Минуле

«Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму.
Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя».

- Вільгельм Швебель

ТОМ I. ЧАСТИНА IХ

 

ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА

І РІК ДЕВ’ЯТИЙ

СПОКІЙНОГО ДЛЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Й УКРАЇНИ
І БУРХЛИВОГО ТА ВЕЛЬМИ БУНТІВЛИВОГО
ДЛЯ ПОЛЬЩІ ЖИТТЯ

У ній описується про образи й розорення, завдані полякам шведами; про відірвання від Польщі Пруссів; про польську конфедерацію на шведа за свої вольності; про Густавове прагнення здобути Польську Корону і про його велике нещастя, а для Чернецького успіх; про штурм та здобуття поляками Варшави у Бітемберга з постановленими умовами; про відіслання після того Вітемберга до Замостя; про нестатки польського війська і про генеральну баталію двох королів та перемогу шведів.

РОЗДІЛ І

Про образи й розорення, завдані Польщі шведами в порушення трактату, і про заколот за те поляків проти шведів; про марнотне здобуття шведами Ченстохова; про підкорення шведами собі Пруссів із постановленими умовами і про те, що Гданськ їм не піддався; про виправу під Малборк Штеїмбока і про рушення шведів від Пруссів на Україну, щоб там приборкати польський заколот.

 

 

472 Є дані, що шведський король оглядав монастир сам. Він добре розумів стратегічне значення Ченстохова. Король виїхав з Кракова у листопаді 1655 року.

473 Граф Вжесчевіч був чех і мав з поляками свої рахунки. Милліер — Мюллер Бурхард, шведський генерал-поручник. Вжесчевіч прибув у монастир 8 листопада ввечері, Мюллер — 18 листопада.

474 Шведи відступили від Ченстохова 27 грудня.

475 Монастир обороняли 160 жовнірів і 70 ченців. Мюллер мав понад тисячу шведів і дві тисячі поляків, які, однак, монастиря не штурмували.

476 Марш на Прусси почався від Варшави. Крім того, король шведський пішов на Прусси не тому, що йому не велося в Польщі, а щоб захопити важливі порти в Пруссах — Клайпеду та Миляву.

477 Фридерик Вільгельм.

478 Військо курфюрста мало 15 тисяч воїнів.

479 Кролевецький трактат. Постановлено 17 січня 1656 р.

480 Ленна — підданча.

481 Трибути — данина, податок, який платить переможений переможцеві.

482 Олендери — Голландія.

483 Вармінська біскупія — Вармія, область у північній Польщі, що вклинювалася в територію Пруссів.

484 Мається на увазі лист гданського секретаря зі Шльонська (від 20 грудня) до гданичан, в якому написано було, що король Ян-Казимир спішно їде до татарських і козацьких військ, які чекають на нього біля Любліна. Козаки нібито погодилися з коронними гетьманами, а хан пообіцяв не виходити з Польщі, доки не поверне Яну-Казимиру корону. Цей лист, що містив у собі багато вигаданого, гданичани відправили в оригіналі курфюрстові (див. приміт. 489— 492).

485 Власне написання Steenbock.. В Малборзі стояла тоді сильна сторожа, і Штеєнбок відійшов від фортеці. Це було, однак, ще в грудні, перед Кролевецькими трактатами.

 

Року від створення світу 7164-го, а від утілення в світі сина божого господа Христа 1656-го зима пройшла зі щедрими снігами й морозами. В цей час почала була зменшувати свої добродійства і шведська фортуна, яка так розквітла була минулого року. Про це, можливо, мені й не належало б писати, але все-таки коротко поширю своє писання (найбільше з Твардовського), бо та історія про шведів та поляків постала, як раніше казав, через Хмельницького, хоч у ній Хмельницький мало й згадується.

Так у ту зиму король Густав прочув у Кракові, що багато ворожої до нього польської шляхти з численним своїм майном зібралося в Ченстоховський монастир 472, і виправив, щоб здобути його, своїх генералів Врешовця і Миллієра 473 зі значним військом. Вони прибули туди і, пробавившись в штурмах та військових справунках вісім тижнів, стратили, нічого не досягши, ледве не половину свого війська. З ганьбою вони вернули назад 474, бо монастир з невеликою кількістю войовників, що там були 475, оборонила й не допустила взяти й розорити ту свою Ченстоховську оселю сама пресвята діва Богородиця, яка там чудодіяла. В цей час поляки терпіли лиху годину, адже шведи грабували їхні двори й комори, на поляків накладувано важкі кватирні простої, чинено на шляхах та гостинцях розбої, тяжко й невинно кривджено купецьких людей та й інших, і так чинило не лише рядове товариство, але й офіцери та самі генерали; кажучи, що шукають заколотників, вони задовольняли себе як хто хотів крайнім розором і знищенням грабованої шляхти, яка тільки й жила відкупами. А хто хоч трохи на те розкривав рота, того, як заколотника, обертали внівеч і спалювали разом з оселею.

Король же Густав, побачивши зусібіч у Малій та Великій Польщі заколот поляків проти себе і зміну своєї фортуни, удався від Кракова зі значною частиною свого війська і з посольським кварціальним військом на чолі з коронним хоружим Конецпольським і князем Дмитром Вишневецьким на Торунь до Пруссів 476, щоб відірвати те Прусське князівство від Корони Польської і приєднати у союз до себе. Прусський князь, або брандебурзький курфюрст 477, прочувши про той шведський марш на себе, з’єднав своє прусське військо із військом гданським та військами інших тамтешніх воєводств і вийшов був проти шведів на кордон 478, однак шведи і згадані кварціальні поляки переконали його схилитися до миру зі шведами на таких умовах 479:

1. Щоб князівство Прусське належало відтоді не Короні Польській, а Шведській і від неї мало приймати потвердження ленної 480 присяги та хоругви — і це доти, доки пануватиме династія Густавого дому;

2. Щоб ніколи не давало жодних трибутів 481 і не належало більше до двірських королівських судів, а щоб курфюрст був у Пруссах вільний та свобідний князь;

3. Усім водним митом щоб ділитися поміж себе навпіл;

4. Частина шведського гарнізону має бути в прусських портах на Мемлю й Пиляві;

5. Прусси мають навіки зректися союзу й дружби з Олендерами 482;

6. За прусські кошти й шкоди, покладені для військових виправ у допомогу шведському королеві, король дасть у винагороду йому, пруссакові, Вармінську біскупію 483;

7. Нарешті шведи мають ставати разом і допомагати пруссакам своїми військами тепер і завше проти всіх ворогів.

Отакий трактат постановили шведи й прусський князь у столичнім прусськім місті Кролевці. Шведи відізвалися також листом і до Гданська, прагнучи через трактат приєднати до себе і його, але з Гданська учинили таку відповідь, що коли він, шведський король, цілком знесе з польського королівства короля Казимира, а сам буде вибраний вільними голосами і коронований на Польське королівство, тоді і Гданськ схилить перед ним свою голову,— і це вони скажуть навіть зараз, коли інші міста й замки шведському королеві поклонилися. Такою гданською відповіддю король Густав вельми розгнівався і рушив із військом до Малборка, бажаючи взяти його и осадити своїми людьми, але до нього дійшли звістки з України 484, що сенатори й коронні гетьмани ледве не з усією шляхтою і народом зрадили свою присягу на вірність йому і почали бунт та заколот проти нього. Отож він зараз-таки виправив під Малборк генерала Штеїмбока 485, а сам із найвиборнішим військом спішно рушив на Україну, прагнучи приборкати учинений проти нього вищезгаданий заколот.

РОЗДІЛ II

Про польську конфедерацію під Тишовцями на шведа; про розіслання конфедератських універсалів у Польщу і звідомлення королеві Казимирові про ту конфедерацію; про марнотну Казимирову виправу посла до хана, щоб той приборкав Хмельницького, і про те, як король Казимир прибув з-за кордону у Ланцут до конфедератів; про коронного маршалка Любомирського, який один час жив із польською короною у Венграх; про потвердження королівською присягою тої конфедерації і про розіслання в усю Польщу королівських універсалів, які відпускали відступницьку вину поляків та закликали їх до своєї спілки.

486 Це було 29 грудня 1655 р. Присягу складали в Тишовецькому костьолі.

487 Королю писали ще перед Тишовецькою конфедерацією.

488 Шльонськ і Опольське князівство належали тоді Габсбургам.

489 Переговори з ханом король вів ще зі Шльонська. Пізніше було вислано в Крим посла — Яна Шомовського, його вислав король з Глогівки. Сам Ян-Казимир виїхав у лютому до Львова, щоб звідтіля вести переговори з Україною. Хмельницький у цей час вів переговори зі шведським королем. 13 січня 1656 р. в Чигирин вислано шведських послів.

490 Хмельницький був тоді зв’язаний з ханом договором, підписаним під Озерним (див. приміт. 424), і вів одночасно переговори з Яном-Казимиром. Отже, польський король діяв не тільки через хана: було визначено навіть послів для утвердження і підписання миру з козаками. Але це було вже після Ланцутської конфедерації.

491 Хан вислав свого посла до Хмельницького, про це він звідомляв і польського короля в листі від 27 лютого, і тільки; коли Хмельницький рішуче відмовив польським послам, хан хотів слати військо, але до того не дійшло.

492 Хан був уже під Галичем, але ще на початку листопада повернувся у Крим. Основні переговори з ханом і Хмельницьким почалися після Ланцутської конфедерації і тяглися до весни.

493 Гетьмани мали аудієнцію у короля в Ланцуті 21 січня.

494 Єжи Любомирський був одним з ініціаторів повернення короля до Польщі.

 

Коронні гетьмани з військом, яке було при них, і з численною шляхтою побачили, що шведи обходяться з ними не за пактами, постановленими в Усті й Кракові, з’їхалися під Тишовцями 486, де склали на шведів конфедерацію, присягнувши покласти один за одного свої голови, повернути відняту шведами свою старожитню зольність, не покидати конфедератського з’єднання і не упоминатися заслуг, доки не закінчиться почата ними війна проти шведів. Уклавши цю конфедерацію і затвердивши її присягами, вони сповістили про це свого короля і запросили його до себе 487; крім того, закликали до себе через послані в Польщу універсали своїх братів, польську шляхту, і пообіцяли й прирекли, що за відступництво від свого пана, польського короля, вони дістануть прощення. До того ж закликав своїми особливими універсалами, розсіяними по всій Польщі, й Андрій Ліщинський, гнєзнинський примас і архібіскуп, заохочуючи Річ Посполиту рятувати занепалу Польську вітчизну і давні її вольності.

Польський король Ян-Казимир перебував тоді в своєму Опольському князівстві 488 далеко за польськими кордонами. Він одержав листа від польських конфедератів зі звісткою про їхнє з’єднання на шведа та про відновлену до нього приязнь і, прагнучи не мати жодної перепони в своєму замислі від козаків, відразу виправив свого посла до кримського хана 489 з проханням, щоб той рушив із ордами на Хмельницького і спробував приборкати його й прихилити поколишньому в королівське підданство 490. Прийнявши це посольство, а воно було не без подарунків, хан рушив із ордами на Хмельницького 491, наблизившись до Чигрина, дав знати про себе Хмельницькому, запропонувавши йому в умову, щоб той, як колись, упокорився польському королеві, разом із ним, ханом, допоміг йому проти шведа і тим заслужив прощення за свій переступ.

На цю ханську пропозицію Хмельницький мало дбав, бо мав готові козацькі війська, і відправив ханського посла ні з чим. Хан був, либонь, зневажений цим, однак, пам’ятаючи одне те, що сказав був Хмельницький через відкуплених татар (що має з козацькими військами навідати його в Криму), а друге, знаючи, що біля Хмельницького стоїть приготоване козацьке військо, не зважився чинити йому жодної шкоди. А король Ян-Казимир, відправивши до хана свого посла 492, сам рушив зі згаданого свого князівства до Польщі і, прибувши до Ланцута, застав тут конфедератське військо з коронними гетьманами 493; друга значна партія польського війська (як вище сказано) на чолі з коронним хоружим Конецпольським, з князем Вишневецьким та Немиричем була в Пруссах при шведському королі. Прибуття короля до Ланцута сконфедероване військо зустріло з приємністю, та й королеві те військо було корисне навзаєм. Тут уже був з п’ятитисячним своїм загоном і коронний маршалок Любомирський 494, що вивіз був із собою до Венгрів за Карпатські гори (ще перед нашестям на Краків шведів) польську корону і перебував там із нею аж до часу конфедерації. Польський король Ян-Казимир, з’єднавшись із сконфедерованим військом у названім уже Ланцуті і схваливши тут конфедерацію та потвердивши її повторно присягою, зараз розіслав у всю Польщу свої королівські універсали, відпускаючи ними гріх відступництва всієї Річі Посполитої від себе і закликаючи її, як колись, до союзу з собою, що було завдяки цим універсалам цілком справлене.

РОЗДІЛ III

Про Густавове бажання придушити польський заколот і про його повернення до Пруссів для готування до виборів; про шведів у Малій Польщі і про те, як їх бив Чернецький; про повторне Густавове рушення разом з Конецпольським із Пруссів на приборкання малопольських бунтів; про Конецпольського, який зламав присягу шведові і вибив його кінноту; про Густавове прибуття до Варшави і про розіслання своїх суворих універсалів, щоб його війська перестали чинити кривди полякам; про розгром Чернецького під Голубовом; про марнотне Густавове пробуття під Замостям і про подальше нещасливе змагання його та його військ з Чернецьким; про Густавів відхід від Замостя до Вісли під натиском поляків; про те, як він окопався у розвиллі між Саном і Віслою; про його розпорядження звідтіля своїм генералам, щоб ті прибували йому на порятунок; про розпорядження короля Казимира Чернецькому, щоб той не допустив тих Густавових генералів допомогти йому.

495 Шведів, крім квартальних Конецпольського, було 7 тисяч.

496 Конецпольський з Вишневецьким зрадили 11 лютого. З ними було 9 тисяч війська.

497 Не до Варшави, а до Ловича.

498 Бій під Голубовим був 18 лютого.

499 Генералісимуса Яна Адольфа.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

500 Замойський Ян — підчаший коронний і староста калішський.

501 Замойський відповідь шведам дав, але негативну.

502 Шведський король ще раз посилав до замостян парламентарів, але даремно. Шведи рушили в напрямку Львова.

503 Чернецький мав 6 тисяч доброго війська.

504 Крім того, почалася весна, і дороги розгрузли.

 

 

 

 

 

505 Це сталося 12 березня.

506 Дуглас ішов на допомогу шведам, що штурмували Перемишль.

507 Дуглас втратив тоді 300 воїнів. Тут треба сказати, що шведи не тільки приймали на себе удари поляків, але й нападали самі. Відчутно, що Твардовський, на якого спирається тут Величко, подає розповідь дещо тенденційно.

508 Це ледве не зробив Шандаровський, намісник Д. Вишневецького.

 

 

 

 

 

 

 

 

509 Шведів було не більше 5 тисяч.

510 Чернецький рушив з-під Сандомира супроти Фридерика, баденського маркграфа, що йшов на допомогу королеві лівим берегом Вісли.

Король Густав, як вище описувалося, либонь, рушив був з військом із Пруссів в Україну, щоб приборкати польський заколот, що виник проти нього. Однак він роздивився, що йому потрібніше утвердитися польським королем, ніж приборкувати лядські бунти, і завернув з усім військом у Прусси та й почав готуватися до варшавського вибрання, щоб стати вибраним і коронованим королем. Коли ж шведський канцлер Оксенштерн звідомив його з Варшави, що в Малій Польщі кварціальні війська разом з іншими сконфедерувалися на нього і почали під проводом Чернецького громити й забивати шведське військо по зимових кватирях, він дуже тим уразився і прийняв пораду своїх шведів та коронного хоружого Конецпольського відкласти на певний час своє вибрання і швидко йти на Україну приборкувати бунти, що там саме починалися. За тією ж порадою сам король Густав із найвиборнішим військом та легшими гарматами 495 рушив просто до Варшави, а коронного хоружого Конецпольського з Дмитром Вишневецьким та польським кварціальним військом зі своєю, приданою до нього, кавалерією виправив іншим шляхом, згідно до його, Конецпольського, бажання і ради, на Тикоцин у Малу Польщу приборкувати ті бунти. Цей Конецпольський узяв, либонь, від шведського короля подарунків на сто тисяч і забезпечив своє військо королівською платою. Він обіцявся королеві вірно послужити для присмирення тих бунтів, однак зламав свою присягу шведові 496 (святобливо, як пише Твардовський) задля підупалої своєї вітчизни і, вчинивши якийсь незлад із шведською кавалерією, що була при ньому, вирубав її всю дощенту, ще не дійшовши Тикоцина, та й з’єднався з конфедератами. Король же, прибувши до Варшави 497 і знову діставши звістку, що Чернецький зі своїм військом зносить шведські війська і залоги, відразу виправив на нього значний свій роз’їзд, а сам пішов слідцем. Він натрапив на Чернецького під Голубовом і, вдаривши на нього, розпорошив без значної з обабіч шкоди 498 — поранили тоді тяжко королівського брата 499. Від Голубова король рушив до Любліна і трохи спочив тут, але йому приносили все частіші звідомлення про бунти в усій Польщі, які підіймалися проти нього. Через це він, прагнучи приподобитися полякам і зменшити їхню лютість, зараз-таки розіслав у всі міста свої універсали, застерігаючи ними пильно й суворо своє військо і загрожуючи смертною карою, щоб не чинили польським обивателям по кватирях жодних і анінайменших кривд та утисків.

Розіславши ці універсали і доручивши доглядати й карати свавільне військо своєму військовому комісарові Вессерману, сам король Густав рушив від Любліна на Красний Став до Замостя. Прибувши сюди і побачивши тамтешню міську фортецю (там зачинився зі своїм військом і був готовий до воєнної відсічі шведському королеві тамтешній дідич ординат Замойський) 500, король послав туди трубача з таким своїм королівським словом, щоб той самохітно схилився перед ним, бачивши силу й успіхи його (Густава) війська, адже йому підлягають їхні коронні столиці — Краків та Варшава; він же не бажає руйнувати красне й міцне місто Замостя і розорювати його своїми шведськими військами, і хай будуть вони певні тої його королівської ласки, що він зволить лишити їх при всіх давніх правах і свободах без змін. У відповідь на це 501 від замостських стін і на повітання шведів посипалася значна й густа стрілянина — король зустрів тут чималу перешкоду в своїх намірах швидко закоролювати у Великій та Малій Польщі і прихилити під свою руку міцні міста Львів та Кам’янець-Подільський. Бувши отак посоромлений, король Густав відступив від Замостя 502.

Тим часом Чернецький, набравши після свого розгрому під Голубовом великі війська 503, почав налягати зусібіч на шведа й уривати його, прагнучи завернути в голодний край до Львова. Але шведи й так уже відчували в своєму війську голод та скруту 504, застереглися і пішли не до Львова, а до Ярослава, де край був пожиточніший. Там, під Ярославом, вони стали в обоз, і король зараз виправив значний роз’їзд, прагнучи довідатися через нього, де, власне, обертається нині польський король.

Але тільки-но той роз’їзд віддалився на милю від свого обозу, Чернецький відразу вибухнув на нього зі своїм військом із криївки і розгромив до решти, пригнавшись за вцілілими до самого генерального шведського обозу 505. Він посіяв страх і замішання в самому королівському обозі, який стояв тоді над річкою Саном, і урвав та пошарпав частину королівських возів зі сріблом та іншими покоєвими речами. Тоді ж Чернецький довідався від шведських «язиків» про генерала Дугласа, якого шведи виправили в роз’їзд під Премишль 506, і заразтаки рушив на нього, але той, зачувши про Чернецького, поспіхом повернув назад до королівського обозу і, не шукавши мостів через Сан, поспішив через розпарений сонцем лід, на якому втрапив у чималу шкоду, позатоплювавши тяжарі та людей 507. А в іншому місці, у Мостиськах, два роз’їзди, виправлені зі Служевським, пригощали шведів не менш щасливо, і де тільки лучалося, скрізь шведи зазнавали від поляків цілковитої поразки.

Король шведський побачив, що йому геть нещаститься і що біля нього та й далі польські війська весь час помножуються, здепресував і з соромом та поспіхом рушив від Ярослава до Преворська, шукаючи доброго й найпростішого шляху до Пруссів. Він покидав у дорозі не лише важкі гармати та мортири, але й хворих та поранених. У тому його марші невтомно набігав на нього зусібіч і скуб Чернецький, шкодячи його війську і ставлячи чималі в усьому перепони. На другому місці, під Венгровом, кривоприсяжник і віроломний шведський зрадник коронний хоружий Конецпольський, з’єднавшись із Сапігою, розгромив графа Магнуса. На третьому місці, в Руднику, несподівано напав зі своїм військом на шведів і завдав їм неабиякої шкоди Дмитро Вишневецький, який ледве не загарбав до своїх рук і самого короля 508. Король, бачачи своє лихо і не маючи нізвідкіля допомоги, поспішив якнайшвидше до мосту, що був на Віслі нижче Сендомира, але Чернецький випередив його і приспів до Сендомира з військом, де хоч і сам потерпів не менший ущербок, однак вирубав передню сторожу шведів, розірвав і зіпсував королеві згаданий уже міст, який були для нього зробили.

Король прийшов до Вісли і, не маючи мосту перейти річку, вишикувався був проти поляків на генеральну баталію, однак поляки не захотіли вступати в бій, лише увірвався до шведів із роз’їздом Шембек, який дістав від приготованого війська зустрічний удар.

Шведи, які з п’ятнадцяти тисяч начислювали ледве половину війська 509, дуже затурбувалися, що не лишаться цілі, і рушили звідтіля з королем уночі на те місце, де з’єднується з Віслою Сан, а в тім розвиллі, добрім до оборони, справно окопалися. Король Густав одразу виправив до своїх генералів Вітемберга, Миллієра, Штеїмбока та Дугласа розпорядження, щоб вони швидко приспішили до нього на допомогу. Польське й литовське військо обсіло в згаданому розвиллі шведів і мало намір докінчити його там. А від короля Яна-Казимира учинено було розпорядження до Чернецького, щоб той ішов зі значною частиною свого війська за Віслу і не допустив названих вище шведських генералів зі своїми військами прийти на допомогу своєму обложеному королеві 510. В цю дорогу рушило з Чернецьким багато й невказаного війська, а також возова голота.

РОЗДІЛ IV

Про пильних великопольських інспекторів; про змагання із ними підляського воєводи; про оборону й руйнування міста Лешни; про здобуття у шведів Косцян і про розгромлений Вессерманів роз’їзд, виправлений на відсіч до Косцян; про щасливе воєнне змагання Чернецького та інших польських вождів зі шведами і про відсіч їм від Дугласа.

511 Лешна вважалася вогнищем кальвінізму в Польщі, через що місто підтримувало шведів. Тут мешкало 10 тисяч вигнанців з цісарських країв. Шведів було 300 чоловік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

512 Див. приміт. 510.

513 Під Варкою маркграф зупинився і прогайнував час, надчікуючи обер-лейтенанта Ріттера. Тут шведів сильно погромив Чернецький. Це сталося 5 квітня. Втекло з цього бою до Варшави близько 500 чоловік. Сам маркграф зачинився у Черську.

514 Маркграфа Фридерика.

 

Шведи, опанувавши всю Велику Польщу, були, либонь, пильні інспектори над поляками, не даючи їм анітрохи підвести голову. Однак Петро Опалінський, воєвода підляський, увійшовши від Шльонська з малою жменею війська у Велику Польщу, заохотив був і стягнув до себе з усієї цієї Польщі безліч шляхти, з якою почав скрізь щасливо гостити і громити ненависних своїх дозорців — шведів. Він дійшов і до міста Лешна 511, де була шведська передня сторожа, а коли послав вимогу дати йому гармат, пороху й людей, то лешняни на шведську пораду не тільки нічого того їм не дали, але й разом зі шведами вийшли проти нього за місто на бій. У цьому бою обидві сторони зазнали значного ущербку, а шведи були переважені й загнані разом з міщанами до міста. Наступив тоді вже вечір, і пан підляський воєвода відступив через те з військом від Лешна до Осічної на ночівлю. Лешнинські міщани, побачивши в ту ніч свій злий учинок і засумнівавшись, що збережуться цілі, лишили всі свої маєтки й багатства та, кинувши безборонне місто на волю вояків, утекли самі з жінками й дітьми геть із міста. Навколишні ж селяни, зійшовшись із випадковою челяддю, ввійшли у відчинене місто і повидирали та забрали всі маєтки й багатства, що були в найскритніших земляних схронах тамтешніх жителів-утікачів; нарешті вони запалили й місто, на превеликий жаль навколишніх мешканців, які на це дивилися.

Підляський воєвода, побачивши, як палає у вогні Лешна, рушив звідтіля до Косцян, де також був шведський гарнізон, а прибувши туди і не змігши схилити місто до згоди, зібрав багато навколишніх селян і звелів їм іти на штурм міста. Ті ж, посмакувавши лешнинської здобичі і сподіваючись на те саме й у Косцянах, потислися наосліп до штурму міста, але двічі були відбиті з великим ущербком для себе, та й порозбігалися по домівках, залишивши перед замкнутим містом саму шляхту. Комісара шведського війська Вессермана, що стояв у Познані, було звідомлено про ту облогу Косцян, він виправив на відсіч її півтори тисячі доброї кавалерії на чолі з двома комендантами. Провідавши про це, поляки пішли від Косцян їм назустріч і, зійшовшись із ними на певному місці, розбили їх ущент так, що з півтори тисячі шведів утекло до Познані заледве п’ятдесят.

Після цієї перемоги, коли шведи, які замкнулися в Косцянах, втратили вже надію з’єднатися зі своїми і хотіли схилитися до трактату, до польського війська, що було біля Косцян, прийшов, згідно з королівським розпорядженням, лист від Чернецького, який закликав поляків на з’єднання з собою; сам-бо Чернецький рушив був від Устя Нового, де тоді також перебували шведи, в напрямі до Варшави 512. Під Коженицями він несподівано зіткнувся з партією шведського війська і розгромив його вщент, так що не зберігся й жоден «язик», який зміг би донести звістку про цю поразку своїм принципалам. Після того розгрому шведів Чернецький посунув зі своїм жовнірством від Кожениць, а під Варкою 513 напав на чотиритисячний загін доброго шведського війська, яке було зібране з численних фортець та гарнізонів і йшло під командою Збади Мархіона 514, їх він також зніс до ноги, лише сам Мархіон з малим числом вояків утік до Черська. Розгромивши Мархіона, Чернецький потяг із велетенським своїм військом до Торуня й Варшави, але там не бавився й рушив до самого маркграфства, де Бігдош, польський вождь, привітав був шведів, що розклалися по заставах та залогах, обминувши лише Пакосць і Знінь; тоді ж на той гук лейб-гвардію шведського короля вирубав Хлібовський.

При таких успіхах Чернецький намірився податися за шведами в Приморську країну, однак дістав королевого листа прибути до Варшави — король послав цього листа не через що інше, як через те, щоб безкарне жовнірство Чернецького більше не розорювало й не знищувало того, що лишилося ще по домівках, коморах та шляхетських фільварках. Про такі дії Чернецького взнав генерал Дуглас, який був у Пруссах. Він рушив проти нього з усім своїм військом та гарматами, надибав його під Клецьком і дуже прилякав, осоромивши його. Через той страх Чернецький знову написав до Косцян, закликаючи тамтешніх вояків до з’єднання, а свого короля переконував поспішити під Варшаву забезпечитися від Дугласового наступу.

РОЗДІЛ V

Про вихід з польської облоги шведського короля і про його втечу до Пруссів; про з’єднання польських військ під Варшавою і про розіслання королівських універсалів, які оголошували амністію відступництву поляків; про нещасливий роз’’ізд Чернецького під Дугласове військо; про розор шведами Куяв і про вирубання польської піхоти на чолі з Бігдошем; про повторну, щільнішу облогу Варшави; про лічбу там польського війська; про послання трубача до обложенців і про Вітембергову затятість; про штурм Варшави і про відбиття його; про послання до руських арсеналів по великі гармати і про тривогу під Варшавою від Дугласа; про польські війська, які вийшли від Варшави проти Дугласа і повернулися назад; про Дугласа, який стояв під Новим Двором; про польські наскоки на нього і його на поляків; про зламання варшавських мурів із руських гармат та мортир і про відпущення з облоги Дугласової дружини з іншими шведськими панями.

515 Литовські війська не відійшли. Шведський король ударив саме на них. Вони стояли з другого боку річки Сян.

516 На чолі того війська стояв Любомирський.

517 Шведський король вирвався з розвилля Вісли та Сяну без додаткової допомоги (див. приміт. 510 і 513).

518 Не через Віслу, а через Сян.

519 Місто було зачинено ще 9 травня, перший штурм був 17 травня. Польський король прибув до Варшави до 30 травня.

 

 

 

 

 

 

520 На чолі того війська стояв Ян Адольф.

521 Очевидно, йдеться тут про поразку Чернецького під Гнєзном. Це сталося 6 травня. Чернецький у цей час тільки шарпав шведів, а бою з ними уникав. Проти нього виходив сам шведський король і біля Кцині хотів дати бій, але Чернецький відступив з невеликими втратами.

 

 

 

 

 

522 На чолі польського війська стояв Гонсевський (чи Госевський), і він пішов проти князя Яна Адольфа (див. приміт. 520), який мав під Новим Двором будувати мости через Віслу.

523 Шведська залога мала близько двох тисяч. Великі гармати привезено 27 червня.

524 Про це дбав Ян Адольф, але йому відмовлено. Йшлося, однак, не тільки про звільнення дружини Дугласа, яка таки була у Варшаві, а всіх шведських жінок.

Королеві шведському фортуна таки послужила, щоб він вийшов із облоги зі згаданого окопу поміж Саном та Віслою. Коли Чернецький відійшов у Велику Польщу з більшою частиною війська для описаної вище воєнної боротьби зі шведами, відійшли на свій бік оборонятися проти московського й козацького наступу і литовські війська 515,— лишилися облягати шведів лише з’єднання поближчих воєводств та кварціальне військо 516. Тим часом прибули на допомогу шведському королеві війська з Кракова 517 та інших міст, і він зараз-таки з великим поспіхом переправився через Віслу 518 і потяг, утікаючи, до Варшави й Пруссів на Торунь — Варшаву він уміцнив добрим гарнізоном. Лядські ж війська з Чернецьким та інші їхні загони нападали на шведського короля, який утікав до Пруссів, зусібіч, легко щипали і рвали, як пси вовка, шарпали на всіляких вигідних місцях та на переправах, але відкритої баталії не давали. Через такі дії поляки, приписуючи (згодом) самі собі в цьому глупство, випустили шведського короля зі згаданої пагубної облоги (в розвиллі річок Сану та Вісли) до Пруссів.

Після відбуття шведського короля до Торуня польський король Ян-Казимир зараз прибув із військом до Варшави й обложив 519 її, розіславши до інших своїх вождів розпорядження, щоб вони приспішили до нього звідусіль із партіями свого жовнірства під Варшаву, аби вибити звідтіля шведський гарнізон, що там замкнувся. Завдяки цьому розпорядженню польське військо прибуло зі своїх воєнних промислів на генеральне з’єднання під Варшаву і повітало там короля, ласкавого їхнього пана, який дарував їм гріх зради та відступництва. Після цього повітання король знову, як досі у Ланцуті, видав свої універсали, ласкаво закликаючи до себе всіх (і тих, що залишилися ще при шведах) поляків і оголошуючи їм від себе за відступництво вічну амністію.

Тим часом Чернецький знову виправився зі значною частиною свого війська у роз’їзд на Дугласа 520 і врятував від смертельної небезпеки польського вождя Ваєра, однак сам двічі дістав у різних місцях від шведського генерала Дугласа відсіч та поразку 521. Роздратовані ним шведи розорили Куяви і вирубали там упень великопольську піхоту на чолі з Бігдошем. Потім король польський, звідомившись, що у Варшаві замкнувся найчільніший шведський генерал Вітемберг разом з іншими знаменитими особами та жінками, обложив Варшаву ще тісніше і обклав та заступив усі дороги, що ведуть до неї, а також Вісляні береги, щоб не допустити у Варшаву живності,— сам король мав там при собі зібраного війська близько ста тисяч. Про короля шведського носилися тоді всілякі чутки, одні, що він у Варшаві, другі, що в Туруні, треті, що в Єлблонгу, четверті — в Пруссах, а п’яті твердили, що він мертвий. Король польський, обтяживши якийсь час тією облогою варшавських обложенців, послав до Вітемберга трубача, пропонуючи йому без взаємного кровопролиття і щоб не псувати варшавських мурів здатися самохітно. Вітемберг на це учинив таку відповідь, що він як служив вірно до сивих літ своєму панові, так готовий позначити ту вірність своєю кров’ю. Після того король польський наказав розпочати великий штурм на варшавські мури, в який кинулося осліп з тим, що мали лише під рукою безліч охітників. Однак були вони значно пощерблені густою стріляниною обложенців із мурів і відкотилися назад до свого обозу.

Побачивши це, король послав, щоб легше здобути фортецю, швидких гінців до руських арсеналів, аби взяти з них ломових гармат та мортир. Тим часом під Варшаву до короля принесли звістку, що генерал Дуглас зі шведським королевичем та з іншими шведськими вельможами, зі значним шведським, прусським та іншим навербованим військом тягне вслід за Чернецьким на відсіч варшавських обложенців, від чого у польському війську під Варшавою почалася чимала тривога. Однак за королівським розпорядженням більше шістдесяти тисяч найвиборнішого польського війська було послано зі своїми вождями на Дугласа 522 — воно, відійшовши недалеко від Варшави, стало і стояло три дні, ушиковане й готове до бою. Але, не дочекавшись Дугласа, повернуло назад у свій обоз, де нерушно стояв із гетьманами король. Дуглас же, прочувши про таку силу й готовність до бою польського війська, утримався й окопався під Новим Двором, де з’єднується з Віслою Буг. Коли ж зі згаданих руських гарнізонів припроваджено було гармати й мортири, поляки почали кріпко палити з них на варшавські мури й палати, ламаючи їх. і псуючи оборону, яку шведи героїчно витримували протягом двох тижнів 523.

Дуглас, стоячи в окопах під Новим Двором і чуючи варшавські громи, не лише не смів рушити звідтіля на відсіч варшавських обложенців, але й сам не менше потерпав від капостей польських наскоків, особливо від Шембека, який однієї ночі прокрався через ліси до шведського обозу, зайняв і вигнав півтори тисячі коней. Водночас наскоки під лядський обоз бували нешкідливі, а якось один роз’їзд у п’ятдесят рейтарів відважно увігнався, щоб схопити «язика», в самий лядський обоз, але заплатив за ту відвагу власною смертю — жоден із них не вийшов назад. Тим часом Дуглас намагався через кореспонденцію шведського королевича визволити з варшавської облоги (чи турунської) свою дружину й сестру 524. Вони разом з іншими панями з наказу польського короля, який керувався кавалерською цнотою, в ознайменування його схильності до любові й миру зі шведами, були до Дугласа легко відпущені.

РОЗДІЛ VI

Про те, що поляки дуже повільно здобували Варшаву, і про вальний штурм, під час якого було зламано одну браму, через яку вони втислися до Варшави; про Вітембергового трубача, який висловив бажання миру; про королівську на те раду і про схильність до трактату з Вітембергом; про вислання польського комісара; про Вітембергове хитрування щодо трактату і про крайній на нього польський штурм; про його прохання милосердя; про погамування війська від штурму; про схилення Вітемберга на запропоновані йому польським королем умови і про невдоволення війська на своїх панів за те, що стримували їх від штурму; про нагадки слуг за королівську обітницю щодо їхніх трудів і про гвалтовне пограбування ними варшавських крамниць.

525 Генеральний штурм було оголошено 27 червня.

 

 

 

 

 

 

 

 

526 Трубач виїхав 30 червня.

527 Крім Требіцького, були ще Я. Лещинський, Є. Любомирський, С. Корицінський, М. Опалінський.

528 Шведськими послами були генералмайор Врангель та секретар стану В. Кантернштейн.

529 Трактат закінчили протягом години. Подальша оповідь дещо розходиться з тим, що було насправді. Шведських послів прийняв польський король, і посли просили в нього дозволу вийти з Варшави із багажем та 6 гарматами. Король не згодився, тоді шведи повернулися знову з тими-таки пропозиціями. Король затримав послів, бо надходила ніч, а до Вітемберга послав листа. Вітемберг відмовився здавати місто, тоді знову почався штурм.

530 Вітемберг вислав послів В. Кантернштейна і Ю. Фогеля з капітуляцією.

 

 

 

 

531 Король пообіцяв винагороди 40 тисяч золотих.

532 Точніше, до Торуня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

533 Білі голови — жінки.

534 Точніше, затримані в Пруссів.

 

Варшава здобувалася дуже повільно, без успіху аж дев’ять тижнів. В обозі вже починався був голод, та й деякі воєводства стали відпрошуватися від короля додому, посилаючись на те, що їхні житла розорено. Отож король Казимир зажадав від своїх сенаторів та вождів поради, що чинити далі. Було уважено, що, не проливши крові і добре не запотивши чола, Варшави не взяти, через те розголошено було через трубу по всьому польському обозові про генеральний штурм на Варшаву 525. Переночувавши, пішли наосліп великою юрбою під варшавські стіни та брами геть усі обозові слуги та челядь, кожен зі значком свого повіту і керівниками, хто як міг, зі зброєю, а хто з сокирою. Вони обвалили з фундаменту одну браму, посприяли їм у цьому й жерла гармат, і хоч шведські обложенці багатьох їх побили й затримали, однак вони, незважаючи ні на що, з ґвалтом і превеликими вбивствами ввалилися до Варшави і примусили шведів позачинятися в замкові, по дворах і кляшторах варшавських — однак цей їхній схов був неміцний.

Вітемберг, побачивши, що Варшаву взято і що йому важко вціліти у Варшавському замкові, вислав до польського короля трубача 526, просячи милості й трактату. Король почав радитися, що тут учинити: чи добувати замок штурмом, чи закінчити цю війну трактатом, бо коли завершити все штурмом, то превелика юрба охітників і воєнних слуг не лише оголить від усіх королівських скарбів та оздоб замок, але й розорить, і все злупить у кляшторах, костелах, шляхетських та міщанських будинках і в крамницях. Стали отож на тому, щоб учинити трактат, для чого виставили зобидвабіч комісарів, але при умові, щоб вони не бавилися більше двох дзигарових годин. Із польського боку був комісаром підканцелярій Требіцький 527, а зі шведського якийсь Форгель 528. Коли минули ті дві години 529, трактат не був закінчений — з ним навмисне зволікали зі шведського боку, сподіваючись, що їм тим часом прийде на допомогу Дуглас. Отож військо, погамоване на певний час від військового чину, знову почало своє діло і, вже не слухаючи своїх начальників, стало шанцюватися під замкові стіни. Побачивши це, Вітемберг вдруге послав до польського короля, просячи в нього для трактату чотири години. Король був на це, як на хитрування та глум, розгніваний і зараз-таки звелів дати з жерла великої гармати гасло військові на останній приступ. Почувши це гасло, військо відразу ввійшло своєю силою в місто і кинулося штурмувати замок. Перестрашений цим Вітемберг попросив лише одну годину строку 530, що було польським королем уволене, а польське військо було від штурму погамоване. Тим часом та година й закінчувалася, приносячи Вітембергові чи швидкий кінець, чи життя. Коли ж та година минула, польське військо знову зашуміло про штурм і, наче вихор та блискавки, загриміло зусібіч на замок. Побачивши свою кончину, Вітемберг не захотів (як декларував у першій своїй відповіді до польського короля) позначити своєю кров’ю там, у Варшаві, численні свої вірні служби своєму панові, але відізвався через трубача до польського короля з проханням милосердя та ласки, пристаючи на всі умови, які йому будуть запропоновані. Після цієї відозви польському війську звеліли відразу припинити штурм і відступити, але воно, бувши близько своєї здобичі, почало вельми нарікати на своїх панів, що ті жалують шведів, а воно проливало свою кров, здобуваючи місто, тоді як пани їхні на те лише дивилися. І тільки під обітницями та запевненнями польного гетьмана, що його труд відзначиться королівською ласкою й нагородою 531, воно було від штурму утримане й погамоване, а на ранок повернене назад.

Пункти, постановлені в Варшаві, були такі:

 

1. Арфед граф Вітемберг, вождь Корони Шведської і найвищий маршалок, разом із ним військовий президент Оксенстерн Віцерей, також Кантернштейн та інші знамениті особи шведського гарнізону, які були у Варшавському замкові, зі своїми жовнірами всі вийдуть із міста, вільно відпущені, і підуть, куди забажають 532. Це стосується лише шведів, поляки ж, віддавши свою зброю, залишаться при ласці польського короля. Іншим іноземцям вільно буде служити якому захочуть королеві. Всі заразом вийдуть із Варшавського замку із трьох мурованих брам та з усіх кляшторів і будуть припроваджені через польське військо до двору Осолінського, а звідтіля підуть за місто своїм ладом, з розвинутими прапорами, з бубнами і засвіченими при мушкетах запалками. Але хто з них має у Варшаві свої господи, то може забаритися там якнайбільше три дні, а потім аби зразу із них виїхав. У дорозі, чи землею, чи водою захочуть іти, будуть проваджені до Торуня двома польськими хоругвами;

2. Всі гармати залишаться у Варшаві.

3. Хворих та поранених виправлять Віслою туди ж, разом з тілами мертвих шведів, тільки аби не було під тим приводом якоїсь зради чи ошуканства.

4. Король не забороняє шведським обложенцям вивозити власні речі, вози й коні, але що набране в Польщі зі шляхетських домів, з кляшторів та костелів і з віДкупів у золотій і грубілій монеті, також клейноди й посвячені церковні посудини, келихи, ліхтарі — те все має лишитись у Варшаві, для цього будуть призначені комісари. Всі вийдуть лише зі своїми тлумаками, взявши найлегші власні речі і дрібні гроші на потреби із тих, що мають при собі,— король визначить скільки кому, зважаючи на особи.

5. При такій же волі й свободі залишаться всі білі голови 533 зі своїми уборами та скарбами.

6. Вітемберг має зобов’язатися, що будуть навзаєм віддані своїм чоловікам усі польські матрони, забрані в тій війні під шведський арешт 534.

7. Канцелярські записи і двірські метрики хай будуть непорушно залишені у Варшавському замкові.

8. Щоб при відході із замку та з міста Варшави не учинилася місту жодна руїна через усілякі виготовки та ховані міни.

9. Нарешті, Вітемберг має поручитися за себе і за інших своїх старшин, а також за весь гарнізон, що ні він сам, і ніхто інший із них не здійме руки на польського короля і всі вони зараз не служитимуть шведському королеві, аж доки не вийде місяць їхнього кватирювання.

Цей трактат, який склали в тодішню ніч, було постановлено неодмінно підписати зобидвабіч. А тільки почало на світ благословлятися, зараз-таки велика сила слуг та військових джур стала перед королівським палацом на варшавському передмісті і почала кричати та впоминатися вчорашньої обітниці віддячити покладений у здобутті Варшави труд та відвагу. А коли їх почали відволікати та гаяти час, вони одноголосно гукнули: «Гей, гей! Чого маємо чекати й оглядатися на непевну королівську обітницю?!» — і кинулися на базари та вірменські крамниці, і все, що там було з коштовних пермських, шамських та арабських товарів, до решти розшарпали і спустошили зі страшним ґвалтом за одну годину, і розбіглися безвісно світ за очі. Король за це змушений був упевнити потерпілих надією, що винагородить їх.

РОЗДІЛ VII

Про королівську раду, що вчинити з Вітембергом, який здався; про прохання великополян не відпускати Вітемберга; про затримання Вітемберга і про відіслання його до Замостя; про знудження польського війська, голод та хвороби і про те, як воно роз’їжджалося по домівках; про шведського генерала Дугласа і про польського короля, який їздив під його військо; про генеральну битву обох королів і про поразку польського короля; про втрату ним гармат, обозу й частини війська; про шведський марш на Львів; про великий страх у Польщі; про повернення шведів від Радомля назад до Варшави та Пруссів; про розквартирування там війська на зимовий постій; про те, як було розбито в Гадяцькому полку свавільних донців.

535 Вітемберг відчинив брами і здав місто 1 липня.

536 Інші дані: з 12 персонами.

537 Незабаром Вітемберг там і помер.

 

 

 

 

 

 

 

538 Див. приміт. 520.

539 Це були білогородські орди на чолі з Кази-агою.

540 Недалеко від Варшави. Битва тривала три дні: 28—30 липня 1656 р. Ліс називався Бялоленцький. Польсько-литовсько-татарського війська було 40 тисяч, шведського 28 тисяч.

541 Мабуть, брандербурзький князь. Це сталося в перший день битви.

542 Полковника Віртза, який звільнив Краків з польської облоги.

 

 

 

543 Між іншим, шведський король пропонував полякам мир, але без посередників. Поляки не прийняли його, стережучись підступу.

544 Польські війська збиралися під Любліном. Карл-Густав повернувся з кількох причин. Його похід не підтримав брандербурзький князь, а звідусіль проти нього розгорталася партизанська війна.

545 Король мстився за Вітемберга. Варшаву грабували разом зі шведами брандербуржці.

546 Війна в цей рік тривала. Але події осені 1656 р. Величко переніс у 1657 р. (див. ч. X).

547 Тиміш Прокопович.

Після здобуття, завдяки описаним угорі діям, Варшави 535 король польський радився зі своїми сенаторами й вождями, що вчинити з Вітембергом та іншими шведами, які здалися у Варшаві: чи відпускати їх відразу згідно з трактатом, чи затримати на певний час. Порадили тоді затримати їх, щоб відпущений зараз Вітемберг не поставив своїми порадами на ноги свого пана, шведського короля, до подальших військових замислів на поляків. Окрім того, численна великопольська шляхта, що прибула зі своїх воєводств під Варшаву, ретельно просила не відпускати Вітемберга, а тримати в закладі, доки буде розшукано з-під шведського арешту їхніх жінок і віддано їм, а також міські та земські книги, що поверне їм давні їхні вольності, які були без відома дрібної шляхти пошкоджені Устенським трактатом через нього, Вітемберга. А коли було б інакше, то шляхта не стерпить, щоб не вчинити по дорозі над ними, шведами, воєнної розправи. Вчинили тоді так, як радили сенатори й бажали великополяни. Шведські жовніри рядові з молодшими своїми офіцерами були під польським конвоєм відпущені додому, а генерал Вітемберг з тридцятьма значнішими персонами 536 затриманий і на певний час відісланий до Замостя537.

У польському війську, що стояло під Варшавою, не лише почався великий голод, але й пішла, завдяки довгому дев’ятитижневому стоянню на одному місці, густа смертоносна пошесть. З цієї причини, та ще й багато хто мав розорені шведами домівки, поляки почали відпрошуватися з війська, а не одержавши дозволу, почали самовільно, таємно й увіч, спершу купами з-під своїх хоругов, а тоді полками роз’їжджатися і таким чином змалили при королі Казимирові число свого війська під Варшавою. Шведський генерал Дуглас, либонь, також пізнавав голод в окопах своїх із військом під Новим Двором 538, бо довго там стояв, однак чекав до себе пана свого з помічним шведським та прусським військом. Зі свого боку, польський король із кількома тисячами варшавського жовнірства рушив збоку під Дугласа, прагнучи побачити через Віслу, у якому становищі той перебуває і як би його там атакувати. Дуглас помітив це і послав йому через Віслу з гармат належний привіт, після чого король знову повернувся до Варшави. Невзабарі після того, як прибули з Криму в допомогу польському королеві татари 539, приспів до Дугласа на з’єднання разом із брандебурзьким князем і тридцятьма тисячами війська й шведський король. Він з’єднався з Дугласом, і шведи рушили від Нового Двору проти польського короля. Так само і король польський рушив проти нього зі своїм військом та гарматами. У цьому марші вони зійшлися десь поміж лісів та дібров і вступили в генеральну баталію 540. В цій битві, у превеликім вогню і збройних громах, сильно й немало бився й сам шведський король. Якийсь польський жовнір потрутив його з коня, і він нахилився та й ледве не впав, однак його підтримав і допоміг вирівнятися Брандебуржець 541.

І першого, і другого дня шведський король здобув перемогу, так що польський король зі своїми й татарськими військами не встояв перед шведами, лишив свій обоз із гарматами та частиною піхоти, а з іншим кінним та піхотним військом відійшов до Окуньова, затопивши у Віслі під час переправи на зіпсованім мосту чимало возів та свого війська, і замалим ледве не втратив на тій переправі і своїх гетьманів. А король шведський прибув до спустошеної й оголеної Варшави і знов осадив її своїм гарнізоном. Потім він послав допомогу своїм людям до Кракова 542, а сам із військом рушив аж до Львова, наповнивши всю Польщу безмірним, подібним до пилявського, страхом, розсіявши ще й такі чутки, що польський обоз узято, а короля розгромлено вщент 543.

Але в Радомлі він дістав звістку, що польські війська знову з’єднуються на нього 544, і, прагнучи оминути нещастя, яке мав раніше, повернув від Радомля до Варшави, а прибувши туди, злупив її через крайню свою озлобу 545 і, забравши свій гарнізон, рушив поспіхом до Пруссів, а наблизившись до Піса, Дрвенця і Нарева, поділився з Брандебуржцем становиськами для зимівлі військ і роздав їх 546.

Того ж літа донці, яких відпустив додому Хмельницький з того боку Дніпра, йдучи через Малу Росію, причинили без жодної поваги й шани сільським і міським людям численні розори, образи, грабунки й побої. Коли ж вони з’явилися з цією наругою і грубощами у Гадяцькому полку, то намісник тодішній гадяцький Тиміш 547, вислухавши плачі й численні скарги людей Гадяцького полку, зараз-таки взяв із собою до трьохсот добрих козаків і, нагнавши тих свавільних донців у Гадяцькому ж полку біля села Подолок, усіх їх розгромив і розбив ущент.

Допомога проекту

На сайті 60 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

При повному або частковому використанні матеріалів посилання на http://prosvit.in.ua/ обов'язкове
Copyright © 2018 ПроСвіт 
Всі права застережені