Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ I. ЧАСТИНА VIII

 

ЧАСТИНА ВОСЬМА

І РІК ВОСЬМИЙ ВІЙНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Й ПОДІЙ НА УКРАЇНІ

В якій розповідається про ханське посередництво між Хмельницьким та поляками; про польський союз із ханом; про навалу поляків на Україну і розорення її; про війну Хмельницького з поляками й татарами на Дрижополі і про розгром татарських роз’їздів; про викуп татар і про промову до них Хмельницького; про листування Хмельницького з королем шведським і щасливу для шведів війну з поляками; про настановлення з ними пактів двічі і про знищення їх; про скруту поляків; заколот поляків проти шведів і сандомирське посольство до них.

РОЗДІЛ І

Про відправлення від хана посла Хмельницького; про ханове посередництво з поставленими умовами; про посміховисько, з яким Хмельницький відіслав у Крим ханського посланця; про підкріплений присягою ханів союз із поляками; про рушення польських військ на Україну і про страх від того в Україні; про Богуна, який уступився перед польськими військами з Браславля до Умані, і про розорення поляками Забузької України; про орди, що прибули в допомогу полякам, і про їхні загони, шкідливі й полякам, і Україні; про страх у поляків від Хмельницького; про облогу Хмельницького на Дрижополі; про дводенну битву під Охматовом; про міцні тодішні морози і про відхід звідтіля Хмельницького з військом до Білої Церкви; про орди, які пішли зі здобиччю від поляків у Крим, і про інші орди, які знову до них прибули і які даремно взяли від них плату українським ясиром; додаток про згадану Дрижопільську війну і про татарські загони, які порозгромлював на тогобічній Україні Богун, тощо.

384 Це було ще наприкінці минулого року.

З85 Лист хана, датований 8 жовтня 1654 р., не мав у собі тої брутальності і непоштивості, що про неї пише Величко. Його тон був, правда, категоричний, але вимога одна — розірвати союз із Москвою.

386 Тохтамиш-ага. Він привіз листа й від Карач-бея.

387 Посол М. Богаченко повернувся в жовтні.

388 У листі не говорилося нічого про видачу офіцерів.

389 Питання не стояло так категорично. Більше того, висловлювалася обіцянка, коли козаки розірвуть з Москвою, а поляки почнуть війну, татари розірвуть з поляками.

390 Пункти 3 і 4 вигадані. В ханському листі про це не було ні слова.

391 Хан погрожував, коли Хмельницький не поступиться, втягти у війну угорців, мунтян та волохів.

392 Гетьман Потоцький почав наступати на Україну ще в жовтні 1654 р. Поляки мали 20 тисяч кінноти і 8 тисяч піхоти.

393 Богун мав 12 тисяч козаків.

394 Козаки дали полякам у Брацлаві битву, яка тривала тиждень, після чого поляки відступили до Умані. На чолі козаків стояв наказний гетьман, військовий осавул В. Тимоленко, який загинув при облозі Брацлава, на його місце став прилуцький полковник Я. Воронченко. Але Богун був тут.

395 Облога Буші почалася 28 листопада, закінчилася 30 листопада. З українського боку було тут багатожертв — це одна з трагічних сторінок у житті українського народу. Про облогу Буші написав відому повість М. Старицький.

396 Князь Вишневецький почав свою каральну акцію 29 грудня. Демівка впала 5—8 січня. Її брав не сам князь, а велике польське військо на чолі з лольним гетьманом С. Лянцкоронським. Поляки вирізали місто, хоч підступно проголосили помилування.

397 Менглі-Гірей, але він був підлітком, і орду вів Каммабет-мурза. Вони прийшли 6 січня під Шаргород, де була головна квартира коронного гетьмана.

398 Інші дані — 30 тисяч.

399 Татари домовлялися з поляками не брати ясиру. Вони пішли в загони пізніше — після Умані.

400 Спершу пішли поляки, а за ними татари. Вони підійшли під Умань 24 січня. Пробували військового щастя, але невдало.

401 Дві версти. Це сталося вночі 29 січня.

402 Інша назва — Багва.

403 Чи був Богун на Дрижополі — невідомо. Принаймні на початку битви нема даних про прихід козацького підкріплення. Взагалі опис цієї баталії нагадує пізнішу, під Охматовом, куди Хмельницький пішов табором, рушивши з Дрижополя в лоб полякам. Відомо, що під Охматів прийшли до Хмельницького нові значні сили і включилися в бій. Орда тоді участі в січі не брала, казали, що Хмельницький підкупив Каммабет-мурзу. Біля Охматова поляки понесли великі втрати.

404 Російське військо в основному загинуло на Дрижополі. Воно не витримало першого польського удару і впало в числі 9 тисяч чоловік.

405 Російськими військами коло Білої Церкви командував лише Бутурлін.

406 Звісток про німецьку піхоту інші джерела не дають, але це не виключає описаної події. До цього факту маємо збоку припис Величка: «Зорка».

407 30 і 31 січня.

408 Збоку припис Величка: «Твардовський, лист 131».

409 Рушив до Охматова, де був сильний бій (див. приміт. 403). Після того Хмельницький пішов до Тетієва і Білої Церкви.

410 Татари таки дочекалися приходу нової орди, а поки що вибирали ясир. Від’їхали вони всі в кінці березня.

411 Нова орда прийшла на початку березня. Війська було 120—150 тисяч, хоч, може, це число перебільшене. На чолі татар стояв Калга-солтан.

412 Власне, воювати з козаками татари не хотіли, хоч, може, й робили таку пропозицію, щоб домогтися ясиру; тоді не відбулося остаточного розриву з козаками. Татари зайнялися грабунком Брацлавщини, примусивши поляків здобувати для них укріплені замки, які ще трималися,— татари, як відомо, міст не вміли здобувати. Польське військо і справді було виснажене, але військових акцій не припиняло.

413 Поляки вважали, що українського війська було 60 тисяч, може, це було й перебільшенням. Величкова цифра, мабуть, ближча до правди.

414 Див. приміт. 392 і 398. Орда, крім того, майже не брала участі в битві.

415 Дані про розгром татар Богуном іншими джерелами не підтверджуються. Однак знаємо, що деякі татарські ватаги було громлено,— факт цей, врешті, не суперечить ходові подій.

416 Насправді поляки допомагали татарам вибирати ясир. Так вони взяли приступом м. Кіщинець і видали татарам 10 тисяч обложених. Поляки вели збройну акцію і проти козаків: напали на роз’їзд Золотаренка і Зеленецького і мали бій коло Манківки (Марківки) з Богуном і Зеленецьким. Були й інші сутички. Самі поляки хвалилися, що за зиму знищили 50 міст, татари знищили 270 міст, вигнавши до Криму сотні тисяч ясиру і подушивши на дорогах тисячі немовлят. Зруйновано було понад тисячу церков. Взагалі край поляки з татарами сплюндрували майже цілковито.

 

Року від створення всього живого 7163-го, а від Різдва господнього 1655-го, новий кримський хан увійшов, як я казав раніше, у новий союз та лігу з поляками 384. Він був досить обдарований поляками і хотів для початку показати їм свою приязнь тим, що відіб’є Хмельницького від московського союзу і через своє посередництво примирить та поверне його в колишнє підданство до польського короля. Але те його посередництво було брутальне, непоштиве й повне дурноти 385, отож нічого він тим не зиськав і його посланця 386 було відправлено до Криму з самим посміховиськом. Те ханське посередництво з його умовами було таке.

Відправивши з Криму згаданого вже посла Хмельницького 387, він, новий хан, послав з ним до Хмельницького й нарочного свого посланця з листом, де пропонував Хмельницькому піддатися, як перше було, до союзу з Короною Польською, зобов’язуючись поєднати його з королем на таких умовах:

1. Щоб Хмельницький зразу ж відступився від Москви і пішов з усім козацьким військом і з ним, ханом, на неї, видавши спершу старшину та інших московських офіцерів 388;

2. Щоб, приєднавшись до короля, не знав уперед від нього ніякого пана 389;

3. Щоб дозволив і допоміг прийти на Україну вигнаній із неї шляхті;

4. Щоб Хмельницький не мав більше десяти тисяч реєстрових козаків 390.

А коли б Хмельницький не захотів того вчинити, то хан з усіма ордами має нині ж на нього наступати і зганьбити його ім’я перед народами 391.

Виправивши такого посла до Хмельницького і присягнувши, згідно з магометанським звичаєм, на учинених з поляками пактах, хан послав про це звістку й до Польщі. Гетьман же польський, одержавши достеменне звідомлення про затвердження ханською присягою союзу із поляками, зараз-таки рушив з усім польським військом, числом у шістдесят тисяч 392, на Україну — прислав ще до того три тисячі свого війська й волоський господар. Прочувши про такий наступ польських військ, пойняли Україну великі печаль і страх. Браславський полковник і добрий кавалер Богун, якого Хмельницький поставив був у Браславлі на сторожі з трьома полками козацького війська 393, почув про нерівне для себе число польського війська і виступив із Браславля до Умані 394, а поляки, ввійшовши в Україну, без жодного пошанівку сплюндрували дощенту вогнем і мечем Немирів, Кальник і Бушу 395 з людьми, які там були, а князь Дмитро Вишневецький в іншому місці вирубав до решти Демівку 396.

Наповнена таким страхом, Україна легко вже визнавала, що підвладна та слухняна полякам, окрім однієї Умані, туди польські війська самі не зважилися підступити. Вони жили місяць і більше на всебагатих українських кватирях, що вже не могли оборонятися, і відпочивали, чекаючи до себе ординських військ, які обіцяв прислати їм хан.

Татари з’єдналися з поляками біля Умані, на чолі їх стояв син померлого хана 397, а числом їх було сорок тисяч 398. Однак вони дбали не так про польські, як про власні інтереси, і розіслали по Україні аж до Дніпра свої загони по ясир і здобич, залишивши в польськім обозі кіш із меншою частиною орди 399. Це полякам терпіти було тяжко, але мусили, і, не дожидаючись повернення тих загонів, рушили з ордою, що була при них, до Умані 400. Тим часом поляки одержали звістку, що Хмельницький прийшов з двадцятип’ятитисячним козацьким військом під Охматів на оборону розореної України від поляків, і це викликало серед них чималий страх. Однак польський гетьман, не тратячи військового духу, залишив біля Умані свій обоз, наказавши йому йти вслід за собою, а сам кінно, налегці рушив з ордою проти Хмельницького вперед. Він напав на нього несподівано в чистому полі за чотири верстви 401 від Охматова, в долині тамтешньої річки, яку звуть Бави 402, й урвав з його обозу чималу частку з двадцятьма двома гарматами. Але коли лядське й татарське військо впало було, як муха на мед, на той обоз за здобиччю, Хмельницький вмить упорядкував свої лави і почав від свого обозу міцно разити поляків із гармат і дрібної зброї. З іншого боку прибув туди від Умані зі значною частиною свого війська й Богун і несподівано вдарив із тилу на поляків та орду 403, завдавши їм значного ущербку, бо поклав там трупом близько трьох тисяч ворогів, відгромив та повернув назад урваний від Хмельницького обоз із гарматами.

Поляки й татари були застрашені й роздразнені несподіваною сутичкою з Богуном та поразкою від нього і кинули на Богуна всю свою силу. Але при Богунові військо було дуже справне і навчене, отож ляхи й орда не змогли його швидко ковтнути, а Хмельницький тоді міцно вдарив із тилу на поляків та орду всією своєю кіннотою і, завдавши їм удвоє більший, ніж Богун, ущербок, з’єднався з Богуном, хоч поляки аж ніяк не хотіли того допустити. Поки ж поляки з ордою впорядковували після цього розгрому свої лави, Хмельницький устиг повернутися з перемогою до свого обозу. Він побачив однак, що поляки у своїй воєнній завзятості не слабшають і чекають від Умані своєї піхоти й гармат, тим-то мусив там-таки, серед чистого поля, яке раніше звалося Бави, а відтоді прозване Дрижополем (це за чотири верстви, як вище сказано, від містечок Охматова й Вороного) , стати обозом разом із Москвою, а було там їх разом із їхнім вождем Василем Борисовичем Шереметом п’ять полків 404— інше московське й козацьке військо стояло тоді напоготові близько Білої Церкви з князями та боярами московськими Трубецьким, Долгоруким і Бутурліним 405. А коли наспів з піхотою й гарматами польський обоз, поляки облягли Хмельницького довкруг і почали штурмувати зусібіч його обоз і бити з гармат — Хмельницький же стріляв із гармат та мушкетів навзаєм. Саме тоді три чи чотири тисячі доброї прусської піхоти 406, що була з мідними щитами, прагнучи відзначитися перед інших жовнірів та доступитися слави, не знаючи однак козацького доброго серця й лицарства, пішли осліп на обоз Хмельницького, і їм, прикритим мідяними плитами, мушкетний вогонь мало що міг нашкодити. Але сила їхня була поскоромлена дробом із гармат, усіх же інших, які вперто дійшли до самого обозу Хмельницького, козаки, спішившись, викололи списами разом з їхніми начальниками й офіцерами дощенту, хіба що врятувався той, хто повернувся був до польського обозу раніше.

Ця битва поляків із Хмельницьким тяглася на Охматівськім Дрижополі два дні 407. Стояли тоді міцні й сильні морози, і через них упало зобабіч більше п’ятнадцяти тисяч війська 408, а лядської піхоти при гарматах мало що й лишилося — тільки рештки, що вціліли після розгрому згаданої прусської піхоти і після описаних наїздів Богуна й Хмельницького, коли було побито чимало ляхів і татар.

Після того, наступної ночі, уваживши, що стояти в сильні тодішні морози обозом у полі, битися та чекати на ще тіснішу облогу від поляків і татар важко й не годиться, Хмельницький, належно прибравшись із обозом та військами, рушив назад до Білої Церкви 409, а, пробившись через лядський і татарський обоз, досяг Білої Церкви вже без жодної перепони від поляків та орди. Тут поблизу стояли, як вище зазначалося, готові козацькі й московські війська, з’єднавшись із якими, Хмельницький знову здобувся на добрі помисли, готувався на війну проти поляків і татар і приглядався, чи не готуються вони на нього також. Але одні татарські загони, не повертаючись до лядського обозу, пішли з полонянами до Криму, а інші, також з полонянами, прибули до обозу вже після тієї дрижопільської розправи. А коли польський гетьман дорікнув їхній старшині, складаючи на них вину, що свавільно роз’їхалися від обозу за своїми промислами й здобичами, не пильнуючи військової справи, то татари від того гетьманського слова розгнівалися і рушили всі з набраним в Україні добром від поляків до Криму 410. Однак замість цієї орди, що відійшла в Крим, прибула до поляків чималим числом інша орда, на чолі з мурзою Мегмет-Гіреєм 411, і почала упоминатися в поляків, щоб зараз-таки або йшли з ними воювати козаків 412, або дозволили їм за їхній труд брати на Україні ясир. Поляки ж під час описаної Дрижопільської війни одні були вибиті козаками, другі вимерзли, треті були поранені, четверті терпіли велику нужду і не мали коней — вони аж ніяк не могли відбувати далі воєнних дій разом із свіжими ордами і йти в середину України до Дніпра. Через це вони таки дозволили татарам у нагороду їхнього неробського й некорисного полякам труду брати по Україні ясир, а самі зволили розкластися до певного часу на спочинок по кватирях. Хмельницький також не наступав більше на поляків тієї зими і дав їм і всьому війську вільно відпочити.

Король Ян-Казимир не гадав був вести ту Дрижопільську війну з козаками — стояла тоді міцна зима з сильними морозами, а король хотів, по-перше, щоб його, за певний час зменшене і втомлене від минулих воєн, військо відпочило, він налагодив би тоді військовий апарат, а, по-друге, побачивши, що Хмельницький розбратався з татарами, і поставивши з ними союз, він уважив, що мав певний виграш над Хмельницьким. Але гетьмани та інші польські пани інакше тлумачили той королівський намір і були раді змозі вести спільні з ордою військові дії. Отож вони мало дбали про королівський на те дозвіл, не без відома його величності догоджаючи насамперед власній упертості, і рушили з польськими військами на розор України і знищення імені Хмельницького. Про те, як вони зашкодили Україні, а разом з нею й собі, і як розправилися в Дрижополі з Хмельницьким, я був оповів досить докладно, але хочу ще те тут докласти, що Хмельницького й насправді ледве не докінчили на Дрижополі, бо він не сподівався такого численного польського війська і не гадав, що приспіє на той час орда на допомогу полякам. Він про те не подумав і вихопився був з малим числом, тільки двадцять п’ять тисяч 413, свого й московського війська, як вище означалося, сподіваючись розправитися з поляками і з тим військом, що мав. Але коли, над свої сподіванки, був огорнений на Дрижополі стома тисячами з лишком польського й ординського війська 414, мусив, даючи війську відсіч, упріти, а тоді добре відчути тодішні морози. І коли б не приспів від Умані Богун із своїм військом (від Умані до Охматова й Дрижополя шість миль відстані), який значно йому допоміг, як вище сказано, то невідомо, чи зміг би Хмельницький оборонити свою і свого війська цілість від сильного ворожого наступу.

Коли Хмельницький дістався зі своїм військом від Дрижополя до Білої Церкви, він почув, що до поляків прибула нова орда і що поляки дозволили в нагороду її неробського труда брати на Україні ясир. Отож, запобігаючи цьому лихові, він зараз-таки виправив доброго вояка, браславського полковника Богуна з десятьма тисячами свіжого доброго козацького війська проти татарських загонів, що пороз’їжджалися по Україні набирати ясир.

Богун, знаючи всі тамтешні українські шляхи, подався зі своїм військом від Білої Церкви на певні місця, щоб там перейняти татарські загони, які мали повертатися з ясиром. Ці загони поверталися поодинці зі своїми здобичами й користями від Чуднова, Котельні, Кодні, Кормина та інших дальших тамтешніх місць, прямуючи до свого коша, що був біля Вороного й Умані. Вони несподівано впали в Богунові сіті, і, хоч їм у промислі раніше щастило, наспіла їх тут лиха година, бо не лише втратили всі здобичі, але й самі чи були порубані, чи дісталися козакам у полон — з восьми з половиною тисяч (за свідченням тодішніх «язиків») приволоклося їх до коша заледве п’ятсот. Вісім тисяч татар не уникло Богунових рук, а з них дві тисячі п’ятдесят шість узято було живцем і припроваджено до Хмельницького у Білу Церкву415. З цього числа Хмельницький зараз-таки відіслав у Москву п’ятсот татар для подарунку його царській пресвітлій величності, п’ятдесят вибрав собі, а інших віддав Богунові та його війську. Решта татарських загонів, які були біля Полонного й далі, повернули до свого коша цілі, зі всіма своїми користями, бо там не було кому їх гамувати й громити. А поляки, віддавши над християнське сумління своїх невинних людей у бусурманську неволю, самі висиплялися по кватирях з дрижопільського похмілля416.

РОЗДІЛ II

Про татар, що викупилися з неволі від Хмельницького; про мову Хмельницького до них, щоб переповіли те кримським начальникам; про їхній жаль, що розбраталися з козаками й побраталися з поляками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

417 Невдоволення частини татар проти хана було результатом блокади Хмельницьким Криму з долу і з моря при допомозі запорожців, донців і калмиків.

Виходячи з Чигрина на Дрижопільську війну, Хмельницький сказав татарам, яких полонено було під Межигором у минулий 1654 рік і що були в нього в неволі (було їх п’ятсот одинадцять чоловік), щоб вони доставили за себе потрібний викуп і допровадили його з Криму в Чигрин за шість тижнів, а хто з них не захоче того вчинити, той відішлеться у Москву. Татари, почувши це, здригнулися зі страху, що потраплять у московську неволю, і зараз учинили з Хмельницьким за себе торг, у якому одинадцять згаданих уже мурз і начальників мали дати по дві тисячі талярів, а всі інші п’ятсот татар згодилися дати за себе по триста талярів відкупу. А щоб привезти ті гроші, відпустили в Крим зі своєю порукою і за дозволом Хмельницького п’ятдесят рядових татар і двох мурз. І поки Хмельницький прибув у Чигрин після Дрижопільської розправи, ті всі гроші на відкуп було вже припроваджено з Криму до Чигрина, оскільки татарам, які збагатилися тоді від численних українських та польських здобичей, ту суму для викупу зібрати було неважко. Коли ж Хмельницький після Дрижопільської війни і після розгрому Богуном татарських загонів прибув із новонабраними татарами до Чигрина, то забрав від перших згаданих уже татарських невільників увесь відкуп і відпустив їх усіх у Крим, сказавши, щоб швидко привезли викуп і за решту татар, яких піймав Богун, числом п’ятдесят чоловік, згідно торгу, учиненого з ним, по вісімсот талярів за кожного. Це було за кілька тижнів виконано, і визначену суму припроваджено з Криму за тих п’ятдесят чоловік. Забравши цей викуп, Хмельницький відпустив і цих татар, наказавши переказати ханові та іншим своїм начальникам у Криму, аби вони взагалі не допомагали воювати полякам із козаками, а якщо не послухають того, то й він, Хмельницький, прибравшись із козацьким військом та іншими помічниками, подбає, з божою поміччю, навідати їх у Криму і розвинути свої християнські хоругви посеред Бакцисарая, Козлова, Кефи та інших кримських міст та замків.

Коли відкуплені від Хмельницького й відпущені татари розголосили це в Криму, тоді в усіх дуже зм’якшилися серця і притупилося жало їхньої відваги на козаків — татари почали вельми нарікати на старого вмерлого хана, котрий учинив з козаками розбрат, і скреготали зубами на нового хана, котрий побратався з поляками, виставляючи йому перед очі ущербок своєї кримської сили, учинений їм двічі від Хмельницького,— такого-бо ущербку не мали вони від поляків при Хмельницькому і за сім літ у всіх із ними битвах 417.

РОЗДІЛ III

Про шкідливе для поляків листування і про обмін подарунками між Хмельницьким і шведським королем Густавом.

418 Тут помилка. В 1652 р. шведською королевою була Крістіна. Карл-Густав X став королем Швеції в 1654 р. Хмельницький ще 1654 р. адресує свої листи на королеву. Про початок зносин Хмельницького зі Швецією знаємо мало, хіба слова гетьмана до. російських послів, що в нього дружба з шведським королем давня, більше як шість років,— це говорилося в 1657 р. Просячи 1655 р. перепустити через російську територію шведського посла Даніїла, Хмельницький каже про чотири роки зносин зі Шведською державою.

419 Війна з Польщею замислювалася в Швеції давно, ще в 1651 р. Намовляв до того перш за все опальний польський підканцлер Ієронім Радзійовський, який і потрапив в опалу через підозри в таємних зносинах з козаками перед берестецькою трагедією. Спершу він хотів тікати до Хмельницького, а тоді подався до Стокгольма. В 1656 р. Радзійовський зрадив шведського короля і вернувся до Польщі.

420 Про посольство В. Карлуса згадок у інших джерелах нема. Перший шведський посол, про якого знаємо, був у Хмельницького раніше, в 1654 р. Це був ігумен Цаніїл. Вдруге Даніїл був у Хмельницького в квітні 1655 р. У вересні 1655 р. приїжджав до Хмельницького Олександр Юлій Торкват. Сам Хмельницький свідчить у листі від 28 червня 1654 р. до королеви шведської, що посилав своїх послів до неї «кілька разів».

421 Дослідники вважають, що ціни коней подані тут надто високими.

422 Шабельтаси — портупея.

423 Див. приміт. 419.

 

Ще після війни на Батозі, щасливо відправленій 1652 року, Хмельницький,полонивши двох шведських капітанів, які були в лядській піхоті, відпустив їх до Швеції, написавши через них до шведського короля Густава листа з порадою й пропозицією, щоб той почав війну проти поляків, оскільки вони завдяки йому, Хмельницькому, лишилися зовсім обезсилені й винищені 418. Це саме повторно він зробив і після дрижопільського справунку через шведського капітана й поручника, полонених на Дрижополі з числа вибитої прусської щитоносної піхоти.

Хмельницький відпустив їх до шведського короля з такою ж листовною і словесною порадою, з якою відпровадив був двох перших капітанів. Але, перш ніж відпустити, як отих перших, так і цих, других, шведських офіцерів до Швеції, Хмельницький відібрав від них присягу в тому, що вони будуть вдячні за його ласку, адже звільняє їх з неволі і відпускає додому з таким відпуском, через який вони можуть сподіватися віднайти бажане собі — ласку й увагу свого пана, шведського короля. За це вони мали справити те посольство без жодної похибки, ретельно донести своєму панові і дати Хмельницькому відповідь. Так вони й учинили, бо коли прибули до Стокгольма, то подали листа від Хмельницького своєму королеві і переказали все, що велів Хмельницький, словесно.

Король був дуже вдячний за той повторний відгук Хмельницького й на його приязнь, оскільки мав до поляків свої певні й значні претензії, але на перший відгук Хмельницького був змовчав і не дав відповіді, однак пильно наказав своїм генералам і провінційним губернаторам ретельно споряжати військову амуніцію, збирати й оглядати військовий люд419. А після повторного нагаду Хмельницького і відгуку до нього король виправив до Хмельницького зі значними подарунками (сукон, матерій і срібнозолотих посудин на одинадцять тисяч золотих доброї литовської лічби) у посольстві генерал-майора Вільгельма Карлуса420, наказавши йому добиратися від Риги через Курляндію, Литву і Полісся в Київ до Хмельницького купецьким чином і по дорозі якнайретельніше дізнаватися, а особливо розпитати Хмельницького про всі польські дії і привезти з собою про те швидке донесення. Той посланець, генерал-майор, діючи за наукою свого пана, прибув щасливо в Чигрин до Хмельницького, і, віддавши йому королівського листа, подякував за подвійні листовні до його короля відозви, і вручив при цьому королівські дарунки, які Хмельницький удячно прийняв, дуже врадуваний на таку королівську ласку й прихильність до себе. Він, затримавши на тиждень цього посланця, генерал-майора, біля себе, щодня влаштовував на його честь розкішні бенкети, а потім чесно його відправив, щедро обдарувавши, з подячним листом до короля за прислані собі дарунки, відсилаючи королеві через того ж генерала навзаєм і свої дарунки — трьох виборних турецьких коней, куплених по триста талярів 421, одного з них, із турецьким срібнооправним і сутозлотим сідлом, з подушкою, платом і чапраком, тягненим на кривавому оксамиті і пишно гаптованим золотом, а також з турецькою багатою сутозлотою збруєю; крім того, три вельми коштовні янчарки, куплені по півтораста талярів, з трьома буйволовими янчарськими рогами, дуже майстерно оправленими в позолочене срібло, з трьома шабельтасами 422 й козацькими кулечницями, обтягненими вишневим оксамитом і чудово гаптованими золотом та перлами. До цього Хмельницький учинив ще й докладне донесення шведському королеві про становище й дії поляків і про всі битви та польські поразки у різних місцях від нього протягом восьми років і про крайнє змалення польської сили.

Отой посланець, генерал-майор, від’їхав від Хмельницького і, діставшися своєї землі купецьким чином, став перед лицем свого пана, шведського короля. Він вручив подарунки Хмельницького, які були там удячно прийняті як дивовижа, а коли подав донесення Хмельницького про стан Польщі, то відразу збудив шведського короля почати війну з поляками 423. Ця війна буде тут коротко переоповідана.

РОЗДІЛ IV

Про дії Хмельницького та його військ; про Виговського, який був з козацькими військами на Волині; про поляків, які тоді притихли; про взяття Москвою й козаками Вільня; про забиття під Биховом Золотаренка.

424 Після опису Дрижопільської битви дані Величка стають поверховішими й неточними. Хмельницький не тільки в цей рік залишив Чигирин, але й вів великі військові акції. Вже 8 травня він вирушив з Чигирина до Корсуня. Восени відбувся відомий похід Хмельницького з українським та російським військом проти поляків, було обложено Львів. Під час цього походу під Городком, 29 вересня, побито польське військо на чолі з коронним гетьманом С. Потоцьким. Після того Хмельницький вів бої з кримським ханом, які закінчилися трактатом під Єзерною (Озерним), в кінці листопада військо Хмельницького почало відступати на Україну.

425 Російським військом командували Бутурлін та Ромодановський. Це військо зійшлося з українським біля Білої Церкви на початку липня.

426 Люблін було взято у жовтні 1655 р.

427 До Хмельницького під Львів.

428 Перед Різдвяним постом, який починався 14 листопада (за ст. ст.).

429 Вільно було здобуто в липні 1655 р. 29 липня була битва, 31 — цар в’їхав у Вільно.

430 Прогалина в тексті.

431 Золотаренко вернувся до облоги Старого Бихова ще від Могилева. Почав облогу 10 травня, але міста не взяв. Після того пробувало взяти його московське військо — і теж невдало. Вже після взяття Вільна Старий Бихів обложив князь Трубецькой, а тоді знову Золотаренко, який загинув у грудні 1655 р.

Запаливши такими діями й листами своїми, як вище показано, шведського короля Густава на поляків і не пригасивши й свого на них пломеню, Хмельницький роззирався довкруж і не рушав із військом з Чигрина 424. Однак для більшої безпеки він стягнув сюди козацькі війська і звелів їм стояти в обозі все літо разом з московськими козаками, про яких я вже згадував, присланими числом двадцять п’ять тисяч на допомогу Хмельницькому,— вони стояли в полі біля Білої Церкви й Паволочі 425. Для військових же дій з поляками, які порушили Жванецький мир і поклали початок війни розором України й дрижопільським наступом, він виправив із козацьким військом, числом у двадцять дві тисячі, Данила Виговського, який успішно струснув усю Волинь з її містами та Люблін 426, і, позабиравши там без жодного спротиву від поляків численні користі й скарби, повернув на Україну 427 з усім військом цілий,— це було перед пилипівським говінням 428. Поляки ж після того дрижопільського справунку, перезимувавши на українських кватирях понад Бугом, либонь, хотіли за своїм наміром іти на Хмельницького посполитим рушенням, але, відчувши, як на них війнуло холодним вітром із Швеції, дали Хмельницькому спокій і роз’їхалися по своїх домівках, навіть не важачись дати якусь відсіч вищезгаданому Виговському, хоч і бачили, що їхня Волинська держава розорюється й спустошується. Вонибо відчували більшу для себе шкоду, яка надходила від шведів, і через це мало дбали про меншу, що її чинили на Волині козаки.

Московські війська з козацькими розорили були в минулому 1654 році Литовське князівство і там-таки в Литві, біля Дубравни, й зазимували. Навесні, вже в 1655 році, вони знову почали свій наступ на Литву, прийшли під столичне велике й славне місто Вільню і за короткий час здобули його, вибивши в ньому значне число люду, який там оборонявся 429. Вони забрали відтіля превеликі багатства й скарби і, зоставивши в ньому свою значну залогу, повернули назад до своїх кордонів та домівок.

При цьому поверненні від Вільня Золотаренко [...] 430 з козацьким військом знову досяг Старого Бихова і спробував свого щастя, щоб добути його, але знайшов тут собі біду і смерть від бихівської кулі, що прилетіла на нього 431. У коротких козацьких літописах оповідається й показується, що при взятті Вільня був присутній сам великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, самодержець усієї Росії. Німецький історик Пуфендорфій свідчить, що Вільню взяли в 1653 році чи в 4-му, але так не може бути, краще тут вірити своїм руським літописним запискам, які, як вище показано, той рік, коли взято Вільню, засвідчують.

РОЗДІЛ V

Про початок шведської війни на поляків і про Вітембергову першість у ній; про зганьблення великополяків під Устям і про постановлений там трактат з Вітембергом; про незадоволення тим трактатом великополян 432; про Вітембергове прибуття до Познані і про непоштивість там його і його війська; прибуття до Гнєзна шведського короля і про його непоштивість; про об’єднання його під Коніном із Вітембергом і про підтвердження Устенського трактату з великополянами; про посланця польського короля до короля шведського і про більшу схильність його щодо умов примирення; про польського короля, який спробував щастя проти шведів і втік до Кракова; про його військо, яке зробило те саме й загубило свої обозові тяжарі; про московські й козацькі війська, які повернулися назад од Вільня; про прибуття до Вільня шведів і про піддання Литви у шведську протекцію; про втечу з Кракова до Шльонська польського короля; про здобуття шведами Кракова і про віддання Кракова шведам на поставлених тоді умовах, а також про впокорення перед шведами близьких до Кракова воєводств та кварціального війська.

432 Великополяни, великополяки — різночитання оригіналу.

433 Мається на увазі торг дому Вазів за шведську корону. Ці змагання почалися ще від 1601 р., коли Карл, князь судерманський, позбавив трону свого небожа, польського короля Жигмунда III, укоронованого короля шведського. Той самий Карл судерманський і його син Густав-Адольф провадили війну з Жигмундом III і його сином Владиславом IV, яка закінчилася мирним договором на 26 років, постановленим у 1636 р. Після Густава-Адольфа вступила на шведський трон його дочка Крістіна. Карл-Густав правив уже після неї (див. приміт. 418).

434 Див. приміт 419.

435 Померанія — Помор’я, тоді було брандербурзьке.

436 Інші дані — 17 тисяч війська, переважно німців, 72 гармати.

437 Вітемберг висадився в Щеціні в липні.

438 Точніше, воєводства Познанське і Калішське.

439 В трактаті не було пункту про релігію. Забезпечувалися тільки добра духовенства.

440 Цей пункт у договорі звучить інакше: «Піхотою обох воєводств король шведський розпоряджатиме, як захоче. Шляхті, однак, дозволено їхати, куди хто захоче».

441 Трактат підписали воєвода познанський К. Опалінський, воєвода калішський А. Грудзінський, каштелян медзижецький П. Гембіцький, каштелян кшивінський М. Московський і А. Слупецький.

442 Спершу (29 липня) рушили поляки з Радзійовським, що піддалися шведам, тоді й шведи. Місто хотіло боронитися, але К. Опалінський і А. Грудзінський схилили його вільно впустити шведів. Вітемберг прибув до Познані 2 серпня.

443 В Познані грабунки почалися перед приїздом сюди Вітемберга. Сам Вітемберг, зупинившись у Познані, наказав добре обходитися з мешканцями і повісив кількох свавільників. Але трохи пізніше грабунки відновилися й посилилися.

444 Карл-Густав ввійшов до Польщі в перших днях серпня. Війська у нього було 15 тисяч, але виборного, 16 великих гармат і 118 польових гармат.

445 Депозит — схов, речі, віддані на схов.

446 Криштоф Пріємський прибув 26 серпня. Він разом із братом воював з Густавом-Адольфом і мав у шведів добре ім’я.

447 Насправді, Ян-Казимир висилав кількох посланців шведському королю з пропозицією припинити війну.

448 Очевидно, мається на увазі битва під Жарновом 15 вересня.

449 Король прибув до Кракова 19 вересня.

450 У Литві військовими акціями керував Магнус Габріель де ля Гарде, шведський підканцлер, що був висланий як намісник до Інфлянт.

451 Радивил.

452 Це сталося 18 серпня під Кейданами.

453 Король виїхав з Кракова 25 вересня.

454 Оборону замку і міста було доручено Стефанові Чернецькому, який мав 3600 чоловік війська. Вольф Фромгольд — староста дунабурзький, краківський комендант.

455 Трубач не дістав відповіді від обложених. Тоді шведи кинулися на штурм (26 вересня). Від обстрілу у Кракові почалися великі пожежі. Після того шведи послали ще одного парламентера, якого поляки вислухали, але пропозиції здатися не прийняли. Бої продовжувалися довго, хоч ще напочатку міщани переконували свого бургомістра здатися.

456 Гетьман коронний потерпів поразку від козацьких і московських військ під Городком 29 вересня (див. приміт. 424). Гетьман польний був розбитий під Войничем у жовтні і втік під Тарнов.

457 Трактат зі шведами про капітуляцію Кракова підписано 17 жовтня.

458 Прерогатива — виключне право, перевага, пов’язана з певним становищем.

459 Щодо академії було домовлено, крім того, що буде знято заборону входити в неї професорам і докторам іншої віри.

460 Військо мало вийти 19 жовтня о 8 год. ранку.

461 Точніше Затор, Освенцім, Славну в, Кожеглови, Бендзін і Севеж. Тут військо мало стояти до 18 листопада.

462 Неточно: жовнірам вільно було шукати служби і в польського короля, а коли той не потребуватиме їхньої служби, то вони передусім повинні служити Швеції.

463 3 ланів — тобто набрані на гроші з ланових поборів; ланове — податок від десятини на утримання війська.

464 Цього уточнення нема в пактах, а є тільки умова, що їх для безпеки відпровадить шведський трубач.

465 Тобто російські полонені.

 

 

466 Це сталося 25 листопада. Конецпольський склав присягу ще 26 жовтня. Тоді ж було декларовано, що шведський король приймає під свою владу воєводства Краківське, Сандомирське, Київське, Руське, Волинське, Любельське та Белзьке.

Король шведський Кароль-Густав хоча здавна мав певні свої претензії до поляків за образу, що вони завдали Короні Шведській 433, але був застрашений колишніми польськими перемогами і не смів розірвати встановленого з ним миру й почати війну, жереб щастя якої ще невідомо кому випаде. Але коли Хмельницький завдав йому охоти і досконало звідомив про всі польські дії, він став як лев, готовий до ловів, і завчасно, за тими ж порадами Хмельницького 434, приготував військо й військову амуніцію і почав відтак свою війну проти поляків.

Спершу він виправив від своєї столиці Стокгольма у Померанію 435 шведські кораблі з десятьма тисячами війська 436, на чолі яких поставив свого генерала Вітемберга. Той генерал приплив до Щетіна 437 і, якнайшвидше спорядившись в обоз, хутко рушив від Щетіна в середину Великої Польщі, прямуючи до Познані та Гнєзна. Великополяни також завчасно провідали про той Вітембергів марш на себе і, зібравши у військовий обоз близько тридцяти тисяч війська, рушили проти Вітемберга. Але Вітемберг дав їм (а вони мали поміж себе незгоду) під Устям бій і переміг їх, схиливши до трактату з такими умовами:

1. Що поляки відтепер 438 повинні мати собі за пана і протектора не польського, але шведського короля; король же шведський має зберегти цілими й непорушними всі їхні колишні старожитні права й вольності;

2. Релігія їхня має бути збережена нерушно 439;

3. Шляхетські міста й села мають бути вільні й недоторкані від поборів, всіляких напастей і грабіжництва з боку жовнірів, а в королівських та духовних добрах побори й годівля шведського війська на час їхніх переходів та маршів мають бути такі, як були перед оцім;

4. Столичні міста Познань, Каліш і всі королівські міста, а також побори, мита й прибутки, які з них належать, мають іти шведському королеві, і він вільний чинити з ними, як зізволить;

5. Шляхта, яка захоче лишиться при шведському королеві і при Вітембергові, а яка захоче бути при польському королеві, хай про те зголосить 440.

Цього всього дотримуватиметься цілком для великополян після свого прибуття в Польщу шведський король і зволить це потвердити.

Вітемберг підписав ці умови від імені свого короля, і приклали на тих пактах руки наипередніші великопольські начальники 441. Але коли поляки повернули від Вітемберга у свій обоз, багато хто із шляхти побачив себе у кривому світлі і почав невдоволитися, що вони піддалися отак у шведську протекцію і відступилися від власного свого пана, польського короля. Генерал же Вітемберг послав про такий свій успіх звістку до свого пана, а сам із військом рушив до Познані 442. Прибувши сюди, він залишив своє військо за містом, а сам зі старшиною в’їхав до Познані і, проживши так кілька днів, наказав тамтешнім міщанам скласти від себе на відкуп значну суму. Потім, виїхавши з Познані, розклався коло неї зі своїм військом, значно обтяжуючи й розоряючи тамтешніх мешканців, що суперечило поставленому під Устям трактату 443.

Невзабарі після того, одержавши від Вітемберга добру звістку, рушив від Щетіна з дванадцятьма тисячами свого війська й сам король Густав 444. Він прибув до Гнєзна і звелів тамтешньому духовенству скласти для себе значну суму, якої не змогли скласти, бо не було готових грошей. Тоді король без жодного пошанівку звелів позабирати собі давні костельні скарби й депозити 445. Після того він рушив від Гнєзна до Коніна, а прибувши туди, з’єднався з Вітембергом і потвердив Вітемберговий трактат із великополянами, складений під Устям. У цей час від польського короля прибув посол, якийсь Пріємський 446. Він, віддавши королевого листа, своєю власною мовою зм’якшив був Густавове серце щодо трактату й миру з польським королем і, одержавши швидку письмову відповідь, поїхав назад. Одначе король польський Ян-Казимир, вислухавши шведську відповідь і звіт свого посла Пріємського, не схилився до миру 447, а рушив сам із наораним військом на війну проти шведа. Він зійшовся у певному місці зі шведським військом 448, та не витримав його натиску й налегці відійшов до Кракова 449. Військо його після цього ще кілька разів пробувало змагатися зі шведами, але не могло вистояти проти них і роз’їхалося — одні врізнобіч, а інші за королем до Кракова, залишивши на користь шведам численні свої обозові тяжарі та припаси.

Коли з Вільня відійшли московські й козацькі війська, приспів туди якийсь шведський вождь із військом 450, перед яким московська залога вийшла з Вільня також і потягла до Смоленська. Гетьман же литовський 451 з іншими начальниками й литовською шляхтою, бачивши своє ущемлення й розор від московської сили, сподіваючись від неї ще більшого і не маючи жодної надії одержати якусь допомогу від Корони Польської, що була вже на краю загибелі, піддався під шведську оборону, протекцію та вічну згоду, розірвавши й навіки відкинувши колишній міцний союз із поляками 452.

Король шведський, побачивши увіч ворожість і несхильність до миру польського короля, пішов за ним услід до Кракова. Король же польський, дізнавшись про це і не бувши впевненим, що лишиться цілий, відразу рушив зі своїм двором із Кракова до Шльонська 453 під цісаревий захист, полишивши на чолі війська, що мало обороняти Краків, Чернецького і якогось Вольфа 454. А король шведський, прийшовши зі всім військом під Краків і заставши спалене передмістя, послав вимогу через свого трубача, щоб поляки не допускали розору міста і самохітно схилилися перед ним. Відповідаючи на це, Чернецький з іншими попросив для роздуму чотирнадцять днів королівського строку 455, але король Густав не дозволив анінайменшого строку для роздумів і звелів бомбардувати Краків зусібіч, мури його й високі будинки ломити з великих гармат, а всі будинкові склепіння, аж до самих підземних підвалів та сховищ, пробивати й руйнувати великими бомбами. Побачивши це, краківські обложенці наповнилися страхом і відчаєм, тим більше, що не сподівалися нізвідкіля собі допомоги, оскільки прочули вже, що й гетьмани їхні з військами були під Городком так само, як на Батозі, рознесені вщент від Москви та козаків 456. Отож вони схилилися до миру зі шведами на таких умовах 457:

1. Релігія католицька, як була раніше, так незмінно й має залишитися;

2. Костели й кляштори з їхніми колегіями, правами, грунтами, свободами й прерогативами 458 всього духовенства не будуть ні від жодного жовніра потурбовані і не матимуть ні кінних, ані всяких інших постоїв, хіба що в разі крайньої потреби, коли без цього місця не можна обійтися; взагалі, всі спокійно собі житимуть, коли пристойно і скромно розійдуться по домівках, лишаючись у вічнім підданстві шведського короля і нічого проти нього не замислюючи; з добра свого віддадуть податки, які здадуться слушними для всього загалу і будуть ухвалені сеймами;

3. Краківська старшина й шляхта, що тут замкнулася, залишиться цілком зі своїми речами вільна, зберігатимуться їм повинності, місця, уряди і всі достойності, що їх вони мають тепер; записуватимуть у земські міські книги і судитимуть всілякі суди за старожитніми звичаями — все це здійснено відразу ж по встановленню цих трактатів; лише всі вони, поляки, повинні бути вірними Короні Шведській;

4. Коли комусь захотілося б вийти для прожиття до іншої країни з польських меж, то це вільно йому вчинити, розпродавши свої маєтки в Польщі;

5. Місто Краків і всі в ньому громадяни різного стану цілком залишаються при своїх привілеях та вольностях, що їх дали їм старожитні королі;

6. Осібно Краківська академія залишиться цілком і нерушно при своїй величі, правах, прерогативі і давніх вольностях 459;

7. Чернецькому й Вольфові, які найчільніші в Кракові, з усіма іншими військовими начальниками й офіцерами, з усім своїм військом, а також артилерією і з усіма своїми речами вільно виступити з Краківського замку під розгорненими військовими знаками, з бубнами та іншою військовою, згідно зі своїм звичаєм, музикою 460;

8. Війську з Чернецьким на чолі, яке вийшло з краківської облоги, дозволено відпочити за потребами, які виникли після тієї краківської облоги, по ближніх від Кракова староствах 461, за визначенням шведського короля, один місяць; але повинні вони поводитися там скромно і не мислити лихого на шведського короля; коли ж вийде той місячний термін, вони вільні розійтися по своїх домівках і бути там, де захочуть, однак із тією умовою й забезпеченням, що мають бути підвільні і готові служити не польському, але шведському королеві 462;

9. Піхота, виправлена з ланів 463, яка була в Кракові, вільна без жодного утрудження й ушкодження відійти додому; також і інші дворові урядники й королівські слуги вільні піти до свого пана зі всім своїм добром, кіньми, возами й власними речами, але й вони надалі мають жити спокійно 464;

10. В’язні, побрані з обох боків у тій війні, відпускаються всі на волю;

11. Забрана в Литві москва 465 має бути віддана до рук шведського короля,і навзаєм поляки, які лишаються в неволі, мають невзабарі бути визволені через королівське старання;

12. Коронний скарб увесь, зі своїми депозитами, де б і як був захований: чи в замку, чи в якомусь іншому місці, і кому б був відомий, а разом із ним книги до запису, листи канцелярій, метрики й пакти з іншими народами мають бути відкриті шведському королеві в нерушній цілості й віддані до його держави;

13. Також усі гармати, кулі і всяка належна до них амуніція, приналежні до Краківського замку, повинні бути цілком віддані шведському королеві, за винятком тих, що забрав із собою під своє начало Чернецький,— лише те він і може вивезти.

Отак були взяли шведи преславне місто Краків, столицю Корони Польської. Воно заприсяглося їм у вірності, а король шведський Кароль-Густав став чи нарікся польським королем, однак ненадовго. Побачивши це, схилилися до шведського короля і прийняли запропоновані умови як добро, з особливим упевненням мати собі за службу королівську увагу і що права та їхні старожитні вольності будуть збережені в непорушній цілості, найближчі до Кракова воєводства — Кленчиця і Серадзь, а також польські кварціальні війська 466.

РОЗДІЛ VI

Про гаразди шведського короля в Польщі і про розміщені у ній шведські гарнізони та кватирі; про знищення учинених із поляками трактатів і про бідства, які поляки терпіли від шведських дозорців; про швидку зміну шведської фортуни і про початий проти них від поляків заколот; про сендомирських послів, які прибули з умовами до шведів, і про некорисну для них відповідь.

467 Не піддалися тоді ще Прусси (Брандербурзьке князівство), Львів, П. Сапіга з литовським військом, що стояв під Брестом, Є. Любомирський у Спіжу та ще кілька можновладців. Не присягли шведському королеві Д. Заславський, воєвода краківський, і Я. Тарло, воєвода любельський, але два останні вели зі шведським королем переговори.

468 Власне, Жегоцький захопив Костяни і вже звідти напав на геського ландграфа Фридерика та князя Людвіка, які супроводжували скарбничі вози з Познані до Костян. Це сталося 4 листопада 1655 р. Фридерика вбито, а Людвік ледве втік.

469 Граф Вжесчевіч (у Величка — Врешовець) напав на Костяни вночі і перебив жителіа

470 Це були посли воєводств Сандомирського, Любельського та Руського.

471 Розмова переказана Величком скорочено, тут пропущено кілька цікавих деталей. Король шведський сказав: «Що мені про свої вольності співаєте, коли ви завойовані! Треба вам просити про милосердя, а не класти ваші пункти вольностей». Посли відповіли: «Ми не є завойовані, бо в Русі (Галичині.— В. Ш.), Сандомирі і Любліні військ вашої королівської милості не бачили».— «Хіба не маєте в себе козаків? — запитав король.— То мої слуги». Хмельницький і справді в цей час вів зі шведським королем активне спілкування через послів.

 

З отаким щастям при малій кількості людей шведський король Кароль-Густав опанував за одне літо Краків та Варшаву, преславні столиці Корони Польської, а разом із ними заволодів і всією Великою Польщею, окрім Гданська 467, і назвавсь у ній королем після того, як власний польський король Ян-Казимир утік із Кракова до Шльонська. Король шведський осів своєю королівською особою в Кракові і розташував по всій Великій Польщі, тим більше в столичних і значніших містах, свої шведські гарнізони. За якийсь час прибуло з Померанії ще кілька генералів зі шведським військом, і його розташовано у Великій і навіть Малій Польщі по кватирях, крім того, шведський король наказав вербувати нове військо, якого невзабарі було навербовано на кільканадцять тисяч і змішано зі шведським військом. Зацарювавши в таких гараздах у Кракові, король шведський гадав, що фортуна сприятиме йому до кінця, і відразу ж зневажив та знищив поставлені і закріплені з поляками свої пакти, в яких обіцяв зберегти їхні стародавні права та вольності і не чинити їм ніяких образ та утисків. Він допустив, щоб не лише начальники його військ, але й рядове жовнірство тяжко уярмляло й озлоблювало не тільки простий міський та сільський люд, але і його шляхту та шляхетних польських панів. Через це всі поляки, шляхта й простий люд, у містах та селах, побачили, що зібране в їхніх домівках та фільварках багаторічним дбанням добро вимелося мітлою шведської непошани за короткий час і перенеслося до шведських кишень.

Отож поляки почали бунтуватися, і через це скрізь стала зменшуватися кількість отих їхніх неласкавих дозорців та інспекторів. А найбільше спалахнуло обурення в місті Костяні 468, де бабимостський староста Жегоцький забив і самого геського ландграфа, королівського швагра. Король Густав одержав звістку про це під Адалановом, якого тоді добував, відразу ж прийшов із військом під Костян, узяв його і, не знайшовши в ньому вбивці, знищив там дощенту весь невинний люд 469.

Тим часом до короля прибули з Сендомира 470 посли з такими проханнями:

1. Щоб король зволив захищати їх від козаків та Москви;

2. Щоб згідно їхнього давнього звичаю утвердився на польському королівстві через вільне вибрання;

3. Щоб римська віра зі своїми костелами і з усім духовенством та їхніми прибутками й прерогативою була збережена без жодного ущербку та обтяжування;

4. Щоб залишалися по-старожитньому місця й уряди з майном, метрики й міста;

5. Щоб королівським дбанням були повернені до Корони численні повіти й провінції, відірвані від Корони через війну;

6. Щоб кварціальне військо було винагороджене від короля за свої заслуги;

7. Щоб король шведський не уражався на великого кавалера пана Чернецького, який вийшов зі своїм військом із Кракова, за те, що той лишається на боці польського короля Яна-Казимира;

8. Нарешті, щоб було конфісковане добро польських начальників, які покинули свою вітчизну й ухилилися за її межі, і щоб добро те було віддано заслуженим;

9. Лишаючись цілком їхнім паном, щоб не губив їх подальшою війною, а коли буде інакше, то вони за свої вольності готові будуть усі вмерти.

Король Густав вислухав мову й пункти цих сендомирських послів і впав у гнівну лютість, особливо на пункт, де говориться про вибрання короля, адже на цьому найбільше тримається вся польська вольність. Він показав на зброю, що була в нього при боці, і відповів послам: «Що мені до вашого вибрання, коли мене ось це на ваш трон посадило!» 471. Почувши таке, сендомирці побачили, що вони тратять під шведським пануванням свої колишні вольності, і, не чекаючи вже відповіді на інші пункти, поїхали зараз-таки геть.

Допомога проекту

На сайті Один гість та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018-2019 ПроСвіт 
Всі права застережені