коня в сідлі
Для свого звичаю!»
«Ой є в мене Шпак,
Шпак — Отто добрий хлопець,
Ой той мені дає знати,
Коли утікати».
«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі шабелечку
Та під опанчею!
Коли прийдуть тебе ляхи,
Нечаю, рубати,
Щоби сь ся мав, мій Нечаю,
Чим обороняти».
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного
Та побіжи в чисте поле,
Чи йде ляхів много».
Вертається малий хлопець
Аж із Полонного:
«Їде ляшків сорок тисяч,
Тільки без одного».
А молодий козак Нечай
На теє не дбає
Та з кумою з Хмельницькою
Мед-вино кружляє.
Бо поставив козак Нечай
Три сторожі в місті,
А сам пішов до кумоньки
Щуку-рибу з’їсти.
Ой погляне козак Нечай
За тихії води —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди.
Подивиться козак Нечай
В горішню кватирку, —
А вже ляхів, вражих синів,
Повнісінько в ринку.
«Ей, я, козак молоденький,
Ляхів не боюся,
Маю ж бо я козаченьків
Та й оборонюся».
Ой як крикне козак Нечай
На хлопця малого:
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного!
Сідлай мені вороного,
Собі буланого, —
Геть виріжем вражих ляхів,
Геть, що до одного!»
Ой не встиг козак Нечай
На коника спасти,
Враз ляхами, як снопами,
По два ряди класти.
Ой кинувся козак Нечай
Від дому до дому
Та зложив же ляхів тисяч
З коней, як солому.
Повернувся козак Нечай
На лівеє плече,
А вже з лишків, вражих синів.
Кров ріками тече.
Повернувся козак Нечай
На правую руку,
Не вискочить Нечаїв кінь
Із лядського трупу.
Ой удався козак Нечай
До коня словами:
«Не доступай, кінь козацький,
До землі ногами!»
Ой як стисне козак Нечай
Коня острогами,
За ним ляхів сорок тисяч
З голими шаблями.
Пошпотався під Нечаєм
Коник на купинку;
Зловив ляшок, скурвий синок.
Його за чупринку.
Ой вдарився козак Нечай
По полах рукою:
«Ой прийдеться розлучитись
З дітьми і жоною!»
«А де ж твої, Нечаєньку,
Воронії коні?»
«У гетьмана у польного
Стоять на припоні».
«А де ж твої, Нечаєньку,
Кованії вози?»
«Під містечком Берестечком
Заточені в лози».
«А де ж твої, Нечаєньку,
Дітоньки та жона?»
«Ой в містечку Берестечку
Сидять собі дома.
А которий козаченько
Буде з вас у місті,
Поклоніться моїй жінці,
Нещасній невісті.
Нехай вона назбирає
Срібла-злота досить,
Нехай мене викупляє
Та й останку просить!»
Не хотіли вражі ляхи
Срібла-злота брати,
А веліли Нечаєнька
В дрібний мак зсікати.
«Гей, молоді козаченьки,
Котрий буде в місті,
Поклоніться матусеньці,
Нещасній невісті.
Нехай вона, нехай плаче,
А вже не виплаче, —
Ой над сином над Нечаєм
Чорний ворон кряче».
За час, за годинку,
За малу хвилинку
Качається Нечаєва
Головка на ринку.
Ой не дбали вражі ляхи
На козацьку вроду,
Рвали тіло по кавалку,
Пускали на воду.
ОЙ З-ЗА ГОРИ ВИСОКОЇ (Пісня про Данила Нечая).
Записано в 50-х роках XIX ст. в Галичині. Друкується за зб. Я. Ф. Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», ч. I, стор. 7—9. Відомо близько ста записів цієї пісні. У всіх варіантах правдиво передається глибока народна любов до Нечая, гордість трудящих за свого славного сина, оспівується його мужність, ненависть до ворогів.
Нечай, Нечаєнко — Данило Нечай, народний герой, один з видатних військових керівників визвольної війни 1648—1654 рр., полковник одного з найбільших полків — Брацлавського. Нечай був керівником ряду селянських повстань проти польських і українських панів; шляхта називала його людиною, «над котору більшого бунтівника немає».
Діяльність Нечая в роки визвольної війни була зосереджена в основному в південних районах теперішньої Вінницької обл. Брацлавський полк Нечая брав участь у багатьох битвах визвольної війни, зокрема під Зборовом в 1649 р.
На початку лютого 1651 р. польсько-шляхетські війська, віроломно порушивши Зборовський договір, несподівано вдерлися в м. Красне, де стояв полк Нечая. У нерівному бою козацький загін зазнав поразки. Нечай бився дуже хоробро, «як доброму юнакові належало», і загинув смертю героя. Український народ зберігає пам’ять про Нечая, оспівуючи його в своїх численних піснях. Поданий текст в основному правдиво змальовує образ Нечая, хоч в ньому і наявні певні поетичні домисли (кума Хмельницька та ін.).
Шпак — сотник Шпаченко, помічник Нечая; стояв на заставі з своєю сотнею в с. Ворошиловка на р. Південний Буг (нині Тиврівського району, Вінницької обл.).
Вертається малий хлопець аж із Полонного — поетичний домисел; тут характерний прийом народної поезії — переміщення героїв і подій (Полонне знаходиться дуже далеко від Красного).
Берестечко — містечко на Волині; тут 18—20 червня 1651 р. відбулася битва українських військ з головними військовими силами польської шляхти. Нечай у цій битві брати участі не міг, оскільки він загинув у лютому 1651 р. Отже, слова Нечая про те, що під Берестечком «заточені в лози» його «кованії вози», — поетичний домисел. Таким же поетичним домислом є, очевидно, і згадка про те, що в Берестечку проживала родина Нечая.
Джерела:
Українські народні думи та історичні пісні.
Українські народні пісні, Козацькі пісні, Данило Нечай, Ой з-за гори високої